Це було моє перше знайомство з Пратчеттом, до якого я довго йшла… і дарма! Дарма, що так довго, бо це було неймовірно! І тепер я офіційно відносусь до людей з «секти Пратчетта» 🎩 🤠
«Правда» - це поза цикловий роман «Дискосвіту» і він просто ідеально підходить для знайомства з автором! Так, напочатку може бути трішки складнувато розуміти устрій, хто є хто, проте дозвольте собі просто розслабитися і дати можливість авторові провести вас за руку у цей дивовижний світ – в процесі вам все пояснять, ви все обов'язково зрозумієте.
Тепер я зрозуміла що мають на увазі, коли говорять про фірмовий гумор Пратчетта. Як людина, яка просто обожнює тонесенький, чорнесенький і, при цьому, інтелектуальний гумор – я у захваті, напідкреслювала собі купу цитат і планую апелювати ними у житті 😅
Мій улюблений персонаж цього роману (як і у багатьох) – вампір Отто. Такий же він кумедний і харизматичний – я не можу 💔
Тож, однозначно рекомендую цю історію до читання всім і кожному. Неважливо, це буде ваше перше знайомство з автором, друге, п’яте чи двадцяте, - ця книга варта вашої уваги. Класний гумор, цікаві та харизматичні персонажі, нотки детективу – вам сюди! Перші 100-150 сторінок можуть бути трішки незвичними і затягнутими, проте далі – залетить, аж бігом!
А я пішла скуповувати інші книги з цієї серії :)
І пам’ятайте: «Брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу». 🤫
"Правда" — ще позацикловий роман "Дискосвіту" Террі Пратчетта, у якому автор майстерно досліджує теми засобів масової інформації, маніпуляцій і справжнього значення правди в сучасному світі. У цьому романі Пратчетт звертається до теми журналістики, змальовуючи заснування першої газети в Анк-Морпорку.
Головний герой, Вільям де Ворд, випадково стає засновником газети "Час". Спочатку він просто грається з ідеєю друкованого слова та описом овочів смішної форми, але незабаром його газета починає викривати правду про найгучніші події міста, зокрема політичні інтриги й кримінальні змови. Вільям швидко розуміє, що правда — річ складна і часто небезпечна, особливо коли вона загрожує тим, хто має владу.
Однією з головних тем книги є зіткнення правди з пропагандою та чутками. Пратчетт дотепно й влучно показує, як журналістика, попри свої ідеали об’єктивності, може стати інструментом для маніпуляцій або, навпаки, змусити людей замислитися над тим, що вони вважають істиною. Крім того, книга піднімає питання відповідальності ЗМІ та меж свободи слова.
Справжнім відкриттям для мене стали антагоністи роману Пан Шпилька і пан Тюльпан. Вони є найманцями, найнятими, щоб приховати правду про злочин і підтримати офіційну версію влади, яка відрізняється від реальності. Мій фаворит - Пан Тюльпан, окрім своєї схильності до насильства і захоплення стародавніми артефактами та мистецтвом, відзначився також своєю пристрастю до різноманітних речовин, таких як лосьйон для гоління, кінська мазь та товчені таблетки від енурезу. Цей контраст між знанням кожного митця і їхніх робіт та вживанням пудри змушував мене сміятись вголос ледь не щоразу.
"Правда" — це не просто комічний роман про газетну справу, а глибокий роздум про те, як інформація формує наше сприйняття реальності. Як і у всіх книгах Пратчетта, за легкістю й гумором ховається серйозне запитання: що є правдою і наскільки важливо, щоб люди її знали?
Можливо, починати знайомство із творчістю Пратчетта із "Правди" було не найкращою ідеєю, бо я одразу пірнула з головою в цей складний, геніально сконструйований світ, але я абсолютно не шкодую. Бо любов сталась із першого абзацу.
Спочатку може бути трошки складно розібратись в ієрархії славетного міста Анк-Морпорк, де перемішались коні, люди, чарівники, гноми, перевертні, вампіри. Де на вулицях можна зустріти балакучого пса, живу випічку пана Нудля, скелета з косою, який неодмінно вибачиться, наступивши вам на ногу. "ПЕРЕПРОШУЮ".
А ще на цих вулицях (чи під ними) зароджуються перші ЗМІ, точніше, їх зароджує Вільям де Ворд, одного дня створивши газету "Час". Відтоді життя міста кипітиме, адже, поки одні докопуватимуться до правди, інші спробують її заховати від сторонніх очей.
Отже, це не просто фентезійна історійка, ви швидко в цьому переконаєтесь. Це гостросоціальний детектив з найрафінованішим гумором. Таким, що я дуже голосно реготала.
Не хочу довго розповідати про сюжет, щоб зберегти інтригу. Додам лиш, що попри насиченість, я вважаю "Правду" чудовим варіантом для знайомства, адже це позациклова книга і ви не ризикуєте випасти із життя на пару тижнів, поки не прочитаєте. Ну і я просто дуже-дуже її люблю)
Не можу не згадати шедевральний адаптований переклад Олександра Михельсона, тепер я чітко впізнаю його роботи в інших циклах. І оформлення від студії Аґрафка не менше заслуговує на оди.
