Троє сестер після смерті матері збираються разом щоб залагодити питання спадку та продати родинний будинок. Дівчата знаходять мамин щоденник. Він змінить кожну з сестер і образ матері, який вони закарбували в пам'яті.

Після прочитання цієї книги я повернулася до анотації, переглянула її ще раз і зрозуміла, вона зовсім поверхнево відображає сенси закладені авторкою.
Про що ж ця історія? Про материнство, про взаємини поколінь, про дорослішання, про прийняття себе, про відповідальність, про спротив і багато іншого. Інколи здається, що всім цим проблемам тісно на двохстах сторінках роману, і хочеться більше деталей.

Тема материнства мені дуже відгукнулась, десь я погоджувалася з авторкою, десь – ні, але читати було однаково цікаво.
Так, інколи поведінка героїнь мені здавалася нелогічною та непослідовною. Так, деякі моменти, на мою думку, можна було б вилучити без шкоди сюжету.
Але, після кожної сторінки мені хотілося зателефонувати мамі! Тому, переконана, книга варта уваги. Читайте. І скажіть мамі, що любите її.

Рішуче не розумію, чому так довго відкладала цю книгу! Адже вона надзвичайна! Моторошна і глибока.

Головний герой – Андрій, французький легіонер в минулому, а нині кримінальний психолог. За досить дивних обставин Андрія відправляють у забуте богом селище Буськів Сад, де зникла маленька особлива дівчинка Надійка. Окрім того, у селищі орудує Звір – жорстокий маніяк, існування якого вперто замовчується місцевою владою.

Пошуки дитини приведуть героя до вкрай неочікуваних відкриттів, примусять зіткнутися зі страшними таємницями мало не всіх мешканців селища, пізнати власні темні сторони.

Кількість відсилок та алюзій у книзі просто вражаюча. Міфологія, література, масова культура… Не всі їх я зуміла розпізнати, але від цього сюжет не став менш захоплюючим. Текст багатошаровий, чим уважніше вчитуєшся, тим більший спектр сенсів пізнаєш.

Писати про «Я бачу, вас цікавить пітьма» мені дуже важко, бо бракне слів аби передати всі свої враження. Книга дуже крута. Прочитайте обов’язково!

Досить цікаве українське фентезі.
У інституті шляхетних дівчат, де юних панянок переважно вчать бути гарними господинями дому та дружинами, а зрідка ще й протистояти дрібним домашнім демонам, сталися три загадкові смерті інституток.
Є підозра, що дівчата були вбиті демоном-душохватом, проте адміністрація воліє замовчати це.
Хто ж знайде демона-вбивцю, що ховається в людській подобі? Звісно інший демон!
«Інститут…» - книга для легкого читання та відпочинку.
Головна героїня досить цікава та іронічна, проте її іронії більше б личили розчарованій у житті юнці, а не демониці, вік якої обчислюється сторіччями.
А ще фінал! Він був прогнозований.
Розумію, що фінал - очевидна заявка на продовження історії, яке, судячи з усього, має бути більш ґрунтовним, але хотілося б чогось більш оригінального вже в цій книзі.

Я досить рідко читаю трилери. І «Я - безодня» Д. Каррізі стала для мене справжнім випробуванням. Читати її варто було повільно, час від часу відпочиваючи від всієї тієї жорстокості, яку автор виливає на читача, проте в мене так не вийшло. Тож я під глибоким враженням.
Для мене це навіть не крига про монстра у людині, а про те звідки ці монстри беруться. Кожна частина книги приділена маленькому п’ятирічному хлопчику наповнювала моє серце таким жахом, що й передати не можу. Я задавалася питанням, чи можуть бути люди такими жорстокими і відповідь була очевидною…
Манера написання мені сподобалася, слова вправно припасовані одне до одного, але далі книги автора я читати навряд буду.

Хотілося почитати щось миле та романтичне, але знайшовся лише примірничок «Пігмаліона» з квітковою обкладинкою.
Хай простять мене прихильники творчості Шоу, але враження таке, що прочитала «прадіда» сучасних ромкомів. Така собі історія перетворення гидкого каченяти з легким нальотом шовінізму.
Головна героїня мені не сподобалась, як і решта героїв) Сюжет теж, хоча я вперто намагалася тримати в голові, що книгу написано понад 100 років тому, і для свого часу вона була прогресивною.
А от жанр п’єси мене досить зацікавив.