Як добре, що мені трапилася ця книга, яка повернула мені безумовну радість читання. Мені сподобалося усе: короткі, але змістовні замальовки з життя автора, власне малюнки, мова, тематика. Це як чергов...читати далі →
Часто називаю Прохаська своїм улюбленим письменником, хоча нечасто його читаю. І в тому парадокс. Бо я радше розумію його творчість і той спокій, яким віє навіть на відстані від його персони, що мені ...читати далі →
Неоднозначна назва у книжки, еге ж? Її есеї - привід для щирої внутрішньої бесіди. Рефлексивної, спокійної, зрідка самоіронічної, відновлюючої і... Літньої. От мені "Так, але..." - ідеально літня книж...читати далі →
Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде.
Зокрема – про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати – по-своєму, а дивитися – зміщуючи візир.
Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова.
Нацкешбек
Вигода 15-30%
Котолог
