Світлана Тараторіна

Скажу відверто, що цю збірку я придбала тільки через оповідання Наталі Матолінець. З її книгами я знайома давно і всі вони мені до душі. Тому й з історією Наталі у мене одразу сталася любов. Тут є впізнавана львівська атмосфера яка пахне кавою та пляцками. А ще тут є подорожі у часі😍. Загалом, я могла б весь відгук присвятити цьому оповіданню, але давайте трохи розповім про інші.
⠀
🔸"Заради Афродіти і всіх її облич" - у цій історії мені сподобалася міфічна складова, сеттінг та герої.
⠀
🔸"Damsel in distress, або Аліса в біді" трохи не моя історія за жанром: не люблю переселення душ (чи як правильно назвати те явище) та коли все обертається навколо романтики.
⠀
🔸"Найближчі до пекла" дуже цілісна і завершена історія, яка змогла мене здивувати, бо я була впевнена, що знаю хто упир.
⠀
🔸"Земля обітована" виглядє як початок великого фантастичного роману, тому фінал видався надто швидким та метушливим.
⠀
Я не часто читаю збірки оповідань і мені було цікаво зробити такий своєрідний тест творчості авторок з якими я не знайома. Що можу сказати у підсумку: всіх буду читати. Питання: з чого почати🤔.

Як минає ваш тиждень?
Я ось прочитала "Хроніки незвіданих земель" від fantastychni_talks. Оповідання прекрасні і на крок наближають мене до розуміння, що виявляється сучукрліт можна полюбити 🥺, нехай і в форматі фентезі🥰

Мої улюблені звісно Світлана Тараторіна 🙈
В саме 💘
🟡Людина готова вмирати і за безглуздіші мрії.

🟡Як легко себе ненавидіти і як важко любити, особливо коли в Афродіти стільки облич.

Також дуже сподобалось оповіданнячко про упиря від Ірина Грабовська. Якось так природньо і душевно описано про донецькі терикони, про долю шахтарів і перші юнацькі почуття. Мило і чуттєво.

Історія героїчної Фес, яка подорожує задзеркаллям захоплює і не відпускає.. І цей шлях не простий, але в житті завжди так... кожне рішення, вибір робить нас кращими..

Загалом після прочитаного відчуваю глибоку вдячність за таку чудову добірку, ще й в умовах війни.
Кожна історія сподобалась по-своєму і не залишила байдужою.

Палітурка просто❤️‍🔥, дуже приємна на дотик і колір💜 дякую видавництву zhorzhclub

Читаймо українське, бо ми того варті💙💛

1913 рік, слідчий випадково затримується в Києві по дорозі в «столицю» і стає учасником кількох розслідувань. Але виявляється, що не все так випадково…
В Києві звичайні люди живуть майже мирно поряд з нечистю (водяними, русалки, мавки, упирі, відьми, чорти та багато-багато іншого). Нечисть зобовʼязали доводити свою потрібність - мати легальну роботу й постійне місце проживання. Вони можуть бути лікарями або працювати в поліції, відкрито реєструючи свій вид в паспорті.
Здавалось би, звучить неймовірно та захоплююче, але є як переваги, так і моменти, з якими я не ок.

Коротко про плюси:
+ Неймовірно красиве видання та обкладинка - це іноді дуже підкуповує))
+ Українська авторка, що пише фентезі
+ Знайомі та близькі для душі місця Києва: ти спостерігаєш за подіями в книзі ніби очевидець, адже я можу прийти і подивитись, де все відбувалось, хоч завтра
+ Українська міфологія та розповіді про нечисть: про це чули в дитинстві з казок або творів Лесі Українки чи Миколи Гоголя

Ну і про мінуси:
- Україна називається Межа, Київ - столиця Межі. І взагалі, чогось мене тригерили трохи ці імперські назви, стереотипи та наративи. Може це я вже така поплавлена…
- Не вистачило головного героя: опис зовнішності, характер, думки та почуття. Їх було НЕДОСТАТНЬО. Мені він всю книгу уявлявся чомусь дуже симпатичним і молодим, але деякі речення, то тут то там збивали постійно мою уяву.
- Дуже багато дійових осіб, в яких я постійно плуталась. Читати про них в списку на початку книги не рекомендую, бо там є спойлери і можна зіпсувати собі задоволення від книги.

