Книга, яка примусила мене поглянути на грецьку мітологію по-новому.
Свого часу відгуки на «Цирцею» М. Мілер не публікували лише ліниві. Вона просто заполонила букстаграм. Я ж лише зараз дочитала і книга мені дуже сподобалась.
Погоджуся, що «Цирцея» - одна з книг, що тримаються на головній героїні. Було цікаво спостерігати за її еволюцією від нелюбої доньки великого бога до могутньої чарівниці. Поступово з одинокої, самотньої дівчинки героїня перетворюється на сильну та самостійну жінку, здатну постояти за себе навіть перед обличчям великих богів.
Другорядні персонажі виглядають менш цікаво, проте досить небанально.
Окремі міти, вплетені в канву роману, відомі кожному ще зі школи, як наприклад історії про Ікара та Дедала, Мінотавра тощо. Проте, читаючи, я щоразу дивувалася: та невже це можна вчити дітям?
«Цирцея» - свіжий погляд на грецьку мітологію.

Цю книгу має прочитати кожен!
А особливо ті, у чиїх головах досі живе «какая разніца».
У коротких, але містких розділах авторка доступно пояснює, що різниця є! Що для радянської машини російська мова стала мечем, зброєю поневолення, пригноблення та навіть знищення народів. Але для нас українська мова має бути щитом, міцним та надійним.
Вражає кількість джерел опрацьованих Є. Кузнєцовою в ході дослідження. Посилання на них знайдете у кінці книги.
«Мова - меч» - це не агітка, а ґрунтовна наукова праця, яка має пояснити кожному, яким могутнім знаряддям може стати мова. Вражень від неї так багато, що їх годі викласти у відгуку, читайте і зрозумієте.
Я майже ніколи не перечитую книги знову, проте цю перечитаю згодом обов’язково, а може і не один раз.

Я визнаю, що мої знання з історії не лише досить обмежені, але й добряче спотворенні , адже в період мого навчання у школі підручники з даного предмету не відрізнялися достовірністю чи посиланнями на першоджерела та містили натомість безліч пропагандистських наративів.
Намагаючись розширити власні горизонти я натрапила на прекрасне наукове дослідження Л. Ріса «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна» і ця книга однозначно у моєму списку обов’язкових до прочитання кожному.
Читачу пропонується погляд на двох чи не найвідоміших тиранів минулого сторіччя від їх становлення. Портрети обох базуються на колосальній кількості фактичних матеріалів, свідчень, інтерв’ю, документів тощо. Разом з тим, інформація викладена доступною мовою, легко сприймається.
Книга приголомшує! А титанічна праця автора достойна найкращих відгуків.

Прочитана четверта частина надзвичайного циклу про боротьбу агенції «Локвуд і Ко.» з паранормальними явищами і трохи сумно, що історія наближається до фіналу, адже вона мені дуже сподобалась.
Якщо третя книга, як на мене була, трохи переобтяжена підлітковими переживаннями та ревнощами, що не дивно, адже саме на юнацьку авдиторію розраховано цикл, четверта – цю прикрість виправляє. Вона є ще більш насиченою подіями та моторошною.
Люсі покидає компанію, проте чи на довго? Які події змусять невгамовну ватагу знову об’єднатися, адже, як відомо, разом і море можна загатити. На героїв чекають захопливі нові виклики, неочікувані союзники та небезпечні супротивники!
Хоча книга репрезентується, як підліткова, на мою думку, читати її буде цікаво і дорослому, адже Дж. Страуду вдалося створити зовсім не дитячу динамічну та моторошну атмосферу.

Цю книгу я обрала за обкладинкою, шукаючи легкої та романтичної історії. Оформлення асоціюється з теплим літнім днем на березі водойми.
Проте, обкладинка, як на мене, зовсім не передає загальної атмосфери книги.
«Пляжне чтиво» це історія двох письменників у період творчої кризи, їх сімейних драм та життєвих випробувань. Сімейне насилля, подружня зрада, історія релігійного культу, більшість послідовників якого гинуть у пожежі.
Сонця та пляжу тут катастрофічно мало.
Не можу сказати, що книга мені дуже сподобалась. Це другий ромком, який я прочитала (перший не сподобався взагалі), тож порівнювати її мені немає з чим.