Террі Пратчетт

Пригоди міської варти Анк-Морпорка продовжуються. І цього разу місто на порозі війни з Хапонією. Причина протистояння – спірний острів, який одного дня просто вигулькнув посеред океану. За клаптик нововиниклого суходолу сторони вже готові гризти одна одній горлянки.
Кому ж як не командору Ваймзу та його строкатій команді розбиратися з цією катавасією?

Пратчетт як завжди неперевершений!
Зі звичною іронією він демонструє якою примарною може бути межа між миром та війною, що у агресії завжди є причина та привід і вони не є ідентичними, що патріотизм може проявлятися по різному і треба бачити відмінність між вірністю королю та вірністю Батьківщині.

Хоча фінал здався мені трохи наївним, книгу хочеться розібрати на цитати, адже вона чудова!

Серед фанатів Пратчетта точаться суперечки щодо того з якої ж книги краще починати знайомство з творчістю автора (разом з тим, кожен Вас запевнить, що це не має бути «Колір магії»). Для мене таким твором є «Вищі сестри»

Це другий роман циклу «Відьми», але сюжетно з першим він не пов’язаний, тож цілком може читатися окремо.
У Ланкрському королівстві зміна влади і герцог, який посідає трон після вбивства свого попередника, нікому не до душі. Навіть саме королівство, що за довгі роки набуло власної свідомості, не приймає його.

У центрі подій опиняються три харизматичні відьми, Бабуня Дощевіск, Тітуня Оґґ та Маґрат Часник, яким випадає захистити маленьку державу та повернути законного спадкоємця трону.

Роман сповнений іронії та неповторного пратчеттівського гумору. Тут багато алюзій на твори Шекспіра. А ще яскрава відсилка до казкового сюжету про трьох фей, що дарують маленькій принцесі надзвичайні дари…щоправда замість фей у Пратчетта відьми, а замість принцеси – принц.)

Книга для тих, хто любить сатиру, тонкий та інтелектуальний гумор. Для першого знайомства ідеально.

Це перша прочитана книга даного автора.

Направду не очікувала нічого супер надзвичайного, проте тонкий гумор, переосмислення релігійної тематики змушували тихенько гигикати.
Цікавий світ, цікаві персонажі, наділені іскорками життя.

"Правда" — ще позацикловий роман "Дискосвіту" Террі Пратчетта, у якому автор майстерно досліджує теми засобів масової інформації, маніпуляцій і справжнього значення правди в сучасному світі. У цьому романі Пратчетт звертається до теми журналістики, змальовуючи заснування першої газети в Анк-Морпорку.

Головний герой, Вільям де Ворд, випадково стає засновником газети "Час". Спочатку він просто грається з ідеєю друкованого слова та описом овочів смішної форми, але незабаром його газета починає викривати правду про найгучніші події міста, зокрема політичні інтриги й кримінальні змови. Вільям швидко розуміє, що правда — річ складна і часто небезпечна, особливо коли вона загрожує тим, хто має владу.

Однією з головних тем книги є зіткнення правди з пропагандою та чутками. Пратчетт дотепно й влучно показує, як журналістика, попри свої ідеали об’єктивності, може стати інструментом для маніпуляцій або, навпаки, змусити людей замислитися над тим, що вони вважають істиною. Крім того, книга піднімає питання відповідальності ЗМІ та меж свободи слова.

Справжнім відкриттям для мене стали антагоністи роману Пан Шпилька і пан Тюльпан. Вони є найманцями, найнятими, щоб приховати правду про злочин і підтримати офіційну версію влади, яка відрізняється від реальності. Мій фаворит - Пан Тюльпан, окрім своєї схильності до насильства і захоплення стародавніми артефактами та мистецтвом, відзначився також своєю пристрастю до різноманітних речовин, таких як лосьйон для гоління, кінська мазь та товчені таблетки від енурезу. Цей контраст між знанням кожного митця і їхніх робіт та вживанням пудри змушував мене сміятись вголос ледь не щоразу.

"Правда" — це не просто комічний роман про газетну справу, а глибокий роздум про те, як інформація формує наше сприйняття реальності. Як і у всіх книгах Пратчетта, за легкістю й гумором ховається серйозне запитання: що є правдою і наскільки важливо, щоб люди її знали?

