Тарас Прохасько

Як добре, що мені трапилася ця книга, яка повернула мені безумовну радість читання. Мені сподобалося усе: короткі, але змістовні замальовки з життя автора, власне малюнки, мова, тематика. Це як черговий доторк до інтеліґентності, що не лише передається генетично, але й шліфується власним життя.

Не знаю, що можна ще додати до мого першого абзацу, адже книга - це набір думок, роздумів, переказ подій. Ви або налаштуєтеся на цей настрій, або ні. Мені дуже і дуже підійшло.

"Ці надзвичайно складні люди — антирадянщики, але не протестанти, такі, що жили у ворожій державі, намагаючись щось зробити для рідного народу, ті, хто міг у неаморальний спосіб забезпечувати тривання якоїсь інтелектуальної і мистецької не звульгаризованої традиції, переважно викладачі і працівники середньої ланки академічних інституцій — потребували і старалися провести літо, літні канікули не так, як пропонувала радянська організація туристичного руху, будинків відпочинку і туристичних баз. Вони трималися свого літниська".

Я дуже рада, що маю дівочу пам'ять і чесно не могла на 100% (навіть для себе) ствердити, що не читала "Теплі історії з корицею" раніше, а тому, щоб не муляло, прочитала цю книгу, про яку дізналася випадково. Так що зорі склалися, або, як казав батько автора, пощастило.

Безумовно рекомендую.
Особливо поціновувачам малої філософської прози та галицької культури.

Беріть, точно беріть, бо додруків цієї книги НЕ буде. Це я вам кажу, як людина, яка щиро сумує, що видавництво Pabulum зачинилося/закрилося, але я дуже вірю в його реінкарнацію. Ну, бо що? Бо вони робили цікаві і кльові книги. Нестандартні для ринку.

Тепер про цю книжку коротенько. Тетяна Терен зробила крутий варіант біографії/мемуарів Тараса Прохасько.
Не знаю, якими силами і стараннями вона його вмовила, але змогла з ним зустрічаючись, гуляючи та спілкуючись з ним, розповісти доволі цікаву історію його життя. Але й не тільки Тараса Прохаська.

Це й текст дасть вам можливість трохи більше і глибше познайомитись з автором. Можливо, ви захочете перечитати його книжки. Можливо і зовсім інакше подивитися на тексти, які ви читали раніше. Бо давайте відверто, у всіх свої стосунки з текстами пана Тараса. Наприклад мені, "Непрості" його далися ой, як не просто. І я вкотре хочу спробувати їх подужати (а краще б прокайфувати) від початку до кінця.

Але "Непрості" ви ще придбаєте, а от "Сотворіння світу" краще вже)

Придбала цю книгу у аудіо книгарні. Поки ще не прослухала, але сподіваюсь, що збірка казок буде приємною для мене і моїх шибеників!

Часто називаю Прохаська своїм улюбленим письменником, хоча нечасто його читаю. І в тому парадокс. Бо я радше розумію його творчість і той спокій, яким віє навіть на відстані від його персони, що мені навіть нема потреби читати все-все! Я просто знаю, що його тексти завжди будуть мені близькі.
⠀
Я навіть не очікую від нього великого роману, можливо, це й не його форма.
⠀
Щодо цієї книжки, то прочитала швидко. Може, навіть занадто швидко. Мені важко розтягувати задоволення, якщо ось воно, все під носом.
⠀
Деякі есе були мені дуже близькі, інші - не надто. Деякі речення були складними, що доводилося сповільнюватися, щоб розжувати собі й утямити. Я ж люблю найбільше його простоту.
⠀
Отже, тексти в стилі Прохаська. Тут знову є ботаніка, урбаністика та інші дотичні теми. Але з‘явилися й роздуми про дітей чи навколо візочкові теми - очевидно, в Тараса народився внук.
⠀

Весела, добра казка-детектив про мешканців Букового лісу. Дуже цікаво допомогати малим кротам шукати «куди ж зникло море?!» і розплутувати заплутану історію, яка сталась в лісі. Казка тримає інтригу до самого кінця і з кожним викликом розслідування стає цікавіше і цікавіше. Дуже захоплює і має неочікувану розв‘язку. Дуже сподобалась і мені, і дитині!

Неоднозначна назва у книжки, еге ж?
Її есеї - привід для щирої внутрішньої бесіди.
Рефлексивної, спокійної, зрідка самоіронічної, відновлюючої і... Літньої. От мені "Так, але..." - ідеально літня книжка. Ба навіть, серпнева.
Читаю її і пахне мені свіжозірваними яблуками та вечірньою прохолодою після денної спеки. А сам процес читання нагадує неспішне підвечір'я, коли уся негайна робота вичерпана, і лишилось ще кілька рутинних справ, під виконання яких зазвичай так приємно роздумується про щось і ніщо водночас.

Особливі враження від збірки лишають слова. Вони тут як цифри. Займають саме свої позиції, саме вчасно і кожне суто за своїм приводом.
Галицька говірка додає оксамиту й вагомості внутрішньому голосу, який відтворює те, що читаєш мовчки очима.

💬 Твоя радість - це безпека ближнього.

💬 Щоб довіряти, треба якраз не боятися. І не боятися за нездійсненні бажання. І не боятися не ситуативно, а взагалі. Не боятися себе і того, що можеш витримати. Не боятися опинитися безвладним і не збереженим. Довіра - це форма божевільності. Тої вільності, яка є божою.

