Гюдрун Скреттінг

«Три чоловіки для Вільми» Ґюдрун Скреттінґ

Отже, що ми маємо?

✉️ Вільма, 35-річна вчителька музики, асоціальна, трохи занудна і боїться смерті від бананів (та не тільки)
✉️ Батько Вільми, правда вже померлий, тому тут доречніше буде сказати – його листи до доньки
✉️ Патологоанатом Роберт, в якого синдром Туретта і він мимоволі може сказати “член” у найбільш невідповідний момент та який всюди пхає свого носа
✉️ Священник Івар, в якого теплі руки і проблеми в подружньому житті
✉️ Амді, 9-річний хлопчик-вундеркінд, який геніально грає на фортепіано та любить какао

Вільма втратила маму, коли їй було чотири та тітку Рут, яка виховувала її після маминої смерті, у вісімнадцятирічному віці. Аж ось вона дізнається, що мала батька і він теж помер.

“Бо ж не кожного тижня випадає і отримати, і втратити батька за раз (а якщо бути точнішою, то тут у зворотньому порядку)...”

Логічно, що вона мала батька, але вона його ніколи не бачила і не надавала значення тому, що він десь існував. Аж поки на її порозі не з’явились священник з патологоанатомом і не сповістили їй про це, на додачу вручаючи листи від батька.

📝 Читаючи листи як адвент-календар (адже скоро Різдво), Вільма поступово дізнається історію своєї родини: чому вона ніколи не бачилась з батьком, через що її мама померла, а найголовніше чому її батьки не були разом.

Мені сподобалось, як розгорталась динаміка книги — з листів ми дізнавались про кохання батьків Вільми. В той же час Вільма ставала потрохи більш соціальною, завдяки Амді, який порушував її самотність вдома та патологоанатому Роберту, який вічно крутився біля неї.

Для мене - це книга про можливості, які відкриваються перед тобою, коли ти починаєш розуміти себе та жити по-справжньому. Я навіть трохи плакала, але більше все ж усміхалась. Ця історія залишила по собі тепле враження вкінці ❤️

“Пообіцяй мені у цю мить, поки ти на землі, що бігатимеш по траві, співатимеш, кохатимеш, слухатимеш прекрасну музику. Що ти не будеш боятися. Ні, відчини двері, запали світло, збережи кохання, якщо знайдеш його.

Так, найдорожча Вільмо, зроби світ бодай на краплю кращим. Лише на міліметр. У свій унікальний спосіб.”

Прочитавши деякі відгуки, я дізналась, що "Три чоловіки для Вільми" порівнюють з романами Бакмана, тому я тепер ще більше хочу познайомитись з його творчістю. А також прочитати другу книгу про Вільму від авторки.

Ця книжка — це історія про внутрішню силу і спробу зцілитися через любов і дружбу. Водночас сумна, трагічна і з хорошим чорним гумором та сарказмом, вона однозначно спонукає до роздумів над життям та смертю. Найбільше мені сподобався діалог, який немов описує історію з різних кутів зору 🤭:

"— Різдвяне диво, — сказав священник Івар.
— Випадковість, — пробурмотіла я.
— П**да, — сказав Роберт."

Читала цю книгу і головня героїня дуже мені нагадувала Бріджит Джонс😁
Такі ж дивні в нелогічні вчинки 😆

Книга трохи затягнута, тому знизила оцінку.

Але вона ідеальна для зимових вечорів, якщо ви нікуди не поспішаєте.
Останні 150 сторінок було досить цікаво що ж там за загадки були у минулому.
А от як вона закінчиться я знала давно❤️

Як на мене, ця частина значно слабша за першу. Тут забагато взято у Бріджит Джонс, навіть є прямі відсилки. Мені таке не заходить. Місцями було дуже некомфортно читати.
Краще б історія більше зосередилась на другій сюжетній лінії про минуле тітки Рут.

