Я б описала цю книгу як роман-антиутопію, що досліджує мету життя. Щоб не спойлерити, зазначу кілька речей, які мені сподобалися і не сподобалися.

Концепція дуже цікава. Це те, чим я можу (за винятком випадків, коли книга — просто шматок сміття) насолоджуватися. Персонажі досить різнопланові, що мені подобається. Кожен з них (3-4 головні герої з другорядними персонажами, які не мають жодного значення) розповів свою власну історію і представив свій погляд на ситуацію, в якій опинився, і це прекрасно.

Але в книзі було багато проблем.
1) Стиль написання — розповідь ведеться від першої особи. Речення були занадто простими (на рівні простого речення для третьокласника). Меседж був сильним, але я не виділила жодного з них.
2) Початок — дуже заплутаний, знадобилося близько 100 сторінок, щоб почати щось розуміти.
3) Велика таємниця була розкрита на 60-й сторінці, і з тих пір нічого не відбулося — зрозуміло без пояснень
4) у зв'язку з причиною 3, у книзі майже не було сюжету

Отже, я рада, що прочитав цю книгу, оскільки вона дуже популярна і всіма улюблена, але я також розчарована, тому що потенціал великий, але він не був використаний.

Це одна з найглибших і найсильніших книг, які я коли-небудь читала. Кетлін розповідає нам історію Чарлі, дівчинки, яка справляється з величезним болем у своєму житті за допомогою самопошкодження. Зрештою, ця історія сповнена великої надії, особливо після того, як ми стали свідками подорожі Чарлі, пов'язаної з небезпекою, відчаєм, сумнівами та ненавистю до себе. Стиль авторки віддзеркалює історію - грубу, трагічну, сувору і надзвичайно красиву - з деякими сценами, що викликають і сміх і сльози. Її персонажі багаті та складні, а в образі Чарлі вона створила вразливий і водночас стійкий характер. Неможливо читати цю книгу і не бути зворушеним персонажами Кетлін.

Я ніколи не забуду цю історію.

Обов'язкова до прочитання для будь-якого віку!

"Великий Гетсбі" манив мене з книжкової полиці роками, нарешті настав мій час його прочитати.

Незважаючи на те, що вона була короткою, оповідь протікала безперешкодно. Персонажі були достатньо розвинені, щоб зробити їх правдоподібними, і, як і більшість людей, мені було важко їх полюбити. Існує екранізація, але фільм не може відобразити те, як гарно написана книга.

Якщо коротко, то це історія про те, що гроші не ізолюють людей від їхніх власних недоліків і що наше особисте щастя не приходить від інших людей; що наші уявлення про тих людей, які, як ми думаємо, зроблять нас щасливими, є не більше ніж ментальними конструкціями, позбавленими правди про те, що вони такі ж недосконалі, як і всі інші. Це ще один класичний твір на тему того, що несправжнє життя — це трагічне марнування часу