Елізабет Ґілберт

Ґілберт — це відкриття сучасного письма для мене. «Природа всіх речей» потрапила до мене другою книгою авторки в мою поки скромну домашню бібліотеку.
Товстунець : 700 сторінок. Але ж як гарно написано😍
19 століття і жінка в науці.В той час, коли в Америці ще існує рабство, вища освіта лише для чоловіків. Виклик для того часу, погодьтеся.

В романі багато персонажів, але головна постать — Алма Віттекер. В образі головної героїні зібрано: гострий розум, допитливість, прагнення щось віднайти, але в той же час ця пані потребувала звичайних жіночих бажань та сімʼї. Світ для неї — велич недосліджених елементів, які вона прагне вивчити.
Тут нема щасливого любовного фіналу з купою дітей. Але Алма все ж таки в якійсь мірі знаходить своє щастя, приймаючи світ та випробування на себе та вишукуючи в них щось добре. Інколи вона по дитячому наївна, але образ Алми дуже цікавий та багатогранний.
Це лише друга книга авторки, яку я прочитала. Але можу зробити висновок, що Ґілберт пише про жінок, які не мають сімʼї та дітей. Але ці жінки знаходять себе, самостверджуються. Кожна з них має свій характер, розум та особливу сміливість. Алма віднайшла себе в науці. І це було її щастям.

Рекомендую 10/10

Книга дуже сподобалась) Книга про життя як воно є)

Як на мене, це роман, який має прочитати кожна сучасна жінка. Історія, яку починаєш читати і не можеш зупинитись, адже хочеш дізнатись, що далі. Рекомендую, отримаєте гарні враження.

«City of Girls: A Novel»
Elizabeth Gilbert
⠀
«Місто дівчат»
Ґілберт Елізабет
Видавництво Старого Лева 2019
⠀
Дозволь собі -
Жити
Боятися
Любити
Бути собою
Просто дозволь!
⠀
Я не розуміла ціль і суть цієї книжки майже до кінця.
⠀
Книжка читалася легко, але без ентузіазму.
⠀
Я дивувалася: чому всі так захопливо пишуть про цю книжку?
Чого я не бачу?
⠀
Коли мені залишилося 200 сторінок, моя Марічка сказала:
Чекай останніх 30 сторінок!
⠀
Для мене ця цифра 78.
Це книжка останніх 78 сторінок!
⠀
Цитата:
⠀
«- Що з того, Френку? Припустімо, ти слабак. І що? Поясни мені.
- Тоді виходить, що я боягуз.
- І що з того? - не відступала я.
- Ну, це означає, що я не чоловік, а ганчірка.
Він пробурмотів це так тихо, що я ледве почула.
- Е ні, помиляєшся, - я ще ніколи не була так твердо впевнена в тому, що казала. - Помиляєшся, Френку. Це не означає, що ти ганчірка. Хочеш знати, що це насправді означає? А нічого не означає! Нічогісінького!
Він збентежено закліпав очима. Я ще ніколи не розмовляла з ним так суворо.
- А тепер слухай мене, Френку Ґрекко, - мовила я. - Якщо ти боягуз - припустімо, що так воно і є, - це нічого не означає. Моя тітка Пеґ - пиячка. Вона п‘є і не може стриматись. Алкоголь нищить її життя і її саму. І знаєш, що це означає? А нічого. Думаєш, якщо вона не може тримати себе в руках, то вона погана людина? Ганчірка? Ясно, що ні. Просто така вона вже є. З нею просто стався алкоголізм, Френку. З людьми всяке стається. Ми такі, які є, і з цим нічого не вдієш»

Знаєте, який нон-фікшн я люблю? Такий, щоб без води: коротко, влучно і все по поличках. А ця книга зовсім не така. І все ж — несподівано для себе — я закохалася у «Велику магію».

Чому? Бо вона написана легко, без претензій на геніальність, зате з чудовим гумором (історія про оленячий крик мене просто порвала! 😆). Ґілберт не намагається нав’язати свої істини — вона сама шукає відповіді на питання про натхнення. І це якраз головний посил книги: творити для власного задоволення, не зациклюючись на майбутньому успіху чи можливій невдачі.

Авторка відкрито ділиться своїми страхами, сумнівами й невдачами, а також історіями створення своїх культових книг «Їсти, молитися, кохати» і «Природа всіх речей». І ти читаєш, киваєш і думаєш: «Блін, все ж так просто! Треба просто взяти й почати!»

Я отримала величезне задоволення від цієї книги і тепер нестримно хочу творити

Це була перша книга із видавництва «Старого Лева» і яка мені дуже сподобалась 😍
Ця книга розповідає про сексуальність, свободу, про відвагу бути собою, і право жити так, як тобі хочеться.
А також мене захопила історія про кохання, спорідненість, підтримка та розуміння один одного.
Тяжкі часи під час війни, підтримка морського флоту, мініатюрні пʼєси, які підтримували дух бійців 😌
Особливо із захопленням читала та уявляла всі поставленні ними пʼєси, наче була там разом із ним.
Дівчина Вівіан, яка «зі смаком» 😜
Книжка розповідає шлях її життя: досягнення в успіху, про помилки, як бути жінкою та пізнання себе.
Рекомендую книгу до прочитання, я щиро засмакувала роман 🍓

Ця книга – справжній натхненник для тих, хто хоче змінити своє життя, але боїться зробити перший крок.

