Не відпускай мене

🌟Книга, про сюжет якої важко розказати без спойлерів, але я спробую. 

🌟На Ішіґуро в мене були великі сподівання і вони справдились, пройнялась я текстом десь з другої половини книги й на клуб йшла з оцінкою 4/5 або ж 8/10, а вийшла з тією, що ви бачите вгорі. 
«Не відпускай мене» надзвичайно вдалий вибір для обговорення, ми просиділи майже до закриття книгарні. 

🌟Книгу зараховують до жанру антиутопії та наукової фантастики, для мене це радше психологічний роман/драма події в якій відбуваються на тлі антиутопії. До того ж у сучасних реаліях дуже легко уявити це «тло». 

🌟Історія багатогранна та глибока, автор порушує питання гуманізму та людської гідності, прав людини, які даються їй від народження та що таке людина в цілому. 

✨ Події відбуваються у 90-х, в Англії у світі де після Другої світової війни науковий прогрес відбувся у трохи іншому напрямку. 
Головна героїня Кеті згадує своє дитинство та юність у школі-інтернаті, спочатку ніби усе зрозуміло, звичайні діти, звичайний інтернат у сільській місцевості, уроки, розваги, спільні заходи. Та чим далі ми просуваємось текстом, тим більше стає очевидно що все не так просто. 

🌟Кеті має найкращу подругу Рут, ну і бісила ж вона мене, їх взаєминам приділяється так багато уваги, що на певному етапі мені здавалось, що я читаю blind items про токсичні стосунки двох подруг, одна з яких домінує над іншою в усіх аспектах життя. 
Ще є Томмі, складний персонаж та справжній друг головної героїні і за сумісництвом хлопець який розбив мені серце у цій історії. 

🌟Далі без спойлерів не вийде, тому давайте повернемось до того, що це усе таки антиутопія. 
Книга має рейтинг 3,85 на goodreads, основна презентація та причина низьких оцінок полягає в питанні чому герої не бунтують проти системи, чому не борються за свої права, а лише пливуть за течією із тихим смиренням. 
У цій смиренності та покірності й криється відповідь. Вони просто не знали що так можна, вони зростали з усвідомленням свого «призначення» і ніколи не ставили його під сумнів. Може хтось і ставив, але не наші герої.  
Саме цим історія лякає – правдоподібністю.

🌟Як сказав автор в інтерв’ю до 20-річчя книги, цей текст про емоції, а не про сюжет. Вона змушує думати та рефлексувати, тому будьте готові. 

🌟На мою не експертну думку, книга написана у потрібному місці та в потрібний час, якби її видали зараз бестселером вона навряд стала б. А якби ця ідея спала на думку сучасним авторам, то її реалізація не була б такою хорошою. 

🌟Вважаю знайомство з автором вдалим та планую його продовжити «Похованим велетнем», але трохи згодом. 

Кадзуо Ішіґуро - британський письменник японського походження, сценарист, лауреат Букерівської премії.

«Не відпускай мене» - пронизлива історія, яка по праву входить у перелік найкращих англійських творів усіх часів. Це роман з елементами наукової фантастики та антиутопії, розповідь про пошук відповідей, любов, дружбу, памʼять, надію і безвихідь.

Кеті, головна героїня книжки, намагається зрозуміти та прийняти своє дитинство і юність у привілейованій школі-інтернаті Гейлшем та поза нею, свою інакшість від людей та обране для самої Кеті та її найближчих друзів призначення бути донором.

Це довга дорога зі спогадів, відчуттів, одкровень, які поволі вибудовують для героїв нову картину світу.

Окремо хочу відмітити оформлення. Ілюстрації як стоп-
кадри.

Читала цю книгу вже двічі, історія дуже захоплює і справді не відпускає. Люблю, як автор вміло не дописує деталі сюжету та майстерно концентрується на ключових питаннях тексту.

Я б описала цю книгу як роман-антиутопію, що досліджує мету життя. Щоб не спойлерити, зазначу кілька речей, які мені сподобалися і не сподобалися.

Концепція дуже цікава. Це те, чим я можу (за винятком випадків, коли книга — просто шматок сміття) насолоджуватися. Персонажі досить різнопланові, що мені подобається. Кожен з них (3-4 головні герої з другорядними персонажами, які не мають жодного значення) розповів свою власну історію і представив свій погляд на ситуацію, в якій опинився, і це прекрасно.

Але в книзі було багато проблем.
1) Стиль написання — розповідь ведеться від першої особи. Речення були занадто простими (на рівні простого речення для третьокласника). Меседж був сильним, але я не виділила жодного з них.
2) Початок — дуже заплутаний, знадобилося близько 100 сторінок, щоб почати щось розуміти.
3) Велика таємниця була розкрита на 60-й сторінці, і з тих пір нічого не відбулося — зрозуміло без пояснень
4) у зв'язку з причиною 3, у книзі майже не було сюжету

Отже, я рада, що прочитав цю книгу, оскільки вона дуже популярна і всіма улюблена, але я також розчарована, тому що потенціал великий, але він не був використаний.