💬 Принципи гігієни однаково поширюються на мовлення, поведінку, вчинки, стосунки, думки, філосовствування.

💬 Для того, щоби сталося щось - скажемо так - видатне, мусить відбутися, проявитися незмірно більше всього посереднього і безглуздого.

💬 Сни - наша остання інтимна територія...
... Найчистіша суміш, витворена за власним рецептом і призначена для персонального вжитку.

Це моє перше знайомство з Тарасом Прохасько. І воно відбулось якнайкраще.

Всі ми знаємо як виникає сніг. Але діти вірять у дива, а про фізику та хімію ще встигнуть дізнатися. Цікава та добра книга не тільки про походження снігу, але і про звірят. Одна з улюблених книжок мого сина. Кожна разу ми уявляли їх велику нору, в якій вони жили.

Мій улюблений твір у Прохаська. І якби б мене попросили описати його одним реченням, я би сказав, що це "чарівний та філософський подорожник по світу загадок людської душі". Автор пропонує читачам зануритися у світ таємниць, в якому кожна сторінка — це відкриття нових граней невідомого, чи то навпаки — погляд на відомі кожному речі під нестандартним кутом.

Стиль автора — це певний сплав поетичності та філософії. Тож книжку зацінять, мабуть, не всі. Якщо ви шукаєте легенький роман на один-два вечори, то "Лексикон вам не зайде". Та якщо вас не лякає інтелектуальна проза, яку можна смакувати сторінка за сторінкою, а потім перечитувати і смакувати ще більше — ця книжка точно для вас!

Обожнюю час від часу читати казки. Це наче такий своєрідний детокс від більш серйозної літератури та більш ніж серйозного сьогодення.

Тому і ця книжка не пройшла повз мене. Сподобалось. Бо іноді купуєш книжку казок – а вони такі всі прям дитячі-дитячі, що дорослому геть не цікаво. А цю книгу залюбки почитав сам, а потім ще й передарував дітям друзів. Малюки також у захваті)))

ЯКИМ ЧИНОМ КНИЖКА «ЯК ЗРОЗУМІТИ КОЗУ» МОТИВУВАЛА МЕНЕ ЗАПИСАТИСЬ НА ПЛАВАННЯ :)

Як завжди, ввечері я повернувся з роботи та відкрив двері своєї небагатої, проте вельми затишної холостяцької однушки. У вітальні сидів великий пес і, не відводячи погляду, дивився просто мені у вічі.

Все б нічого, але… Але в мене ніколи не було собаки – тільки кішка. Звідки він, в біса, взявся? Такий здоровецький, не міг же випадково прошмигнути від сусідів, коли я виходив уранці. На нашийнику медальйон, написано «Макс».

Макс… Макс… Ну точно. Так звали пса моєї колишньої. І вигляд він мав точнісінько такий саме. Жартома тоді Анна назвала маленького цуцика на мою честь. А як виріс – то вже й не стали переназивати.

Ну а потім... потім я десь придбав оцю книжку. Тоді чогось здалось доволі дотепним подарувати дівчині, з якою ми часом сперечалися й не могли знайти спільної мови, видання з такою назвою. Та вона якось жартик не зацінила. Зібрала речі, пса – і пішла. А потім ще й переїхала до іншого міста. Як не намагався, я не зміг відшукати її сліду. Телефонував, надокучав спільним друзям, караулив її батьків – ніхто й слухати мене не бажав. Ех. Не знаю, яка доля її спіткала. Але зараз, майже сім років потому, в мене посеред хати сидить її пес. Як таке взагалі можливо? На цих думках Макс просто зник. Розчинився в повітрі, неначе привид. Боже… містика якась.

Це була наша з ним перша зустріч, і вона минула без наслідків. Та він став приходити ще й ще – і щоразу після того ставалося щось погане. Спочатку зникла моя кішка. Сподіваюся, просто втекла, не витримавши цього псячого сусідства.

За пару днів я побачив Макса на пішохідному переході. Сидів, дивився на мене, похитуючи хвостом. Люди просто проходили крізь нього, як крізь повітря. А того ж вечора мене збила машина – прямо на переході. Три тижні я пробув у лікарні – заледве оклигав.

Після виписки сподівався, що він більш не повернеться. Та десь за тиждень помітив його улюблену іграшку на своєму балконі. Тільки-но підняв ту гумову кістку та зробив крок до квартири, як балкон обвалився. А це, між іншим, 19-й поверх. Приїздили рятувальники, копи, якісь дядьки в піджаках із районної адміністрації – та тільки руками розводили. Мовляв, будинок новенький, неаварійний, причин для обвалу геть не було.

Зараз Макс приходить усе частіше – і щоразу зі мною трапляється щось лихе. То струмом шибане, то окропом ошпарить. Чесно кажучи, я вже навіть почав звикати, якщо, звісно, до такого можна хоч якось звикнути.

Але вчора… я побачив його у моїй ванні. Пес був по шию у воді та не зводив із мене погляду. Це змусило моє серце несамовито закалатати, а мене самого – заклякнути від страху. Сьогодні я не вийшов на роботу, не відповідаю на дзвінки та не підходжу до дверей. Сиджу в своїй кімнаті, озираюсь на кожен шурхіт і не знаю, що буде далі. Адже я зовсім не вмію плавати...

А так книжка хороша, діткам точно має сподобатись.