Мені збірка не дуже зайшла. Єдиний топовий топ там, на мою думку, це оповідання про надувного хлопчика, ну і, можливо, історія про чарівний плащ. Але їх я і так читав ще раніше. Все інше, я б сказав, "на трійочку". Ну або це просто не мій автор. Коли ти син самого Кінга, хоч-не-хоч, від тебе уже очікують чогось грандіозного - оповідань рівня "Джонт" або "Той, що хоче вижити". Хоча Джо Гіллу в цьому плані повага, що взяв псевдонім, а не виїхав на батьківському імені))

Дуже цікаво поглянути на історію улюбленого міста під таким фентезійним кутом. Тепер, прогулюючись Трухановим островом, ні-ні та й приглядаєшся, де ж тут сховалося поселення водяників, а де - лабораторія доктора Гальванеску))

Дуже хороша книжка. Особисто для мене – відкриття 2024 року. Особливо, якщо ви родом десь із провінційних містечок епохи 90-х. Ну і звісно, вражає не лише натуралізм історії, але й неймовірні метафізичні відсилання та алюзії автора. Рекомендую!

– То де ж нам шукати швачку-гітаристку?
– Давай спробуємо в школі швачок-гітаристок.

Цей діалог з французької комедії «Мільйон років до нашої ери» згадався мені ще на етапі читання анотації «Вавилону». Адже головні герої Ребекки Кван прибувають до Оксофордського університету вивчати одночасно іноземні мови та... сріблярство.

І це перше, що інтригує в романі. Бо на відміну від тієї ж «Макової війни», де герої гамселять одне одного звичайними мечами, тут авторка вводить абсолютно нову фентезійну сутність – срібні злитки, які за допомогою перекладних пар (однакових слів з двох різних мов) набувають магічних властивостей та можуть прискорювати диліжанси, робити рушниці влучнішими, парові двигуни економнішими, можуть навіть вбивати людей. Тож вавилонський Оксфорд – це така собі школа магії, де замість чарівних паличок і заклинань філологи-сріблярі творять дійсно величні речі. І що глибинніші твої мовні пізнання, то могутніші злитки ти зможеш накрафтити. Але якою ціною...

Колись мені здалося, що «Макова війна» дещо схожа на поттеріану. Так от «Вавилон» на неї схожий набагато більше. А ще він значно менш криваво-шокуючий. Тож якщо деталізовані описи вирізаних ворогом міст не для вас, раджу почати відкривати фентезійний світ Ребекки Кван з «Вавилону». Якщо ж такими сценами вас вже не злякати, то макова трилогія особисто мені все ж сподобалась більше.

«Вавилон» точно не нудний, не затягнутий, не прісний. Але присутні деякі прояви наївності, а ще місцями виникають питання типу: «Чому їм одразу було не полетіти до Мордору на орлах?». Тому «Вавилону» 7/10.

Експрес-антиутопія від Айн Ренд. Особливо добре підійде для тих, хто хоче спробувати для себе новий жанр перед тим, як пірнати в Джорджа Орвелла, Гакслі чи, прости господи, Замятіна. Бо читається дуже швидко, десь за годину-півтори. Звісно, стислий формат не дає авторці глибоко розкрити героїв. Але все одно доволі цікаво, 7/10.