Нові відгуки

Чарівна різдвяна книга! Оповідання Олени Пчілки «Маскарад» – тепер моє улюблене! Я наче побувала в зимовому сніжному Києві 1900-х років. Звісно, в книзі є й інші атмосферні оповідання, які особливо приємно читати в різдвяний період. Таку книгу хочеться берегти і перечитувати улюблені твори перед святом Різдва.

Вже, можливо, не дуже актуальний цей відгук, адже зима добігає кінця, але от дочитала лише вчора. Бо знайомство з цією збіркою тривало понад 2 місяці. Я відкривала та читала 1-2 оповідання про Різдво. Звичайно, "Ніч перед Різдвом" Гоголя відома усім, а далі величезна кількість нових історій від відомих для мене та навіть не дуже авторів. Олена Пчілка, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Богдан Лепкий та багато інших писали про Різдво. Часто сумні, але зворушливі та щирі історії про очікування свята, про ялинки, гостини і голодні роки, традиції та 12 страв, про час іноді веселий для когось, а для інших трагічний. Кожне оповідання відгукнеться, знайдуться улюблені. Дуже приємно, що додали кілька творів від сучасних авторів — Юрія Андруховича та Тараса Прохаська. Любко Дереш, Лариса Денисенко, Марина Гримич, Надійка Гербіш та Галина Осадко написали спеціально для збірки. Сучасне Різдво багатьох українських родин — із сумом, болем, втратами та очікуванням перемоги над ворогом. "Різдво,1972" Дереша про свято у Калинців мене вразило до глибини душі. Ворог нищив українські сім'ї не з 2014 і 2022, а десятки років до цього. Та навіть століття. Неймовірне видання, яке варте бути в кожній домашній бібліотеці, доповнюють красиві атмосферні ілюстрації. Недарма наклад у 8100 примірників просто розлетівся. А як тільки побачите, що є новий, то купуйте, щоб потім не жалкувати.

«Різдвяна класика» від «Віват» — справжній різдвяний скарб, який одразу став хітом! 🎄 Мені вдалося придбати її ще на старті продажу, і всі зимові свята я провела за читанням чудових історій українських класиків і сучасних авторів. Збірка об'єднує близько 60 творів: ✨ добре відомих ще зі школи класиків: Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Богдан Лепкий, Панас Мирний; ✨ маловідомих авторів, таких як Михайло Косач, Осип Маковей; ✨ і сучасних письменників: Лариса Денисенко, Марина Гримич, Надійка Гербіш, Любко Дереш. Це видання вражає: великий формат, дивовижні ілюстрації й неймовірна обкладинка, яка одразу створює святковий настрій. Неможливо було відірватись від цієї магії на папері! Оповідання Олени Пчілки, особливо «Три ялинки», торкнули до глибини душі.

Дуже класна книга 😍 Купила на подарунок, але тепер хочу ще одну для власної бібліотеки. Яскраво автентично оформлена і занурює у різдвяну атмосферу як своїм змістом, так і виглядом. #zymovyi_marafon

