Це книга про те, як можна, але не треба переживати свій біль

Книгу не дарма навали триллером: авторка майстерно на початку відводить нас від головного меседжа, заплутує. І потім у фіналі осягаєш глибину трагедії і розумієш своє безсилля.
Домашнє насилля, за нього багато говорено і писано, але у Карпи подача така нетипова, що ти читаєш про зовсім інше, а потім хоп!, а це про домашнє насилля.
Ну і от давайте чесно, мало хто ходить по книгарні і такий каже: а прочитаю-ка я щось про розтління малолітніх, якось дуже хочеться. Ну я точно ні. І цей триллер він і про Париж у ковідні часи, і про жіночу дружбу і про любов до життя. Але він і про щось таке, що ти не будеш обговорювати з подругою за чашкою кави. Це ще з назви починається "Тільки нікому про це не кажи". Так от мій висновок: можете не казати, але прочитати треба.

Маленька книжка про великі почуття

Отже головні герої Едді і Луїс літні люди, сусіди, які живуть через будинок один від одного. Вони обоє вдівці, яким набридло життя позбавлене щастя і емоцій.
І ось одного літнього вечора Едді запропонувала Луїсу... ночувати разом. Це не щось романтичне, а просто засинати разом і не відчувати такої лютої самотності, гомоніти про все на світі з людиною, яка тебе зрозуміє.
Вагаючись, Луїс прийняв пропозицію. І тут починається їх історія пізнання одне одного, обговорення, яким насправді були їхні шлюби. Як склалося їх життя після навчання, де народилися і якими були їх діти.

Їхні стосунки чомусь дуже "колишать" все місто, воно маленьке і всім є діло до літніх людей, яким набридло бути поодинці. Їх не схвалюють навіть власні діти. Чи залишать їх врешті решт в спокої?

Можу сказати, що діти 6 років не уявляють, що таке приставка і касета з грою. Але я пояснила, що це типу гри на телефоні і треба було пройти рівень. На цьому, власне, і будується весь сюжет.
Але оцей фірмовий стиль авторки, коли вона прошкрябує до нетрів душі, коли вона в тітці Лолі змальовує добре впізнавану родичку з мого життя. І я раптом розумію, що ця історія близька кожному і мені також. Вона про дитинство і дорослішання, але щоб все було у свій час, а щоб не було відчуття незавершеності, треба слухати себе і робити, як каже внутрішній голос.

Чесно кажучи, я не покладала багато надій на цю книжку і дарма. На початку вона здалася мені занадто товстою, а дрібний шрифт додавав гнітючості.

Але я повернулась до цієї книжки і вона мені сподобалась з перших сторінок. 45-річна головна героїня С'юзен працює багато років на стабільній роботі, де вона вимушено контактує з людьми, їх недоречними питаннями, дурною поведінкою. Про родину чи міцні стосунки вона навіть не думає.
Вона інтроверт, не підпускає нікого близько і ні від кого не залежить. Такою вольовою і дисциплінованою жінку зробило складне дитинство. Батько пиячив, мати завжди виділяла брата і любила його більше.
І ось мати померла і виявилося, що у спадок вона залишила братові набагато більше. Це обурило С'юзен і вона була налаштована довести, що брат впливав на матір і змусив її так вчинити.
Брат у свою чергу жахливо поводився із сімейним будинком, залишеним у спадок, і на похороні матері теж викидував коники.
Все це лайно намагається вигрібати головна героїня, але їй це важко дається.
До всього вищесказаного, що порушує буденний плин речей героїні, додається вагітність.
Від кого, не скажу, але вона точно незапланована. А чи залишить дитину С'юзен? Чи подовжить далі жити за власними правилами і принципами?

Мені ніколи не було нудно. Мені на стільки подобалося читати про взагалі таку собі біографію місс Ґрін, дивитися через її призму на життя, що я закохалась в цю історію і атмосферу.

