Вільмі тридцять п'ять років. Вона занадто правильна, трохи занудна й дуже самотня вчителька музики.
Коли їй було чотири - померла мама, коли сімнадцять - тітка, яка виховувала її. Тата в житті Вільми не було.
Одного разу на порозі Вільминого будинку з'являються два чоловіки - священник і судмедексперт, щоб повідомити про смерть її батька. Виявляється, батько був. І він залишив для доньки листи. Читаючи один лист в день, наче відкриваючи адвент-календар, Вільма знайомиться з батьком. Ці батькові листи, а також священник з особистими проблемами й судмедексперт з вербальним проявом синдрому Туретта, змінюють життя Вільми.
Стоп. Тут є ще один - четвертий чоловік, правда ще малий - Амді, який приходить до Вільми, щоб пограти на фортепіано. Цей геній також зіграв тут неабияку роль.
Книга дуже зворушлива, добра, тепла, щира, сумна й водночас з чудовим чорним гумором, читається на одному подиху.
"На щастя, життю надають сенсу багато речей, Вільмо. Пам'ятай про це. Добро приходить через біль, світло пробивається крізь темряву, по-іншому ніяк.
А в цьому світі багато добра і багато світла".
«Три чоловіки для Вільми» Ґюдрун Скреттінґ
Отже, що ми маємо?
✉️ Вільма, 35-річна вчителька музики, асоціальна, трохи занудна і боїться смерті від бананів (та не тільки)
✉️ Батько Вільми, правда вже померлий, тому тут доречніше буде сказати – його листи до доньки
✉️ Патологоанатом Роберт, в якого синдром Туретта і він мимоволі може сказати “член” у найбільш невідповідний момент та який всюди пхає свого носа
✉️ Священник Івар, в якого теплі руки і проблеми в подружньому житті
✉️ Амді, 9-річний хлопчик-вундеркінд, який геніально грає на фортепіано та любить какао
Вільма втратила маму, коли їй було чотири та тітку Рут, яка виховувала її після маминої смерті, у вісімнадцятирічному віці. Аж ось вона дізнається, що мала батька і він теж помер.
“Бо ж не кожного тижня випадає і отримати, і втратити батька за раз (а якщо бути точнішою, то тут у зворотньому порядку)...”
Логічно, що вона мала батька, але вона його ніколи не бачила і не надавала значення тому, що він десь існував. Аж поки на її порозі не з’явились священник з патологоанатомом і не сповістили їй про це, на додачу вручаючи листи від батька.
📝 Читаючи листи як адвент-календар (адже скоро Різдво), Вільма поступово дізнається історію своєї родини: чому вона ніколи не бачилась з батьком, через що її мама померла, а найголовніше чому її батьки не були разом.
Мені сподобалось, як розгорталась динаміка книги — з листів ми дізнавались про кохання батьків Вільми. В той же час Вільма ставала потрохи більш соціальною, завдяки Амді, який порушував її самотність вдома та патологоанатому Роберту, який вічно крутився біля неї.
Для мене - це книга про можливості, які відкриваються перед тобою, коли ти починаєш розуміти себе та жити по-справжньому. Я навіть трохи плакала, але більше все ж усміхалась. Ця історія залишила по собі тепле враження вкінці ❤️
“Пообіцяй мені у цю мить, поки ти на землі, що бігатимеш по траві, співатимеш, кохатимеш, слухатимеш прекрасну музику. Що ти не будеш боятися. Ні, відчини двері, запали світло, збережи кохання, якщо знайдеш його.
Так, найдорожча Вільмо, зроби світ бодай на краплю кращим. Лише на міліметр. У свій унікальний спосіб.”
Прочитавши деякі відгуки, я дізналась, що "Три чоловіки для Вільми" порівнюють з романами Бакмана, тому я тепер ще більше хочу познайомитись з його творчістю. А також прочитати другу книгу про Вільму від авторки.
Ця книжка — це історія про внутрішню силу і спробу зцілитися через любов і дружбу. Водночас сумна, трагічна і з хорошим чорним гумором та сарказмом, вона однозначно спонукає до роздумів над життям та смертю. Найбільше мені сподобався діалог, який немов описує історію з різних кутів зору 🤭:
"— Різдвяне диво, — сказав священник Івар.
— Випадковість, — пробурмотіла я.
— П**да, — сказав Роберт."
Я дуже люблю нордичну літературою, особливо норвезьку. Видавництво ВСЛ часто радує мене чудовими книгами, і жодна з них не розчарувала. Особливо мені сподобалась трилогія про Антона від цієї авторки. Хоча це підліткова серія, вона справді порадувала мене.
Норвезька література вирізняється стриманістю і відсутністю карколомних поворотів сюжету. Це дає можливість заглибитися у внутрішній світ персонажів. Навіть прості, на перший погляд, історії, містять глибокі філософські теми і підкреслюють важливість міжлюдських зв’язків. Ця книга також чудово підходить для святкового читання завдяки різдвяному настрою та казковій історії.
Головна героїня, 35-річна Вільма, — самотня вчителька гри на фортепіано. Вона прагне вести здоровий спосіб життя, але її страхи — від бананів до смерті — заважають їй насолоджуватись життям. Все змінюється, коли в її житті з’являються кілька чоловіків: Роберт із синдромом Туретта, священник Івар та померлий батько, який залишив їй листи. Ці листи, що Вільма читає по одному на день, відкривають таємниці родини та допомагають Вільмі зрозуміти себе.
Її страхи починають відступати, і вона відкривається новим можливостям. Хоча, на перший погляд, історія проста, інтрига навколо її батька та таємниць минулого, робить сюжет дуже цікавим.
Незважаючи на серйозні теми, книга переповнена гумором, іронією та сарказмом. Сцена репетиції похорону яскраво показує, як авторка поєднує серйозні теми з жартами.
"Три чоловіки для Вільми" — це не лише книга про страхи, а й про можливості, які відкриваються, коли ми дозволяємо собі жити по-справжньому. Щиро рекомендую!
