Науково-фантастичний пригодницький трилер, який триматиме вас у напрузі до останньої сторінки.
Як завжди у Павлюка, у цікавезній обгортці історії зашиті глибокі й знайомі кожному теми. Про страх, найстрашніший страх людини. Про смерть, самотність і відданість.
І так все чудово прописано, і сюжет, і персонажі, затягує і не відпускає взагалі.
Дратуючого достобіса головного героя прекрасно відтіняє яскрава й смілива героїня, абсолютно кінематографічна й жива.
Я спочатку прочитала книгу, а потім відгуки на її звороті. І так, Майкл Щур мав рацію - саме Муху я згадувала, читаючи. Боді-горор в науковій фантастиці, трохи Кроненбергівщини, дещиця Солярісу, дрібка Last of us, зовсім крапля навіть Субстанції. Але при цьому ні на що не схоже й самобутнє.
Книга виявила зовсім не тим, чим я очікувала, максимально, так скажемо, іншим. Мені чомусь здавалося, що це буде зворушлива історія батька й доньки в космосі (ну, приблизно як в чудовому Prospect з Педро Паскалем). Але під обкладинкою на мене чекав шалений й нестримний коктейль з фантастики, екшну й гумору, на який я й не сподівалася колись натрапити. Як мінімум вишукана страва й алмаз на моїх поличках, ось чим є ця книга.
Відірватися абсолютно неможливо, це найзахопливіше, що я читала за весь рік. І найкраща космічна фантастика, що я знаю (окрім Сліпобачення). Але я й не сумнівалася в улюбленому авторі.
«Космос збіса пустий»

Це просто якесь чудо, а не книга. Цеглинка в 1000 сторінок читається на одному подиху, відірватися неможливо. Інтрига зберігається до самого кінця, разом із героями підозрюєш всіх (хоча я майже здогадалася хто вбивця, але це взагалі не важливо))
За стосунками героїв спостерігати навіть цікавіше, ніж за, безумовно, крутою детективною історією.
Джоан пише неймовірно, це як англійські серіали — затишні, зворушливі, цікавезні. Як щастя, як сидіти перед каміном під пледом з горнятком какао, поки на вулиці злива. Не описати ці теплі щемливі відчуття. Це любов)

Поліцейський детектив про маніака-мізогіна, поведеного на крові й жорстокості.
Головна героїня, сильна й розумна жінка, яка виборює своє місце у вкрай чоловічому світі поліції, та й навіть у своїй тупій патріархальній родині. Вона жива, чесна, швидка й ерудована, виклика повагу й змушує співпереживати.
Її напарник, до нудоти правильний, безпомилковий святоша, який у першій же сумісній справі закохується у свідка (ну такі вони, святоші). А потім ще й повів себе максимально малодушно, коли вона була найбільш уразливою.
Вбивця, який захоплюється прадавніми ритуалами жертвоприношення різних народів, а на дозвіллі вирізає жінкам матки й вбиває.
Тут багато тригерних моментів, описів розтину й зґвалтувань, медичних подробиць. Але читається це напрочуд легко й захопливо. Цикл, звичайно ж, продовжу.

Простенька історія, в якій з самого початку все очевидно — чесно, не розумію, як можна не розгадати цю «інтригу»)
Але читається дуже легко й швидко.

Продовження історії невдахи-прибиральниці, яка зовсім не розбирається в людях.
Як і в першій книзі, тут купа спеціально підкручених в бік лютої несправедливості і просто бісячих ситуацій, а також ідіотської поведінки головної героїні (ну, вона прям дуже тупенька).
Але читається знов легко й швидко, хоч і з перервами на продих від того, наскільки ж бісить оце все.