Тарас Прохасько

В одному з оповідань збірки згадується Ґалуаз. Це марка французьких сигарет, які курили Пікассо Сартр, Кортасар, Камю та ще ряд культурних діячів. Прохасько просто робить згадку цієї марки без додаткових пояснень і здається, що таким чином відсилає до певного культурного пласта, ну і ретушує час, в якому відбувається дія. А потім в іншому оповіданні герой курить інші сиґарети, також французькі — Жетан. Їх також полюбляли курити французькі інтелектуали — ті ж Сартр, Камю, де Бовуар. А ще в одному оповіданні згадується Честерфілд, в “Некрополі” курінню герой виділяє окремий розділ у своєму дослідженні. Таким чином виходить, що у Прохаська є певні дії, образи, вислови, які переходять з оповідання в оповідання створюючи такий собі метавсесвіт.

Збірка “Лексикон таємних знань” — це рання проза Прохаська і в певні моменти вона видається якоюсь ніби надлишковою і перевантаженою описами, через що окремі фрагменти в’язкі і складно читаються. Як спростити прочитання підказав Іздрик. В книзі є оповідання — “Некрополь”. Вперше воно вийшло у “Четвергу” в той час, коли Іздрик ще самотужки перебивав тексти для журналу. “І я зрозумів, що це – оптимальний темп для читання Тарасових творів. Його треба читати так, у такому темпо-ритмі, як він їх пише. Це – неймовірно густа, неймовірно щільна проза”.

Або ж треба читати в ритмі, в якому Прохасько говорить. Якщо послухати його інтрев’ю, де він роздумує, це завжди такі зважені, повільні висловлювання. Це повільна проза, по ній не треба летіти, іноді необхідно зупинитись, подумати, відчути і пережити. І нехай читача не обманюють невеликі обсяги творів, сам автор не вважає їх оповіданнями — це романи. Принаймні, він наголосив, що 4 тексти зі збірки “Інші дні Анни”, які увійшли до “Лексикону” — це саме мініромани. І це дуже нагадує підхід Борхеса. Думаю, Прохасько був під певним впливом сліпого Хорхе.

Ну і це своєрідна відповідь, чому в автора не виходить романів — він їх вже багато написав, просто читачі подумали, що то оповідання. А ставати “помпою, яка перекачує досвіди в текст” Прохасько не хоче. Йому це не цікаво. У нього інша “прозова філософія, чи філософія прозовості”. Автор вважає, що довгий текст можна зробити з будь-чого. Вистачить досвіду 1-2 днів, щоб написати добру книгу. Але якщо просто описувати свої досвіди, тоді втрачається сенс книги, досвіди не мають незужитими. Досвіди не унікальні, вони універсальні, тому тексти Прохаська це “лабораторія, фабрика пережиттів”, які притаманні й іншим людям. І читач знаходитиме в текстах близький собі досвід чи переживання.

Прохасько, як і Еко, і ще ряд постмодерністів використовує прийом “відлякування першими абзацами” — він сам про це говорить. Можливо, таким чином він відсіює читача, який не готовий серйозно сприймати його текст. Прохасько ніби обирає читача, який буде залучений в текст, який переживатиме, проживатиме, а іноді просто відчуватиме це “магічне витягнення конкретних постатей і життів”.

Світ “Лексикон” без певних часових ознак, точніше автор намагається розмити ці ознаки. Він сам говорить, що це одне з його основних завдань. Однак деякі деталі все ж натякають на те, коли відбувається дія, хоча й автор часом намагався замаскувати часове тло під 30-і, 40-і, чи 50-і.

Твори збірки вміщують набагато більше, ніж в них написано — деталізовані описи чи згадки речей можуть відсилати в якісь інші не прописані досвіди, які читач може впізнати і прожити. Виходить, що кожне оповідання різне для кожного читача і залежить від конкретного досвіду. В когось мініроман розростеться до 1000 сторінок, а в когось лишиться на 20 сторінках, бо він видастся пустим. Саме в цьому і сенс прози Прохаська. Якщо ти бачиш пустоту за словесною надмірністю і нічого більше — значить, так і є. А якщо ти бачиш щось більше — це також так і є. Нема універсальної істини, але є універсальні переживання.

Прохаська точно треба знати і Прохасько точно не для всіх.

