Террі Пратчетт

Австралія! Читаючи «Останній континент» я постійно перед очима уявляла Австралію… Не знаю чому? 🧐 Можливо таке відчуття виникла через опис природи та дивовижних тварин, які на кожному кроці намагаються тебе вбити).

Ця книга є більш цікавою на події ніж попередня, хоча трохи і нагадує її по розвитку сюжету.

Окрім вже добре відомих персонажів, тут Ваше серце неочікувано заполонить два нових персонажа – Кенгуру та Крокодил. Читаючи «Останній континент» так і хочеться уявити себе на пляжі з цими героями і разом співати «Донт воррі!» та попивати якісь смачні коктейлі 🍹.

Як завжди, тут присутня простота та легкість написання, проте залишається місце і для роздумів.

Продовжуючи знайомитись із циклом «Ринсвід», я очікувала, що в книзі «Цікаві часи» події будуть на справді цікавими. Так, залишається незмінний гумор письменника, його неперевершена іронія та пародія! Проте, події… В цій частині мене спіткало розчарування. Можливо, через завищенні очікування, а можливо через те, що в принципі нічого нового не відбувається, чого не було в попередніх книгах. Знову Ринсвід 🧙‍♂️ втікає з лап Смерті, знову боротьба між двома різними силами (тільки тут вже інші суперники), знову головний герой рятує всіх найбільш абсурдним способом…

З позитивного – знову зустріч з Двоцвітом! Для тих кому було цікаво куди дівся цей персонаж, його поява стане сюрпризом 💖. Як завжди неперевершена персона Смерть 💀, поява якого завжди щедро приправлена гумором. І відсилка сюжету до знаменитих Ромео і Джульєтти.

Для мене ця книга стала трампліном Ринсвіда до більш цікавих пригод, які неодмінно його чекають попереду.

"Боги приходять і йдуть, а некомпетентність залишається навіки".

Хоча "Боженята" є частиною серії "Дискосвіт", це позацикловий роман, який можна читати окремо. Це робить "Боженята" ідеальним вибором для тих, хто хоче познайомитися з творчістю Террі Пратчетта, не вдаючись у деталі всієї серії. Тож, якщо ви новачок у Дискосвіті, це ідеальна можливість зануритися у цей чарівний світ.

"Боженята" – це історія про Бруту, простого послушника в Церкві Ома, який вірить у свого бога, якого ніколи не бачив. Одного дня він зустрічає Ома у вигляді маленької черепахи, яка втратила свою могутність через те, що майже ніхто більше не вірить у нього. Разом вони вирушають у подорож, щоб повернути втрачену віру. Хочете дізнатися, що станеться, коли могутній бог опиняється в тілі черепахи? Ласкаво просимо до цього дивовижного світу!

Головні герої книги – це Брута, який спершу здається наївним і навіть тугодумом, але згодом виявляється цілком щирою, глибоко моральною та сміливою особистістю, і Ом, колись великий бог, тепер змушений боротися за виживання у вигляді маленької черепахи. "Ти тільки подивись на мене! Я – бог! Але навіть мурашка сміється з мене!".
Під час подорожі Брута й Ом зіштовхуються з різними випробуваннями, зокрема релігійним фанатизмом, корупцією та суспільними уявленнями про владу та віру. Також вони зустрічають різних філософів та мудреців в Омнії, місті, де всі релігії зустрічаються.

Другорядні персонажі, такі як Ворбіс, фанатичний лідер Церкви, додають глибини та контрасту до історії, показуючи різні аспекти релігійної влади і впливу.
А ще є Лу-Тзе, пам’ятаєте його в «Крадії часу»? Скромний садівник з мудрістю та здібностями, які ховаються за його простою зовнішністю милого дідуся. Він майже не бере участі в подіях, але все бачить і контролює, повірте.

