У той час, коли медицина стає дедалі більше керованою строгими протоколами та інструкціями, хірургія досі залежить не тільки від статистики, але й від майстерності. Це особливо стосується нейрохірургії, де будь-яка помилка може призвести до незворотного ушкодження мозку та серйозної інвалідності. Тому не дивно, що нейрохірургів шанують, і в їхні здібності вірять майже безмежно. У книзі "Не нашкодь" Генрі Марш, відомий нейрохірург із десятиліттями практики, показує внутрішню сторону своєї професії, розповідаючи не тільки про успіхи та зцілення, але й про невдачі, помилки та трагедії.
Кожен розділ, зазвичай названий на честь якоїсь хвороби мозку, містить історії пацієнтів: тих, кого вдалося успішно вилікувати, тих, кого не можна було лікувати, і тих, кого зруйнували постопераційні ускладнення або помилки лікаря. Марш майже болісно чесний, описуючи свій "маленький цвинтар" пацієнтів, "привидів, що стежать за ним під час операцій". Розповідаючи про свої періодичні тривоги перед операціями або сором за невдачі.
Самі операції описані красиво й захопливо, і можна відчути, що Марш глибоко захоплюється мозком і його складною структурою. А також відчути частину того страшного захоплення від операцій, які він порівнює зі "знешкодженням бомби". У книзі також присутній сухий, похмурий англійський гумор, часто на адресу NHS та адміністрації лікарень. Але найкраща частина цієї чудової книги — це співчутливі роздуми Марша про своїх пацієнтів, його розмови з ними, роздуми про цінність життя і прийняття смерті. Речі, яких ми намагаємося уникати, але з якими він живе багато років. Можна лише сподіватися зустріти в критичний момент свого життя такого лікаря, як Генрі Марш.
Дуже люблю книги про лікарів та від лікарів. А книги Генрі Марша — особливий вид залежності.
Те, як щиро, просто, переконливо від розкриває перед читачами свій лікарський шлях, помилки та перемоги, зміни у своєму світогляді — все це прив'язує до книги, до автора, заражає глибокою повагою до цієї професії.
Нейрохірургія — дивовижна частина медицини. Ці лікарі працюють з найбільшою загадкою людського тіла — з мозком. У книзі є деталі різних операцій, страшних діагнозів, з якими боряться, викликами, з якими стикаються. Як це — сказати людині, що їй лишилось жити кілька місяців? Сказати батькам, що їхня дитина померла на операційному столі? Визнати перед родичами паралізованого пацієнта свою помилку?
І чи мають лікарі право на помилка? Тема помилок — наскрізна у книзі, Марш багато розмірковує про досвід, помилки, відповідальність, яка тисне на лікарів. А також про проблеми, з якими стикається лікарня, він нарікає на владу, керівництво, проблеми, але... Продовжує рятувати життя. Бо не може інакше.
Боляче читати про його поїздки до України. Занедбаний стан української медицини Генрі Марш описує зі своєї точки зору, і дуже цікаво поглянути на те, з чим живеш у свїй країні, очима лікаря з Заходу.
Книга складається з коротких розділів, що формують захопливу історію лікарського життя. Вона лишає дуже позитивне, тепле враження, а також бажання познайомитись з цим лікарем ближче через відео, та документальні фільми.
Слабкодухим і глибоковіруючим раджу не дивитись у сторону Генрі Марша.
Але якщо ви без упереджень здатні критично осмислити питання фізичного буття/небуття, книга на фото точно сподобається
Відомий британський лікар змальовує свої щоденні "Історії про життя, смерть і нейрохірургію".
⚡Історії довжиною у три десятка років професійного досвіду.
⚡Історії далеко не веселі, хоча тонкої іронії автор не втрачає від першої до останньої сторінки.
⚡Історії, які спантеличують відвертістю і тверезістю думки.
Адже вони про найпотаємніше про те, що знаходиться поза вірою, релігією, науковими обґрунтуваннями.
Не можу сказати, що уся та купа медичних термінів, діагнозів та клінічних описів, що трапляються тут частіше, ніж кожну сторінку, не заважають сприймати текст. Однак вони органічно співвідносяться з мемуарним письмом, в якому книга подана.
Важливо, що викладені в книзі професійні спогади, життєві уроки, висновки і рефлексії читач має змогу почути з уст нейрохірурга, першочергово. А тоді лиш людини.
Як на мене, це істотно відрізняє цю книгу Марша від його другої праці "Ні сонце, ані смерть".
Остання присвячена тим же темам, написана в тих же мемуарах, так само сповнена спогадів і досвідів.
Але вона рефлексивніша, якась інтимніша і довірливіша зі сторони автора. Тобто читання її - як відверта бесіда, в якій думки письменника і читача перегукуючись, синтезуються у нові судження.
А мені саме такі книги імпонують найбільше.
