Світлана Тараторіна

Крутецьке зібрання хоррорових та фантастичних творів. Деякі більш моторошні, деякі більш чудернацькі, деякі психологічно-фантастичні.
Звісно, є оповідання менш западаючі у пам'ять, але як збірка — це топ
10\10

Антологія української фантастики 19 - 21 століть "Змієві вали".
Видавництво Vivat, Харків, 2024 рік.

Щиро радію, що мені до рук потрапила ця чудова збірка короткої фантастичної прози від українських авторів.
Сподіваюсь у майбутньому подібні антології стануть більш кращими та досконалими, сучасні автори зможуть розкрити свій талант на повну і вражати новими ідеями та передбаченнями.

Мені сподобався розділ із сучасними авторами, особливо хочу виділити класичне фантастичне оповідання від Макса Кідрука. "Ближче всіх до полюса" чудово ілюструє жагу задля досягнення мети і холодний розрахунок для виживання в екстремальних умовах.

Також хочу виділити гумористичне оповідання Володимира Єшкілєва "Череп Довбуша і зелені діти". Це було моє перше знайомство з автором, сподіваюсь почитати щось ще з його творчого доробку.

Оповідання Олександра Михеда, Павла Дерев'янка та Володимира Аренєва змушують поміркувати про цінність життя та про те що означає буди людиною.

З мінусів тільки те, що оповідання Олекси Стороженко опубліковано не повністю. Мене це навіть обурило.
Загалом збірка сподобалась, моя оцінка 8 з 10.

Прекрасна збірка, цікаві передмови перед розділами, чудова підбірка оповідань, кожне з яких, як грань на коштовному камені.
Але останнє (для мене) точно в серденько, вибачте за кліше. Той варіант, коли досить швидко здогадуєшся, про що мова, і що буде далі, але не можеш відірватися від читання, тому що історія тримає тебе за вуха і душу. І навіть розуміючи, як сильно будеш плакати в кінці, не можеш відкласти в бік, не можеш пройти повз.

Збірка 12 фантастичних оповідань наших українських авторок. Збірка про війну, силу роду, жіночу силу, кохання, втрату, віру, надію, вибір та магію з елементами фентезі.

Тамара Горіха Зерня "Потяг."
"Я все ще бачила сни про потяг, але жодного разу він не зніс мене..... Я знаю, що колись це зіткнення відбудеться. Я навіть хочу подивитися, чи зможе він зрушити мене з місця."

Ірина Грабовська "Вогненні серця."
"Усі хочуть жити. Просто є люди, у серці яких - вогонь."

Наталія Довгопол "Левке."
"Мало ж бути хоч щось незмінне, неопалиме в цьому світі. Бо інакше за що нам, людям, триматися, коли вночі, у темряві порожньої кімнати, серце калатає, а душа провалюється в прірву."

Олена Захарченко "Воїн і річка."
"Але річка бігла за своїми вічними природними законами, і війна наша в її тисячолітньому житті була тільки дрібним епізодом."

Дара Корній "Морельковий чай."
"Війну легко розпочати... Війну з собою, війну проти себе, війну проти всіх... А закінчити?"
"Вони лишень чоловіки. Вони не воїни. Жінка ти чи чоловік - для війни й на війні це байдуже. На війні ви в рівних умовах: ти або воїн, або йди додому."

Олена Кузьміна "Тримай землю!"
"Вибору жодна з них не мала. Вони не вибирали цієї клятої війни, не вибирали скажених сусідів, які в один день зруйнували все, що люди будували роками."

Наталія Матолінець "Дальні покої."
"Усе, хай би що діялося, колись мало ся скінчити. Навіть війна."

Анастасія Нікуліна "Трійка. Четвірка. Нуль."
"Перетворила власне світло на темряву. Знищила всіх, хто напав на її дім. Ба більше, знищила пам'ять про них."

Ореста Осійчук "Насіння в моїй кишені."
"Війна відібрала в мене дім...Не війна...Твій дім знищили конкретні люди. У них є ім'я, прізвище, скоріше за все, є сім'я, діти, батьки, куми, друзі, з якими вони збираються на свята, п'ють горілку, жартують."

Дарія Піскозуб "Смертеікло."
"То не страх, а оберіг! Кого дух смерті пильнує, той спатиме міцного!"
"Любов - до землі, до родини, до життя. Лють - до смерті та болю..."

