Смерть принцеси Діани сколихнула весь світ, та найбільший відбиток вона залишила в житті її синів. Образ двох дітей, які йдуть за труною матері, зворушував. Публіка гадала: як складеться майбутнє принца Вільяма і принца Гаррі, які шляхи вони оберуть у житті.
І ось перед нами емоційна й відверта відповідь — історія Гаррі, розказана ним самим. Від безтурботного дитинства до втрати матері, від служби в армії і бойового досвіду до посттравматичного синдрому, від зустрічі з Меган до складного рішення відмовитися від королівських регалій і обов’язків. Це історія принца з перших вуст.Хтось із читачів підтримає Гаррі, хтось навпаки — вважатиме його зарозумілим егоїстом, але це видання нікого не залишить байдужим.
«Запасний» — цікаве запрошення за лаштунки королівського блиску і розкошів. Так Букінгемський палац бачать його мешканці.
Про автора:
Принц Гаррі, герцог Сассекський — молодший син Чарльза, принца Уельського та його першої дружини, нині покійної принцеси Діани, онук королеви Великої Британії Єлизавети II.
Цитати з мемуарів принца Гаррі
Тіло. Люди вживали це слово. А для мене воно було ніби аперкот у підборіддя, безсоромна брехня, бо мама не мертва. Таке в мене було раптове прозріння. Мені нічого не лишалося, крім як блукати по замку й розмовляти із самим собою, тож підозра, що все насправді не так, переросла в переконання. Це все якийсь розіграш. Причому його влаштували не ті, хто мене оточував, не преса, а мама. Вона почувалася нещасною, її переслідували, цькували, брехали — і їй, і про неї. Вона розіграла аварію, щоб збити всіх зі сліду і втекти.
Ну, хлопчики, що думаєте? Ми думали, що він буде з нею щасливий. Так, Камілла зіграла вирішальну роль у тому, що шлюб наших батьків розвалився. Так, вона зіграла певну роль у тому, що наша мама загинула. Але ми розуміли, що Камілла, як і всі інші, просто стала заручницею подій, яких не могла контролювати. Ми не засуджували її. Навпаки, були готові все їй пробачити, якщо вона зробить тата щасливим. Ми бачили, що він, як і ми, не почувається щасливим.
Я знайшов нових друзів, а це було непросто — до друзів я висував особливі вимоги. Я хотів, щоб їм було байдуже до мого королівського провенансу, щоб ніхто ні словом, ні натяком не згадав, що я Запасний. Я хотів, щоб до мене ставилися нормально, а це значить ігнорувати озброєного охоронця, який дрімає в коридорі на той випадок, якщо комусь спаде на думку мене вбити чи викрасти. (Крім того, я постійно носив при собі електронний трекер і тривожну кнопку).