Дивитися як героїня змінюється, переглядає свої минулі роки життя, як нарешті дає волю емоціям і все ж таки обирає зважені рішення.
Провідних сюжетних ліній дві. Перша - це історія з відвойовування спадку і їх з братом ворожнеча.
А друга - вагітність, як вона замінює головну героїню, надає їй невластивих емоцій і рис.

Буде ще один чоловік, не батько дитини. З ним пов'язана цікава і неймовірна історія, дуже тепла. І мені сподобалося, що такі здорові стосунки складаються у такої, здавалося б, нездорової пари.

Але... Читаючи я думала про те, що можна було б абсолютно інакше побудувати історію. Можна було батька дитини залучити і йому побудувати стосунки зі С'юзен, оце було б цікаво, читати як два таких волелюбних персонажа жертвують всім, у що вірять, заради чогось більшого.
Але і той варіант, що обрала авторка, мені теж подобається.

Книга має хороший кінець, такий моральний. І він не те, щоб хеппі, але він наче правильний.
Показує, що будь-який кактус колись розцвітає.

⭕️ - 9/10

Не цукрова історія, реальна і не дурна.
Нещодавно бачила рекламну кампанію Шанель з Фібі Тонкін:
"Я дуже люблю книжки про прості речі і людське існування, де щось маленьке може статися і це може змінити траєкторію чийогось життя". Дуже влучно як на мене щодо цієї книжки.

Історія про старий будинок, куди можна завжди повернутися і де можна відкласти все на потім.

Так і зробили дві сестри Ліля і Мія. Бувають моменти, коли хочеться сказати стоп життю і перечекати негоду, і місцем, де це можна було зробити, для дівчат був старий великий дім у селі, де жила їхня бабуся Теодора, якій, на хвилинку, 96 років.

Події книжки розгортаються влітку і атмосфера передавалася дуже добре, інколи мені здавалося, що я там поруч, разом з вагітною Мартою (третьою сестрою, яка теж вирішила провідати бабусю).

Проблеми постійно з'являються навіть у тому осередку безпеки, але ці тріщини заклеїти набагато легше, коли поряд є чудові радниці.

У кожної сестри свої проблеми і свої таргани і я маю пристрасть до багатолінійних сюжетів, а їх там багато, повірте.

Не кожному підійде такий довгий опис яблуневого саду. Але в моїй уяві це дуже добре викарбовується і залишається, як згадка, про що книга і які емоції викликала.

Немає ніяких карколомних, сюжетних моментів. Все органічно і рівномірно. Легка книга, ось так я опишу цей твір і можна було це все не писати.
➕ - сильні жінки, чиї слова можна розбирати на цитати. Їхнє взаєморозуміння і підтримка >>> ось про таких родичів можна мріяти

Мінуси: інколи я просто пробігалась по рядках не вчитуючись у суть, плутала імена і не розуміла, хто яку репліку каже, тож доводилось перечитувати сторінку по декілька разів

Це друга частина бестселера "Наші приховані дари". І мені ця частина значно більше сподобалась.
Отже Мейв і її вірні друзі Рой, її гендерно нейтральний хлопець, Фіона, з якою вони здружилися через катастрофу в минулій книжці і Лілі, сестра Роя, через яку і сталась катастрофа.
Трохи перекажу вам першу.

Мейв ворожить на таро, випадково викликає дух і під час сварки цей дух забирає Лілі. Всю книгу вони намагаються її знайти, але є якась тупа організація, яка перешкоджає їм.
І ось літом після всіх цих подій вони разом тусуються і кожен з них отримав супер дари після ритуалу з минулої частини і друзі  вчаться ними користуватися.
Мейв читає думки, Лілі б'ється током і керує всім, що пов'язане з електрикою, Фіона зцілює будь-що, Рой щось виробляє в механіці, зазвичай відкриває будь-які двері.
І ось наче вони перемогли вселенське зло, повернулась Лілі, яка себе дивно поводить. І тут частина, яка мені дуже подобається. Мейв починають гризти ревнощі, нав'язливі думки, Лілі і Фіона об'єднуються проти неї і її таке щасливе магічне життя починає розвалюватися. Її ревнощі були настільки мені життєво знайомі, я завжди ревнувала подруг одна до одної. І тут прям я фізично відчувала біль героїні. Рой починає набирати оберти популярності зі своїм гуртом. У нього гастролі, квір-спільнота, нові знайомства і зовсім немагічний спосіб життя.

