Карбід

Знаєте, і смішно, і грішно від цього тексту Андрія Любки.
Історія про те, як на Закарпатті декілька "відважних і небайдужих" людей вирішили вирити тунель в Європу. Але з наміром контрабанди, бо ж вижити якось потрібно у цьому буремному світі.

Андрій Любка розповідав, що ідеєю цієї книги стала реальна новина-історія про контрабандистів. Ну, а далі Любка це розвинув у цілу книгу.

Текст жвавий, текст веселий місцями, але часом від усвідомлень реальності подій історії хочеться сказати "припливли".

До речі, є театральна постановка цього тексту у Дикому театрі. Тож, маєте комбо: прочитав і подивився виставу. Мені сподобалося)

Сучасні автори пишуть яскраві, оригінальні і цікаві для читача твори – а що ще нам треба?
⠀
«Карбід» - одна з таких книг: динамічних і сучасних.
Отже, знайомтеся: Михайло Олексійович, вчитель історії в вигаданому містечку на Закарпатті. Він же Тис (по аналогії з римським імператором Тиберієм), він же – Карбід, за влучним висловлюванням немилосердних учнів. «Для нього головними цінностями були добро і щастя рідного краю, а не гроші, посади чи побутові вигоди. Тому Тис міг знайти дві-три годинки, щоб піти в генделик і розказати за чаркою простолюдинам про славетну історію рідної землі, але не мав часу полагодити двері в дерев’яному туалеті на власному подвір’ї».
⠀
І одного прекрасного вечора в голову нашого славетного героя приходить геніальна і грандіозна ідея на благо рідної України. Цією ідеєю він вирішує поділитися з кількома людьми, котрі можуть своїми грошима і впливом допомогти в її втіленні. Але їх мета не наскільки безкорислива, як у Тиса, і задля її досягнення вони не зупиняться ні перед чим.
⠀
Містечко в романі хоча й вигадане, але відображає чимало ознак багатьох сіл і міст на Закарпатті. Зокрема, їх прекрасне розташування біля кордону. І автор змальовує різноманітні способи скористатися цією вигодою, в більшості випадків незаконні, але безумовно оригінальні.
⠀
Саме ці люди, досвідчені в нелегальних способах наживи, взялися допомагати Тису втілювати його заповітну мрію, котра мала внести його в підручними історії. Серед них лікарка-дияволиця, і низка контрабандистів, і мер, який «встиг переобратися на другий термін і приблизно вдвічі збільшитися – переважно вшир»… «такого пуза більше ніхто в місті не мав – зрештою, більше ніхто й мером не був».
⠀
Автор змальовує реальне життя в різних сферах: в освіті, медицині, владі. Все дуже впізнаване. І мер, який «хоч і був членом Партії Регіонів, але майже одразу підтримав Євромайдан - у середині лютого. А на початку березня зробив про це й офіційну заяву». І вчителька, яка вдарила дитину, а батьки «замість того, щоб захистити сина й здійняти скандал через його побиття, принесли коробку шоколадних цукерок і пляшку коньяку». Що там лікарка витворяла – навіть писати не буду.
Головного героя автор теж не ідеалізує: замість того, щоб відремонтувати нарешті свій туалет, історик згадує славні битви Святослава і Данила Галицького. Оцей характер українця, який не хоче нічого робити, а лиш пишатися предками, і приводить Тиса до трагічного фіналу.
«Так часто трапляється між закоханими: вони відмовляються чути правду і сприймати слова коханої людини, їм легше і комфортніше вигадати свою версію, повірити в брехню, яка ідеалізує об’єкт кохання.

Трагікомічний роман Любки про те, як українці будували контрабандиний тунель,
спантеличує.
Хочеться сміятись і плакати водночас. Адже реальність нашої країни дійсно така, що часто-густо з її громадян можна складати анекдоти і памфлети. І це, як на мене, викликає не гордість, а сором.

"Карбід" схожа на байку, де кожен персонаж чомусь вчить, а у висновку автор підводить читача до моралі. Тільки тут в романі у кожного вона буде своя.