Вибачте, але це найгірше, що я читала в цьому році🙃

Я усвідомлювала, що це за книга, не очікуючи на якусь глибину, продуманість світу, деталей і т.д. Ця історія мені потрібна була, щоб розвантажити голову чимось ненапряжним. Такі книги теж мають право на життя й інколи їх варто читати.

Але навіть для такого легкого чтива це погано написано. Наші дівчата-початківиці пишуть значно краще, а це ж книга, яку продають в магазинах за гроші.

Дуже тупі і нелогічні вчинки дорослих людей і богів. За богів подвійне фу, бо вони мали б бути мудрими, проживаючи сотні років, але поводяться, як підлітки.
Персонажі сухі, гг для вирішення проблем все просто падає на голову. Розв’язка всього конфлікту вискочила з кущів.

Авторка на початку повигадувала купу правил для гг і світу загалом, але потім успішно про них сама ж і забула.

Якщо беретесь читати подібне тільки через спайсі сцени, то є книжки, де і це прописано краще.

Плюсик тільки за Гадеса, який тут не виконував роль типового для таких книг аб’юзера, а виявився нормальним чоловіком.
Ще Гермес топ, його б хотілось частіше бачити.

Ще один плюсик за мораль - не можна судити людину за плітками, а треба з’ясовувати самостійно за рахунок спілкування, що і до чого.

Це відвал башки

Я не могла зупинитись читати. Останню 4 частину дочитувала вже під ранок. Цікаво було від першої і до останньої сторінки.

Мені нагадало фільм Анігіляція і трошки Прометея. Читаючи книжку, теж уявляла, яким би класним вийшов фільм по ній, бо прямо проситься екранізація)

Основною для мене стала думка про те, як наші страхи позбавляють нас критичного мислення і підштовхують до нераціональних вчинків.

Як і в багатьох інших історіях часто виникали питання, чому не взяти і не пояснити все нормально? Невже не можна взяти і вивалити всі деталі, важливі для переконання гг тут і зараз?
Але тут, на відміну від інших історій, такі недомовки, вчинки мають сенс, мають пояснення пізніше. І кожен раз, коли такі арки закривались, було маленьке відчуття тріумфу)

Взагалі більшість моментів, про які думаєш, що тут нема пояснення, (невже автор вкинув і забув або не захотів розкрити їх?), під кінець набувають сенсу і вистрілюють.

Якщо мати на меті насолодитись екшеном, природою і монстрами іншої планети, загадками і поворотами сюжету, полоскотати собі нерви, але без детального розбору сюжету, то це було б 10/10

Але якщо запам’ятовувати всі дрібні деталі, то залишається кілька питань, які можуть привести нас до сюжетних дір.

З мінусів ще б виділила деякі флешбеки, типу момент з ниркою з дитинства гг. Для чого це було? Якщо прибрати цей спогад, це не повпливає на сюжет, та і на ставлення до героя теж.
Або сон, який стільки разів повторювався, але чи-то я тупенька і не роздивилась в ньому глибокого сенсу, чи-то дійсно він був зайвим і на нього виділено забагато часу.

Ну і подібні фінали я просто не люблю🙂

Така собі казка про заборонене кохання в декораціях пересувного цирку.

Легко читається, незважаючи на скачки в часі і між різними персонажами. Але це той випадок, коли дійсно треба кожен раз звертати увагу на дати на початку розділів.

Було відчуття, що від самого початку нашаровуються історії людей, зв’язки, ідеї, а в результаті все це розв’язалось не до кінця. Не сталось якоїсь завершеності. Не про всіх героїв була досказана історія - вона просто обірвалась, ніби про персонажа забули, ніби настільки необов’язковою була його роль.

Взагалі ледь не всі персонажі видались мені пустими - навіть головні герої не те, щоб розкрились перед нами, як особистості. Від самого початку думала, що персонажів забагато, і очікувала хоч від частини з них якоїсь глибини, якої так і не отримала.

Здавалося, що це якась хитросплетена історія і в кінці буде вау ефект, щоб перехопило подих. Але якось фінал відбувся скомкано. І загалом сама історія не виглядає цілісною.

Особливої моралі тут не помітила. Два ляльководи, що намагаються щось одне одному довести, використовують заради досягнення цілі інших людей. Їхні гравці своєю чергою роблять те саме. Купу людей пов’язали з цирком, не спитавши у них дозволу і не надавши вибору. Чи хтось дійсно за це відповів, поніс якесь покарання? Ну, можливо один з персонажів, і то з власної дурості. Хоча не сильно було видно, що він шкодував про свої вчинки і його нинішнє становище його не влаштовує.

На жаль, історія моєї душі не торкнулась та не викликала майже ніяких емоцій. Хоча атмосфера дійсно казкова, а описи гарні

Перша класика, яку я свідомо прочитала в цьому житті.