Юліта Ран "Позивний “Мавка”."
"Твоя земля. Ти коріння від її коріння. Нікуди не їдь звідси. Чуєш?"

Світлана Тараторіна "Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу."
"Страх каже: зупинися, не роби нічого. Натомість Любов вимагає дій."

Мені сподобалися не все, але "Позивний Мавка" та "Морельковий чай" я плакала вони в саме серце, ще мене тронули "Насіння в моїй кишені", "Смертеікло!" та "Потяг".

Прочитавши збірку віриш в краще, маєш надію на нашу перемогу, на силу нашого роду, яка обов'язково нас захистить та допоможе. Наш народ не побороти!

"Неймовірні історії, у які буде важко повірити і які колись переповідатимуть подібно до казок минулого." І це ще поки не мої враження, це слова Альони Сіліної із передмови до збірки оповідань у жанрі міського фентезі. Подаю їх як цитату, бо мені здається, що вони найбільш вичерпно і лаконічно описують, про що "Легендарій дивних міст".

Дев’ять ретелінгів, від доволі коротких, і до таких, які легко могли б стати частиною більшої оповіді.

Авторкам вдалося зацікавити та навіть перевершити певні мої очікування.

Класно, що на базі української міфології, відомих нам з дитинства казок чи легенд сучасні автори презентують все більше захопливих історій різних жанрів.

Наталія Матолінець - одна з моїх улюблених фентезі-авторок (дуже люблю "Гессі" і "Всі мої ключі і Ґайя"). Її історія "Ольґерда проти ночі" починається з опису типової молодіжної святкової вечірки. А далі авторка майстерно, попри невеликий обсяг, занурює у історію, в якій є і хлопець у біді, і дівчина, яка може його порятувати, бо володіє чуттям. Але це може бути надто небезпечно для неї, саме від таких учинків її завжди застерігали рідні. Імена головних героїв - Ольґерда і Кай - нагадують про усіма улюблену з дитинства казку "Снігова королева". Та нехай це не наштовхує на думку, що можна наперед передбачити сюжет, бо він самобутній, з незвичайними магічними артефактами, давніми легендами та небезпечними пригодами і складними виборами.

"Голос у моїй голові " від Наталії Довгопол пропонує фентезійно-детективну історію, кожен розділ якої ведеться від імені одного із персонажів, і в певні моменти заплутує в розумінні, хто ж позитивний герой, а хто лиходій. Крім того, тут піднімається проблематика стосунків між батьками та дітьми-студентами, дружні стосунки, трохи романтики та, звичайно, виринає страшна таємниця, яку потрібно розгадати, поки сила магічної сопілки не перетворилася когось з персонажів на вбивцю.
___

У "Кет в чоботях" Ксенії Сокульської магічні істоти у сучасному Києві ведуть бізнес: дістають рідкісні магічні артефакти, як-от перо жар-жайвора, обговорюють пошуки нового троля для Подільсько-Воскресенського мосту, втихомирюють русалок, а також роблять весільні букети або ж зривають весільні домовленості.
Мені сподобався опис побуту магічних істот, які непогано пристосувалися до умов сьогодення. Але виникли і запитання про Чарокрай, про Бранців, про Пагорби чарівного лісу, про це все б із задоволенням прочитала ще.

У історії "Злими відьмами не народжуються" Анастасія Куликова химерно поєднала проклятих зведених сестер, відьму, закляту і ув'язнену у світі мрії, казку про дідову та бабину дочок, а ще цікавих магічних істот: Підземельника, Ліхтарника, Атомницю. Дуже сподобалося трактування відомої казки, поєднання різних часових ліній і сеттинг сучасності.

"Залізоноса" Дарії Піскозуб розповідає про Луцьк, а тому я певною мірою упереджена читачка🫶) Це оповідання про полювання на відьом, яких могутня богиня через війну наділила силами для захисту рідної землі. Але інше породження магії прагне їх знищити, і коли сили виявляються майже рівними, то варто для спасіння дорогих людей, для захисту майбутніх поколінь, для збереження магічних сил вдатися до крайнощів. Надзвичайно здивувала така легенда виникнення відомої з дитинства Баби-Яги.