Стиль написання Пратчетта – це поєднання іронії, сарказму та глибоких філософських роздумів. Його унікальний стиль робить читання не тільки захоплюючим, але й змушує замислитися над складними питаннями. "Справжня віра – це не те, що ти носиш у серці. Це те, що ти носиш у кишені". Якщо ви любите гострий гумор і тонкі натяки, то ця книга точно для вас.
"Боженята" – це блискуча книга, яка поєднує в собі захоплюючий сюжет, глибоких персонажів і серйозні теми. Рекомендую цю книгу всім, хто цінує хорошу літературу з глибоким змістом і дотепним гумором. Після прочитання цієї книги залишається відчуття, що "вірити потрібно в себе, а не в ті історії, які розповідають інші". Отже, беріть книжку, готуйтеся до сміху і занурюйтесь у світ Дискосвіту!

І пам'ятайте: "Час – це ілюзія, обідній час – подвійно".

ВАРТА! ВАРТА!
Або як я істерично сміялася до сліз вперше за дуже довгий час

Террі Пратчетт - бісів геній сарказму, а його «метафори дійсно можуть вбити».
Ми звикли думати, що найчастіше людина пристосовується до оточення - набуває нових рис, звичок, паттернів поведінки. Найяскравіше це помітно, коли умовно «хороша» людина підпадає під вплив умовно «поганого» оточення. У «Варті!» Ж Террі Пратчетт нам показує, що навіть, просякнувши духом бездіяльності, ліні та байдужості, людина може схаменутися і змінити історичні події на глобальному рівні.

Капітан Ваймз - очільник Міської Варти Арк-Морпорку, яка складається усього із чотирьох осіб, веде своє позбавлене сенсу життя рутинно між офісом вартових і пабом… доки у місті не зʼявляється велетенський дракон і пробуджує в його мешканцях приховані риси: у когось відвагу, у когось страх, у когось бажання наживи.
Окремо маю відзначити, як Пратчетт віддає шану книгам: у нього бібліотека чи букіністичний магазин - це лабіринт в інші часи і простори, а злочини проти книг - найгірші злочини на світі.

Книга прочиталася на одному диханні і ще на довго залишила по собі приємні відчуття і біль у пресі від сміху.

Боженята – позацикловий роман Террі Пратчетта, проте жителів Дискосвіту ви все одно в ньому зустрінете.

Люблю, як автор бере якусь важливу й велику тему, й переосмислює її або стібеться з неї. В цьому випадку дісталося вірі, релігії й філософії. Пратчетт розповідає бога, який у тілі черепахи падає з небес на землю в прямому сенсі й просить про допомогу у послушника монастиря. Яким же було здивування цього послушника, коли, перечисляючи богу канони й заповіді своєї віри, той узагалі не розумів про що йде мова.

Пратчетт тут і про інквізицію згадав, і давньогрецьких мудреців, і про богів, які забулися людьми й відійшли в далекі пустельні краї.
Не скажу, що це наразі улюблена книга автора, але в ній він здивував серйозністю й смутком, який де-не-де прозирав крізь гумор та іронію.

Якби мені довелось обирати одного автора, якого б довелось читати до кінця життя, то це однозначно був би Пратчетт! Адже він створив окремий світ на спині черепахи, де є місце магії, чарам, коханню, смерті (ні, СМЕРТІ), вірі... та всьому! І в його циклах можна знайти будь-які теми і жанри. Цикл про Варту найближчий до детективного, тут багато розслідувань таємниць, заплутані злочини і підступні інтриги.

Якщо вже проводити паралелі з детективами, то для мене Ваймз дуже схожий до Харрі Холле. Суперечливий, з проблемами, однак чесний і відважний. Він – ключова фігура і очільник Варти, однак планує одружитись і покинути службу. Водночас у місті відбуваються загадкові вбивства членів гільдій. Клоун, жебрачка та гном були вбиті з невідомої досі зброї, яка залишає після себе запах феєрверків.

Варта не залишиться осторонь. Вже знайомі нам Ваймз, Морква, Ноббі Ноббс і Колон приймають у свої ряди новобранців: гнома, троля та жінку. Як бачите, і до Анк-Морпорку докотилась хвиля боротьби за рівноправ’я, а Ветінарі – не той правитель, який дозволить закидати йому ущемлення меншин. Пратчетт дуже вдало вплітає у фентезійний сюжет гостросоціальні теми.

Але найвище сягає, звісно ж, його гумор. Гострий, дотепний, іронічний – все, як я люблю. Іноді він однією фразою доводить мене до істеричного сміху. «Варта» - мій улюблений цикл, тож я з нетерпінням чекаю продовження.