Найкраща цитата, що, на мою думку, передає суть книги:
«Гидотність натури не залежить від зовнішності чи виду. Ми самі вирішуємо, ким нам бути. Самі впускаємо всередину зло. А отже, маємо нести відповідальність за вибір. І немає ніяких оправдань.»

Загалом, книга хороша і для любителів фентезі та української міфології - гарний варіант.

Історія заснована на кримськотатарській міфології і я думаю, що маючи базові знання з теми, було б легше "ввійти" в текст на початку. Мені було важкувато через це, але не лякайтесь, бо книга однозначно варта уваги.

По суті ми бачимо постапокаліпсис: над Кримом стались Спалахи, поширився суєр (речовина, що змінює людей, організм мутує в найрізноманітніші зовнішні та внутрішні прояви), а земля стала непригодною для вирощування будь-чого і перетворилась на пустелю.
Головний герой - чоловік, який пробув у комі більше 10 років і нічого не пам'ятає про минуле. Тут взагалі тема пам'яті й забування одна з провідних. Йому доводиться шукати свого зниклого напарника і так починається дорога, повна відкриттів, як про народ, який населяє тепер Кіммерик (так називається Крим в книзі), так і про себе самого й своє минуле.

"Діти ночі, вийшовши з темного черева Ліліт, розійшлися світом."

Я дуже люблю коротку прозу авторки, але ж потрібно спробувати і щось масштабне, тож вибір пав на Лазарус, він привабив мене з кількох причин:
✅️ фентезійно-мітологічна складова
✅️ події у Києві
✅️ розподіл оповіді на окремі частини, вони ж справи, але разом з тим все поєднано однією головною лінією

Про що ж йдеться у книзі?

Нечисть та люди більш-менш мирно співіснують в Києві (головному місті Межі), але чи справді цей мир міцний? А що, як давні пророцтва почнуть здійснюватися?

Ми потрапляємо у вир подій разом з підполковником Олександром Тюриним, він слідчий, відомий далеко за межами Межі (пардон за тавтологію). Волею випадку він затримається у Києві (хоч і має свої причини уникати міста), щоб розслідувати справу і не одну 😅

Мені дуже сподобалась ця побудова книги на шести розслідуваннях, фінал першої справи дуже вразив, я не очікувала такого повороту сюжету, але далі він виявився більш ніж доцільним.
Загальна детективна складова досить простенька, мені вдавалось відгадати зловмисників майже у кожній справі, але це не псує сюжету, бо він багатошаровий.

Текст місцями читався досить натужно, через нагромадження деталей, але при цьому не хотілось відкласти книгу і забути про неї, зовсім ні, хотілось швидше дійти до того самого, прихованого.

Дуже смачна деталь для мене — наявність легенд, книга в книзі, дуже гарні та атмосферні, вони безперечно родзинка історії.

З персонажами мені було дещо складно, через схожість прізвищ, я весь час плутала Тюрина і Топчія 🤣 Але потім стало трохи легше.
Вельми сподобалась харизматична розумниця Василина Айвс, мені хотілось більше цієї жінки "в етері". Та й справа у якій ми з нею знайомимось припала мені до серця найбільше (може цетому, що я психолог?).

Загалом книга змогла мене вразити і потішити, особливо цікаво буде обговорити нюанси справ з моїми читунятами з #ккневгамовні

Якщо вам хочеться прочитати книгу з мітологією, детективною складовою та згадками багатьох історичних місць Києва, то вам безперечно сюди. Атмосферні читання забезпечені 🔥

Багатогранна та надзвичайна, як і наші міста 🥰

Розповім вам дітки казку, ой, стоп, не те, хоча...

Це збірка ретелінгів на відомі нам з дитинства казочки, які авторки переглянули і запакували в щось нове, моментами навіть не одразу впізнаване, а разом з тим поєднали з атмосферою міст.
Міст, які близькі письменницям, а може й комусь з вас 😉

Відверто, мені сподобались всі твори, але різною мірою. Від деяких я очікувала більшого, а деякі могли б і не зайти, але вразили фіналом, тож розкажу трохи про них.

В цій книзі ви зустрінете героїв з казок про Снігову королеву, де Ґерда рятуватиме Кая, але не від крижаної панянки і холодного серця, о ні, хоча без крижинок і снігу не обійшлось.

