«Суворі чоловіки» - дебютний роман Елізабет Ґілберт. На це потрібно зважати при прочитанні, адже відчувається, як авторка шукає своїх героїв, свої сюжети, свій стиль. І нехай назва вас не вводить в оману, «Суворі чоловіки», насправді, зовсім не про чоловіків, це книга про жінок.
Експозицією до сюжету слугують два маленькі острови-близнюки, які стали прихистком для кількох десятків сімей. В спільній історії цих островів були і злети, і падіння, часи мирного співіснування і жорсткої конкуренції, чи мають майбутнє ці острови, залежить від того, чи зуміє хтось їх обʼєднати.
Сюжет книги зовсім не однорідний, він, як прогулянка узбережжям - спочатку ти довго йдеш загрузаючи в мулистий пісок, час від часу легкі хвилі сюжету накочуютьмя на ноги, аж тут за 20 сторінок до розв’язки тебе накриває височенною хвилею, збиває з ніг і затягує у бурхливі води подій.
В книзі є відверто слабкі діалоги і передбачувані сюжетні повороти, занадто деталізований опис статевого акту і нерозкрите питання знайденого черепу - все це видає в Ґілберт письменника-новачка і трохи ніби «здешевлює» книгу.
А ось, що дійсно вдалося Елізабет Ґілберт, то це атмосфера острівного життя. Її герої органічні в тій місцевості і в тих обставинах, в той же час, вони не шаблонні, а дуже «живі». Навіть прохідні персонажі, як гості на весіллі чи бабуся під будинком - це цілком довершена історія (крім історії з черепом).
Багато критики я читала на адресу головної героїні, яка всю книгу роздумує, що їй робити із власним життям, куди себе подіти в, здавалось би, абсолютно безперспективних обставинах. Знаєте, скільки таких Рут я зустрічала в своєму житті? Таких 18-річних, які не знали, що їм робити із своїм життям, які не знали, хто вони і ким хочуть бути. Ба більше, я знаю таких 35-річних, які й досі не визначились, ким хочуть стати, коли виростуть. Тому мені ця критика здається абсолютно безпідставною.
На звороті книги наведені цитати іменитих видань, які пишуть, що книга смішна - мені було не смішно 🤷🏻♀️ Мені було цікаво, іноді нудно, іноді бридко, іноді я почувалася спантеличено, але точно не байдуже.
Висновок один - читайте, а якщо скучили за морем, то читайте «Суворих чоловіків».
Якщо ви зачаровані "Містом дівчат" або вам відгукнулася "Природа всіх речей" Елізабет Гілберт, то сміливо беріться за "Суворих чоловіків". І хоч це зовсім інша історія, інші часи та інші обставини, є в цьому романі та іскорка, яка запалить вогник віри та надії у "переживу", "здолаю", "зможу", і обов'язково "буду!".
Моє перше знайомство з авторкою і трошки розчарування. Від моря я живу далеко, тому уявити собі рибацькі кораблики, маленькі острови серед моря, рибальство, морські терміни дуже важко, а про омарів і мова не йде ))) їх я бачила лише на картинці.⠀
⠀
Перших 70 сторінок дались дуже важко, навіть думала покинути книгу, вона мала всі шанси стати недочитаною книгою.⠀
Але великий інтерес у мене викликала головна героїня Рут Томас і її складне життя на острові, випробування, які вона проходить у своєму молодому віці.⠀
⠀
Я би книгу перейменувала з Суворих чоловіків на Вперту(впевнену) жінку. Захоплюсь шаленою вдачею, впертістю і силою волі Рут, дуже часто ототожнюю її риси характеру зі своїми))) Тому далі читалось легко і захопливо, і було передчуття щасливого закінчення історії - так і задумала авторка.⠀
⠀
Тут присутні бійки і баталії між рибалками двох сусідніх островів, війни за територію, які тягнуться двохсотліття, а також трошки палких еротичних моментів.⠀
⠀
Книга однозначно варта уваги. Хочеться все таки познайомитись з морем дуже близько і скуштувати омара, якого власноруч виловила.
Хто любить спокійне чтиво - вам сюди.