Основна любовна лінія на сьогоднішній день виглядає дивно, м’яко кажучи.

Але якщо її відкинути, то це щемлива історія про кілька поколінь родини, яку я хотіла б прочитати набагато раніше. Однозначно це було б набагато краще за всяких сірих достоєвських і толстих зі шкільної програми. Захотілось плакати тільки від того, яку маячню пхали нам в часи навчання замість таких творів.

Тут і про відносини батьків та дітей, і про дорослішання, і про наслідки власних дій і виборів. Про сильних духом людей. Тут є що взяти для себе і підлітку, і вже зрілій людині.

Це перша книга за довгий час, після якої я сиділа в ступорі, бо вона про життя простих людей, яких навколо повно, про їхні трагедії, про несправедливість цього світу. Такі історії трапляються і в реальному житті, тому персонажам хочеться співпереживати.

Я дуже довго відкладала читання подібних книжок, бо в школі мені ніби спеціально показували, яка класика нудна. Тож я не була впевнена, що і цю книжку на майже 900 сторінок я дочитаю.
Але вона пішла, як по маслу. Навіть було шкода, що історія завершилась.

Незважаючи на трагедії і життєві складнощі, які переслідували персонажів протягом всієї книги, бісячі вчинки деяких героїв, для мене ця історія має відтінки світлих теплих тонів. Вона для мене стала промінчиком сонця на хмарному небі і нарешті змусила щось відчути.

«Як дивно. Любити речі і мову, але ненавидіти країну»

Багато у відгуках було про те, що перші 100/200/половина сторінок були нудними.

Мені ж навпаки було цікаво читати саме першу половину книги. Коли ти проходиш детальне знайомство зі світом і героями. Як вони живуть, з чим стикаються, як проявляють себе в різних ситуаціях.

Також багато читала про те, нащо авторка часто повторює моменти, які ми ніби уже зрозуміли по ходу історії. Але для мене це виглядало логічно.

Нам не просто подали разову ситуацію, яка показує, як важко бути не англійцем або жінкою в цьому світі. Подальші подібні ситуації або пояснення показують, які ці проблеми глибокі, циклічні. Нам має бути неприємно про них читати, бо ми маємо по-справжньому зрозуміти, як воно, знаходитись в цій атмосфері постійно і не мати змоги ступити крок кудись в інший бік, де можна ці проблеми із себе стряхнути і жити далі, немов їх не існує.

Здуватись книга для мене почала всередині, після спільної поїздки героїв до Кантону.

Почали з’являтись нелогічні думки чи вчинки.
Дратував Робін кілька розділів через свою невпевненість і кидання від однієї до іншої сторони протистояння. Здавалось, що ним легко маніпулювати, бо він не дуже хоче розбиратися, де правда, а де вимисли.

Частину проблем можна було вирішити брехнею з його боку. Але він чи-то не вмів, чи-то не хотів брехати і це впливало на його відносини з друзями в негативному ключі, і на їхню безпеку, і на його можливості допомагати товариству.

При тому, що в його роздумах було доволі багато логічних і правильних думок, він рідко вимовляв їх вголос, рідко обговорював їх з друзями, хоча це могло вирішити деякі недомовки між ними швидше.

Про сам альтернативний світ, де існує сріблярство, читати було цікаво. Особливо в ті моменти, де пояснюється, як працюють мовні пари. Першу половину книги я читала повільно, бо мені дійсно було в кайф розбирати цю концепцію. Деякі речі, які стосувались мов, частин слів, були очевидними, але я про них ніколи не думала. А я люблю ці моменти, коли тебе ніби по голові щось вдарило від думки «це так просто, чому цього не було видно раніше».

Деякі абзаци я прям смакувала і перечитувала, щоб точно вловити все, що мені хотіли сказати. Хоча я не перекладач і не філолог, тож мені важко дати нормальну оцінку саме частині про переклади.

Для себе поки не вирішила, чи ок, що в книзі порушено стільки тем: і расизм, і мізогінія, імперіалізм, класовий розрив. Сліпа віра людей в те, чим їх годує влада. Приховане рабство.
Забагато треба переварити, іноді здавалось, що одна тема перебиває іншу і нема часу обдумати все більш глибоко.

Кінець історії не вибив з мене сльозинки і не став потужним. Можливо, так сталось через те, що авторка підготувала нас до того, чим все завершиться, тому не було ефекту несподіванки. Мене більше зачепило те, як закінчилась історія компанії в Старій бібліотеці, як багато було планів і як швидко все обірвалось. Хоч я і розуміла, що серед них з’явиться зрадник, але очікувала цього десь пізніше і не з такими наслідками.

