Чи задумувалися ви колись, чому всі люблять Різдво? Я маю доволі складну і заплутану теорію - тому що це час, коли всі чекають на дива і дива трапляються саме тому, що люди їх чекають і цим допомагають їм трапитися. От якось так)

Але як щодо тих, хто Різдво не чекає, не святкує і прикрашені ялинки та різдвяна музика навколо не створює враження, ніби зараз, через 1 секунду, за рогом трапиться щось чудесне?

Роуз любить Різдво. Вірніше, любила ще кілька років тому. Після трагедії, що трапилася під час різдвяних канікул, жінка більше не може святкувати і щороку замикається у своїй квартирі, вигадуючи байки про закордонні поїздки для друзів та рідних. Цього року їй теж не хочеться святкувати, але й вдома лишатися немає сил. І вона вирішує сховатися від світу у віддаленому приморському котеджі.

Чарлі теж любить Різдво. Але цього року вперше зустрічатиме його сам, хоч і не з власної волі. Чоловіку нестерпно знаходитися в пустій квартирі, яку ще зовсім нещодавно наповнював дитячий сміх. І він вирішує сховатися від світу у віддаленому приморському котеджі.

Жоден з них не хотів святкувати і не вірив у дива, відповідно не мав нагоди своїм очікуванням підштовхнути диво до втілення. Але диво таки трапилося, незалежно від того, чекали на нього чи ні ☃️.

Останнім часом не люблю любовні романи. Після 8 років у шлюбі вони видаються наївними, інколи смішними і часто брови самі саркастично піднімаються вгору - та невже? Але ця книга дуже... доросла. Доросла і реалістична. Коли зустрічаються двоє людей, у кожного свої шрами, свої травми, про які не так легко забути, та що там - неможливо забути. Вони проростають, як ті одинокі кульбаби крізь асфальт нових почуттів, породжуючи у ньому тріщини.

Але ось над тріщиною простягнута рука - ходи, я тебе обійму. Я вислухаю, нічого не вимагаю, не наполягаю ні на чому, але якщо тобі потрібне плече - ось воно, тут. І нічого не потрібно натомість.

А ще там два чудові песика, тож Тор дуже доречно виглядає поруч з цією книгою 🐕

Тепла, хоч і болісна історія: все як в житті - сльози вперемішку зі сміхом. Щирі персонажі, харизматичні хвостики, смачні аромати з кухні і паростки нової любові - рецепт ідеального Різдва.

Ууу, ця книга вразила мене двічі. Перший раз - обкладинкою і зрізом. За те й придбала її) А другий - тим, що заховано під обкладинкою. І там цілий світ!

Коротко по сюжету: березень 2022, київський залізничний вокзал. Підлітка Катя з бабусею чекають евакуаційний потяг. І в один момент дівчинка опиняється в.. Завокзаллі. Це частина Химерного Краю, де хазяйнують колійники - Існуючі, які допомагають людям доглядати колії та потяги.

Війна дотягнулася і до них - адже хтось знищив амулет, що захищав Химерний край від людських ракет та бомб. І тепер в Існуючих не так багато часу аби визначитися - чи стануть вони поряд з людьми на захист Києва. Але в Каті та її вимушеного напарника Августина ще менше часу, адже зло наступає не лише зі Сходу - щось жаске відбувається і в самому Завокзаллі.

Як же гарно прописали авторки світ Завокзалля - побут, традиції, впорядкування, зародження, багато дрібних деталей, що посилюють ефект присутності. І все це гармонійно вплетено в історію, немає довгих нудних описів і пояснень - ми просто спостерігаємо за життям Існуючих і починаємо все розуміти.

Кілька сюжетних ліній, в кожній з яких гарно прописані другорядні герої. Їм співчуваєш, за них радієш, гніваєшся або ж зневажаєш - всі вийшли об'ємні і живі.

Наші реалії, знайомі люди і місця, зрозумілі емоції і проблеми - книга підкуповує оцим "своє, рідне", адже впізнаєш себе так часто: "о, тут була, о, це теж відчувала".