«Їсти, молись, кохати» написана настільки добре, що навіть якщо ви ніколи не опинялися в ситуації головної героїні, її переживання і вибори здаються знайомими та зрозумілими. Вона змушує задуматися про те, чого ми насправді хочемо, і, можливо, навіть зробити якісь зміни у своєму житті – хоча б записатися на курси італійської чи дістати давно забуту подушку для медитацій.

Ця книга про пошук себе, нові враження та відкритість до життя. Якщо вам хочеться легкого, але глибокого читання – це чудовий варіант.

Здається, я знайшла свій книжковий «Секс у великому місті». І справа не лише у відвертих темах чи Нью-Йорку як майже окремому персонажі — хоча і це тут є. Радше в атмосфері, у відчутті комфорту, у просторі, де можна бути собою: слабкою і сильною, мудрою і ревнивою, кар'єристкою, що заперечує традиційні цінності, або матір'ю-одиначкою — і тебе приймуть. Це справжній ковток свіжого повітря серед книг, у яких жінкам відводиться лише три-чотири стандартні ролі.

Антураж — театр, бурлеск, богема — так занурює у світ роману, що вся ця безтурботність ненав’язливо проникає у власні думки, звільняючи від зайвих тривог і побутових клопотів. Краще за будь-який ромашковий чай.

Втім, без мінусів не обійшлося. Вся книга побудована як розповідь літньої жінки про минулі стосунки, але найяскравіша частина присвячена її молодості в Нью-Йорку, коли вона ще навіть не знала цього чоловіка. Ідея зрозуміла: авторка хотіла показати весь шлях — від підліткових років до старості. Але чому тоді саме ці стосунки винесені у центр, якщо їм відведено лише 10% книги?

Цей дисонанс відчувається особливо яскраво: кільком місяцям юності присвячена більша частина роману, а решта життя описана поспіхом. Так, розлого писати про воєнний і повоєнний періоди у тому ж дусі було б неісторично — епоха розважального театру минула. Але в підсумку мотив, який мав би стати основним, виглядає радше привідкритими дверима, ніж повноцінним входом у історію.

І все ж я закриваю очі на цю композиційну проблему. Бо ті емоції, які подарувала мені ця книга, важливіші за будь-який раціональний аналіз. Хай живуть жінки!

"Їсти, молитися, кохати" – книга, яка звучить, як внутрішній монолог кожного, хто хоч раз опинився на руїнах свого життя.

Це не просто історія про жінку, яка втратила себе і вирушила в подорож. Це історія про нас усіх – у моменти, коли ми стоїмо на роздоріжжі, розчавлені тягарем власних помилок, нездійснених надій, болю втрат і страху перед тим, що буде далі.

Коли життя розсипається, у нас є два варіанти: або хапатися за уламки, сподіваючись склеїти їх докупи, або зробити крок у порожнечу – туди, де немає гарантій, немає готових рішень, тільки чесний, навіть болючий, діалог із собою. Головна героїня обирає другий шлях.

В Італії вона вчиться заново відчувати. Вона дозволяє собі насолоджуватися – їжею, моментами, спокоєм. І в цьому щось дуже справжнє, бо як часто ми забуваємо жити, обмежуючи себе нескінченним «треба», «мусиш», «повинна».

В Індії вона проходить крізь темряву. Медитація – це не просто тиша, це зустріч із власними демонами, власною нестабільністю. Це боротьба з розумом, який не хоче мовчати, який висуває претензії, нагадує про минуле, про всі недосконалості. Це спроба навчитися довіряти, навіть коли нічого не зрозуміло.

В Індонезії – вона вчиться знову віддавати, приймати життя таким, яким воно є, не намагаючись його контролювати. Тут з’являється баланс. Тут вона знаходить не когось, хто її «врятує», а когось, з ким вона може бути собою.

Ця книга не про втечу. Вона про право шукати. Про право дозволити собі перерву, не виправдовуючись. Про право бути щасливим – навіть після того, як усе зруйнувалося.

Чи варто читати? Якщо у вас є питання до себе, якщо ви відчуваєте, що щось не так, але не знаєте, що саме – можливо, ця книга не дасть відповідей. Але вона підкаже, що ви маєте право їх шукати.

"Їсти, молитися, кохати" – це не просто книга. Це запитання: «А що зробиш ти, коли зрозумієш, що більше не можеш залишатися там, де ти є?»

Мені сподобався стиль авторки та те, як вона життєвий шлях Вівіан пепеплітає із розповіддю про історичний період. До речі, в цьому романі згадки про війну не тригерили, швидше навпаки.

Окремим задоволенням було читати про закулісся "Лілеї", про злети та падіння акторів. І загалом стосунки між героями здавалися такими справжніми, книгу важко було відкласти, дуже хотілося дізнатися, що там далі.


Я вкотре переконалася, що Елізабет Ґілберт пише про справжніх та сильних жінок, а мені особисто це дуже імпонує.

Дуже сподобалась книга♥️
Ця книга — це моє знайомство з творчістю Ґілберт. Після цієї книги мені захотілось ще читати її книги.
Планую придбати «Природа всіх речей» та «Місто дівчат»

Приємна книга про дорослішання, зміни життя і себе в ньому, сприйняття цих змін та про те що далеко не завжди все складається як захочеш, але завжди можна знати чи створити щось своє за різних обставин