Це третя частина мого улюбленого циклу про Анк-Морпоркську варту. І це вже не та занепадаюча хирлява установа, що у першій частині, бо відколи там служить Морква, варта живе й розвивається.
Відкриваються нові відділки, з усього Дискосвіту сюди збігаються новобранці усіх статей і рас. Тепер, окрім людей, тут служать ґноми, перевертні, тролі, ґорґуйлі, вампіри. В місті навіть зароджуюється профспілковий рух!

Вартові не тільки шукають проблем, вони ще й успішно їх вирішують. А завдання в цій частині перед ними постане непросте: знайти того, хто замахнувся на життя самого Ветінарі! Очільники гільдій Анк-Морпорка шукають варіант на заміну Ветінарі.
Здається, назріває державний переворот.

А ще дивні вбивства по місту, які об’єднують сліди білої глини. Підозра падає на ґолемів і ми зможемо дізнатись чимало нового про цих створінь. Оскільки я вже читала «Поштову лихоманку», то було цікаво дізнатись більше про братів Помпи-19.

Сюжет досить динамічний та цікавий, події розгортаються швидше, ніж у попередніх частинах.

Потішили і улюблені персонажі, особливо відкрився з нових сторін Ваймз. Одруження і вимушене багатство не змусили його відійти від справ; маючи добрі черевики, він все одно сумує за старими, в яких впізнавав міські вулиці крізь підошву. А беззаперечним улюбленцем серед новачків стане капрал Малодупко.

Тонкий гумор Пратчетта як завжди на висоті, а неперевершений переклад Олександра Михельсона, який ідеально балансує між дослівним перекладом та даптацією, робить його ще дотепнішим.

«Поштова лихоманка» мало не скинула із мого власного проголошеного трону «Правду», але все ж посіла впевнена друге місце і поклала початок ще одному улюбленому циклу. Сюжет трошечки схожий на згадану «Правду» - тут теж карколомні пригоди, інтриги, розслідування. На відміну від інших циклів, тут зовсім мало магії і максимально наближений до реального життя детектив.

Мокр фон Губперук – молодий, харизматичний, зухвалий, легко зачаровує і знаходить підхід до будь-кого. А ще він шахрай і злочинець, на якого чекає страта. Але в останній момент правитель Ветінарі вирішує його помилувати і пропонує очолити Пошту Анк-Морпорку і витягнути її із занепаду.
Зважаючи, що попередні очільники пошти довго не утримувались на посаді і помирали за загадкових обставин, важко сказати, чи це було помилування, чи відкладене покарання.

Отже, застарілій поштовій системі доведеться не просто протистояти новітній семафорній компанії, що передає повідомлення за лічені години, а ще й перевершити її.

У цій книзі Пратчетт висміяв держслужбу, бюрократію, корупцію та жадібність корпорацій.

Буде і зустріч з добре відомими персонажами (знову зустрінемо Сахарису Кріпслок та фотографа вампіра Отто з "Правди") і нові харизматичні герої: панна Любесерце, ґолем Помпа-19 і вірний поштар.

Це геніально! 500 сторінок рафінованого задоволення, підсилене майстерним перекладом Олександра Михельсона і незмінним оформленням від Аґрафки.

Террі Пратчетт в своїй неперевершеній саркастичній манері представляє продовження циклу «Ринсвід» - «Ерік».
Невгамовний чарівник-невдаха Ринсвід 🧙‍♂️продовжує вислизувати з рук Смерті ☠, при цьому зануривши разом з собою у вир пригод нового персонажа – демонолога-початківця Еріка👿.

В перше в житті викликавши демона у світ, Ерік сподівався отримати три бажання, проте те все пішло шкеребеть коли замість представника Пекла до хлопця прийшов всім добре знайомий чарівник (чому він, підказувати тут не буду, краще читайте самостійно))).
Що може забажати демонолог-початківець? Звичайно, панувати світом, найвродливішу дівчину та вічне життя.
Але не все так просто! У світі Дискосвіту є свої правила, які часом химерні та незрозумілі, проте неполишені іронії😅.
Яким чином збудиться бажання Еріка, зможуть нам розказати досить вдалі пародії на Фауста, Іліади, Одіссеї та багато інших давньогрецьких творів.
Неперевершений гумор, комічні персонажі, алюзія на типові сучасні проблеми, змусить постійно читати з посмішкою на вустах і 100 % підніме настрій.

