Це історія про дівчинку, яка зникла одинадцять років тому під час поїздки на озеро; про її сестру Ді, яка продовжує пошуки після того, як трагедія зруйнувала її сім’ю; про Теда, який завжди був дивним і міг бути винним у зникненні дівчинки. Зараз Тед живе зі своєю дочкою та кішкою в занедбаному будинку із забитими вікнами, крізь які ледь проникає світло. Сповнена рішучості Ді винаймає будинок поряд і потайки спостерігає за чоловіком з безпечної відстані. Коли зникає сусід і відбуваються якісь дивні речі, підозра знову падає на Теда… Але чи зможе Ді нарешті знайти вбивцю?
Останній дім на безпечній вулиці
🔥Той випадок, коли Стівен Кінг радить дійсно крутецьку крутоту! Дуже важко пояснити, не вдаючись до лютих спойлерів, чому ця книга варта уваги, часу, прочитання й купівлі, але я спробую.
📝Отже, у нас є Тед, який живе в останньому будинку — далі починаються хащі лісу — на тупиковій вулиці. Будинок той не має вікон — вони забиті фанерою, газон ніхто не стриг, та й самого Теда сусіди чомусь воліють оминати.
🐾Разом із героєм у зловісному будинку живе його донька-підліток Лорен із нестерпним характером (ніколи не виходить на вулицю) і обожнювана Тедом кицька Олівія (кицьок насправді не одна, але про це ми дізнаємося пізніше).
❣️А ще неподалік цієї вулиці 11 років тому пропала шестирічна дівчинка Лулу (Лора), і її досі ніхто не знайшов (насправді зникало більше дітей, але вони були з неблагополучних родин або взагалі сироти, а от Лулу мала родину — маму, тата й старшу сестру Ді, тому й здійнявся рейвах).
🕵🏻♀️Ді, яка не вірить, що її сестричка померла, подорослішавши, повертається на цю вулицю, винаймає сусідній із Тедом будинок і починає власне, не завжди в рамках закону, розслідування. Вона впевнена, що саме Тед викрав Лу й усі ці роки тримає її в будинку.
І це все, що я можу розказати так, аби не зіпсувати вам задоволення спойлерами. А задоволення від читання дійсно на висоті.
📚Починаючи хоча б з того, що оповідь тут іде поперемінно від Теда, від Лорен, від Олівії (так! частину історії розповідає кицька!) та від Ді. І це щоразу інший ритм, інший стиль і сила-силенна таємниць у кожного оповідача, які розкриваються поступово.
Спочатку тобі все зрозуміло, і ти такий: «Та чому ж його не арештує поліція нарешті!» Потім тобі моторошно, потім пи…ць як лячно, потім неймовірно боляче, а потім уся правда нарешті викривається у своєму хтонічному жаху, і ти вкотре жалкуєш, що кинув палити років 20 тому. Ідеш наливаєш собі кави тремтячими руками й дочитуєш останні десять сторінок, ковтаючи чи то каву, чи то сльози.
⭐️Я не знаю, що воно за премії, які авторка отримала за свій роман, але якщо присуджуються за саспенс, психологізм, реалістичний жах і жахливу реальність, то вони абсолютно заслужені.
До речі, у кінці є три сторінки бібліографії, і тільки після прочитання я зрозуміла, нащо вони там. Бо спочатку така: «Список літератури для горору? Цікавенько». А потім уже: «А, то ось як у вас, пані Ворд, це вийшло настільки моторошно-живим».
Це дійсно дуже напружена й лячна книга (і сильно-сильно тригерна в плані насилля над дітьми!), і я дійсно її вам раджу (і йду допивати каву, хоча розумніше, мабуть, було б обрати чай із м’ятою, бо тахікардія від прочитання просто скажена).
Дуже дивна історія про страшне, часом мерзенне і моторошне, але і про важливе.
Спочатку було взагалі нічого не зрозуміло, потім раптом все стало очевидно, а тоді знов виявилось, що далеко не все.
📃 В занедбаному домі живе явно нездоровий чоловік. Він годує пташок, не може запам’ятати імен сусідів, ховає фломастери від своєї дочки і надиктовує свої химерні рецепти на диктофон. А його кішка по ночах гортає Біблію і до безтями закохана у вуличну кицьку.
Життя героя досить нудне, але далеке від нормального. Та в принципі це вже давно нікого не турбує - нікого, окрім нової сусідки, що оселяється в будинку навпроти, щоб звести давні рахунки…
Але все в цій історії далеко не те, чим здається. І чим глибше занурюєшся, тим більше нестиковок випливає. Та як би не здавалось, що наближаєшся до суті, варто піддавати сумніву кожен свій висновок.
Якщо коротко - авторка показує, що одна з найбільш стигматизованих тем дуже часто викривляється. Що людей найбільше лякає те, чого вони не розуміють, коли насправді боятись варто цілком зрозумілого і звичного.
Мені було дуже захопливо складати фрагменти в цілісну картинку. Я в захваті від того, як авторка передала психічний стан персонажів, як розкидала гачки, як невтомно докидала нових поворотів.
Але фінал видався вже трохи затягнутим, хоча й розжував все остаточно.
Напруження не надто високе. Тут скоріше глибоке занурення у стан і свідомість персонажів, ніж нагнітання ситуації.
Дуже велика увага до деталей.
Нетиповий підхід до заїжджених тем.
Досить повільний темп, але не сказала б, що затягнуто - цілком відповідає історії.
Ця книга - з тих, до яких можна згодом повернутися, хоча інтриги вже і не буде.
Не для любителів інтенсивних трилерів чи історій, що пробирають до дрижаків.
Скоріше книга для поціновувачів темної психологічної прози, що люблять роздивлятись деталі, складати великі пазли і препарувати людський мозок
Емоцій залишила багато, книга зворушила, змусила переживати, розбила серце.
Десь в першій чверті я почала здогадуватися, що відбувається, і не помилилася. Хоча авторка майстерно намагалася увести іншими тропками.
Із серії «спочатку не зрозуміла, а потім яяк зрозуміла», і «нічого не зрозуміло, але дуже цікаво».
Найприємніший бонус тут, звісно, кицька як одна з головних персонажів.
А ще це дуже сумна книжка.
Так, це жанрова - розважальна! - проза, яка покликала просто відвілікти (начебто), а насправді повертає тебе обличчям до тих речей, яких ти можливо не волів помічати: домашнє насилля, стереотипи та упередження, навішування ярликів, що спотворюють дійсність.
Раджу фанатам жанру трилерів обов'язково.