Віщі сестри

Нарешті дісталась до відьомської підсерії, і скажу чесно: це було передбачувано розкішно 💫

✨ Прекрасна Маґрат, безстрашна Бабуня Дощевіск та язиката Тітуня Оґґ — це неймовірне відьомське тріо, що вже з перших сторінок не залишить вас байдужими. Їхня магія — це не лише заклинання, а ще й велика доза здорового глузду, харизми та гумору.

Бо,
"Не намахаєш тільки їжачка!" 🦔💃

🎭 А ще — Шекспір! Але не класичний, а перекручений, переінакшений і абсолютно пратчеттівський. Сюжет спирається на "Макбета", але з таким іскрометним гумором і стількома підтекстами, що просто ммммм 🤌🤌🤌

🌀 Відчувається, що Пратчетт, як завжди, не просто жартує — він тонко критикує, вивертає все навиворіт і висміює стереотипи (щодо влади, долі, театру).

💬 Якщо любите гумор, який змушує і сміятись, і думати — ви вдома. А якщо ще й любите Шекспіра — все, обов’язково читайте 📚

Однією із характерних рис творчості Террі Пратчетта є вплітання класичних творів в свої історії, щоб знайомі сюжети заграли новими барвами. «Віщі сестри» не є виключенням.
Що може бути більш класичним за Шекспірівську творчість? Такі проблеми як відносини дітей та батьків, боротьба за владу та різні політичні інтриги будуть актуальними в творчості завжди.

«Макбет», «Король Лір», трагедія «Юлій Цезар», «Дванадцята ніч» згадується на сторінках книги. Деякі рядки автором майстерно переробленні на новий лад з оригінального сюжету і тут хочеться сказати величезне «Дякую!» перекладачам, які зробили титанічну роботу та зберегли фірмовий гумор Пратчетта.

Герцог з герцогинею вбивають короля і тепер трьом відьмам необхідно повернути на престол законного спадкоємця. Але чи захоче такий спадкоємець помститися та посісти трон?
Неочікувана розв’язка, комічна, проте мила любовна історія, а також відбірні жарти та яскраві персонажі (чого вартує один тільки привид померлого короля 👻 👑) . Кожна сторінка ніби пропахла епохою Ренесансу з фантастичним театральним світом, заглянувши за лаштунки якого, Ви неодмінно побачите трохи магії 🪄!

Знайомий сюжет не викличе ефекту «дежавю». Навпаки! Хочеться швидше подужати книгу, щоб віднайти всі пасхалки від автора.

Ганна Улюра, українська літературна критикиня, якось сказала, що за твори Пратчетта варто братись після того, як перечитаєте всього Шекспіра. Але я не така радикальна, більш того, я гарантую, що ви у будь-якому разі отримаєте задоволення. Звісно, добре знаючи творчість англійського класика, ви зрозумієте більше відсилок та алюзій. Адже «Віщі сестри» якраз опирається на Макбета, описуючи політичні війни за королівський трон.

А інтриги тут найвищого розряду: герцог з герцогинею вбивають короля і тепер відьмам необхідно повернути на престол законного спадкоємця. Бабуня Дощевіск не може дати маху, надто, коли з нею вірні супутниці – Тітуня Оґґ та Маґрат Часник. Не впевнена, що вони сильно допомагають, надто Тітуня, яка більше зайнята перехилянням склянок спиртного, що зазвчиай закінчується пісенькою про їжачка і традиційним танцем на столі, з демонстрацією спіднього.

Ви зрозуміли, що, окрім гостросоціальних і політичних тем, історія насичена фірмовим пратчеттівським гумором, за який ми так любимо автора.

Повноцінним персонажем цієї частини стає котик Тітуні Оґґ і розвиток цього персонажа дуже цікаво спостерігати в інших циклах і наступних книгах:
”Ґрібо був одним із вкрай небагатьох слабких місць старої відьми. На раціональному рівні вона усвідомлювала, що насправді це був жирний, підступний, лихий серійний ґвалтівник – та інстинктивно все ще сприймала його пухнастим кошеням, який він був десятиріччя тому”

А переклад Михельсона вкотре дарує неймовірну насолоду від тексту.