Книга про книги для марафону від @knyhomamy та @readeat_com виявилася, насправді, зовсім не про книги. Або ж, вірніше, не зовсім про книги.

Книги створювали атмосферу, але в основі історії - втрата і невміння чи небажання жити далі після смерті близької людини.

Нещодавно прочитала такий діалог на сторінці Ольги Руднєвої, засновниці superhuman_centre.
- Я чула, ви сьогодні впали? - звернулася вона до військового, що вчиться ходити на протезах.
- Ні, я сьогодні піднявся, - відповів він.

І ці кілька фраз перевернули в мені все. Бачити силу і рух вперед там, де інші бачать лише слабкість - це дар, якого б я бажала всім!

Тому перефразую своє бачення змісту книги - це історія про перемогу над власним страхом і болем, про дружбу і підтримку, про приховану силу, яку ми так рідко можемо відкрити в собі, намагаючись виборсатися з проблем, але яка легко вихлюпується назовні, коли допомога потрібна іншим.

Книга про непомітні дрібниці, які мають великий вплив на чиєсь життя. Про боротьбу, яка інколи може здаватися наївною і дитячою, коли йдеться про те, що ми справді любимо. Ну і, звісно ж, про книги трохи теж є) Книги, в яких ми знаходимо схованку і з яких черпаємо сили на подальшу боротьбу.

Тридцятирічна бібліотекарка Джун Джонс втратила маму, а з нею, здається, і здатність радіти та налагоджувати соціальні контакти. Дівчина ховається від світу вдома з книгами і котом, спілкуючись лише з відвідувачами бібліотеки, де колись працювала мама, а тепер і вона.

І що ж робитиме боязка і сором'язлива дівчина, дізнавшись, що її місце сили, її бібліотеку збираються закрити? Як боротися, якщо Джун не може сказати навіть кілька слів, адже впадає в паніку щоразу, коли опиняється в центрі уваги.

Проте, виявляється, боротися за когось значно легше, ніж за себе. І Джун знаходить сили там, де ніколи не очікувала їх знайти - в інших людях.

Чи багато це - 100 років життя?
А якщо розділити на двох?

Щемка історія про про двох жінок, які зустрілися у лікарні. Ленні 17 років і вона має невиліковну хворобу. Марго 83 роки і вона чекає на свою "велику" операцію. І чомусь дівчинка-підліток значно комфортніше почуває себе з Марго, аніж зі своїми однолітками. А літня пані може так багато навчитися у дитини, життєвий шлях якої такий трагічно-короткий.

У холодних лікарняних стінах вони зігрівають одна одну і малюють історію життя, довжиною у ціле століття. Найяскравіші спогади з'являються на папері, аби залишити світу згадку про те, що "тут були Ленні та Марго".

Здається, що у книзі мало динаміки. І справді, герої залишаються на одному місці, серед одних і тих же людей, з однією і тією ж рутиною. Проте розкриваючи одна одній моменти свого життя, вони відправляють читачів у щемку і захопливу подорож в минуле. Здається, ніби ми відправляємося в сафарі, от тільки замість диких тварин за вікнами автомобіля смерть, зрада, страхи, ув'язнення, кохання, перший поцілунок, хвороби, слабкість і сила, відчай і нова надія. І всі вони простягають когтисті лапи і стукають у вікна, ніби насміхаючись, ніби нагадуючи, що ви вже давно знайомі.

"Артур довго мовчав, тоді знову підвів очі на мене.
- Подивися на це так. Чому ти живеш?
- Тому що мої батьки кохалися.
- Я не питав тебе, як ти з'явилася на світ, я спитав тебе чому. Чому ти взагалі існуєш? Чому ти жива? Для чого твоє життя?
- Не знаю.
- Гадаю те саме можна сказати про смерть. Ми не знаємо, чому ти помираєш, так само як не знаємо, чому ти живеш. Життя і смерть - обидві ці речі є цілковитими таємницями, і про них нічого не дізнаєшся, поки не зазнаєш і сього і того."

Чи легко вам було після випускного визначитися зі своїм професійним майбутнім? Куди йти далі вчитися, ким працювати?
А уявіть, якби довелося обирати не професію, яку, зрештою, можна змінювати протягом життя, а тип людини, якою ви хочете бути. І я зараз не маю на увазі певні етичні якості, я говорю про найфізичніше, що може бути - ваш спосіб життя і його тривалість.

Отож, світ у далекому майбутньому. Люди змогли вирішити проблему з перенаселенням планети доволі оригінальним способом- перенесенням свідомості між фізичними тілами. І тепер останні - всього лише засіб переміщення, який можна легко замінити. А найцінніше, що має кожна людина - це час.

Звісно ж, без порушення законів не обходиться жодне суспільство. Тому і виникають так звані парки смерті - місця, де можна виграти собі трохи часу. Або померти. Саме в одне з таких місць і приходить комуна - один із чотирьох типів людей. Одне тіло в яке перенесено 5 різних свідомостей. Кожна з них має свої 4 години особистого життя, а решту часу проводить "вимкнена". І це саме по собі створює багато незвичних ситуацій. Але коли виявляється, що одна зі свідомостей просто зникла - все стає ще більш дивним і напруженим.

Історія дуже динамічна, в ній постійно щось відбувається. Розповіді від різних осіб додавали інтриги, складаючи шматочки історії в один загальний пазл. Цікаво було спостерігати, як персонажі виборюють час в іграх. Дуже тонко зображені моменти, коли людина починає розуміти, що це кінець.

Книга здалася трохи поверхневою, певно через те, що дій значно більше, ніж опису персонажів, їх мотивації і світобудови взагалі. З неї вийшов би першокласний голлівудський блокбастер, для "книжкового блокбастеру" бракує глибини. Хоча Бенова унікальність (все підраховувати) свідчить про те, що автор може створювати цікавих персонажів і може порадує нас другою книгою.