Всі мріють поїхати з містечка Кілбеґа, окрім Мейв, тому що вона кровно з ним пов'язана. А от як, я не скажу.
Виявляється, що найбільша тріщина у світі головної героїні стається через повернення секти "Діти Бригіди". Вони масово нав'язують дивні і сектантські думки, тим самим беруть юних містян під свій контроль. Банда намагається з цим розібратися, але їх упіймали і всі підлітки вже по коліно в цьому лайні, навіть друзі Мейв.
Чомусь саме вона потрібна злодіям і вони полюють на неї. Між боротьбою за власне життя, сварками через низькі оцінки в школі, Мейв намагається зрозуміти, що насправді сталося з Кілбеґом і його мешканцями і цей важкий шлях їй потрібно подолати самостійно... Або ні...
Я співчувала усім героям, нам круто розкрили кожного персонажа. Мейв справжня, її емоції реальні, вболіваєш за неї протягом всієї книги, як вона дає собі раду. Вона розумна, але не приторна.

Кінець епічний, я дуже люблю хеппі енди, але тут він не хеппі. І це не зіпсувало вражень, я занурилась у цей магічний всесвіт і довго відходила від цієї книжки.

Це не продовження "Їсти. Молитися. Кохати". Мені здавалося, що це буде роман про те, як жінка вибудовує свої стосунки з її майбутнім чоловіком, але ніц. Враження, що Гілберт просто схотіла заробити грошей і вирішила, що прізвище зіграє замість книги.
Хоч і видавництво чомусь написало, що це художній роман, в дійсності тяжіє до нон-фікшн.
Книжка про те, як сама Елізабет цілий рік збирала цікаві факти, історії з різних куточків світу, досвід різних поколінь жінок про шлюб.
І вся книга про ці факти і трохи власне про стосунки авторки. Вона транслює сучасні і адекватні думки, які певною мірою самі собою зрозумілі. Найбільше мені запам'ятались такі історії:
• мама самої Елізабет мала хорошу посаду і кар'єрний ріст, при цьому ще займалася родиною і городом, але одного разу її доньки захворіли вітрянкою, і її чоловік не захотів брати вихідний, бо мав ставлення до роботи своєї дружини - " ти роби, що хочеш - головне, щоб це не впливало на мій комфорт " і вона звільнилась. Далі авторка пояснює, що у її батьків щасливий шлюб і що мама не жертва, але я не зрозуміла цього вчинку.
• дівчина була найкращою на математичному факультеті серед усіх учнів, її майбутній чоловік навчався разом з нею.
Після коледжу вони одружились . Він став архітектором, а вона домогосподаркою. Жінка завагітніла, сиділа вдома прасувала сорочки, але вона допомагала з кожним проектом чоловікові і от приходить друг з пропозицією піти у кіно, той погоджується, але тут дружина каже, що вони повинні допрацювати цей проект задля майбутнього, яким вона пожертвувала заради сім'ї. Чоловік як маленька дитина плентається робити проект.
Ситуація гидка і знову ж таки показує ставлення до жіночої роботи.
• бабуся авторки, якій вже за 90. У неї був шрам на обличчі після операції "вовча паща". Всі завжди вважали, що заміж їй через свою зовнішність не вийти. Тому молода лівчина змирилась з цим і поїхала працювати у велике місто. Там вона навіть у період великої депресії почувала себе добре, бо жила у крутому будинку своєї начальниці, працювала офіціанткою, купувала модний одяг і робила короткі зачіски. На заощаджені кошти дівчина купила собі червоне пальто з хутром. І коли за кілька років вона вийшла заміж за фермера і народила сімох дітей, то їй довелось розрізати те пальто, щоб пошити дітям новорічні костюми.
Але попри бідність і складнощі, бабуся авторки вважає цей період найщасливішим у житті. Отаке диво... Тобто коли ти попри громадську думку досягаєш своєї мети, це дає тобі відчуття щастя.

