Гімн

Експрес-антиутопія від Айн Ренд. Особливо добре підійде для тих, хто хоче спробувати для себе новий жанр перед тим, як пірнати в Джорджа Орвелла, Гакслі чи, прости господи, Замятіна. Бо читається дуже швидко, десь за годину-півтори. Звісно, стислий формат не дає авторці глибоко розкрити героїв. Але все одно доволі цікаво, 7/10.

«Гімн» Айн Ренд — антиутопія про силу пропаганди.

Ця невеличка повість стала моїм знайомством з Айн Ренд, і успішним, відразу придбала «Атлант...» та маю у планах «Джерело».
А коли знаєш, що написане було рефлексією на життя у р@шці, то і читати значно цікавіше і зрозуміліше. Ренд (Аліса Розенбаум) на власні очі побачила роботу радянської системи і її цінності. Наприклад, її відрахували з університету як «буржуазну» студентку, як і багатьох у той час. І частина її творів - це саме протистояння пережитому в дитинстві та юності досвіду.

Уявімо собі світ, де все стало спільним і зникло «я»? Якби за індивідуальні особливості тебе засуджували, а будь-які прояви інакшості каралися системою? Знайомо?

Здавалося б у наш час, коли увесь світ виступає за толерантність, повагу до особистості та особливостей, коли так важливо бути передовсім собою - такі речі жахають. Точніше не так гостро відчувалися до 24 лютого. Колесо історії замкнулося і ми знову спостерігаємо у всій красі виток сили пропагандистської машини та зомбування цілого суспільства. І це не потрібно недооцінювати.

Гімн - книга, побудована як класична антиутопія: маємо ізольовану державу з її громадянами, позбавленими волі, а самі громадяни не мають навіть імен, а натомість номери. Є чіткий поділ на класи за родом діяльності й будь-який вибір диктує керівництво, а от творчість та інтелект робить тебе дефектним і неправильним. Та ось одного дня один вибивається зі стада. А згодом виявляється, що він зовсім і не один, просто варто вийти за межі: міста, держави, високого паркана.

У цьому конкретному випадку, мабуть, не можна говорити чи любиш ти твір, більше зосереджуєшся на вмісті, на емоціях під час прочитання, на проживанні цього сценарію і можливих фіналів знову і знову. Ренд вправно загортає свої філософські ідеї в просту до банального прозу, але вона тебе чіпляє.
Тебе пантеличить спочатку ця груба, необтесана простота, ці примітивні алюзії на Біблію (Адам і Єва, Бог), міфологію (Прометей), символізм імен та інші речі, проте, залишитися байдужим напевно просто неможливо. І це тішить!

Ця книга голосно промовляє до нас, що потрібно бути собою, а обстоювати власні ідеї й цінності - необхідність.

Моє щастя — не засіб для досягнення якоїсь цілі. Це і є ціль. Це і є, власне, мета.
⠀
Айн Ренд
«Гімн»
@наш формат
⠀
головний герой, Рівність 7-2521, розповідає про світ, в якому він мешкає. світ, де особистість не має значення, а вся культура побудована на колективізмі. в цьому світі індивідуальність повністю викорінена, тому люди тут використовують займенники «ми» та «вони».
⠀
~ «Учителі та Вожді завжди показували на нас, супилися й казали: «Рівносте 7-2521, у ваших кістках зло, бо ваше тіло виросло вищим за тіла ваших братів». Але ми не можемо змінити ані наших кісток, ані нашого тіла».
⠀
та одного дня стається так, що для головного героя змінюється все. він і так знав, що з ним щось не так, а тепер, коли йому відкрилися нові «двері», він не бачив вороття назад.
⠀
повість «Гімн» уперше вийшла друком в 1938 році, і можливо тоді стала поштовхом для людства, адже в ті часи боротися з режимом було складно, мати свою думку було небезпечно, відрізнятися від інших було смертельно.
⠀
~ «Якщо Рада призначила вас Вуличним Підмітальником, як ви насмілились думати, що здатні в чомусь більше прислужитися людям, ніж метучи двори?»
⠀
відзначила для себе, що коли читаю таке в книгах, дуже сильно злюся на людей, що промовляють ті слова в книгах👀
⠀
та я дуже пишаюся головним героєм, його мужності, стійкості та позиції. можливо, для когось його вчинок нічого не означатиме, але не для людей, які не «прогнулися» і мають все ще клепку в голові😌
⠀
~ «Ніщо не здатне забрати свободу від людини, лише інші люди».
⠀
вкотре я захоплююся тим, як пише авторка🥰
в її текстах я знаходжу нові сенси для себе, адже під товстим шаром метафор, розповідей з далекого минулого можна віднайти те, що саме ти так довго шукав: порівняння з тим, що ти маєш і тим, як не хочеш, аби було; питання, а що було до цього і чому все спинилося? і чи буде щось опісля чи ми вже приречені на незнання?!
⠀
так, 112 сторінок можуть вас наштовхнути на роздуми, тому будьте обережні, адже розповідь захоплює з перших сторінок✨
⠀