Побачите тут і ціле розслідування з калиновою сопілкою, що співає про загублену душу (люблю цю казку і історія в саме серденько).

Дізнаєтесь про прихований від киян світ пригод і потойбічних істот, яким залихвацьки допомагає Кет. Кет у чоботях 🤭 (хочу цілий роман про пригоди цієї панянки).

Помандруєте підземними сховками, щоб врятуватись від прокляття, а ще врятувати дороги від коників-асфальтежерів.

Поринете у відьмацько-інквізиторські розборки між Телесиком і Оленкою 🔥

Дізнаєтесь про втрачені крила і загублене кохання, а ще те, як чуже щастя вкрадене не дає свого.

Поживете в бункері під Донецьком зі справжнім Синьою бородою (останнє речення 💔).

І навіть в морг навідаєтесь (стиль цієї історії просто полум'яний)

Якщо ще досі не зацікавила, то навіть не знаю, чого б вам ще хотілось 😅

Окремо розкажу про видання: надруковане на переробленому папері, а отже екологічне, обкладинка дуже стильна і "мацальна", а зріз чудового сріблястого кольору.

Ця книга Світлани Тараторіної сподобалася мені трохи більше за Дім солі. У книжок є багато спільних рис, хоч вони і дуже різні. Це й альтернативний реальній Україні фентезійний світ, і переплетіння історії простих персонажів та справжніх богів.

Лазарус здався мені більш цілосним, не дивлячись на те, що по суті це збірка оповідань.
Детективна частина досить слабенька. Персонажів неймовірна кількість, а прив’язки до них не виникло.
Все відбулося надто швидко, не вистачило мені якоїсь глибини як в персонажах, так і в сюжеті.

Але Київ, змальований авторкою, неймовірно прекрасний. Уся ця нечисть та відсилки до реальних історичних персон та подій створили захопливу атмосферу.

Вісім українських авторок написали вісім фентезі-ретелінгів.

Не всі з них мені сподобались. Можливо, не всі я зрозуміла..можливо, не всі були моїми історіями. Але було дуже цікаво читати такі різні поєднання.

Тут є фентезі історії, містичні легенди, сімейні драми, старовинні таємниці та далеке майбутнє. І кожен твір приправлений атмосферою міста. Такою сильною атмосферою, що я ніби теж гуляла тими вуличками.

Деякі (як от "Голос в моїй голові" та "Бункер") запам'ятались мені дуже сильними емоціями. Було трохи моторошно, але й дуже цікаво читати про розвиток подій.

Історії про магію, яка може подарувати щастя, радість, істину...але яка й водночас може погубити людину, її душу та її життя💔

Вдячна кожній авторці за її ретелінг. Це чудова збірка! Однозначно раджу❣️

Непогана книжка, щоб провести час. Поступово натягується сюжет довкола основної теми, але чомусь не вистачило фіналу. Як бульбашка швидко лопнув і залишився з враженням, що щось недоговорили або зумисно приховали й не пояснили

🔥Добре, що світ, де людиноподібна нечисть існує поруч із гомосапієнс, залишається у альтернативній реальності у книжках. Інакше б наші борцуни і борциці за рівність, яку вони звикли міряти, виходячи виключно з генетики, а не здібностей та компетенцій, замахалися би виводити коефіцієнти квот за десятковим логарифмом. «У кожній комісії має буть перелесник – 1 штука, водяник – 1 штука, домовий – 1,5 штуки (бо малий), упир – 0,79 штуки (бо страшний). Стоп, вовкулак забули. Давай спочатку все».

Світ фентезі Світлани Тараторіної з роману «Лазарус» - це такий собі наш, ламповий і теплий фентезі-світ, де відьмочки та мавки цілком офіційно собі тримають дім розпусти (і виплачують податки, між іншим!), у поліції служать вовкулаки, людо-жаби торгують зіллям та викликають душі померлих (ну раптом ви не встигли спитати у почівшєго в бозі дядечка, де ключ від сейфу), а у Раді фракція людоведмедів бореться за місця у комітетах і протистоїть інтригам людей, що позбавили їх вигідного будівельного контракту. Практично ідеальний світ для української нації, на мою думку. Більш рідний, ніж всі ці зальотні піжони ельфи із гномами да орки із ограми.