Ще є купа історій, які мене здивували, наприклад про ставлення до шлюбу в різних культурах, але в цілому багато історій і поглядів на шлюб.

Легка форма оповідання в цілому, але на початку забагато історичного контексту. Чоловік, за якого збиралась заміж Елізабет, взагалі не нервувася з приводу шлюбу, не проводив досліджень і говорив, що цей шлюб для нього не важливий, головне, що він дає йому змогу жити спокійним життям з авторкою. Тобто кінцева мета всіх міркувань авторки лишилась незрозумілою.

Хто любить Гарі Поттера, то є шанс, що сподобається.

Коли япрочитала всього Гаррі Поттера і була розчавлена, що серія про нього закінчилась, бо кращої книжки не може придумати людство. Чесно, все здавалося після Гаррі нудотою, але одного дня зробила над собою зусилля і почала читання "Маламандера". Жахотінь це 3-тя частина з серії книжок про легенди Морського Аду. Не скажу, що я була в якомусь неймовірному захваті, але це було непогано, я не буду вам переказувати зміст, але всі книжки про хлопця Герберта Лемона, згубознахідника столу знахідок в готелі Ґранд-Наутілус. У нього нема родини, в дитинстві його  винесло у ящику з лимонами в містечко під назвою Морський Сад (так воно називається влітку, а уже в кінці туристичного сезону перша буква відпадає від сильного морського вітру і містечко перетворюється у Морський Ад), свого минулого життя він не пам'ятає.
Одного дня він знайомиться з дівчинкою Вайолет, яка потім стане його найкращою подругою, і всі пригоди вони будуть проживати разом. У першій частині розповідається легенда про морського страховиська Маламандера, у другій про монстра Ґарґантіса, а от про третю я вам зараз розкажу.

До цього автора у мене абсолютна любов, слог цікавезний, не було жодного моменту, коли би мені ставало нудно і я жодного разу не пошкодувала про вибір книги.

Історія про Гербі і Вайолет розгортається у передтиждень Гелловіну, а у містян є своя традиція на цю ніч. У них це легенда про Страхоніча, який може забирати тіні мешканців міста. Ця чортівня почалась багато років тому, коли тодішньому меру Біглі надійшла пропозиція зробити шоу тіней від якогось невідомого Повелителя Тіней. Біглі обіцяв багато грошей, а не заплатив нічого, за це Повелитель наказав тіні на ім'я ЖАХОТІНЬ забрати тінь Біглі і мер став маріонеткою цього повелителя.
В легенді ще були деталі, але загальну суть я переказала, адівці крутять спеціальні покручки, щоб ЖАХОТІНЬ не забрав їх тіні.
Всі готувались, та ось опікунка Вайолет пропала, натомість заявилась ілюзіоністка на ім'я Каліастра, яка стверджувала, що вона нібито тітка Гербі.
Ця вся пригода сталася з цим дуетом (Гербі і Вайолет) і я маю надію, що буде подовження, бо є, про що ще писати.
Загалом я в захваті, і це було емоційно, напружено, разом з тим із гумором і кмітливими розв'язками.

Тут не пхають романтику і я вдячна за це (сама з себе дивуюсь), приклад дружби, про яку мріють підлітки.

P. S. Занурюючись в історію про цих бідолашних дітей, у мене часто виникали питання, де ходять кляті дорослі і чому вони такі тупі?

Краща книжка року для мене. Я прочитала її на одному диханні.

Підлітковий роман про тиху, скромну, незграбну дівчину на ім'я Пенні Портер, яка неймовірно любить фотографувати.

А згодом її блог стає невід'ємною частиною життя.
Саме завдяки щирості і відвертості у своїх дописах у блогерки з'явилась купа шанувальників.

