Одна з небагатьох книг за останній час, яка змусила після прочитання сидіти і думати, а як же насправді було б правильно вчинити, як воно могло б бути інакше...

З одного боку це цікава книга з екшеном, таємницями, пригодами. А з іншого - дуже важка історія з вибором, де на вагах знаходяться життя сотень одних і мільярдів інших людей. Де жорстокість виправдовують тим, що на кону стоїть виживання людства.

Але про це ти починаєш думати тільки в кінці, а протягом читання в голові снують думки про потвор, які знущаються над дітьми найгіршими способами. Моторошно не від того, що в книзі присутні жахи чи містика. Моторошно від того, як дорослі відключають свою здатність співпереживати, як рутинно виконують свою жорстоку роботу і як навіть можуть насолоджуватись цим.

Третю частину книги постійно нервуєш разом з головним героєм, сидиш на голках, затамовуєш подих разом із ним.
Це було дуже напружено, емоції зашкалювали. Це показник того, що книга точно була варта прочитання.

Читала у відгуках про те, що не всім сподобалась кінцівка. Вона і мене спочатку не дуже влаштувала.
Задаєшся питанням, чому наприкінці відчуваєш несправедливість, чому здається (чи не здається), що ніхто не покараний. Це нечесно.

А потім повертаєшся в реальний світ і розумієш, що саме так воно тут і працює. Багато з тих людей, які мали б відповідати перед законом, сидіти у в’язниці насправді цілком непогано почуваються на волі і совість їх не сильно гризе. Тому кінцівка виглядає цілком адекватно, незважаючи на те, що хотілося б інакшої.

Чи можна вважати, що історія закінчилась хеппі-ендом? Дивлячись для кого...

З мінусів можу назвати забагато матів не завжди до місця і початок, який змусив мене подумати, чи точно я читаю потрібну книгу, бо історія була про зовсім іншу людину.

P.S. Жителі Дюпрея просто топові

Вибачте, але це найгірше, що я читала в цьому році🙃

Я усвідомлювала, що це за книга, не очікуючи на якусь глибину, продуманість світу, деталей і т.д. Ця історія мені потрібна була, щоб розвантажити голову чимось ненапряжним. Такі книги теж мають право на життя й інколи їх варто читати.

Але навіть для такого легкого чтива це погано написано. Наші дівчата-початківиці пишуть значно краще, а це ж книга, яку продають в магазинах за гроші.

Дуже тупі і нелогічні вчинки дорослих людей і богів. За богів подвійне фу, бо вони мали б бути мудрими, проживаючи сотні років, але поводяться, як підлітки.
Персонажі сухі, гг для вирішення проблем все просто падає на голову. Розв’язка всього конфлікту вискочила з кущів.

Авторка на початку повигадувала купу правил для гг і світу загалом, але потім успішно про них сама ж і забула.

Якщо беретесь читати подібне тільки через спайсі сцени, то є книжки, де і це прописано краще.

Плюсик тільки за Гадеса, який тут не виконував роль типового для таких книг аб’юзера, а виявився нормальним чоловіком.
Ще Гермес топ, його б хотілось частіше бачити.

Ще один плюсик за мораль - не можна судити людину за плітками, а треба з’ясовувати самостійно за рахунок спілкування, що і до чого.

Це відвал башки

Я не могла зупинитись читати. Останню 4 частину дочитувала вже під ранок. Цікаво було від першої і до останньої сторінки.

Мені нагадало фільм Анігіляція і трошки Прометея. Читаючи книжку, теж уявляла, яким би класним вийшов фільм по ній, бо прямо проситься екранізація)

Основною для мене стала думка про те, як наші страхи позбавляють нас критичного мислення і підштовхують до нераціональних вчинків.

Як і в багатьох інших історіях часто виникали питання, чому не взяти і не пояснити все нормально? Невже не можна взяти і вивалити всі деталі, важливі для переконання гг тут і зараз?
Але тут, на відміну від інших історій, такі недомовки, вчинки мають сенс, мають пояснення пізніше. І кожен раз, коли такі арки закривались, було маленьке відчуття тріумфу)

Взагалі більшість моментів, про які думаєш, що тут нема пояснення, (невже автор вкинув і забув або не захотів розкрити їх?), під кінець набувають сенсу і вистрілюють.