Террі Пратчетт, незмінно дивуючи своєю уявою, в "Поштовій лихоманці" переносить нас у світ, де навіть пошта стає приводом для захопливих пригод. Історія про Мокра фон Губперука, колишнього шахрая, який стає поштмейстером, – це не просто легка комедія, а й глибокий роздум про людські стосунки, значення спілкування та боротьбу з бюрократією.

Книга відзначається блискучою сатирою на бюрократію, політику й корпоративні інтриги. Пратчетт майстерно грається з ідеями прогресу й традицій, ставлячи під сумнів ефективність сучасних технологій і розкриваючи романтичність старих, на перший погляд, архаїчних систем. Він також торкається питань людської природи, таких як відновлення довіри та важливість спілкування. Як людина, яка мала честь працювати у одній з держ структур, я від душі насміялась від всіх жартів про бюрократію та її "нюанси". Після прочитання я і сама захотіла прийти на нашу Анк-Моркпорську Укрпошту і відправити листа комусь з рідних)

Головний герой, Мокр фон Губперук, – це справжній скарб. Його трансформація з пройдисвіта на відповідального працівника – одна з найцікавіших ліній сюжету. Пратчетт майстерно показує, як навіть найнесподіваніші люди здатні змінитися на краще. Поки що "Поштова лихоманка" - це мій фаворит у всесвіті Дискосвіту і я продовжую радити її всім.

Моє знайомство з сером Пратчеттом почалось саме з цієї книги і після цього я поринула у Дискосвіт з головою. "Морт" – це не просто історія про Смерть, а й подорож у світ, де навіть найстрашніший жах може викликати посмішку. Головний герой, юний Морт, який стає учнем Смерті, змушує нас задуматися про сенс життя, про те, що нас чекає після нього, і про те, що смерть – це лише наступний етап нашого буття.

Гумор Пратчетта – це окрема історія. Він здатний розсмішити навіть у найсерйозніших моментах, перетворюючи роздуми про смерть на легку іронічну розмову. Морт, зі своїм юнацьким максималізмом і наївністю, стає ідеальним провідником у цей світ, де смерть – це не кінець, а просто наступний розділ.

Ця книга змусила мене задуматися про багато речей: про сенс життя, про страх смерті, про те, що насправді важливо. "Морт" – це не просто сатиричне фентезі, це філософський трактат, упакований у захопливу історію. Я рекомендую її всім, хто шукає нестандартний погляд на світ і хоче посміятися від душі.

100/10✨!
Це захоплива книга, яка поєднує у собі гумор, глибокі роздуми та критику суспільства. У цій книзі Пратчетт ставить під сумнів природу релігії та влади, а також розмірковує про сутність віри та людську духовність.
Сюжет обертається навколо хлопця на ім'я Брута, який розпочинає своє подорож пізнання в світі, де боги існують, але їхній вплив і суть ставляться під сумнів. Книга порушує складні питання релігії, віри, традицій та суспільних норм, але робить це з легкістю та дотепністю, властивою Пратчетту.
Стиль Пратчетта вражає своєю глибиною та гумором. Він має унікальний талант говорити про серйозні теми, водночас змушуючи читача сміятися. Його іронічний підхід до тем релігії та ідеологій дозволяє читачам побачити світ з іншого ракурсу.
Це видання — чудовий вибір для тих, хто цікавиться філософськими питаннями та любить іронічний підхід до критики суспільства. Книга змушує замислитися щодо власних переконань та тим, що означає мати віру в щось більше за себе.
Якщо ви любите сатиру з глибоким сенсом, «Боженята» — це те, що вам потрібно.

