Це було неймовірно. Саме цю книгу я хотіла прочитати у Емілі Генрі свого часу і я радію що я все ж таки її прочитала, незважаючи на попередні книги, які мене не вразили.
Це дійсно ромком і це не просто ромком, це книга де я дійсно сміялась, чого не було на купі інших прочитаних мною ромкомів. Діалоги героїв не натягнуті, не було жодного крінжового моменту, а також не було моменту де мене б душив іспанський сором через поведінку героїв. Я відчула хімію між героями, мені сподобалось як симпатія переросла у почуття і це виглядало не штучно, а приємно і логічно. Також причина, яка заважає їм одразу кинутися в обійми один одного, а авторці закінчити книгу і не почавши - цілком логічна та адекватна, я її розумію, приймаю, і це точно не той випадок коли їм просто потрібно було поговорити в все б вирішилось. А також я вважаю що авторка дуже круто пограла з цим тропом - героїня приїздить у маленьке містечко. Ще мені сподобалось, що хоча й у героїв є важкий багаж минулого, але вони вибудовують стосунки, здорові стосунки, не знущаються один з одного, також вони говорять(і не лише про те як вони хочуть один одного)! І це дуже круто. В них є спільні теми для розмов, в них є улюблена і важлива справа у житті, вони не розчиняються один в одному, і хоча й змінюються але все ж таки залишаються собою у головному. І вони люблять книги! Я очікувала що книга мені сподобається, але не очікувала наскільки вона мені сподобається! Це була прекрасна подорож і я хочу ще.

Це було жахливо. Я очікувала побачити ламповий любовний роман, а отримала купу штампів, дорослих чоловіків які проводять себе як 13річні підлітки, персонажів без жодної хімії. Головній героїні постійно всі говорять що вона нарешті повинна попілкуватися і про себе, і десь на 10 раз це починає просто неймовірно вибішувати. При тому складно сказати що вона не піклується про себе, а піклується лише про оточуючих. Ось це перевдягання наприкінці, яке взагалі не мало жодного сенсу.Це було жахливо. Я очікувала побачити ламповий затишний любовний роман про маленьке місто, а отримала купу штампів, дорослих чоловіків які проводять себе як 13річні підлітки, персонажів без жодної хімії. Головній героїні постійно всі говорять що вона нарешті повинна попілкуватися і про себе, і десь на 10 раз це починає просто неймовірно вибішувати. При тому складно сказати що вона не піклується про себе, а піклується лише про оточуючих. Ось це перевдягання наприкінці, яке взагалі не мало жодного сенсу.

Любовний інтерес головної героїні - це людина від якої варто бігти одразу кидаючи капці, просто там не людина а ред флаг, те як він поводить себе з братом, ніби вони реально тупі підлітки, його відносини з жінками, отой момент коли він вирішує - що ні відносини не для нього. Та ну блін. На фоні всього цього максимально адекватною та дорослою мені здавалась підлітка племінниця.

Я дуже й дуже розчарована, бо насправді мені подобаються любовні романи, і я покладала надію на цю трилогію. Але, ні, дякую, почекаємо щось інше.

Взагалі мені імпонує ідея описати увесь той досвід коли через війну багатьом довелося деякий час пожити з родичами і ті проблеми з якими довелося стикатися. І в цілому мені сподобалося більш ніж я очікувала, переважно через те що десь у середині тексту історія виходить за межі будинку і там вже головні герої комунікують з місцевими колегами головного героя і тут сюжет стає більш притомним для мене та більш відгукується, але наприкінці знов стає гіршим.
Щодо першої частини де можна прочитати переважно про комунікацію з родичами та життя в домі, загалом я розумію як складно коли декільком дорослим людям доводиться взаємодіяти на території одного будинку, особливо у стресовому стані, але не змогла я проникнутися історією про те як 6 дорослих людей співіснують у "тісному" просторі триповерхового будинку з 4 спальнями, а ще головний персонаж цієї історії з його невмінням будувати особисті кордони якось не зміг в мене викликати теплі почуття.
Врешті решт для мене головною проблемою книги став сам стиль авторки, який мені не зайшов, дивно що багатьом він відгукується

Це дуже тепла і щемка історія про дитинство Михася, хлопчика якого взяли на виховання його вуйко Стефан та його цьоця Кася. Але це не легка та розважальна історія, є в ній і теплі щасливі моменти дитинства, нові друзі, перша ще дитяча закоханість, добрі люди, які зустрічаються хлопчику. Але в той же час ми бачимо і надлюдську жорстокість, втрати, зраду, жорстоку реальність з якою доводиться стикатися Михасю. Там десь після першої половини книги в мене майже увесь час накочувалися сльози, хоча я зазвичай не дуже сентиментальна.
Мені неймовірно сподобалося як написана книга, вона дуже образна, я прям бачила усіх цих персонажів та хвилювалася за них усім серцем. І попри деякі, ну дуже сумні моменти, читаючи, сумуєш за своїм дитинством, за тим як заводиш друзів у дворі, за тим як дуже по різному бачать світ діти та дорослі.
Хочу ще додати що там дві часові лінії, і ось лінія з минулим, вона, набагато краще, там якось поринаєш у сам текст і насолоджуєшся кожним описом і кожною змальованою сценою. А ось сучасна лінія мені зайшла все ж таки не так сильно.
Ну і у якості підсумка - прям дуже рекомендую книгу і планую знайомитися з авторкою далі.

Цю книгу я читала ще у школі і пам'ятаю що мені тоді не сподобалося. Точніше мені не сподобалося як позиціонували цю книжку у шкільній програмі(принаймні у моєму класі). А книжка позиціонувалася як найсмішніша комедія. Чесно кажучи у шкільні роки я не знайшла там нічого смішного. Це була найдраматичніша історія, бо в моєму житті теж були сварки з рідними і я розуміла як це псує життя. Тож мені давно було цікаво перечитати цю історію, порівняти враження і зрозуміти чи не змінилася моя думка. І ні вона не змінилася, мені все ще ця книжка здається жорстокою драмою про те як близькі люди не можуть порозумітися і псують собі життя через це. Ця книжка це найліпший приклад того що з родичами варто жити окремо і у такому випадку відносини між вами будуть добрими. Я навіть з цікавості почитала кілька відгуків про цю книжку в інтернеті і все ще багато хто каже що це дуже весела, легка, гумористична історія, і ці відгуки мене все ще дивують. Весела? Люди постійно сваряться роками, під час однієї зі сварок навіть виколюють око. Хай там як а мене такі речі аж ніяк не смішать.
Але якщо відкласти сам сюжет у бік, то мені сподобалася мова автора, також цікаво було прочитати про побут українських селян, а також про проблеми українського села. Отой момент з неможливістю починити дорогу яка псує життя всьому селу - то прям по живому, бо я такі ситуації зустрічала і у своєму житті, коли згуртуватися та зробити щось що поліпшить життя усім просто неможливо, бо ніхто не хоче цього робити.