Інколи думаю, що твори Террі Пратчетта покликані живити нас оптимізмом і «Ерік» - одна з таких книг.

Поки це найкраще, що я читала у Пратчетта.

І як же прекрасно, що ще стільки його книг у мене попереду.

«Право на чари» стало якраз тим, чого я шукала у автора: зануренням у об’ємний добре продуманий і описаний світ із гумором, легкістю й викликом, із впізнаваними героями й долею пригод та інтриги.

Якщо ви звикли до Герміони та професорки Макґонеґел, то у Дискосвіті жінок-магів ще не бачили. Але тепер усе змінилося, бо наша головна героїня має виправити цю несправедливість і вступити до Академії чарівників.

Я кайфувала від кожної сторінки, від згадок про вже знайомий Анк-Морпорк і життєвої мудрості відьми Бабуні.

Це було моє перше знайомство з Пратчеттом, до якого я довго йшла… і дарма! Дарма, що так довго, бо це було неймовірно! І тепер я офіційно відносусь до людей з «секти Пратчетта» 🎩 🤠

«Правда» - це поза цикловий роман «Дискосвіту» і він просто ідеально підходить для знайомства з автором! Так, напочатку може бути трішки складнувато розуміти устрій, хто є хто, проте дозвольте собі просто розслабитися і дати можливість авторові провести вас за руку у цей дивовижний світ – в процесі вам все пояснять, ви все обов'язково зрозумієте.
Тепер я зрозуміла що мають на увазі, коли говорять про фірмовий гумор Пратчетта. Як людина, яка просто обожнює тонесенький, чорнесенький і, при цьому, інтелектуальний гумор – я у захваті, напідкреслювала собі купу цитат і планую апелювати ними у житті 😅
Мій улюблений персонаж цього роману (як і у багатьох) – вампір Отто. Такий же він кумедний і харизматичний – я не можу 💔

Тож, однозначно рекомендую цю історію до читання всім і кожному. Неважливо, це буде ваше перше знайомство з автором, друге, п’яте чи двадцяте, - ця книга варта вашої уваги. Класний гумор, цікаві та харизматичні персонажі, нотки детективу – вам сюди! Перші 100-150 сторінок можуть бути трішки незвичними і затягнутими, проте далі – залетить, аж бігом!

А я пішла скуповувати інші книги з цієї серії :)
І пам’ятайте: «Брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу». 🤫

Сер Террі Пратчетт був таким плодовитий на книги, що й не знаєш з якого боку підступитися. А коли не знаєш звідки почати - починай з початку. Хоча, як знати, у випадку з «Кольором магії» та й усім Дискосвітом це може зіграти із читачем злий, суто пратчеттівський, жарт.

«Ото вже накрутила», - подумаєте ви.
«Ото вже завернув», - думала я, читаючи першу книгу із всесвіту Дискосвіт.

Автор задумав написати книгу-пародію на фентезійний жанр, і ненароком створив свій цілий фентезійний Всесвіт із магами та драконами, гномами та відьмами, які живуть на диску, який тримають слони, які стоять на черепасі, яка ширяє у відкритому космосі…

Це не перше моє знайомство із книгами Террі Пратчетта, раніше я вже читала «Поштову лихоманку», і це стилістично дуже різні твори. Перша книга циклу майже позбавлена фірмового гумору автора, містить більше описів пейзажів, а також дуже складну подорож мультивсесвітом (1983 рік написання, до слова). Але в той же час, багато пояснить про концепт Дискосвіту як такого.

Тому, якщо ви ще не знайомі із творчістю автора, рекомендую або почати із книги, що була написана пізніше, або почати з «Кольору магії», але після неї не зупинятися і читати наступні - вони більш динамічні і читаються значно легше.
Якщо ви любите жанр фентезі, то однозначно, вам сподобається і творчість Пратчетта.