До середини книги я ледь дочитала, мені було нудно (можливо в мене був не той настрій для прочитання богемного життя Нью-Йорку 40х років), але після почали розвиватися події більше і мене почало затягувати. В кінці я не хотіла, щоб вона закінчувалась, сиділа з мокрими очима, читаючи.
Історія про дівчинку, яку вчили все життя бути «правильною» по нормах 40-х років 20 століття. Але вона не піддається впливу, дорослішає та намагається бути собою, приймаючи свою жіночність, свободу, сексуальність, своє особисте я. «Ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною». Історія про свободу, прийняття себе, фемінізм, вплив війни, хороших/поганих рішень на решту життя.
Війна. Зараз читаючи книжки, які якось висвітлюють події війни, завжди проводиш паралелі. Напевно, так тепер буде завжди. Френк... Дуже тяжки читати про наслідки війни на людей. Історія відносин Вівіан і Френка мене розірвала на шматочки.
П.С. Не знаю як би я відреагувала, якби отримала відповідь на лист «як я познайомилась з твоїм татом» на 500+ сторінок, при цьому що цей тато зʼявляється лише 457 сторінці. Але історія чудова.
«Вчися ставитися до життя простіше, пташко. Світ постійно змінюється. Вчися давати собі з цим раду. Хтось щось тобі обіцяє, а потім порушує свою обіцянку. Спочатку всі говорять про спектакль, а потім його згортають. Шлюб здається міцним, а потім люди розлучаються. Нема-нема війни, а потім є. Якщо всім перейматися, станеш дурною і нещасною — що в цьому доброго?»
«Світ неправильний. У дитинстві ти собі думаєш, що все влаштовано так і так. Думаєш, є певні правила. Ну, про те, як воно має бути. Ти стараєшся жити за ними. Але світу начхати на правила і на те, у що ти віриш. Світ не є правильний, Вівіан. І ніколи таким не буде. І ті наші правила нічого не варті. Деколи світ просто стається з тобою, от що я думаю. А люди просто мусять собі якось в ньому жити, наскільки їм це вдається.»