Напевно, ця книга потрапила до моїх рук в невідповідний час і настрій.

Мені історія видалась розтягнутою. Забагато повторів про тістечка і торти, описів деталей в крамничках і на подіях на сторінку. Замало про взаємодію персонажів, про глибину їхніх почуттів. Я не повірила в кохання головних героїв через це.

Вчинки їхні також під питанням - що Кет, що Джест здались мені безпринципними, а Кет взагалі не раз поводилась негарно, брехала, викручувалсь, як їй зручно. Вона не справила враження позитивного персонажа, більше якоїсь невпевненої капризної пані, яка намагається крутити іншими, як їй потрібно. Хоча суть була в тому, щоб навпаки показати її милою дівчиною перед тим, як щось її зламало і вона стала жорстокою королевою. Тому і жалю в кінці я до неї не відчула.

В книзі майже 600 сторінок, але не те, щоб я багато могла про неї сказати. І це сумно, бо ідея з ретелінгом здавалась цікавою, але очікувань не виправдала😢

Я не знаю, чим мене так вабить ця історія, бо все ще не можу сказати, що вона потрапляє в список улюблених, але я не можу про неї не думати)

Друга книга все ще інтригуюча, навіть більш динамічна за Дев’ятий дім. Хочеться знати, що буде далі, бо все обривається на цікавому моменті.

Але якби мене попросили коротко переказати книгу, мені було б важкувато.
Бо багато деталей, відволікання від основного сюжету на минулі події, знову декілька ліній і нові персонажі. Про деяких з них були тільки згадки. Тому коли через якийсь час вони з’являються знову, важкувато пригадати, хто це і за яких умов було з ними знайомство.
При цьому з першої книги тут на більш передній план виходять і розкриваються декілька другорядних персонажів, що є цікавим ходом.

Тут неідеальні герої. Навіть ті, кого називають «ідеальний». У них не все виходить з першого разу, вони бояться, помиляються, кожен приховує якусь свою темну сторону. Вони просто виглядають живими. І через це мені була цікава їхня доля.

От розгадувати загадки, встигаючи за всіма, тяжко, бо вони базуються на філософії, літературі, постатях відомих англійців. І те, як клубок розв’язують герої книги, зовсім незрозуміло, бо вони то вивчали, а я ні)

Але сюжет цікавий, як і персонажі, тож давайте мені третю книгу, будь ласка

Це книга-роздуми

Я очікувала від неї чогось пригодницького, але найбільшу частину історії займають думки головної героїні про своє життя.

Тут багато знайомих імен з грецької міфології, але оманливо думати, що вони будуть повноцінним персонажами. Взагалі для знайомства з грецькими міфами ця книга не підходить, бо вони згадуються поверхнево. А от якщо ви вже маєте якусь базу, то побіжна зустріч з їхніми персонажами може викликати у вас ностальгічну посмішку.

Книга більше схожа не на цілісну історію, а на окремі оповідання. Там тобі історія про Дедала, Мінотавра, потім окремо про Одіссея чи Ясона

Але врешті вся ця грецька естетика, декорації є, напевно, тільки фоном для іншого.

Для мене це книга, яка може нагадати про неприємні ситуації, які ставались з багатьма дівчатами на різних етапах нашого життя. Книга-подруга, яка ніби каже тобі ”ти не одна, я тебе розумію і підтримую„

Якщо говорити про головну героїню, то після того ставлення до неї очікуєш, що вона стане більш жорсткою, різкою набагато раніше. Але вона все намагалась шукати в інших щось хороше, а її кожен раз ніби ляпасами скидали на землю.

Яскраво передане становище жінки серед чоловіків в цій історії. Навіть якщо ти богиня, до тебе все одно можуть ставитись, як до інкубатора, а потім буденно заборонять мати дітей. На жінку дивляться з хіттю, незважаючи на її доброту і бажання допомогти, жінку сприймають тільки як об’єкт для задоволення власних потреб.

Також піднімається тема відносин батьків і дітей та як ставлення перших травмує других на все життя. Цькування всіма, кому не лінь, тут теж виринає не раз. В житті всього такого також вистачає.

Мінусом для мене є те, що події розвивались занадто швидко. Хоча з іншого боку саме так, напевно, пролітали роки для самої Цирцеї. Оп, і століття вже минуло. Через це героїня довгий час сприймалась мною, як підліток, а не столітня богиня.

Загалом книга сподобалась, але це та історія, яку було б корисно перечитати згодом ще раз, бо не всі думки одразу вловлюєш чи запам’ятовуєш.

Це для мене точно буде одна з кращих книг цього року. Неймовірна!

Я брала до рук просто детектив, а виявилось, що це більше сумна, трагічна історія жінки, кохання, ревнощів, втрачених можливостей, вкраденого життя, несправедливої долі.

Коли ближче до кінця до тебе доходить, в чому суть, то цей момент відчувається, як перший ковток шампанського з його бульбашками. Ніби бутон квітки розпускається в пришвидшеному режимі. Ніби раптово вибухає феєрверк.

Я не дуже тямлю у мистецтві, але тут так смачно розповідають про нього, що я зачаровувалась. З’явилось бажання потрапити на якусь виставку, порозглядати картини.

І так, тут є питання і моменти, через які я перечепилась, подумавши, як поліція не допрацювала, бо ніби ж має бути очевидно, треба було глибше розкопати. Напевно, інспектор тут - найслабше місце, хоча в детективі має бути інакше. Тож цей момент може розчарувати, як і мене десь на середині книги.

Але, трясця, така цікава історія вийшла, що її ці нелогічні моменти все-таки не затьмарили для мене.

Часом все тягнеться повільно, іноді здається, що нуднувато, не всі діалоги зрозумілі. Але після кінцівки я усвідомила, що для мене все було на своїх місцях і навряд щось варто було б змінювати.

Це було цікаво, динамічно, але я ще на 50 сторінці здогадалась, що буде однією з ”оце так несподіванок” в кінці😅

Хто ж таки вбивця, теж зрозуміла сама, але не вгадала причину.

Дратувало впродовж всієї книги, що ніби як детективу не давали розслідувати справу ті, хто його і найняв. В кінці стає зрозуміло, чому так, але до того моменту я кожен раз думала ”так нащо ж ви його кликали тоді, не бісіть”

Містична частина прикольна, але якось під кінець її зводять нанівець, що залишає трохи недосказаності.

Але попри все історія непогана, змушує поворушити мізками, є дещиця жорстокості, через яку переживаєш за персонажа.

Під час читання не покидало відчуття, що схожу ”особливість” головного героя я спостерігала в декількох відомих книгах/фільмах. Можливо, автор ними і надихався. Якщо ви їх теж читали/бачили, то зрозумієте, про які саме я історії.

📍«Справжній Вій – всередині нас. Він знаходить найменші червоточинки в наших душах і роз’їдає їх, щоб змусити людину повірити, що вона – зла».