Захопливо прописана тема екології - з такого боку нам ще цю проблему не подавали. Органічно і невимушено історія змушує задуматися про важливе 🔥

Книга для підлітків, але дорослим теж буде цікаво. Місцями трішки моторошно, місцями зворушливо, часом боляче, часом - тепло. Все як у житті)

Спробувала новий для себе жанр – трилер. Виявилося краще, ніж очікувала 😁 І хоча спочатку спотикалася об одні і ті ж займенники (по кілька в одному реченні), все-таки дочитала до моменту, з якого вади тексту вже не кидалися в очі. Історія захопила і понесла - все як я люблю)

12-річна Джозі дивом пережила ніч, в яку вбили всю її сім'ю. Найкраща подруга зникла і дівчинка в цьому теж звинувачує себе.

У підвалі будинку, двері якого постійно замкнені на ключ, живе мама з донькою. Час від часу до них спускається батько - принести їжі, познущатися над жінкою.

Письменниця орендує віддалений будинок аби дописати книгу про страшний злочин двадцятирічної давнини.

Три, здавалося б, різні історії, що зрештою переплетуться в химерний лабіринт. Чи вдасться героям книги знайти із нього вихід?

"Зухвала, розумна і кмітлива, Дана Шварц - одна з найяскравіших зірок нового покоління молодих письменників." Так сказав Ніл Гейман про авторку "Анатомії". Але на мою суб'єктивну думку, найяскравіше, що є у цій книзі - це дизайн. Атмосферна кольорова палітра, сукня у формі серця, шрифти, зріз, навіть папір - гарно! Про текст так сказати не можу, він не поганий, але і нічого чіпкого не має, від чого б я схвилювалася, чи задумалася, чи зворушилася. Зійде, щоб відпочити за книжкою (хоча якби довелося вибирати, я б краще ще раз перечитала "Велику глушину", над якою ридала півночі минулого тижня).
Із зухвалого в історії - тема. Молода дівчина, що таємно вивчає на трупах медицину - це таки доволі оригінально. Ала загалом історія трохи нереальна: можливо, Бріджертони повпливали, проте важко повірити, що 18-літню дівчину батьки залишили вдома саму без нагляду якоїсь мотрони, і що ніхто із слуг не сповістив хазяйку, що її донька влаштувала вдома лазарет для бідняків. Не віриться, що дівчина так просто сама ходила містом, відвідувала лекції з медицини, зустрічалася зі своїм нареченим і тд.
Були цікаві повороти сюжету, моменти від яких мало мб мурашити, але мова написання (або переклад) згладжували всі неочікувані повороти. Не вистачало напруги, яку деякі автори вміють викликати навіть в банальних ситуаціях, просто правильно підібравши слова.

Один із мінусів відкладання написання відгуку - після 2-3 книг, прочитаних опісля, враження і сюжет стираються в пам'яті, тож всі думки щодо неї вже не запишеш. Але! Це водночас є і плюсом, адже враження від книг, які справді прожила, не лише прочитала, не стираються і я навіть зараз розкажу в деталях свої відчуття про, скажімо, "Там, де співають раки", яку читала з півроку тому.

Це таки непоганий маркер якості, як на мене 😊 А "Анатомія"... Нормальна книга)

Не думала, що так захоплюся історичним романом. Та ще й вестерном. Пф, коли це мене цікавили ковбої? Але як же смачно Філіпп Майєр змалював витіснення індіанців, війну з мексиканцями і, зрештою, заселення Техасу американцями, що перетворили зелену і родючу землю на мертву суху рівнину.

Ви знали, що у команчів молоді дівчата до шлюбу могли приходити вночі до чоловіків і це було норм? Чоловікам це суворо заборонялося, а от жінкам до заміжжя - насолоджуйтеся! А от після заміжжя, якщо жінка БЕЗ ДОЗВОЛУ чоловіка піде до іншого - їй відрізали носа.

Автор майстерно розкриває перед нами традиції індіанців на тлі історії про хлопчика, якого команчі викрали і виховували як одного з них. І хоча Ілаю довелося повертатися до білих, до кінця життя він згадував своє плем'я.

Жорстокість, жадібність, зверхність, ницість - чи це вони породжують війни, чи війна породжує їх? Безкінечний потік зникнення видів - і тільки білій людині вдається щоразу викручуватися. Чому?

Так багато питань розбурхує ця історія. А ще вражає, як майстерно автор описує відчуття жінки, яка змушена сидіти вдома з дітьми, хоча насправді хоче вести бізнес на рівні з чоловіками. Приховані насмішки, нерозуміння і несприйняття - страждати від боротьби чи від того, що змиряєшся з існуючим станом речей?

Коротше, дуже рекомендую!