Дім солі

Роман «Дім солі» залишив у мене вкрай негативне враження, і мені на жаль доводиться констатувати, що це одна з тих книг, де ідеї, які могли б стати основою для цікавої історії, повністю загубилися через невдале виконання.

По-перше, стиль написання автора викликає велике здивування. Текст насичений плутаними фразами, що часто ускладнює сприйняття думок і емоцій персонажів. Мені було складно зануритися в історію через хаотичність наративу, що заважає читачеві зосередитися на основних темах і ситуаціях.

Вторинним, але не менш важливим аспектом, є недостатня розробка героїв. Персонажі виглядають плоскими і стереотипними, з відсутніми глибокими переживаннями та мотиваціями. Їхні емоційні реакції часто виглядають незрозумілими і неадекватними, що робить їх сприйняття складним для читача. В результаті, я не відчув жодної емоційної прив’язки до них, і їхні долі не викликали інтересу.

Ще одним вагомим недоліком є відсутність логічності в розвитку сюжету. Події іноді виглядають випадковими і непослідовними, що залишає читача в розгубленості. Ідеї, які, здавалося б, могли б стати основою для інтригуючого повороту сюжету, реалізовані недостатньо глибоко і часто залишаються недомовленими.

У підсумку, «Дім солі» виявився для мене розчаруванням, і я б не рекомендував цю книгу тим, хто шукає якісну літературу з продуманими персонажами і логічним сюжетом. На жаль, автор не зміг реалізувати свої ідеї, що робить роман далеко від тих стандартів, які хотілося б бачити в хорошій літературі.

Багато крутяться навколо "За перекопом є земля" А. Левкової (і я до нього дійду, це не закид авторці), але неправильно, що так мало уваги приділено книжці "Дім солі".

Так, важко. Книга складається з трьох частин, і перша — катабазис — це пробирання крізь хащі незрозумілих термінів, вивчення своєрідного "діалекту" жителів Кіммерику. Хоч і є словник, до нього втомлюєшся заглядати. Доводиться просто і глупо, як потрапляючи до нової країни, на слух сприймати і вивчати нові слова, запам'ятовувати контексти їх вживання. Але, переборовши цей "мовний бар'єр", проштовхуєшся до сюжету, переосмислення міфу про золоте руно крізь призму пост-апокаліптики і накладання цієї ідеї на історію нашого сьогодення. Хто покинув маленького хлопчика, забув бога? Над цією книгою можна глибоко замислитися. До неї навіть хочеться колись повернутися, незважаючи на складність.

Чи може людина забути своє минуле, відмовитись від своєї особистості або просто й не мати спогадів? З цим питанням постійно стикаються мешканці півострова Кіммерик. Великий Спалах викликав зміни на півострові, зруйнував звичний лад, приніс спустошення. Мешканці Дешту опинилися під куполом суєру, який приносить зміни у людському організмі. Хтось вважає його шкідливим, а хтось благословенням богів. Тут почали панувати Старші Брати, які не зупиняться доки не знищать супротив. Дві лінії переплітаються в одну Добро і Зло, вигадка і правда, щоб змусити людей зробити вибір. Та тільки піддавшись волі пам'яті можна віднайти себе і правильний шлях. Можна осягнути всю суть історії і правди.

Не можливо детально описати всі паралелі із радянською владою, обманом, пропагандою, агітацією, звичайним життям кримчан, їхньою історією та вірою, сьогоденням подій, бо кожен тут віднайде своє.

Не скажу, що читання, для мене, було легким, бо це далеко не мій жанр та післясмак залишиться надовго.