Я згодна

Представляю вам мандрівку-дослідження Елізабет Ґілберт, у якій вона шукає відповіді на важливі питання про стосунки та шлюб. Можна навіть сказати, що «Я згодна. Як одна жінка, яка не вірила у шлюб, таки вийшла заміж» – це продовження її книги «Їсти, молитися, кохати», яку я дуже люблю🤍

Мені сподобалося, що авторка не лише ділилася своїми думками щодо шлюбу й стосунків, але й досліджувала це питання у різних релігіях та країнах. Її відвертість, гумор та стиль написання закохують у цю книгу вже з перших сторінок.

Якщо вам подобається твочість Елізабет Ґілберт, тоді обов'язково зверніть увагу на цю новинку.

• Коли обставини підштовхують тебе зробити саме те, чого ти все життя боялася чи не зносила, то це, щонайменше, цікава можливість для особистого розвитку.

• Люди завжди закохуються в найкращі риси одне одного. А як інакше? Це ж дуже легко – любити все гарне і приємне. Але штука ось у чому: чи можеш ти прийняти вади? Чи можеш ти подивитися на недоліки свого партнера або партнерки і чесно сказати собі: «Я зумію з цим жити. Я знаю, як дати з цим раду»? Бо хороше завжди буде гарне та блискуче, а от мотлох насподі тебе занапастить.

• Коли не можеш бути на сто відсотків упевненим у чомусь, чужі рішення завжди видаються кращими.

• Шлюб стає важкою працею, якщо ти вклала всі сподівання на щастя в руки однієї людини.

• Людське серце може справді пронизати бажання, якому нема кінця, а у світі повно привабливих створінь і спокусливих варіантів. Але людина таки здатна обирати тверезо, обмежуючи й контролюючи ризик закохатися.

• Навряд чи нам вдасться запропонувати іншій людині милосердніший подарунок, ніж прийняті її повністю і любити мало не більше, ніж вона любить сама себе.

• Шлюб – це дві тисячі однакових розмов за двома тисячами однакових сніданків, коли близькість обертається повільно, мов колесо. Інша людина знає тебе як облуплену, ти постійно присутня в її житті й перетворюєшся на практично невидиму потребу, як повітря. Хіба цінність цього можна виміряти?

🎧In Bloom – Sofía Valdés

На початку я готова була поставити всі 10 зірочок цій книжці. Оскільки початок вдався, одразу Ґілберт взялася до цікавих екскурсів у тему шлюбу - із різних перспектив: історичних, культурних, релігійних тощо. Особливо цікавою була думка, що не гомосексуальні шлюби зруйнують інститут шлюбу. А це вже зробили ті пари, які почали укладати шлюби через кохання, а не із розрахунку, домовленостей, як було століттям. Рівень розлучень різко зростає, коли пари одружуються свідомо і через почуття. Парадоксально, але здається так і є.

Велика претензія в мене до її погляду на шлюб з релігійної перспективи. Адже вибрати найжорсткіші цитати Отців Церкви і представити їх як єдину позицію Церкви щодо стосунків - це прям мега об'єктивно. А де бодай цитати Івана Павла ІІ? Де згадка про енцикліки? Де біблійний аналіз трактування жінки як достойної особи і власне революційні зміни щодо ставлення до жінок завдяки власне релігійним поштовхам. Але це не модно, неважливо, і взагалі цікавіше мислити стереотипно.

Загалом її прийом щодо теми такий: переплетення роздумів про шлюб, про стосунки між партнерами, про офіціози і церемоніали, про традиції та історію розвитку цього інституту - із власною історією з Феліпе. Оскільки вони обоє вже мали досвід шлюбу і розлучення до знайомства, тож ніхто з них не хотів наступати на ті самі граблі цього разу. Але довелося... Міграційні закони змусили...

