Це книга про те, як можна, але не треба переживати свій біль

Книгу не дарма навали триллером: авторка майстерно на початку відводить нас від головного меседжа, заплутує. І потім у фіналі осягаєш глибину трагедії і розумієш своє безсилля.
Домашнє насилля, за нього багато говорено і писано, але у Карпи подача така нетипова, що ти читаєш про зовсім інше, а потім хоп!, а це про домашнє насилля.
Ну і от давайте чесно, мало хто ходить по книгарні і такий каже: а прочитаю-ка я щось про розтління малолітніх, якось дуже хочеться. Ну я точно ні. І цей триллер він і про Париж у ковідні часи, і про жіночу дружбу і про любов до життя. Але він і про щось таке, що ти не будеш обговорювати з подругою за чашкою кави. Це ще з назви починається "Тільки нікому про це не кажи". Так от мій висновок: можете не казати, але прочитати треба.

Маленька книжка про великі почуття

Отже головні герої Едді і Луїс літні люди, сусіди, які живуть через будинок один від одного. Вони обоє вдівці, яким набридло життя позбавлене щастя і емоцій.
І ось одного літнього вечора Едді запропонувала Луїсу... ночувати разом. Це не щось романтичне, а просто засинати разом і не відчувати такої лютої самотності, гомоніти про все на світі з людиною, яка тебе зрозуміє.
Вагаючись, Луїс прийняв пропозицію. І тут починається їх історія пізнання одне одного, обговорення, яким насправді були їхні шлюби. Як склалося їх життя після навчання, де народилися і якими були їх діти.

Їхні стосунки чомусь дуже "колишать" все місто, воно маленьке і всім є діло до літніх людей, яким набридло бути поодинці. Їх не схвалюють навіть власні діти. Чи залишать їх врешті решт в спокої?

Можу сказати, що діти 6 років не уявляють, що таке приставка і касета з грою. Але я пояснила, що це типу гри на телефоні і треба було пройти рівень. На цьому, власне, і будується весь сюжет.
Але оцей фірмовий стиль авторки, коли вона прошкрябує до нетрів душі, коли вона в тітці Лолі змальовує добре впізнавану родичку з мого життя. І я раптом розумію, що ця історія близька кожному і мені також. Вона про дитинство і дорослішання, але щоб все було у свій час, а щоб не було відчуття незавершеності, треба слухати себе і робити, як каже внутрішній голос.

Чесно кажучи, я не покладала багато надій на цю книжку і дарма. На початку вона здалася мені занадто товстою, а дрібний шрифт додавав гнітючості.

Але я повернулась до цієї книжки і вона мені сподобалась з перших сторінок. 45-річна головна героїня С'юзен працює багато років на стабільній роботі, де вона вимушено контактує з людьми, їх недоречними питаннями, дурною поведінкою. Про родину чи міцні стосунки вона навіть не думає.
Вона інтроверт, не підпускає нікого близько і ні від кого не залежить. Такою вольовою і дисциплінованою жінку зробило складне дитинство. Батько пиячив, мати завжди виділяла брата і любила його більше.
І ось мати померла і виявилося, що у спадок вона залишила братові набагато більше. Це обурило С'юзен і вона була налаштована довести, що брат впливав на матір і змусив її так вчинити.
Брат у свою чергу жахливо поводився із сімейним будинком, залишеним у спадок, і на похороні матері теж викидував коники.
Все це лайно намагається вигрібати головна героїня, але їй це важко дається.
До всього вищесказаного, що порушує буденний плин речей героїні, додається вагітність.
Від кого, не скажу, але вона точно незапланована. А чи залишить дитину С'юзен? Чи подовжить далі жити за власними правилами і принципами?

Мені ніколи не було нудно. Мені на стільки подобалося читати про взагалі таку собі біографію місс Ґрін, дивитися через її призму на життя, що я закохалась в цю історію і атмосферу.

Дивитися як героїня змінюється, переглядає свої минулі роки життя, як нарешті дає волю емоціям і все ж таки обирає зважені рішення.
Провідних сюжетних ліній дві. Перша - це історія з відвойовування спадку і їх з братом ворожнеча.
А друга - вагітність, як вона замінює головну героїню, надає їй невластивих емоцій і рис.

Буде ще один чоловік, не батько дитини. З ним пов'язана цікава і неймовірна історія, дуже тепла. І мені сподобалося, що такі здорові стосунки складаються у такої, здавалося б, нездорової пари.

Але... Читаючи я думала про те, що можна було б абсолютно інакше побудувати історію. Можна було батька дитини залучити і йому побудувати стосунки зі С'юзен, оце було б цікаво, читати як два таких волелюбних персонажа жертвують всім, у що вірять, заради чогось більшого.
Але і той варіант, що обрала авторка, мені теж подобається.

Книга має хороший кінець, такий моральний. І він не те, щоб хеппі, але він наче правильний.
Показує, що будь-який кактус колись розцвітає.

⭕️ - 9/10

Не цукрова історія, реальна і не дурна.
Нещодавно бачила рекламну кампанію Шанель з Фібі Тонкін:
"Я дуже люблю книжки про прості речі і людське існування, де щось маленьке може статися і це може змінити траєкторію чийогось життя". Дуже влучно як на мене щодо цієї книжки.

Історія про старий будинок, куди можна завжди повернутися і де можна відкласти все на потім.

Так і зробили дві сестри Ліля і Мія. Бувають моменти, коли хочеться сказати стоп життю і перечекати негоду, і місцем, де це можна було зробити, для дівчат був старий великий дім у селі, де жила їхня бабуся Теодора, якій, на хвилинку, 96 років.

Події книжки розгортаються влітку і атмосфера передавалася дуже добре, інколи мені здавалося, що я там поруч, разом з вагітною Мартою (третьою сестрою, яка теж вирішила провідати бабусю).

Проблеми постійно з'являються навіть у тому осередку безпеки, але ці тріщини заклеїти набагато легше, коли поряд є чудові радниці.

У кожної сестри свої проблеми і свої таргани і я маю пристрасть до багатолінійних сюжетів, а їх там багато, повірте.

Не кожному підійде такий довгий опис яблуневого саду. Але в моїй уяві це дуже добре викарбовується і залишається, як згадка, про що книга і які емоції викликала.

Немає ніяких карколомних, сюжетних моментів. Все органічно і рівномірно. Легка книга, ось так я опишу цей твір і можна було це все не писати.
➕ - сильні жінки, чиї слова можна розбирати на цитати. Їхнє взаєморозуміння і підтримка >>> ось про таких родичів можна мріяти

Мінуси: інколи я просто пробігалась по рядках не вчитуючись у суть, плутала імена і не розуміла, хто яку репліку каже, тож доводилось перечитувати сторінку по декілька разів