Для мене ця книга не на один раз. Я впевнена, що коли її перечитати, то я знайду для себе ще щось для роздумів.

Дещо перегукується із сучасним світом. Про зверхність одних народів над іншими, важливість рідної мови, розподіл ресурсів. Я ловила флешбеки про нинішню війну й іноді навіть закипала від злості, бо так було схоже. Нічого не змінюється з часом, на жаль. І від цього ловиш нотки безвиході - чи бодай щось із твоїх дій має сенс? Ти долаєш довгий і важкий шлях, але навіть можеш не побачити, чи це хоч трохи спрацює.

Я бралась за цей цикл, усвідомлюючи, що мені він, можливо, буде виглядати дитячим.

Але іноді саме такі історії тримають увагу дорослих і змушують замислюватись над недитячими питаннями, які можуть розкриватись в книзі.

Стиль написання і правда простий. Деякі сцени прописані трохи рвано, що іноді об них спотикаєшся. Часом втрачається вау-ефект через це і доволі поверхневий опис та швидкий темп оповідання, бо не вистачає деталей, які трохи більше занурять у конкретну сцену.

Але попри це історія точно залишиться в моєму серденьку. Друга книга більш багата на події і несподівані повороти, а тому динамічніша і часом нема коли передихнути.

Сподобалось, як розвивається героїня. Не як це буває в таких книжках - вона вирішила, що вона сильна, значить вона от прям зараз стала сильною і пішла всіх розвалювати. Ні.

Джуд багато працює над собою, щоб стати невразливою до купи небезпек у ворожому світі. Вона вдосконалює не тільки свою фізичну силу, а й розум. Скільки всього треба тримати в голові, передбачити, вигадати, запланувати і перехитрити інших, щоб втриматись на свому місці. В якийсь момент я подумала, що у мене б луснула голова на її місці від такої кількості думок.

І при цьому вона не показана, як супергероїня (дякую за це!) Їй важко. Був момент, коли через текст до мене ледь не дотягувались її біль і страждання. І дяка авторці, що змогла витягнути такі відчуття, бо це говорить про те, що герої і сама історія не картонні.

При всьому цьому тут нема однозначно хороших героїв. У кожного є свій інтерес, заради якого треба марати руки. Цікаво спостерігати, наскільки далеко кожен готовий зайти, аби досягти мети.

Ще дяка за гачки, які розкидані по всій книзі і, перечіпляючись за які, думаєш - блін, це було непогано, такий поворот я не чекала. Тут для мене дійсно було достатньо неочевидних моментів.

Коротше, я полюбила цю історію. Сподіваюсь, що третя книга мене також не розчарує.

Якби у мене були ці книги в паперовому вигляді, я б їм виділила місце на поличці поряд з Гаррі Поттером і Маленьким принцом.

Не очікувала, що це буде так кровожерливо, зважаючи на те, що історія зав’язана навколо дівчинки-підлітка.

Це похмуре фентезі, дії якого відбуваються в реальному світі в часи Другої світової та магічному підземному. І обидва світи однаково небезпечні. Тут не ті гламурні феї, про яких зараз багато пишуть. Та й інші істоти доволі жорстокі і шукають вигоди для себе.

Моменти війни описані гидотно і жорстоко, але, дякуючи запорєбріковим сусідам, розумієш тепер, що надто правдиво. І від цього почуваєшся ще гірше.
Страх і натягнуті нерви персонажів відчуваються в кожному реченні.

Події відбуваються всього на 2-3 основних локаціях, дуже компактний простір, але при цьому мені не було тісно під час читання, не хотілося ще якогось різноманіття

Є дуже напружені моменти. До останнього не знаєш, чого очікувати і яка доля спіткає персонажів.

Загалом історія зачепила і досі роздумую над тим, залишилось це все вигадкою в голові дівчинки, яка таким чином рятувалась від реальності, чи все ж в цьому випадку дійсно існувало для неї інше безпечніше місце.

Дуже повільні 2/3 книги і сумбурна остання частина.

Моменти, де з’являється динаміка, такі дивні, що не завжди розумієш, коли це вийшло перейти від тягучості до неї.
Ніби історію писали різні люди, у яких різний темп розповіді.

Мені не вдалось відчути атмосферу похмурого будинку, ніби чогось в описах не вистачило для цього.

Сама ідея цікава, хоча і пояснена для мене поверхнево, бо в самому кінці все навалили купою, ніби хотілось швидше вже закінчити і на деталі немає часу.

Не найгірше з прочитаного, але скоріш за все через пару місяців я забуду, що читала цю книгу, бо моментів, які мене зачепили чи зацікавили, було небагато

Історія про жінку, яка мала потребу протягом всього життя присвячувати себе комусь іншому.

