Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А

У Достоєвського головний герой прагне свободи сказати, що "2+2=5", та перед ним кам'яна стіна законів природи...
У Орвела головний герой пише: "Свобода - це можливість сказати, що "2+2=4". Якщо це дозволено, все інше витікає звідси.
Третя частина - третій варіант: "А є А ". На арені Айн Ренд. ЇЇ правда, її свобода.
Знайди свій варіант, знайди свою свободу.
Будьте щасливими казати те, що ви хочете. Будьте сміливими жити так, як ви того бажаєте. Ви! який ваш варіант?
Будьте любими (наголос на "ю") та любими (наголос на "и").

"По-перше, люди не вміють думати. По-друге, не хочуть".

Нарешті я дочитала третю частину "Атланта" і зрозуміла, чому у цієї книги так багато прихильників і противників. У своїй трилогії, яку важко визнати лише антиутопією, бо в ній є і утопія, і любовна лінія, і економіка, і саморозвиток, авторка намагалася довести силу людського розуму. Весь твір - це ода розуму, хвалебна пісня людині розумній, людині, яка вміє думати і не боїться брати відповідальність за свої думки та дії, навіть якщо вони і хибні.

"Середина - це завжди зло. Людина, яка помиляється, все одно зберігає повагу до правди, бодай тому, що бере на себе відповідальність за свій вибір".

Як часто у щоденному житті, навіть у дрібницях, людина намагається перекласти вибір на когось іншого: "мені все-одно", "яка різниця", "на твій смак", "будь-що", "покладаюся на твою думку"? Проте позбавляючи себе вибору у ділах дрібних, вона вважає, що у великих справах від неї уже ніщо не залежить: "я нічого не вирішую", "це не моє діло", "так завжди було і не мені це змінювати", "я всього лише крапля в океані"...

"Ніхто інший не може думати за вас, жоден запасний гравець не проживе за вас ваше життя; найлихіша форма самоприниження та саморуйнування - це підкорення вашого розуму іншому, прийняття чужої влади над вашим мозком, прийняття його тверджень, як фактів, його припущень - як істини, його наказів - як посередника між вашою свідомістю і життям".

Якщо особа усвідомлює, що її життя залежить тільки від неї, тільки від її думок і вчинків, тоді вона стає людиною розумною, здатною діяти, якщо ж усе життя ховається за спини інших, нічого не вирішує, а лише звинувачує всіх та обставини у своїх бідах, то так нічого і не досягне!

***
Трилогію однозначно потрібно читати всю! Жодна частина окремо не розкаже і не донесе всю суть, про фільм взагалі мовчу(!). Його можна переглянути лише як візуальне доповнення до книг, та й то не всім. Твір написаний у різному темпі, тому деякі розділи поглинаються моментально, а над деякими потрібно попітніти, перечитати, обдумати...

Монологи головних героїв, які є у кожній частині, то взагалі як окремі теми, варті переосмислення, від яких я була просто у захваті, бо то - найсмачніші роздинки Атланта. Проте останній монолог, на 73 сторінки, особисто мені здався занадто довгим, занадто складним, занадто вирішальним...

P.S. Тепер, коли мене запитають, яку книгу я раджу прочитати всім, абсолютно всім без виключення, у мене вже є відповідь.