Люблю всі збірки есеїв Андрія Любки. Коли не маю часу на читання роману, відкриваю "Саудаде" і читаю декілька оповідань.
Дуже сподобалося, як автор описує, що ж таке "Саудаде".
Після прочитання книжки я захотіла вийти на двір о 5-тій ранку і йти порожніми вулицями Ужгорода, а потім читати книжки, перекладені Андрієм Любкою.

Наразі це єдина книжка Андрія Любки, яка мені відверто не сподобалася.
Я різко негативно ставлюся до неповаги до жінок і до алкоголізму, а тут і те, і інше. Смішно мені не було.

Ця збірка - моя найулюбленіша з усіх книжок Андрія Любки. Спочатку взяла її в бібліотеці, бо сподобалася обкладинка). Пізніше купила з автографом автора, щоб мати можливість перечитатувати. Є смішні оповідання, а є такі, після яких хочеться відкласти книжку і якийсь час подумати, побути зі своїми думками.

"Береш книжку в руки, надягаєш окуляри, але ще якусь мить хочеться ні про що не думати, тобто думати про все на світі водночас".

Радію, що в одній книжці зібрано вірші такої великої кількості чудових поетів. Саме завдяки цій антології я відкрила для себе багато прекрасних авторів. Тут вперше прочитала вірш Андрія Любки, раніше була знайома лише з його прозою.

"Карбід" став для мене знайомством не лише із творчістю Андрія Любки, а і з Закарпаттям, де відбуваються події в книжці. Тоді я ще майже нічого не знала про цей регіон України, тому, читаючи, я часто запитувала себе, де межа між реальністю і вигадкою. Думаю, що "Карбід" не залишить байдужим жодного читача. Адже тут і сміх, і здивування, і шок, і жаль, і часом огида.

Дочитавши цю книжку, у мене були неоднозначні відчуття, і я не знала, чого очікувати від інших книжок письменника. Тому вирішила перевірити, і ось, через декілька років я фанатка Андрія Любки, маю майже всі його книжки і переклади 🙂