Коли в житті Пенні настає чорна смуга, щоб розвіятися і перестати думати про свої негаразди, наша героїня разом з батьками і найкращим другом Еліотом (до речі, він був одним з моїх найулюбленіших персонажів, я заздрю Пенні, що вона має такого щирого і чудового друга, який завжди допоможе) їде до Америки, де її мама виконує замовлення на влаштування весілля.

Поки усі зайняті справами, дівчині доручили фотографувати якісь цікавинки.
І тут вона зустрічає хлопця - гітариста Ноа, який згодом отримає прізвисько "бруклінський хлопець".

І тут життя Пенні перевертається догори дриґом...
Інколи мені здавалось, що це я стою на пляжі із фотоапаратом, настільки я пройнялась атмосферою

Читається занадто легко і ось ви вже сидете і плачете, що ця історія закінчилась.

Комусь може не сподобатися цей твір, адже там навіть паперові сторінки просякнуті коханням, але я таке люблю 😋

Ця книжка спонукала знайти своє хоббі і любити його так сильно як Елліот моду, Пенні - фото, Ноа - музику, Олі - себе.
До речі, вести телеграм канал мені теж захотілось через, те як круто у Пенні виходило це робити.
Спочатку мені теж хотілось вести телеграм про своє життя, але це не чіпляє мене саму в першу чергу. Тому веду книжковий телеграм-канал.

ОБЕРИ МЕНЕ

Це просто книга-вогонь! Вона мені допомогла подолати нечитуна.

Розповідь про блогерку Бею, яка створила чудову сторінку про моду і стиль. Сама Бея - жінка plus size, за що отримує купу хейту.
І тут її запрошують на реаліті-шоу по типу "Холостячки".

Прочитавши передмову, стає очевидним, про що книга, але процес читання став насолодою для мого внутрішнього романтика.

І знов те, що мені подобається: інтрига, кого обере Бея і я одразу здогадалась, хто буде її обранцем. Але в усьому іншому було багато моментів, де я не вгадувала, а ще кілька разів зневірювалась у своєму фавориті.

Твір дуже сучасний і показує світ, який обертається навколо популярності. Але попереджаю, що історія сподобається далеко не всім, бо закінчується дуже банально.

"Швидка" історія кохання: два розбитих серця зустрічаються в аеропорту за кепських умов, у кожного негаразди в особистому житті.
А "швидка" вона тому, що головні герої закохуються один в одного буквально за кілька годин. Майже одразу стає зрозуміло, що вони будуть разом. Але буде кілька моментів, які лоскотатимуть вам нерви, наприклад, коли Ентоні буде в потязі. Не спойлеритиму.

Закохатись можна у неймовірно короткий час і у неймовірних місцях. Проблема в тому, що важче зрозуміти і зізнатись самій собі, що ти щось відчуваєш.

Тому порада з приводу цієї книжки — звільніть день, читайте усе одразу, адже так буде набагато простіше зануритись в атмосферу подій, прожити з героями їхні 13 годин. Після цієї книжки хочеться зізнатись у своїх почуттях і...не ускладнювати життя зайвими думками і висновками.

Книжка чітко для романтиків, отже якщо вам потрібно відчути нестримну віру в кохання, то читайте "Поцілунок у Нью-Йорку. З приводу пригод: тут небагато їх, бо основну частину займають діалоги.

Однозначно рекомендую. І думаю, що назва книжки просто "у яблучко". Книга для людей від 13 до 99. Можна її позичити в мами, або навпаки.

Книга про пригоди 12-річної Єви-Лізи починаються зі знеструмлення їх міста, області і всього світу. Окрім хлопця Тіма (деталі не казатиму),
усі люди неначе впали у сплячку.
І вперше за багато років Єва-Ліза виходить на вулицю.
Погодьтесь, трохи незрозумілий початок?
Протягом усієї книжки нам будуть потроху розкривати карти, але дуууже потроху і у кінці я все одно мала купу запитань.