Для мене ця історія почалася з новини, що Девід Теннант зіграє демона Кроулі. Тоді то й було вирішено, що я подивлюся серіал і прочитаю книгу.
Довелося засунути в далекий ящик моє ставлення до книг з релігійним підтекстом і просто поринути в історію втраченого Антихриста та дружби Ангела та Демона.
Зазвичай читаючи книги написані у співавторстві я не бачу межі між авторами, але у Пратчетта та Геймана настільки яскраві стилі написання, що я і без
післямови бачила хто якусь частину писав. Завдяки Пратчетту я змогла насолодитися тонким британським гумором. А Гейман дивував своєю фантазією, хоча після "Американських Богів" у його творчості бачу лише їх.
Мені сподобався певний абсурдизм історії, але цілісності я в ній не побачила тож повністю задоволеною я не залишилась.
Якщо вам до душі творчисть Пратчетта та Геймана, я вам раджу і цю книгу, але для знайомства краще обрату іншу)

Однією із характерних рис творчості Террі Пратчетта є вплітання класичних творів в свої історії, щоб знайомі сюжети заграли новими барвами. «Віщі сестри» не є виключенням.
Що може бути більш класичним за Шекспірівську творчість? Такі проблеми як відносини дітей та батьків, боротьба за владу та різні політичні інтриги будуть актуальними в творчості завжди.

«Макбет», «Король Лір», трагедія «Юлій Цезар», «Дванадцята ніч» згадується на сторінках книги. Деякі рядки автором майстерно переробленні на новий лад з оригінального сюжету і тут хочеться сказати величезне «Дякую!» перекладачам, які зробили титанічну роботу та зберегли фірмовий гумор Пратчетта.

Герцог з герцогинею вбивають короля і тепер трьом відьмам необхідно повернути на престол законного спадкоємця. Але чи захоче такий спадкоємець помститися та посісти трон?
Неочікувана розв’язка, комічна, проте мила любовна історія, а також відбірні жарти та яскраві персонажі (чого вартує один тільки привид померлого короля 👻 👑) . Кожна сторінка ніби пропахла епохою Ренесансу з фантастичним театральним світом, заглянувши за лаштунки якого, Ви неодмінно побачите трохи магії 🪄!

Знайомий сюжет не викличе ефекту «дежавю». Навпаки! Хочеться швидше подужати книгу, щоб віднайти всі пасхалки від автора.

Улюблений автор + улюблений цикл = чудово проведений час 💞.

17 книга за хронологія і 5 з циклу «Ринсвінд».

У чаррівник Ринсвінда є одне вагоме вміння, точніше, мабуть, це удача — він завжди (завжди!) виживає. Яка б халепа його спіткала, він завжди тікає, завжди знаходить можливість (або це можливість знаходить його) врятуватися.

🤔 Коли до міста Анк-Морпок приходить «телеграма» про виклик найвидатнішого й найсильнішого чарівника, всі найсильніші й навидатніші з Невидної академії вирішують, що ним є Ринсвінд. Аргумент у них залізний — він завжди виживає, то й цього разу все буде добре.

Отже, задіявши прикликання, вони знаходять Ринсвінда, бо, як ми знаємо з попередніх частин, він давно не був в Анк-Морпоку; був в пеклі, був на різних островах; був ніде (коли зароджувася світ), але назад, в рідне місто, все ніяк не міг потрапити). До цього моменту (і, як він сам скаже, краще би й не потрапляв 😅).

За сотні миль, на іншій стороні Дискосвіту спалахують повстання проти влади, яке має очолити чарівник із армією Червоних. Вони керуються легендою, яку люди сотворили на основі щоденникових записів, які колись зробив один давній друг Ринсвінда, зрештою з ним він також зустрічається. Правда у в'язниці, що ж, у них буде час згадати веселі часи 😁.

Чи уміхнеться удача Ринсвінду тепер, коли проти семимільйонної армії, він зможе протиставити лише 6 підстарикуватих варварів (хоча в них ще є порох у порохівниці 😁🤣), одного аля варвара, колишнього вчителя, самого себе і декілька десятків ідейних дітей-підлітків…

Таємниці, легенди, міфи, залякування, сила, впертість, впевненість, магія, чари, привиди, розумна грушка, плітки, ну й удача, звичайно ж (!) - це все може допомогти Ринсвінд та йоги друзям, от лишень якщо це буде вигідно тим, для кого вони лише пішаки в настільній грі.

Мені сподобалося! І я не перестану радити вам читати серію «Дискосвіт» 🧡.

P.S. А ще тут є ефект метелика, один метелик «робить помах крил отак, і так», і запускає неминуче".

Книга, що познайомила мене з Пратчетом та закохала в автора і світи, які він створює. Дуже рекомендую, якщо хочете не банальної фантастики, яка ще й наповнена крутою іронією і сатирою.