Віщі сестри

Ганна Улюра, українська літературна критикиня, якось сказала, що за твори Пратчетта варто братись після того, як перечитаєте всього Шекспіра. Але я не така радикальна, більш того, я гарантую, що ви у будь-якому разі отримаєте задоволення. Звісно, добре знаючи творчість англійського класика, ви зрозумієте більше відсилок та алюзій. Адже «Віщі сестри» якраз опирається на Макбета, описуючи політичні війни за королівський трон.

А інтриги тут найвищого розряду: герцог з герцогинею вбивають короля і тепер відьмам необхідно повернути на престол законного спадкоємця. Бабуня Дощевіск не може дати маху, надто, коли з нею вірні супутниці – Тітуня Оґґ та Маґрат Часник. Не впевнена, що вони сильно допомагають, надто Тітуня, яка більше зайнята перехилянням склянок спиртного, що зазвчиай закінчується пісенькою про їжачка і традиційним танцем на столі, з демонстрацією спіднього.

Ви зрозуміли, що, окрім гостросоціальних і політичних тем, історія насичена фірмовим пратчеттівським гумором, за який ми так любимо автора.

Повноцінним персонажем цієї частини стає котик Тітуні Оґґ і розвиток цього персонажа дуже цікаво спостерігати в інших циклах і наступних книгах:
”Ґрібо був одним із вкрай небагатьох слабких місць старої відьми. На раціональному рівні вона усвідомлювала, що насправді це був жирний, підступний, лихий серійний ґвалтівник – та інстинктивно все ще сприймала його пухнастим кошеням, який він був десятиріччя тому”

А переклад Михельсона вкотре дарує неймовірну насолоду від тексту.