Вирішила не читати другу частину "У світлі світляків": відчула, що далі занурюватись у цю історію не варто. Мабуть, мені не вистачило романтики або близької мені проблеми.

Цікаво для підлітків 10-12 років.
Але доволі дорослі і зважені дії головних героїв, не зважаючи на обставини.
А от дратують незрозумілі вчинки дорослих. Також я хотіла хоч якихось відповідей і знань з приводу того, що сталось, тому що зникнення світла ніяк не пояснювалось і відтак сенс вловити було важко.

Приємно, що наші українські автори пишуть такі чудові книжки.

Дуже життєва історія. Мені  сподобалось, що там декілька сюжетних ліній, які пов'язані між собою.
На стільки знайомі підліткам проблеми зустрічаються не часто в книжках.
Розкривається безліч популярних питань: робота у підлітковому віці, стосунки з батьками, токсичні стосунки між закоханими, бодіпозитив.

100% рекомендую, адже багато романтики, все як я люблю, сильні духом героїні, які надихають.
Книжка доволі коротка і я вже  чекаю на нову частину (маю надію вона буде).

Книга про дівчат, які довели, що ніхто не має права безкарно оцінювати їх зовнішність.

Якесь гімно у школі завело акаунт у інстаграмі, де під поганим ракурсом викладає дівчачі фотки.
Тому три головні героїні, які раніше були зовсім з різних кіл спілкування і мали різні інтереси, об'єднали свої зусилля у місію по знищенню цієї бридкої сторінки і знешкодженню (а це найголовніше!) винуватця сліз купи дівчат.

Наші агентки знов і знов перевіряють теорії, але все без результату. Та все вийшло тільки тоді, коли усі дівчата зі школи приєднались до їхньої місії.
Кривдником виявилось найдріб'язковіше створіння, на яке не звертали уваги.

Плюси: легко і швидко читається. Мене завжди цікавлять такі таємничі розслідування у підлітків.
Мінуси: мені не вистачило "перцю", все доволі однорідно.

Про втрату, але зі світлом в душі.

Невелика розповідь про маленького  хлопчика Тоніно. У нього є мама, тато, дідусі по батьковій лінії, які мають дурного собаку і є дідусь з бабусею по маминій лінії.
Бабуся Теодалінда починає хворіти і нам описують переживання маленького Тоніно, як він це бачить. Коли бабусі не стало, наш герой переймається станом дідуся.

В книзі описується, як Тоніно бачить смерть близької людини, стан інших після такої події.
Ми читаємо через призму дитячого уявлення.
Я не знаю, що вам сказати, про  що книжка... Вона невелика і читається як коротке оповідання.
Я місцями плакала, дуже зворушливо було написано про маму, дідуся, самого Тоніно.

Але ж чому черешня?
Дідусь і бабуся по маминій лінії жили в селі, і коли мама була маленькою, дідусь посадив деревце черешні і назвав цю черешню Фелічія, на честь доньки Фелічіти. Дідусь обожнював черешню, так само як і Тоніно, дерево було осередком спокою і любові. Дідусь мав прекрасну філософську думку про те, що люди не йдуть від нас, а просто стають тими чи іншими речами, ось бабуся Теодалінда стала гускою, а сам дідусь...сам дідусь став черешнею.

Це прекрасна історія, яка огортає теплотою. Хоча в ній є про булінг, розлучення батьків і прийняття - такі досить популярні питання постають в книзі і мають свою розв'язку.

Мінуси: немає якогось сюжету, хоча для когось це не мінус, а просто форма оповідання.

P. S. В книзі такі неймовірні ілюстрації, дуже промовисті.

Думаю, що ця книжка Євгенії Кузнєцової сподобалася мені більше, ніж її Мієчка. Вважайте мене дивною, але як є.
У книзі йдеться про айтішника Толіка, який нарешті заробив собі на дім в Іспанії і переїхав від родичів, які йому докучали. Та навіть за тисячі кілометрів війна зачіпає таких українців: не проживши і тижня в своєму новому будинку до Толіка через війну приїжджають тітка, дядько, мама, сестра, подруга сестри, кішки і песик Владик.
Всі вони зі своїми тяжкими історіями війни: у когось дім в окупації, хтось тікає від масованих обстрілів, вони втрачають родичів і знайомих на війні.

