Так, але...

Як добре, що мені трапилася ця книга, яка повернула мені безумовну радість читання. Мені сподобалося усе: короткі, але змістовні замальовки з життя автора, власне малюнки, мова, тематика. Це як черговий доторк до інтеліґентності, що не лише передається генетично, але й шліфується власним життя.

Не знаю, що можна ще додати до мого першого абзацу, адже книга - це набір думок, роздумів, переказ подій. Ви або налаштуєтеся на цей настрій, або ні. Мені дуже і дуже підійшло.

"Ці надзвичайно складні люди — антирадянщики, але не протестанти, такі, що жили у ворожій державі, намагаючись щось зробити для рідного народу, ті, хто міг у неаморальний спосіб забезпечувати тривання якоїсь інтелектуальної і мистецької не звульгаризованої традиції, переважно викладачі і працівники середньої ланки академічних інституцій — потребували і старалися провести літо, літні канікули не так, як пропонувала радянська організація туристичного руху, будинків відпочинку і туристичних баз. Вони трималися свого літниська".

Я дуже рада, що маю дівочу пам'ять і чесно не могла на 100% (навіть для себе) ствердити, що не читала "Теплі історії з корицею" раніше, а тому, щоб не муляло, прочитала цю книгу, про яку дізналася випадково. Так що зорі склалися, або, як казав батько автора, пощастило.

Безумовно рекомендую.
Особливо поціновувачам малої філософської прози та галицької культури.

Часто називаю Прохаська своїм улюбленим письменником, хоча нечасто його читаю. І в тому парадокс. Бо я радше розумію його творчість і той спокій, яким віє навіть на відстані від його персони, що мені навіть нема потреби читати все-все! Я просто знаю, що його тексти завжди будуть мені близькі.
⠀
Я навіть не очікую від нього великого роману, можливо, це й не його форма.
⠀
Щодо цієї книжки, то прочитала швидко. Може, навіть занадто швидко. Мені важко розтягувати задоволення, якщо ось воно, все під носом.
⠀
Деякі есе були мені дуже близькі, інші - не надто. Деякі речення були складними, що доводилося сповільнюватися, щоб розжувати собі й утямити. Я ж люблю найбільше його простоту.
⠀
Отже, тексти в стилі Прохаська. Тут знову є ботаніка, урбаністика та інші дотичні теми. Але з‘явилися й роздуми про дітей чи навколо візочкові теми - очевидно, в Тараса народився внук.
⠀

Неоднозначна назва у книжки, еге ж?
Її есеї - привід для щирої внутрішньої бесіди.
Рефлексивної, спокійної, зрідка самоіронічної, відновлюючої і... Літньої. От мені "Так, але..." - ідеально літня книжка. Ба навіть, серпнева.
Читаю її і пахне мені свіжозірваними яблуками та вечірньою прохолодою після денної спеки. А сам процес читання нагадує неспішне підвечір'я, коли уся негайна робота вичерпана, і лишилось ще кілька рутинних справ, під виконання яких зазвичай так приємно роздумується про щось і ніщо водночас.

Особливі враження від збірки лишають слова. Вони тут як цифри. Займають саме свої позиції, саме вчасно і кожне суто за своїм приводом.
Галицька говірка додає оксамиту й вагомості внутрішньому голосу, який відтворює те, що читаєш мовчки очима.

💬 Твоя радість - це безпека ближнього.

💬 Щоб довіряти, треба якраз не боятися. І не боятися за нездійсненні бажання. І не боятися не ситуативно, а взагалі. Не боятися себе і того, що можеш витримати. Не боятися опинитися безвладним і не збереженим. Довіра - це форма божевільності. Тої вільності, яка є божою.

💬 Принципи гігієни однаково поширюються на мовлення, поведінку, вчинки, стосунки, думки, філосовствування.

💬 Для того, щоби сталося щось - скажемо так - видатне, мусить відбутися, проявитися незмірно більше всього посереднього і безглуздого.

💬 Сни - наша остання інтимна територія...
... Найчистіша суміш, витворена за власним рецептом і призначена для персонального вжитку.

Це моє перше знайомство з Тарасом Прохасько. І воно відбулось якнайкраще.