Навчання - процес довжиною у все життя, а тому книга максимально корисна для кожного.
Авторка розкриває наукові підходи роботи нашого мозку, дає трішки теорії, трішки практики та підкреслює контрольні точки. Кожний розділ, насправді, поділено за принципами книги: фокусований режим, розпорошений і повтор.

Заважало лиш те, що постійно йде відсилка до "математики і природничих наук" чи до студентської парти. Без цих постійних нагадувань, де максимально допоможе книга було б краще.

Книга викликає різний спектр емоцій: від теплоти і радості до неймовірного смутку та болю.
З одного боку, книга є доволі інтимною: Анастасія впустила нас в своє потаємне: стосунки з Кримом, стосунки любовні, стосунки з собою, а з іншого - вона показує як впливає байдужість та життя за принципом "моя хата скраю".

Місце, де ми виросли, де сформувались як особистість, де збивали коліна, де зустрічали людей - воно завжди залишається на особливому місці в серці і як же боляче, коли це місце залишається лише в спогадах. Як же боляче, коли твоя активна позиція розбивається об пасивність інших. Як же боляче, коли твоя пасивність стає твоїм способом боротьби. І як же нестерпно, коли єдиний вихід - втеча.

Авторка оголила той бік нашої відокремленості та меншовартості, який більшість усвідомили лише після 24 лютого. Вона показала, як "недосказанність" любові та прийняття Криму, сприймалось кримчанами, вона показала, як страх вижити змушує підлаштовуватись під те, з чим не згоден і, як він руйнує нашу іденичність.

Мала очікування, що книга про стосунки з протилежною статтю, а виявилось, автор охопив набагато ширший профіль: сім'ю, навколишнє, діти і т.д.
Книга певною мірою огортає певною терапевтичною ковдрою та теплотою, не обтяжує, а доволі ніжно та толерантно вказує на можливі варіанти дій, комунікацій, рішень.
Все ж, в мене склалась думка, що ця книга підійде більше тим, хто лише починає заходити в психологію, лише починає шлях в нормальній взаємодії з іншими та тими, в кого вже є сім'я.

Для мене книга була більше витрачанням часу, але певна, що багатьом вона може стати прикладним інструментом для покращення життя.

Дуже приємний формат: діалог між друзями, хоча іноді занадто екранно відчувається, як наче не перелаштовано на формат інтерв'ю для книги.
Цікаво читати, пізнавально, доступно пояснюються причини, механізми та наслідки травми.
Варто читати аби спробувати собі дати відповідь "Що зі мною сталось?", аби коригувати поведінку до інших людей з травмами і просто для саморозвитку.

Книга написана легко та затягує з перших сторінок. Читаючи, відчуваєш себе незалежним свідком/подругою та просто спостерігачем життя Галини. Зі сторінки 350-ї починається ломка і так вже хотілось дізнатись: "Кого вибере Галя? Невже він здався? Невже це все?"

Можна читати аби поностальгувати за 10-ми, відволіктись, отримати задоволення від мови.