Два оповідання Ярини Каторож увійшли у збірку, вони невеликі за обсягом, але дуже сенсові та глибокі. "Вишня та її крила" надзвичайно метафорична оповідка, про любов, про зраду та про силу ангельських крил. А "Соловей і його любов" неймовірно щемко розкриває силу юнацької любові, а також наслідки нерозділеної любові, аж до нездатності любити, до порожнечі, що виникає, коли немає здатності кохати. Але дає надію, допоки можна звіритися Садівниці. І знову ж, дуже сучасні Соловей та Мандрівниця, які будуть зрозумілі як дорослим, так і юним читачам. Це, мені здалося, найбільш терапевтична історія.

Світлана Тараторіна для збірки написала про "Бункер", поєднавши Алісу та Комору чи то в історії про Синю Бороду, чи то у часовій петлі. Молода жінка приходить до тями у бункері і намагається згадати або ж зрозуміти з уривків спогадів, що ж сталося у її житті, чи можна довіряти чоловікові поруч, чи справді відбулася екокатастрофа, чи вона стала об'єктом якогось експерименту - дуже моторошно і практично до самого кінця багато незрозумілих моментів, але неочікувано та приголомшливо у фіналі.

І остання у збірці історія Ірини Пасько "Пересади мене через поріг" розповідає про сім'ю Ніни, її складні стосунки з матір'ю, вітчимом, який жахливо дратує дівчину, та ідеальною молодшою сестрою. Не додає впевненості молодій студентці філфаку відсутність будь-якої інформації про рідного батька, а ще незрозумілий дар передбачати майбутнє. А потім у її житті з'являється Олег, і так хочеться зрозуміти, чи він допоможе Ніні, чи ж виявиться черговим розчаруванням. Фінал шокує, як розкриттям сімейної таємниці, так і початком повномасштабного вторгнення.

Стародавній Київ, історичні постаті, нечисть і розслідування. Кожне оповідання - це окрема детективна історія, які є ниточками до однієї великої загадки. Прочитавши цю книгу немає відчуття логічного завершення. Не можу сказати, що мені було цікаво. Досить примітивні злочини з містичним присмаком, бо ж місто переповнене нечистю. Легенда про змія зацікавила, навіть захотілось дізнатись більше. Загалом «Лазарус» не вразив

Ого…нічого такого не читала раніше!!! Це найпотужніша і жахаючу збірка горорів 🤯

В цій збірці написало свої оповідання багато авторів, деякі твори, що сподобались найбільше хочу виділити🔥

🖌️Павло Деревʼянко «Допоки морок не поглинув його» - неймовірна історія про письменників і як стикаються грані між людяністю та абсолютним злом, про хворобливу жагу визнання.
🖌️Микита Кіляров «Між кошмарами блукав» - оповідання про дитячу жорстокість, помсту, яке наголошує на тому, що інколи ми робимо страшні речі, а отримавши наслідки, не завжди розуміємо за що, або ж запізно стає щось розуміти.
🖌️Андрій Лозінський «Auger” - дуже цікавий горор про молоду компанію і електродрель🔥
🖌️Ната Гриценко «Зоя» - ух і дивний там герой, а ще дивніше його батьківські будні.
🖌️Дімка Ужасний «Юність прекрасна» - цікава містика з інтригуючим сюжетом🫶🏻
🖌️Володимир Мінін «Заборонена зона» - атмосферно та моторошно, закинутий завод і дещо в ньому 🔥

Прочитавши книгу з 15 оповідань, я вперше сиджу і думаю: «Вау! І це український горор! Та це ж можна зробити крутим серіалом!

Знаєте оті тексти, які ти пишеш окремими шматками, сподіваючись, що щось придумаєш в проміжки? І потім починаєш заповнювати проміжки, а потім в тебе дедлайн і ти швидко вписуєш по методиці: "Так, коротше..." те, чого не пояснив і встигаєш до дедлайну. Ось якесь таке відчуття в мене від "Дому Солі".

Перші сторінок 50-100 мене захопили, бо багато неясного, але більш менш рівний ритм і хочеться хоч зрозуміти, а який тут хоч жанр? Фентезі? Фантастика? Альт-історія? Чого більше?

А потім починаються спецефекти. Спецефекти рівня: "Цей персонаж блукав, поки був відсутній, я розповім його словами на пів речення, що він робив". Чи: "Персонаж заходить в кімнату, визирає у вікно і я описую без переходу, що він жив там кілька тижнів".
Чи: "А в кінці я просто скажу, хто кому що, а стосовно теперішнього стану речей в геополітиці за межами півострова та й загальні сумніви героїв скину на химерність їх спогадів". І це не дивне, але в чомусь образливе навіть відчуття, що текст зібрали чернетками про сетинг та видали. Тож в мене з'явилося якесь нехороше відчуття, що якісь частини історії авторці були банально не цікаві.