В одному з оповідань збірки згадується Ґалуаз. Це марка французьких сигарет, які курили Пікассо Сартр, Кортасар, Камю та ще ряд культурних діячів. Прохасько просто робить згадку цієї марки без додаткових пояснень і здається, що таким чином відсилає до певного культурного пласта, ну і ретушує час, в якому відбувається дія. А потім в іншому оповіданні герой курить інші сиґарети, також французькі — Жетан. Їх також полюбляли курити французькі інтелектуали — ті ж Сартр, Камю, де Бовуар. А ще в одному оповіданні згадується Честерфілд, в “Некрополі” курінню герой виділяє окремий розділ у своєму дослідженні. Таким чином виходить, що у Прохаська є певні дії, образи, вислови, які переходять з оповідання в оповідання створюючи такий собі метавсесвіт. Збірка “Лексикон таємних знань” — це рання проза Прохаська і в певні моменти вона видається якоюсь ніби надлишковою і перевантаженою описами, через що окремі фрагменти в’язкі і складно читаються. Як спростити прочитання підказав Іздрик. В книзі є оповідання — “Некрополь”. Вперше воно вийшло у “Четвергу” в той час, коли Іздрик ще самотужки перебивав тексти для журналу. “І я зрозумів, що це – оптимальний темп для читання Тарасових творів. Його треба читати так, у такому темпо-ритмі, як він їх пише. Це – неймовірно густа, неймовірно щільна проза”. Або ж треба читати в ритмі, в якому Прохасько говорить. Якщо послухати його інтрев’ю, де він роздумує, це завжди такі зважені, повільні висловлювання. Це повільна проза, по ній не треба летіти, іноді необхідно зупинитись, подумати, відчути і пережити. І нехай читача не обманюють невеликі обсяги творів, сам автор не вважає їх оповіданнями — це романи. Принаймні, він наголосив, що 4 тексти зі збірки “Інші дні Анни”, які увійшли до “Лексикону” — це саме мініромани. І це дуже нагадує підхід Борхеса. Думаю, Прохасько був під певним впливом сліпого Хорхе. Ну і це своєрідна відповідь, чому в автора не виходить романів — він їх вже багато написав, просто читачі подумали, що то оповідання. А ставати “помпою, яка перекачує досвіди в текст” Прохасько не хоче. Йому це не цікаво. У нього інша “прозова філософія, чи філософія прозовості”. Автор вважає, що довгий текст можна зробити з будь-чого. Вистачить досвіду 1-2 днів, щоб написати добру книгу. Але якщо просто описувати свої досвіди, тоді втрачається сенс книги, досвіди не мають незужитими. Досвіди не унікальні, вони універсальні, тому тексти Прохаська це “лабораторія, фабрика пережиттів”, які притаманні й іншим людям. І читач знаходитиме в текстах близький собі досвід чи переживання. Прохасько, як і Еко, і ще ряд постмодерністів використовує прийом “відлякування першими абзацами” — він сам про це говорить. Можливо, таким чином він відсіює читача, який не готовий серйозно сприймати його текст. Прохасько ніби обирає читача, який буде залучений в текст, який переживатиме, проживатиме, а іноді просто відчуватиме це “магічне витягнення конкретних постатей і життів”. Світ “Лексикон” без певних часових ознак, точніше автор намагається розмити ці ознаки. Він сам говорить, що це одне з його основних завдань. Однак деякі деталі все ж натякають на те, коли відбувається дія, хоча й автор часом намагався замаскувати часове тло під 30-і, 40-і, чи 50-і. Твори збірки вміщують набагато більше, ніж в них написано — деталізовані описи чи згадки речей можуть відсилати в якісь інші не прописані досвіди, які читач може впізнати і прожити. Виходить, що кожне оповідання різне для кожного читача і залежить від конкретного досвіду. В когось мініроман розростеться до 1000 сторінок, а в когось лишиться на 20 сторінках, бо він видастся пустим. Саме в цьому і сенс прози Прохаська. Якщо ти бачиш пустоту за словесною надмірністю і нічого більше — значить, так і є. А якщо ти бачиш щось більше — це також так і є. Нема універсальної істини, але є універсальні переживання.

Прохаська точно треба знати і Прохасько точно не для всіх. І якщо «Непрості» моя тема, то «Лексикон таємних знань» взагалі не зайшов. Оцінив та загальне враження виключно за поетичність мови, ландшафтність текстів та цікавий досвід.

Куди зникло море – це одна з моїх улюблених історій з дитинства, а зараз її залюбки читає мій молодший брат. На сторінках цієї книжки описуються літні пригоди мешканців одного лісу. Сестра і брат з великого сімейства кротів залишаються самі на господарстві, поки їх батьки з іншими дітьми відправились в далекі краї збирати врожай винограду та робити з нього смачнющі родзинки. У Повза і Муркавки багато друзів серед інших жителів лісу, тож нудьгувати їм зовсім немає часу. А ще до них на гастролі приїздить супер-зірка, а в улюбленому кафе неочікувано зникає картина. І звісно ж компанія друзів намагається знайти її, по черзі підозрюючи мало не кожного сусіда. Самі смішні в цьому творі брати-поросята: характер, поведінка, вчинки.. а їхній суржик то окрема історія. Ці репліки я завжди перечитувала по кілька разів і кожного разу було смішно, як вперше.

Як добре, що мені трапилася ця книга, яка повернула мені безумовну радість читання. Мені сподобалося усе: короткі, але змістовні замальовки з життя автора, власне малюнки, мова, тематика. Це як черговий доторк до інтеліґентності, що не лише передається генетично, але й шліфується власним життя. Не знаю, що можна ще додати до мого першого абзацу, адже книга - це набір думок, роздумів, переказ подій. Ви або налаштуєтеся на цей настрій, або ні. Мені дуже і дуже підійшло. "Ці надзвичайно складні люди — антирадянщики, але не протестанти, такі, що жили у ворожій державі, намагаючись щось зробити для рідного народу, ті, хто міг у неаморальний спосіб забезпечувати тривання якоїсь інтелектуальної і мистецької не звульгаризованої традиції, переважно викладачі і працівники середньої ланки академічних інституцій — потребували і старалися провести літо, літні канікули не так, як пропонувала радянська організація туристичного руху, будинків відпочинку і туристичних баз. Вони трималися свого літниська". Я дуже рада, що маю дівочу пам'ять і чесно не могла на 100% (навіть для себе) ствердити, що не читала "Теплі історії з корицею" раніше, а тому, щоб не муляло, прочитала цю книгу, про яку дізналася випадково. Так що зорі склалися, або, як казав батько автора, пощастило. Безумовно рекомендую. Особливо поціновувачам малої філософської прози та галицької культури.