Якщо мати на меті насолодитись екшеном, природою і монстрами іншої планети, загадками і поворотами сюжету, полоскотати собі нерви, але без детального розбору сюжету, то це було б 10/10

Але якщо запам’ятовувати всі дрібні деталі, то залишається кілька питань, які можуть привести нас до сюжетних дір.

З мінусів ще б виділила деякі флешбеки, типу момент з ниркою з дитинства гг. Для чого це було? Якщо прибрати цей спогад, це не повпливає на сюжет, та і на ставлення до героя теж.
Або сон, який стільки разів повторювався, але чи-то я тупенька і не роздивилась в ньому глибокого сенсу, чи-то дійсно він був зайвим і на нього виділено забагато часу.

Ну і подібні фінали я просто не люблю🙂

Така собі казка про заборонене кохання в декораціях пересувного цирку.

Легко читається, незважаючи на скачки в часі і між різними персонажами. Але це той випадок, коли дійсно треба кожен раз звертати увагу на дати на початку розділів.

Було відчуття, що від самого початку нашаровуються історії людей, зв’язки, ідеї, а в результаті все це розв’язалось не до кінця. Не сталось якоїсь завершеності. Не про всіх героїв була досказана історія - вона просто обірвалась, ніби про персонажа забули, ніби настільки необов’язковою була його роль.

Взагалі ледь не всі персонажі видались мені пустими - навіть головні герої не те, щоб розкрились перед нами, як особистості. Від самого початку думала, що персонажів забагато, і очікувала хоч від частини з них якоїсь глибини, якої так і не отримала.

Здавалося, що це якась хитросплетена історія і в кінці буде вау ефект, щоб перехопило подих. Але якось фінал відбувся скомкано. І загалом сама історія не виглядає цілісною.

Особливої моралі тут не помітила. Два ляльководи, що намагаються щось одне одному довести, використовують заради досягнення цілі інших людей. Їхні гравці своєю чергою роблять те саме. Купу людей пов’язали з цирком, не спитавши у них дозволу і не надавши вибору. Чи хтось дійсно за це відповів, поніс якесь покарання? Ну, можливо один з персонажів, і то з власної дурості. Хоча не сильно було видно, що він шкодував про свої вчинки і його нинішнє становище його не влаштовує.

На жаль, історія моєї душі не торкнулась та не викликала майже ніяких емоцій. Хоча атмосфера дійсно казкова, а описи гарні

Перша класика, яку я свідомо прочитала в цьому житті.

Основна любовна лінія на сьогоднішній день виглядає дивно, м’яко кажучи.

Але якщо її відкинути, то це щемлива історія про кілька поколінь родини, яку я хотіла б прочитати набагато раніше. Однозначно це було б набагато краще за всяких сірих достоєвських і толстих зі шкільної програми. Захотілось плакати тільки від того, яку маячню пхали нам в часи навчання замість таких творів.

Тут і про відносини батьків та дітей, і про дорослішання, і про наслідки власних дій і виборів. Про сильних духом людей. Тут є що взяти для себе і підлітку, і вже зрілій людині.

Це перша книга за довгий час, після якої я сиділа в ступорі, бо вона про життя простих людей, яких навколо повно, про їхні трагедії, про несправедливість цього світу. Такі історії трапляються і в реальному житті, тому персонажам хочеться співпереживати.

Я дуже довго відкладала читання подібних книжок, бо в школі мені ніби спеціально показували, яка класика нудна. Тож я не була впевнена, що і цю книжку на майже 900 сторінок я дочитаю.
Але вона пішла, як по маслу. Навіть було шкода, що історія завершилась.

Незважаючи на трагедії і життєві складнощі, які переслідували персонажів протягом всієї книги, бісячі вчинки деяких героїв, для мене ця історія має відтінки світлих теплих тонів. Вона для мене стала промінчиком сонця на хмарному небі і нарешті змусила щось відчути.