Я не буду переказувати усю книжку, але для мене одним з найцікавіших моментів був той, де Толіку його компанія запропонувала зробити благодійну вечірку і зібрати кошти українцям, які постраждали від війни. І от на тій вечірці були росіяни, які емігрували з росії. Ставлення загалом звичайних іспанців до них і до нас приблизно однакове, вони можуть ставити знак "дорівнює" між проблемами українських біженців і російських. І авторка прекрасно передавала всі почуття Толіка.
В цей момент мене прям прошибло: не знаю чому, але мені було так гірко за Толіка і загалом за наш народ, що я досить довго це крутила в голові і намагалась вигадати, як це ставлення європейців змінити, як пояснити їм, що ми не рівні, не брати...
- я думаю ви впізнаєте себе у комусь з цих героїв або точно когось зі своєї рідні.
- книга коротенька і ненапряжна, хоч і про сьогоднішню війну.
Мінуси: щось я не зрозуміла стосунків між Поліною (подругою сестри) і Толіком. Я просто не побачила народження кохання, але це мабуть через закритий характер героїв і травми.

Це друга частина книжки "Любов, дідусь і помідори" і, якщо чесно, ця частина програла трохи першій.
Отже, почнемо спочатку.
Я мріяла прочитати другу частину через неоднозначний кінець, де 14-річна дівчина поступово відчуває щось дивне до вчителя....
І анотація другої частини мене здивувала: я думала, мені здалося і не може ж таке просувати ВСЛ (хоча це було б цікаво), але там дійсно була прив'язаність.
І знов починаємо спочатку.
Олеся в 10 класі їде навчатися за обміном в Америку, у неї нові друзі, культура. Мені припало до душі її сприйняття нового, всієї цієї американської естетики, як виглядала комунікація з рідними, які залишилися вдома.
Тут з'являється хлопець (це мабуть моя найубленіша частина книжки), показують сильну Олесю, гівнюків бедбоїв і розбите серце (я не буду це приховувати, бо очевидно, що ці стосунки приреченні). І от секретним способом Олеся на зимових канікулах зустрічає хлопця, якому влітку написала записку зі своїм номером і втекла. І тут я трохи присіла, бо хлопець (Артьомчік) каже, що чекав на Олесю і це диво Господнє, що він одразу зрозумів, що вона - кохання його життя.
І вони одразу закохуються одне в одного, і новий рік він зустрічає
з родиною Олесі... Нагадую, вони познайомилися два тижні тому. І вже так нерозривно кохають. По-перше, на моє глибоке переконання хлопці у 18 років так не поводяться, а, по-друге, персонаж абсолютно плаский, однаковий, тошнотно добрий. І ви скажете: а що поганого? у них все добре! може це таке кохання...
Але мене аж злоба бере, бо ну не схоже, я не повірила.
І на цьому я перестаю читати. В один момент стало дурно від тих солодкавих стосунків. За пару місяців змусила себе дочитувати.
І тут авторка пише про початок війни. І всьо - мене прорвало, я ридала. Мені так шкода було всіх: цей хлопець Артьомчік пішов служити, однокласники в теробороні, благодійні вечори і так далі. Це було до болю реалістично.

➕ - Головна героїня принципова, розумна. Цікаво дивитися на її емоційний розвиток у новій країні.
➖ Часто вона поводиться як дитина, ахахахахахах.

⭕️ - 7/10
Я читала дві книжки цієї авторки до цієї і скрізь були пасхалки, які переходять з твору в твір, навіть герої живуть в одному всесвіті. Класно читати сучасних українських письменників, бо ти розумієш жарти, порівняння і загалом контекст.