Змішані відчуття стосовно особистості головної героїні. Бо з одного боку я чудово розумію її прагнення бути потрібною, давати найкраще членам родини. Плюс мені імпонує її незалежність

Але при цьому відвертає її ставлення до інших людей, яких вона вважає нижчими за себе, її нездатність сказати правду і попросити про допомогу. А маніакальний контроль над іншими, який руйнує її життя!

Отак одночасно хочеться пожаліти і тікати від головної героїні якнайдалі через її не дуже приємний характер.

Цікава, але важка історія про долю людини, яка несподівано опинилась в складних життєвих обставинах і всіма силами намагається тримати обличчя і виборювати краще життя. Але при цьому в процесі губить себе.

Не забувайте жити іноді і для себе, бо не факт, що в майбутньому люди, заради яких ви віддавали найкраще, егоїстично не візьмуть все і не відвернуться від вас

Нового не напишу – перша половина книги дійсно йшла важко, бо нічого не було зрозуміло

У мене на цю історію були великі надії. На відміну від інших книг про цю я мало що знала, хоча про неї доволі часто щось проскакувало в тому ж тіктоці. Тепер я бачу, чому я так мало натрапляла на спойлери. Бо їх дуже важко описати, зважаючи на те, як лине сюжет)

Для мене це був містичний детектив з купою поворотних поворотів, заплутаний до самого кінця.

Перші сторінок 200 не схожі ні на що інше, що я читала. Якщо в інших книгах це називають довгою розкачкою, поступовим знайомством зі світом, то тут на тебе одразу вивалюють купу імен, часових ліній, подій і сиди здогадуюся самостійно, що до чого.

Це цікаво.

Головна героїня на перший погляд здається забитим дівчиськом, хоча чим далі, тим більше з’являється таємниць навколо неї, які теж треба розгадати паралельно з основною детективною лінією.

Плот твістів в кінці мені здалось забагато, ніби до кінця так і не визначились, кого ж зробити лиходієм. Досі перед очима мем з кількома спайдерменами)

Відчутним мінусом для мене стало те, що, хоч я і люблю містику, тут я все ж очікувала більше фентезі.

Не скажу, що книга потрапила в список улюблених, але кінець змусив задуматись над читанням другої частини

Не розчарувала
Остання книга для мене найкраща і змогла реабілітувати всю серію після другої частини.

Мені дуже сподобалось розкриття багатьох персонажів, навіть якщо на когось з них виділялась всього сторінка-друга. Стаючи ближче до кожного таким чином, за них дійсно переживаєш в напружені моменти.

В цій частині більше розкривається дружба між Джентльменами. Моменти з Рафом і його жартами порадували - хочеться перечитувати ті уривки, бо піднімали мені настрій під час читання, я сміялась.

Деякі рішення героїв прям дуже сподобались, як, наприклад, момент з півоніями, як знаком. Щось таке ніби незначне, але цікаве і свіже)

Кінець для мене був трохи скляний, якось воно несправедливо все вийшло, але логічно.

Загалом цій частині би поставила 4.5⭐, все ще були якісь дивні рішення, переважно у Адель і Луки. Але на фоні всього іншого в книгзі це не так сильно врізається в пам’ять.

А ще любовна лінія тут не бісить. Такий собі slow burn, який не відволікає. Нема оцього «я вб’ю за тебе» на кожному кроці. Чуваки просто беруть і роблять, підтримують одне одного без зайвого пафосу.

П.С. Лука - псих💀

П.С.С. Чи буду я ще купляти книжки авторки, які вона буде випускати? Я думаю, що так. Бо дуже хочеться більше якісного фентезі саме від українських авторів. Розумію, що потрібен час для розвитку, але без підтримки читачів його не буде. Історія класна, є свіжі ідеї, які ніде не зустрічала поки, тож сподіваюсь, що надалі Редгрейн Лебовскі зможе нас радувати чимось ще😌

Проста історія з цікавою ідеєю

Хотілося б більше деталей про світ, Інститут часу і особливості подорожей в часі, бо все відбувалось якось галопом.

На фоні цього частина з Олів здалась розтягнутою, незрозуміло було, чому їй і її переживанням приділили стільки уваги. Це було б доречніше в книзі більшого об’єму.
Але її роздуми про пандемії було читати цікаво, особливо згадуючи наше життя під час ковіду)

В якийсь момент зловила себе на думці, що є в цій історії щось схоже на Матрицю з її натяками на імітацію реальності.

Залишилось кілька питань в кінці, бо долю не всіх персонажів розкрили, а здавалося, що мали б принаймні про Вінсенту щось розказати.

Загалом від книги враження двоякі. Я не можу сказати, що це погана історія, бо для мене все пов’язане з подорожами в часі поганим бути не може. Але і вау якогось немає. Залишилось відчуття якоїсь поверхневості.