Але окремо хочу помітити важливу штуку: те, що ми (особисто я, окей) не так добре знаємо культурологічні локальні штуки — легенди, що знайшли своє втілення, ритуальні та обрядові штуки, навіть назви, сприймаються дуже іншосвітньо. Ти знаєш, що таке Золота колиска в сенсі легенд, ти чув слово Атеш та знаєш його значення, але це менше відгукується, бо не було настільки в кожній казці, яку співвідносиш з собою та своїм народом. Плюс елемент альтернативної історії дійсно не має випадкових імен. І це цікава книжка саме з цього відчуття та історичних моментів. Як явище, що показує, наскільки культура кримських татар зазвичай закидається в дальній куток, хоча більш ніж може працювати та асоціюватися як частина української культури як то козаки чи трембіти, чи замки в Карпатах. Але факт в тому, що ми про неї на рівні якомусь побутовому знаємо менше, ніж про популярні в медіа штуки, навіть далекі від нас історично і географічно.

Почну з того, що я цю збірку читала аж занадто довго. І мова не "дозованість" - мені просто не все і не завжди "йшло"( Трохи відштовхували одруківки. До всього, я от дочитала останнє оповідання, і вже не можу згадати деталей попередніх, хоч є кілька теж прочитаних сьогодні. Дивно якось. Не залишилось того незвичного посмаку, коли ще певний час історія "тримає"...
Щоб сказати, що щось було вкрай поганим, то ні. Мені от дуже сподобались обидва оповідання Ярини Каторож🔥Це моє перше знайомство з авторкою, незважаючи на те, що я маю нечитаний цикл "Палімпсест" та "Алхімію свободи" - тішить, що детальне знайомство зі світами письменниці ще у мене попереду.
Для себе зрозуміла, що я практично не розбираюсь в піджанрах сучасного фентезі 🙊От до прикладу оповідання Світлани Тараторіної "Бункер" мені теж сподобалось, але було відчуття, що це не зовсім моє))) Дивно трохи)

Загалом збірку б радила б брати, якщо що ви жодну з авторок ще не читали. Для мене теж були геть нові імена, наприклад Ірина Пасько.
П.с. про Матолінець і Довгопол навмисне не пишу, бо моє давнє люблене🥰

Цікава збірка, в якій представлені 12 оповідань українських авторок, основною темою яких, так чи інакше, є війна. Тут і любовні історії, відьомство, містика, але все через призму війни. Ну а як інакше? Які часи, такі і голоси.
Деякі оповідання не зачепили зовсім, деякі сподобались, деякі запам'ятались. Ну на те це й збірка оповідань)
Читається, не дивлячись ні на що, досить легко. Все наче зрозуміло, все знайомо.
Для мене оповідання (так, я вже сто разів казала) - найулюбленіша форма, а ще чудовий привід познайомитись з автором. Тож деяких взяла до уваги і тепер буду читати їх об'ємніші твори.
Окреме задоволення — оформлення книги та ілюстрації.

на жаль, з цією книгою у мене не склалося..я заледве подужала 200 сторінок..читалось дуже важко і повільно, персонажі і світ надто складний і заплутаний..імена героїв зовсім не запам'ятовувались..можливо я проґавила якийсь глибокий підтекст у всьому цьому, але скоріше за все книга не для широкого кола читачів

Збірка "Бабай. Нічний сеанс" - це похмурі, жорстокі та смертоносні історії від українських авторів, що були прочитані в рамках мого особистого осінньо-зимового горор-марафону.

Тут читач знайде і схиблених маніяків-убивць, і різанину бензопилкою, і натяки на лавкрафтіанство, і жахи радянської дійсності, і фольк-горор, а також багацько іншої нечисті на будь-який смак. Без сумніву, всюди все безнадійно та вкрай погано закінчується для героїв.

Виділю п'ять оповідок, які мені сподобалися найбільше (в порядку розташування в книзі).
✅Оксана Ковальчук "Медоїди"
✅Олексій Жупанський "Пацюк"
✅Володимир Кузнєцов "Місто"
✅Євгенія Кужавська "Інтер'єрні ляльки Естер"
✅Євген Товстоног "Табір"

Я рекомендую ці історії для релаксації чи стимуляції — як вам більше подобається.