Дуже меланхолійна книга. А часом вона мені здавалась і депресивною.
⠀
Головна героїня - Вільма. Їй 35 років. І вона самотня вчителька гри на фортепіано.
⠀
Вільма дуже занудна й правильна. Вона намагається вести здоровий спосіб життя, не їсти банани, бо вони радіоактивні, та знає все про смерть.
⠀
Вільма ніколи не знала про свого батька. А маму втратила в чотири роки. Тітка Рут, яка її виховувала, також померла, коли Вільмі було 18 років. І ось у 35 вона дізнається, що в неї таки є тато, але він теж помер у літаку. Та залишив їй листи, читати які можна по одному в день.Саме в них відкривається таємниця родини та самої Вільми.
⠀
Історія здається простою. Така собі Вільма, яка може дратувати читача. І така собі мініісторія в листах про життя батька й матері Вільми. Але відірватися від історії важко, бо авторка інтригує: чому ж Вільма не знала про батька? Як загинула її мама? Чому тато покинув їх, а чи справді покинув, якщо ось через стільки років повернувся?
⠀
І на фоні розкриття таємниць минулого розгортається і життя самої Вільми. Вона із закритої людини перетворюється у більш товариську, починає спілкуватися з людьми та навіть товаришувати з ними. І менше думати про смерть і радіоактивні банани. Вільма своїм характером нагадала мені героїню "Кактуса".
⠀
Ця книга - це історія в історії. Одна реальному житті, інша - в листах. Звичайна історія, думаю, багатьом може здатися банальною, але є в ній щось справжнє. Книга щемлива, з нотками чорного гумору та емоційна. Історія, крім листів, написана від обличчя героїні. Тому є чимало роздумів та рефлексій.
⠀
Авторка порушує соціальні проблеми, серед яких і дитячі травми (саме через це героїня така зациклена й занудна), про те, що немає сенсу приховувати таємниці та вчить не боятися жити.
⠀
Історія непогана. Мені сподобалась. І читається швидко. Вона меланхолійна (хоч кінцівка навпаки підштовхує читачів до того, що життя чудове і його треба жити, фінал щасливий), та після неї хочеться почитати щось добре.

Я дуже люблю нордичну літературою, особливо норвезьку. Видавництво ВСЛ часто радує мене чудовими книгами, і жодна з них не розчарувала. Особливо мені сподобалась трилогія про Антона від цієї авторки. Хоча це підліткова серія, вона справді порадувала мене.

Норвезька література вирізняється стриманістю і відсутністю карколомних поворотів сюжету. Це дає можливість заглибитися у внутрішній світ персонажів. Навіть прості, на перший погляд, історії, містять глибокі філософські теми і підкреслюють важливість міжлюдських зв’язків. Ця книга також чудово підходить для святкового читання завдяки різдвяному настрою та казковій історії.

Головна героїня, 35-річна Вільма, — самотня вчителька гри на фортепіано. Вона прагне вести здоровий спосіб життя, але її страхи — від бананів до смерті — заважають їй насолоджуватись життям. Все змінюється, коли в її житті з’являються кілька чоловіків: Роберт із синдромом Туретта, священник Івар та померлий батько, який залишив їй листи. Ці листи, що Вільма читає по одному на день, відкривають таємниці родини та допомагають Вільмі зрозуміти себе.
Її страхи починають відступати, і вона відкривається новим можливостям. Хоча, на перший погляд, історія проста, інтрига навколо її батька та таємниць минулого, робить сюжет дуже цікавим.

Незважаючи на серйозні теми, книга переповнена гумором, іронією та сарказмом. Сцена репетиції похорону яскраво показує, як авторка поєднує серйозні теми з жартами.
"Три чоловіки для Вільми" — це не лише книга про страхи, а й про можливості, які відкриваються, коли ми дозволяємо собі жити по-справжньому. Щиро рекомендую!

Пронизлива історія, що торкається глибоких струн душі. Це книга про пошуки себе, родинних зв’язків і важливість прийняття, яка так тонко і трепетно розкриває емоційний світ підлітка, що мимоволі починаєш співпереживати кожному слову.

Головна героїня Вільма, втратила батька і намагається впоратися з болем втрати, вирушаючи на пошуки чоловіка, який би зміг заповнити порожнечу в її житті. І хоча її місія здається майже наївною, у цьому прагненні є щось дуже щире і справжнє. Вільма не лише намагається знайти когось, хто б замінив їй батька, але й шукає підтримку, стабільність та любов, які так необхідні у житті будь-якої людини.

Скреттінг вміло й делікатно показує, як важливо бути відкритим до нових зв’язків, до людей, що приходять у наше життя, і як несподівані знайомства можуть змінити нас. Книга пронизана теплом і сподіванням, що навіть після втрат і розчарувань ми здатні знайти опору в інших. Це той тип історії, що зворушує і залишає після себе відчуття надії, яка, мов маленький вогник, світиться десь у глибині серця.

Три чоловіки для Вільми - це не лише роман про дорослішання, це історія про внутрішню силу і спробу зцілитися через любов і дружбу. Її розповідь сповнена трепетних моментів, які пробуджують у читачеві бажання цінувати прості речі — увагу близьких, підтримку друзів і здатність знаходити світло навіть у найтемніші часи.

Вільма так боїться померти, що насправді й не живе... Ні, у неї нема страшних діагнозів, і зі здоров'ям усе добре, але...