І якщо «Непрості» моя тема, то «Лексикон таємних знань» взагалі не зайшов. Оцінив та загальне враження виключно за поетичність мови, ландшафтність текстів та цікавий досвід.

Куди зникло море – це одна з моїх улюблених історій з дитинства, а зараз її залюбки читає мій молодший брат.

На сторінках цієї книжки описуються літні пригоди мешканців одного лісу. Сестра і брат з великого сімейства кротів залишаються самі на господарстві, поки їх батьки з іншими дітьми відправились в далекі краї збирати врожай винограду та робити з нього смачнющі родзинки.
У Повза і Муркавки багато друзів серед інших жителів лісу, тож нудьгувати їм зовсім немає часу. А ще до них на гастролі приїздить супер-зірка, а в улюбленому кафе неочікувано зникає картина. І звісно ж компанія друзів намагається знайти її, по черзі підозрюючи мало не кожного сусіда.

Самі смішні в цьому творі брати-поросята: характер, поведінка, вчинки.. а їхній суржик то окрема історія. Ці репліки я завжди перечитувала по кілька разів і кожного разу було смішно, як вперше.

Як добре, що мені трапилася ця книга, яка повернула мені безумовну радість читання. Мені сподобалося усе: короткі, але змістовні замальовки з життя автора, власне малюнки, мова, тематика. Це як черговий доторк до інтеліґентності, що не лише передається генетично, але й шліфується власним життя.

Не знаю, що можна ще додати до мого першого абзацу, адже книга - це набір думок, роздумів, переказ подій. Ви або налаштуєтеся на цей настрій, або ні. Мені дуже і дуже підійшло.

"Ці надзвичайно складні люди — антирадянщики, але не протестанти, такі, що жили у ворожій державі, намагаючись щось зробити для рідного народу, ті, хто міг у неаморальний спосіб забезпечувати тривання якоїсь інтелектуальної і мистецької не звульгаризованої традиції, переважно викладачі і працівники середньої ланки академічних інституцій — потребували і старалися провести літо, літні канікули не так, як пропонувала радянська організація туристичного руху, будинків відпочинку і туристичних баз. Вони трималися свого літниська".

Я дуже рада, що маю дівочу пам'ять і чесно не могла на 100% (навіть для себе) ствердити, що не читала "Теплі історії з корицею" раніше, а тому, щоб не муляло, прочитала цю книгу, про яку дізналася випадково. Так що зорі склалися, або, як казав батько автора, пощастило.

Безумовно рекомендую.
Особливо поціновувачам малої філософської прози та галицької культури.

Беріть, точно беріть, бо додруків цієї книги НЕ буде. Це я вам кажу, як людина, яка щиро сумує, що видавництво Pabulum зачинилося/закрилося, але я дуже вірю в його реінкарнацію. Ну, бо що? Бо вони робили цікаві і кльові книги. Нестандартні для ринку.

Тепер про цю книжку коротенько. Тетяна Терен зробила крутий варіант біографії/мемуарів Тараса Прохасько.
Не знаю, якими силами і стараннями вона його вмовила, але змогла з ним зустрічаючись, гуляючи та спілкуючись з ним, розповісти доволі цікаву історію його життя. Але й не тільки Тараса Прохаська.

Це й текст дасть вам можливість трохи більше і глибше познайомитись з автором. Можливо, ви захочете перечитати його книжки. Можливо і зовсім інакше подивитися на тексти, які ви читали раніше. Бо давайте відверто, у всіх свої стосунки з текстами пана Тараса. Наприклад мені, "Непрості" його далися ой, як не просто. І я вкотре хочу спробувати їх подужати (а краще б прокайфувати) від початку до кінця.

Але "Непрості" ви ще придбаєте, а от "Сотворіння світу" краще вже)

Придбала цю книгу у аудіо книгарні. Поки ще не прослухала, але сподіваюсь, що збірка казок буде приємною для мене і моїх шибеників!

