Піраміди

Це перша прочитана книга даного автора.

Направду не очікувала нічого супер надзвичайного, проте тонкий гумор, переосмислення релігійної тематики змушували тихенько гигикати.
Цікавий світ, цікаві персонажі, наділені іскорками життя.

"Піраміди" – це коли здається, що ти читаєш пародію, а потім розумієш, що це надто схоже на реальне життя. І якщо у світі є щось давніше за богів, магію та таємниці часу, то це стародавня бюрократія.

Це була моя перша книга Террі Пратчетта. Я стільки вже чула про нього, що подумала: «Окей, час розібратися, в чому вся магія». І ось я тут, після кількох сотень сторінок сарказму, абсурду та дуже розумного верблюда, і думаю: «Прикольно, але чи мій це автор?»

Я очікувала щось легке, дотепне – і це я отримала. Але також отримала повний хаос, де реальність гнеться під вагою абсурду, а логіка працює, коли їй заманеться.

Молодий спадкоємець трону їде навчатися за кордон, повертається – а вдома такий цирк, що навіть боги в шоці. І тут починається: піраміди, які поводяться дуже підозріло; вбивці, які настільки професійні, що аж надто правильні; та жерці, які більше схожі на бухгалтерів.

До речі, про верблюдів. Якщо ви думаєте, що найрозумніші істоти – це люди, то забудьте. Тисяча Сонць, що Сяють у Полудневому Небі – найбільш інтелектуальний персонаж цієї книги. І йому на всіх начхати. Він вирішує філософські проблеми на рівні, якого смертні не досягнуть навіть з Google.

У якийсь момент я ловила себе на тому, що посміхаюся, але водночас думаю: «А що я взагалі читаю?» Це той випадок, коли ти і захоплений, і трохи загублений одночасно. Я розумію, чому Пратчетт має купу фанатів, і навіть можу уявити, як хтось перечитує його книги по кілька разів. Але чи готова я бігти за наступною? Поки що не впевнена.

Чи варто читати?
Якщо хочете історію, яка змусить сміятися, плутатися в думках і час від часу перепитувати себе: «А що взагалі тут відбувається?» – то так. Якщо ж ви любите, щоб усе було чітко, структуровано і з логічними поясненнями – можливо, вам сюди не треба.

"Піраміди" – це не просто книга, це доказ того, що сарказм – це найдревніша магія. А ось чи моя це магія – поки не знаю.

Наскільки мені сподобались його «Боженята», настільна не сподобались «Піраміди». Його сарказм - це любовна любов, який так зайшов мені в першій книзі був майже відсутній в друзі. Ілюзійність розповіді яка йшла тонкою ниткою в першій книзі була тут надлишкова. Що я чекала від цієї книги: вигаданий ненав’язливий світ другого плану, саркастичні стосунки та вставки по тексту між головними героями і не тільки. А отримала - перебір, який сприймався вигаданою казкою і недостаток того гострого гумору, який так полюбився мені в Боженятах. Я ледве дочитала книгу.

Задоволення сюжетом - 2 з 10
Сприйняття - 2 з 10 (так багато вигадки і дурниць надіслано в цій книзі, виглядало, що потрібно було чимось зайняти місце, але сенсу вкладено в це було мінімум)
Чи пробивало на сміх - 3 з 10, хоча тут були дуже завищені очікування