Життя 35-річної Вільми Ваєрод йде за сталим розпорядком. У неї ідеальний порядок в домі, заняття в другу зміну за розкладом, правильне харчування і здоровий спосіб життя. Та чи живе ця жінка насправді, якщо із друзів - лише колега по роботі, з якою спілкуються на перерві, із соціальних контактів - учні, яких вона навчає грі на фортепіано, а з розваг - вишукування нових мікромортів?

Все її життя перевернеться з ніг на голову, коли раптом одного дня до неї завітають священник з паталогоанатомом, з пачкою листів від мертвого батька. Батька, про якого жінка не знала і про існування якого не здогадувалася. І ніби цього замало, один з учнів відтепер буде займатися на її фортепіано, в її домі, в її особистий час.

Це історія, в якій прекрасно поєдналися скандинавський стиль, чорний гумор та трохи філософії (чого тільки вартий паталогоанатом із синдромом Туретта, який постійно матюкається, або священник із втратою віри, або закоханий музикант). Відчувається, що письменниця надихалася своїм співвітчизником Юстейном Ґордером, твори якого також тяготіють до філософії, пошуку себе та осягнення сенсу життя. Вони зазвичай супроводжуються листами, а події відбуваються у кількох часових лініях. (Помаранчева дівчинка, Різдвяна містерія, Замок в Піренеях).

Я прекрасно провела час у компанії Вільми і трьох (чи навіть чотирьох) її чоловіків і вже з нетерпінням чекаю на продовження, яке анонсувало ВСЛ. Також люблю підліткову трилогію про Антона, яку читала раніше. Здається, пані Ґюдрун потрапить у компанію авторів, яких я купуватиму не читаючи анотацію.
Знайомі із творчістю авторки?

Вільмі тридцять п'ять років. Вона занадто правильна, трохи занудна й дуже самотня вчителька музики.

Коли їй було чотири - померла мама, коли сімнадцять - тітка, яка виховувала її. Тата в житті Вільми не було.

Одного разу на порозі Вільминого будинку з'являються два чоловіки - священник і судмедексперт, щоб повідомити про смерть її батька. Виявляється, батько був. І він залишив для доньки листи. Читаючи один лист в день, наче відкриваючи адвент-календар, Вільма знайомиться з батьком. Ці батькові листи, а також священник з особистими проблемами й судмедексперт з вербальним проявом синдрому Туретта, змінюють життя Вільми.
Стоп. Тут є ще один - четвертий чоловік, правда ще малий - Амді, який приходить до Вільми, щоб пограти на фортепіано. Цей геній також зіграв тут неабияку роль.

Книга дуже зворушлива, добра, тепла, щира, сумна й водночас з чудовим чорним гумором, читається на одному подиху.

"На щастя, життю надають сенсу багато речей, Вільмо. Пам'ятай про це. Добро приходить через біль, світло пробивається крізь темряву, по-іншому ніяк.
А в цьому світі багато добра і багато світла".

Дві книги Ґюдрун Скреттінґ, які я читала, ідеально підходять для затишних зимових вечорів. Але незважаючи на це, книга «Твоя Вільма» прекрасно читалася влітку. Тому хочу поділитися з вами своїми враженнями, бо ця історія саме така, яку я радитиму всім!

Перш за все, це продовження пригод Вільми Ваєрьод. Звісно ж, цю книгу можна читати й окремо, але для кращого розуміння головної героїні, радали б почати з «Три чоловіки для Вільми».
Наша пані Вільма доволі своєрідна жінка. У неї не стандартне почуття гумору й повне незнання того, як будувати стосунки з чоловіками. Але ще з першої частини у її життя приходять декілька нових людей, які змінюють побут й звички головної героїні на всі 100%.

Власне, у «Твоя Вільма» ми відкриємо цю чудову жінку з нового боку – більш романтичного й турботливого. Хоча, буде декілька моментів, коли ви подумаєте, що у неї точно не всі вдома😅

Втім, мені вона дуже подобається. Особливо, її жарти, які для неї можуть такими і не бути. Ця книга припала мені до душі навіть більше, ніж перша частина. Дуже раджу її вам, якщо хочете відпочити та просто насолодитися читанням.

• Якщо я колись і хотіла чогось від тітки Рут, то хіба нормального дитинства. Щоби хтось усміхався, коли я розпаковувала подарунки, співав пісеньку-привітання з днем народження, когось, у кого б ці усмішки були від вуха до вуха.
• «Один раз за раз», – говорила моя тітка. І це, мабуть, єдині з її слів, які варто було б запам’ятати.
• Час не стоїть на місці, навіть коли здається, що все інше зупинилося.
• Зрештою, завжди є що втрачати. Як, мабуть, із балансом, з життям, з усім: завжди є дві сторони, на які можна впасти. Щонайменше дві.
• І, можливо, саме це і робить її такою цінною. Любов тобто. Так, треба насолоджуватися нею. Щодня. Як тільки можеш.