🔥Погано, що світ, де людиноподібна нечисть існує поруч із гомосапієнс, залишається у альтернативній реальності у книжках. Адже хто краще за нечисть зміг би навчити тому, як уживатися під одним дахом із іншими. Не просто незнайомцями, а принципово іншими.

Ростислав Семків каже, що на макрорівні «Лазарус» - це повний провал. Мовляв, не треба було аж так втискати фентезійний світ у реальний, де котолуп Дмитро Донцов палко деклямує націоналістичні спічі, а людиноподібний Сікорський випробовує перші літальні апарати. Мовляв, краще б авторка залишила кесарю кесарєво, а історію – історикам. Але я із шановним паном Семківом абсолютно не погоджуюсь. Відірваний від історичних реалій світ був би прісним і звичаєвим. Банальним ще одним світом із упирями й чортами. Як же добре, що пані Світлана не слухала великомудрих критиків і написала свого «Лазаруса» саме так, як написала.

🎉Відірватись від книги неможливо, навіть не дивлячись на те, що всі детективні загадки вирішувались грубим рояльним методом. Ті, хто чекають більше детектива, аніж фентезі, уходять, розчаровані «сирістю» інтриги. Ті, хто чекали альтернативної історії, теж плюються. У повному захваті залишаються лише фанати пригод, вовкулаків і зе волкінг дедов. Я особисто пригоди поважаю. Тож 9 з 10 і лише одне питання до пані авторки: чому немає продовження? Світ, у який би я знов із задоволенням поринула!

До речі, перевидання Vivat зробило просто шалено красиве!

Вперше побачивши книгу «Легендарій дивних міст» я зрозуміла, що вона мені потрібна! Її обкладинка, кольоровий зріз та неймовірний форзац одразу ж вразили мене своєю красою🤍

Дана книга – це збірка оповідань від наших українських авторок. Але найцікавіше те, що це не просто розповіді, а фентезі-ретелінги. Раніше я не читала їх, тому це перше знайомство з такими творами, але що можу сказати одразу – воно пройшло дуже успішно💭

Хочу окремо виділити декілька пунктів, які подарували мені задоволення від читання:

✨ Оформлення книги, її тактильність та краса. Дуже приємно тримати її в руках, перегортати сторінки та милуватися зрізом.

✨ Сюжети самих оповідань. Так, герої взяті з відомих нам історій та казок, але вони настільки вдало вплетені у ці нові розповіді, що хочеться продовження.

✨ Події оповідань відбуваються в українських містах: Донецьку, Києві, Львові, Винниках, Нікополі, Дніпрі, Броварах та Луцьку. У кожному з цих міст присутня своя моторошна та захоплива легенда.

Радію, що у нас з’являються такі книги і сподіваюся, що їх буде тільки більше. До речі, якщо читали її чи плануєте – напишіть про це в коментарях. А ще можете порадити схожі книги, якщо ви такі знаєте.

• Зимове сонцестояння – один такий шанс на рік. Один шанс і море легенд – а там, де море легенд, завжди є щось від правди, навіть коли на межі з магічним.

• — Е, ні, дівчинко. Магія є у кожному, – заперечив Підземельник. – Не завжди помітна, не завжди корисна, але є.

🎧 І пісня під книгу – “Solas” Jamie Duffy

Чи може людина забути своє минуле, відмовитись від своєї особистості або просто й не мати спогадів? З цим питанням постійно стикаються мешканці півострова Кіммерик. Великий Спалах викликав зміни на півострові, зруйнував звичний лад, приніс спустошення. Мешканці Дешту опинилися під куполом суєру, який приносить зміни у людському організмі. Хтось вважає його шкідливим, а хтось благословенням богів. Тут почали панувати Старші Брати, які не зупиняться доки не знищать супротив. Дві лінії переплітаються в одну Добро і Зло, вигадка і правда, щоб змусити людей зробити вибір. Та тільки піддавшись волі пам'яті можна віднайти себе і правильний шлях. Можна осягнути всю суть історії і правди.

Не можливо детально описати всі паралелі із радянською владою, обманом, пропагандою, агітацією, звичайним життям кримчан, їхньою історією та вірою, сьогоденням подій, бо кожен тут віднайде своє.

Не скажу, що читання, для мене, було легким, бо це далеко не мій жанр та післясмак залишиться надовго.