І наче книжка цікава, і думки місцями глибокі та неочікувані. Але якось не вистачало чогось. Відчувалася сильна особиста прив'язка авторки про проблеми шлюбу. Тобто її страхи перед шлюбом. Книжка власне так і задумувалася - як спроба подолати стереотипи, страхи і взагалі розібратися із тим шлюбом.

Очевидно, не всі поділятимуть її думки про свідому бездітність, наприклад. Або завищений рівень страху перед офіціалізацією стосунків перед державою. Але що ж, ми жінки здатні to overthink. Важливо, що Ґілберт таки дещо попустилася врешті.

Читається легко, ненапряжно. Подужала за три вечора перед сном.

Це не продовження "Їсти. Молитися. Кохати". Мені здавалося, що це буде роман про те, як жінка вибудовує свої стосунки з її майбутнім чоловіком, але ніц. Враження, що Гілберт просто схотіла заробити грошей і вирішила, що прізвище зіграє замість книги.
Хоч і видавництво чомусь написало, що це художній роман, в дійсності тяжіє до нон-фікшн.
Книжка про те, як сама Елізабет цілий рік збирала цікаві факти, історії з різних куточків світу, досвід різних поколінь жінок про шлюб.
І вся книга про ці факти і трохи власне про стосунки авторки. Вона транслює сучасні і адекватні думки, які певною мірою самі собою зрозумілі. Найбільше мені запам'ятались такі історії:
• мама самої Елізабет мала хорошу посаду і кар'єрний ріст, при цьому ще займалася родиною і городом, але одного разу її доньки захворіли вітрянкою, і її чоловік не захотів брати вихідний, бо мав ставлення до роботи своєї дружини - " ти роби, що хочеш - головне, щоб це не впливало на мій комфорт " і вона звільнилась. Далі авторка пояснює, що у її батьків щасливий шлюб і що мама не жертва, але я не зрозуміла цього вчинку.
• дівчина була найкращою на математичному факультеті серед усіх учнів, її майбутній чоловік навчався разом з нею.
Після коледжу вони одружились . Він став архітектором, а вона домогосподаркою. Жінка завагітніла, сиділа вдома прасувала сорочки, але вона допомагала з кожним проектом чоловікові і от приходить друг з пропозицією піти у кіно, той погоджується, але тут дружина каже, що вони повинні допрацювати цей проект задля майбутнього, яким вона пожертвувала заради сім'ї. Чоловік як маленька дитина плентається робити проект.
Ситуація гидка і знову ж таки показує ставлення до жіночої роботи.
• бабуся авторки, якій вже за 90. У неї був шрам на обличчі після операції "вовча паща". Всі завжди вважали, що заміж їй через свою зовнішність не вийти. Тому молода лівчина змирилась з цим і поїхала працювати у велике місто. Там вона навіть у період великої депресії почувала себе добре, бо жила у крутому будинку своєї начальниці, працювала офіціанткою, купувала модний одяг і робила короткі зачіски. На заощаджені кошти дівчина купила собі червоне пальто з хутром. І коли за кілька років вона вийшла заміж за фермера і народила сімох дітей, то їй довелось розрізати те пальто, щоб пошити дітям новорічні костюми.
Але попри бідність і складнощі, бабуся авторки вважає цей період найщасливішим у житті. Отаке диво... Тобто коли ти попри громадську думку досягаєш своєї мети, це дає тобі відчуття щастя.

Ще є купа історій, які мене здивували, наприклад про ставлення до шлюбу в різних культурах, але в цілому багато історій і поглядів на шлюб.

Легка форма оповідання в цілому, але на початку забагато історичного контексту. Чоловік, за якого збиралась заміж Елізабет, взагалі не нервувася з приводу шлюбу, не проводив досліджень і говорив, що цей шлюб для нього не важливий, головне, що він дає йому змогу жити спокійним життям з авторкою. Тобто кінцева мета всіх міркувань авторки лишилась незрозумілою.