Потужна™ збірка горорних оповідань (і класичної повісті, яку я досі не прочитала, бо щось нема настрою).
Всі різні, майже всі прекрасні, хоча я б кілька оповідань у збірку не брала. З різних причин: одне просто з іншої пісочниці, не горорної, а друге ще пиляти й пиляти редакторським напильником.
До речі, читала я оповідання врізнобій, тому те, що тут перше, для мене було десь посередині, а першим стало останнє —
📕 "Табір" Євгена Товстонога. Моторошно-тягуче, безнадійне, де немає ані явного монстра, ані реальної загрози, і весь жах відчувається, а не оприявнюється.
📕 Потім були "Медоїди" Оксани Ковальчук — надзвичайно колоритний фольк-горор, написаний настільки колоритною мовою, що її можна різати як пастилу.
📕 "Пацюк" Олексія Жупанського замикає трійку абсолютних лідерів збірки згідно мого власного рейтингу (тобто, вони всі троє товпяться на "золотому" п'єдесталі). Оповідання, в якому так до кінця і не ясно, це реальні метаморфози істоти чи колосальна метафора, це хвора фантазія травмованої дитини, чи відбувається насправді. Від того тривожність сягає кульмінації і... так і лишається невпокоєною.
Переходжу до другого, "срібного" місця, де також не одне оповідання.
👄 "Інтер'єрні ляльки Естер" Жені Кужавської. Дуже чуттєва історія, якій вдалося мене обманути, чим вона й прекрасна. Чому лише срібло? Бо хотілося більше жаху. А тут все надто світло й красиво.
👄 "Юність прекрасна" Дімки Ужасного — історія, просочена битовухою, алкоголізмом, примітивно-племінними ще віруваннями та трішки жахастиками з піонерського табору. Чудовий коктейль вийшов, але чогось мені не вистачило.
👄 І нарешті третій "сріблянт" — "Зоя" Нати Гриценко. Історія, що точно була в реальності (і від того жахлива), яку в моїх очах підвело тільки те, що вже на середині стало ясно, що відбувається.
Переходимо до "бронзи". Тут у мене, по-перше,
🌙 "Місто" Володимира Кузнєцова, яке мало б бути повістю разів в два з половиною більше, ніж воно є. Оповіданню тісно, кількість героїв просто рвуть на клапті канву короткої оповідки, не кажучи вже про світ, якому дісталися лише контурні штрихи замість повноцінного кольору. Абидна.
Другий "бронзовий" призер —
🌙 "Колискова за стіною" Дмитра Деревянка. Двошаровість жаху тут, як на мене, розпорошила зусилля. Містична складова не лякає взагалі (це також щось з піонерських страшилок), а побутовий жах брудної панельки явно з Борщаги виписан надто поверхово.
🔪 Окремо в мене стоять чисто криваво-пильні страшилки. Це "Заборонена зона" Володимира Мініна та "Auger" Андрія Лозинського. Бадьоро, криваво і ніхто не виживе. Клас, швидкий жах — швидке розслаблення, мозок глибоко не задіває.
👁 "Дім у степу" Світлани Тараторіної враження не справив, бо я читала "Дім солі" і це такий собі буктрейлер до нього.
👁 "Допоки морок не поглинув його" Павла Дерев'янка не сподобався своєю передбачуваністю. Реально, я вже через сторінку зрозуміла, чим все закінчиться, читати було нудно.
👁 "Між кошмарами блукач" Микити Кілярова варто було б допилити. Як мінімум привести до одного стилю, а в ідеалі так і взагалі переписати, бо з мотивацією героїв там повний швах.
👁 А "Ближче всіх до полюса" Макса Кідрука — це взагалі чиста космічна фантастика, нуль горору. На цілих 26 сторінок, що він тут займає, можна було розписати додатково "Місто" Кузнєцова і всі від цього тільки б виграли!
Але в цілому це справжнє й повноцінне #Дафа_радить
Ця збірка дійсно підходить під вираз - ні риба ні м'ясо, бо незважаючи на дуже круту обкладинку, круті ілюстрації, багато творів в ній слабкі - особливо Тараторіна.
З іншої сторони, деякі твори дійсно цікаві і круті - Пацюк Жупанського, Медоїди, Доки морок не поглинув - це дійсно цікаві твори, які написані якісно.
Проте, головний мінус збірки - вона наче горрор, але не лякає від слова зовсім.