Часто називаю Прохаська своїм улюбленим письменником, хоча нечасто його читаю. І в тому парадокс. Бо я радше розумію його творчість і той спокій, яким віє навіть на відстані від його персони, що мені навіть нема потреби читати все-все! Я просто знаю, що його тексти завжди будуть мені близькі.
⠀
Я навіть не очікую від нього великого роману, можливо, це й не його форма.
⠀
Щодо цієї книжки, то прочитала швидко. Може, навіть занадто швидко. Мені важко розтягувати задоволення, якщо ось воно, все під носом.
⠀
Деякі есе були мені дуже близькі, інші - не надто. Деякі речення були складними, що доводилося сповільнюватися, щоб розжувати собі й утямити. Я ж люблю найбільше його простоту.
⠀
Отже, тексти в стилі Прохаська. Тут знову є ботаніка, урбаністика та інші дотичні теми. Але з‘явилися й роздуми про дітей чи навколо візочкові теми - очевидно, в Тараса народився внук.
⠀

Весела, добра казка-детектив про мешканців Букового лісу. Дуже цікаво допомогати малим кротам шукати «куди ж зникло море?!» і розплутувати заплутану історію, яка сталась в лісі. Казка тримає інтригу до самого кінця і з кожним викликом розслідування стає цікавіше і цікавіше. Дуже захоплює і має неочікувану розв‘язку. Дуже сподобалась і мені, і дитині!

Неоднозначна назва у книжки, еге ж?
Її есеї - привід для щирої внутрішньої бесіди.
Рефлексивної, спокійної, зрідка самоіронічної, відновлюючої і... Літньої. От мені "Так, але..." - ідеально літня книжка. Ба навіть, серпнева.
Читаю її і пахне мені свіжозірваними яблуками та вечірньою прохолодою після денної спеки. А сам процес читання нагадує неспішне підвечір'я, коли уся негайна робота вичерпана, і лишилось ще кілька рутинних справ, під виконання яких зазвичай так приємно роздумується про щось і ніщо водночас.

Особливі враження від збірки лишають слова. Вони тут як цифри. Займають саме свої позиції, саме вчасно і кожне суто за своїм приводом.
Галицька говірка додає оксамиту й вагомості внутрішньому голосу, який відтворює те, що читаєш мовчки очима.

💬 Твоя радість - це безпека ближнього.

💬 Щоб довіряти, треба якраз не боятися. І не боятися за нездійсненні бажання. І не боятися не ситуативно, а взагалі. Не боятися себе і того, що можеш витримати. Не боятися опинитися безвладним і не збереженим. Довіра - це форма божевільності. Тої вільності, яка є божою.

💬 Принципи гігієни однаково поширюються на мовлення, поведінку, вчинки, стосунки, думки, філосовствування.

💬 Для того, щоби сталося щось - скажемо так - видатне, мусить відбутися, проявитися незмірно більше всього посереднього і безглуздого.

💬 Сни - наша остання інтимна територія...
... Найчистіша суміш, витворена за власним рецептом і призначена для персонального вжитку.

Це моє перше знайомство з Тарасом Прохасько. І воно відбулось якнайкраще.

Всі ми знаємо як виникає сніг. Але діти вірять у дива, а про фізику та хімію ще встигнуть дізнатися. Цікава та добра книга не тільки про походження снігу, але і про звірят. Одна з улюблених книжок мого сина. Кожна разу ми уявляли їх велику нору, в якій вони жили.

Мій улюблений твір у Прохаська. І якби б мене попросили описати його одним реченням, я би сказав, що це "чарівний та філософський подорожник по світу загадок людської душі". Автор пропонує читачам зануритися у світ таємниць, в якому кожна сторінка — це відкриття нових граней невідомого, чи то навпаки — погляд на відомі кожному речі під нестандартним кутом.

Стиль автора — це певний сплав поетичності та філософії. Тож книжку зацінять, мабуть, не всі. Якщо ви шукаєте легенький роман на один-два вечори, то "Лексикон вам не зайде". Та якщо вас не лякає інтелектуальна проза, яку можна смакувати сторінка за сторінкою, а потім перечитувати і смакувати ще більше — ця книжка точно для вас!

Обожнюю час від часу читати казки. Це наче такий своєрідний детокс від більш серйозної літератури та більш ніж серйозного сьогодення.

Тому і ця книжка не пройшла повз мене. Сподобалось. Бо іноді купуєш книжку казок – а вони такі всі прям дитячі-дитячі, що дорослому геть не цікаво. А цю книгу залюбки почитав сам, а потім ще й передарував дітям друзів. Малюки також у захваті)))