🎧 І Want Love – Brenton Wood

Ця книжка мене дуже вразила. Щемлива, чуттєва історія про пошук себе, свого минулого. На початку важко читається, але потім - неможливо відірватися.
Самотня Вільма Ваєрьод працює вчителькою музики, викладає гру на фортепіано. Авторка майстерно розкриває образ та її талант у музиці.
Цьогоріч вийшло продовження історії — "Твоя Вільма".

Для мене ця книга була книгою-роздумом, книгою-рефлексією. Адже вона не тільки написана від обличчя Вільми, але й також дуже насичена її міркуваннями й самокопанням. Авторка дуже часто використовує такі звороти: це для мене, Вільми; це я, Вільма; невже мене, Вільму тощо. Подеколи сприйняття деяких ситуацій Вільмою, на мою думку, були занадто гіперболізованими. Вона реагувала та поводилась часом, як дитина. І мені це не дуже сподобалось, адже вона була дорослою жінкою.
⠀
Але! Тут треба брати до увагу характер Вільми, її минуле, що й вплинуло на її поведінку та на її самосприйняття. Тож, якщо дивитися з такого погляду, це може бути й окей. Однак все одно Вільма задалась мені ревнивою, із низькою самооцінкою, і аж занадто залежною від чоловіка. Її характер мені не сподобався. Я також соромʼязлива людина, інтровертка, але у Вільми, було відчуття, ніби якийсь розлад.
⠀
Саму книгу я б поділила на дві сюжетні лінії: лінія кохання Вільми та лінія, де вона разом із медіумом розкопує своє минуле. На жаль, друга розвивалась повільно. Навіть після 200 сторінок вона все ще навіть не «запустилась», якщо можна так сказати. Все через першу лінію та велику кількість роздумів Вільми та її страхів і не впевненості, які, по суті, й складають більшу частину книги.
⠀
Я очікувала, що це буде більше історія сімейних таємниць, розбирань архівів та пошуку ниточок із минулого, які приведуть до розуміння того, чому одна з другорядних героїнь книжки Рут була такою, якою і була. В принципі це також тут є, але чомусь не на цій лінії акцент. Бо саме про «розслідування» цікаво було читати, а виявилось, що воно десь на сторінках 50 із всього обʼєму помістилось.
⠀
Книжка насправді доволі динамічна за рахунок того, що розділи короткі. Бо якщо брати сюжет, то він не дуже цікавий був для мене і трохи нудний. Але стиль авторки також непоганий, тому читалось легко.

Вчора дочитала прекрасну книгу, а саме «Три чоловіки для Вільми» Ґюдрун Скреттінг. Пам’ятаю, що колись придбала її в електронному форматі й навіть починала читати, але чомусь тоді відклала до кращих часів. І знаєте, це, напевно, було дуже правильним рішенням, тому що зараз я змогла сповна насолодитися такою прекрасною історією💭

Книга розповідає нам про молоду жінку на ім’я Вільма. Вона доволі самотня, їй тридцять п’ять років, а ще вона навчає дітей грати на фортепіано. У Вільми доволі специфічний гумор й бачення на життя, але саме в цій історії її жарти й думки ідеально вписувалися у сюжет. Було багато моментів, коли я просто сміялася вголос й не могла зупинитися.

Як ви вже зрозуміли з назви, одного дня в її житті з’являються три чоловіки: загадковий священник, дивний судмедексперт та мертвий батько, якого вона ніколи не знала. І саме ці три людини (і ще один дуже милий хлопчик) змінять її назавжди.

Вона не лише дізнається історію кохання своїх батьків й зможе краще зрозуміти свого загубленого тата, але й віднайде саму себе та дозволить собі бути щасливою.

Як завжди, я виписала ще декілька цікавих думок, хоча їх у книзі значно більше:

• Адже не варто судити інших, люди завжди були схильні робити дивний вибір.

• Не існує жодної пари закоханих чи подружньої пари, якщо на те пішло, яка була б єдиним цілим. У повне злиття вірять, мабуть, лише молоді, які щойно в когось закохалася. Водночас певні сумніви та внутрішня боротьба бентежить нас увесь час. Бажання пізнавати одне одного ще більше, відкривати до кінця. Дістатися у найвіддаленіші закутки душі.

• На щастя, життю надають сенсу багато речей, Вільмо. Памʼятай про це. Добро приходить через біль, світло пробивається крізь темряву, по-іншому ніяк.

• Близькі тобі зараз люди – люди, які мають значення.

🎧 Calling After Me – Wallows