Мене привабила обкладинка цієї книги, але її зміст виявився таким же прекрасним, як і оформлення. Читаю “Там, де співають раки” вже вдруге і мені досі важко повірити, що для американської натуралістки Делії Овенс це дебютний роман. Він ідеальний! Тут органічно переплітається наука і мистецтво, поезія і проза, світ природи і світ людей. А ще в романі паралельно одна одній розвиваються дві сюжетні лінії: любовна і детективна. Авторці вдалося навіть опис судового засідання перетворити на один із найяскравіших фрагментів! Тож будьте певні: історія Каї триматиме вас у напрузі до останнього розділу.

Овенс переносить читача у 50-70-ті рр. на узбережжя Пн. Кароліни, де у своїй первинній красі зберігся живописний куточок дикої природи — марші. У тій глушині живе самотою дивна, покинута всіма дівчина Кая. Вимушена змалечку пристосовуватися до суворих умов, вона стала невід’ємною частинкою приморських луків. Але чому Кая, наче поранене звіря, ховається від чужих очей і постійно втікає, уникаючи контакту з людьми? І чи справді Болотяне дівчисько, як називають її місцеві, може скоїти вбивство?

Чимало рядків роману пробивають на сльозу. Проте головна героїня не викликає почуття жалості, навпаки її сильний характер і цілеспрямованість варті захоплення. А ще дякую Делії Овенс за поповнення моєї колекції улюблених чоловічих персонажів) На фоні “негеройських коханців”, самовдоволених і недалеких, виділяється образ Тейта, хлопця, якого я назвала володарем “трьох Т”, бо таким має бути чоловік - турботливим, терплячим, тактовним.

Книга багатогранна і надзвичайно глибока. Вона торкається таких важливих проблем, як домашнє насильство, втрата дитинства і раннє дорослішання, упередженість, булінг, расова дискримінація, захист довкілля і т.д. Однак ключовою у творі є тема самотності. Коли ти інакший життя у соціумі перетворюється на виживання серед хижаків. Зазнавши болю Кая тримає своє ❤️ закритим, водночас вона прагне людського тепла і підтримки. Серед друзів у неї лише чайки, а так важливо мати однодумців, які розділять з тобою спільну пристрасть. Та як відрізнити справжні почуття від фальшивих і не втратити заодно із самотністю і себе?

Разом з Каєю ви навчитеся приймати і дарувати любов, розуміти і пробачати інших людей, а ще будувати по справжньому близькі взаємини. Багатьом ці уміння даються дуже важко, але саме вони роблять нас Людьми.

Це не зовсім те, що я зазвичай читаю, але завжди потрібно бути відкритим до чогось нового. Ім’я Сари Джіо давно майоріло в мене перед очима, поки я “гуляла” просторами букстаграму, тож я вирішила дати цій книзі шанс. Не скажу, що після її прочитання я була сильно вражена. Ні. Тай своє знайомство із творчістю авторки бестселерів The New York Times я навряд чи продовжу. Тим не менше, я не шкодую, що взяла в руки її останнє “дитя”. Звісно, деякі фрагменти роману здавалися дуже наївними і передбачуваними, а вчинки героїв — непереконливими. Іноді в голові виникала зухвала думка “Тю, та я таке і сама могла б написати!”. Правда, на рахунку Джіо вже 11 повноцінних книг, а на моєму — аж цілих 0. Проте я вдячна Сарі за те, що вона зуміла створити теплу затишну атмосферу і подарувала мені відчуття легкості та спокою. Можливо, саме завдяки цій суперздатності американська письменниця і здобула любов читачів у різних куточках світу.

Книга починається з того, що розлучена американка Валентина переїжджає у Лондон після звістки про смерть своєї матері, яку вона не бачила з 11-ти років. Колишня бібліотекарка і букблогерка успадковує від неї не лише квартиру в районі Прімроуз-Гілл, але й книжкову крамницю. Жінка намагається вдихнути в книгарню нове життя, а заодно з’ясувати, ким була її матір та чому вона покинула власну родину.

Сюжет роману розгортається у кількох часових і просторових вимірах, відтак читач подорожуватиме із США до Англії і навпаки, а також переміщатиметься у часі від 60-х років до сьогодення. Розповідь ведеться почергово від імені двох жінок - Валентини та її матері Елоїзи. Остання влаштує для доньки справжній квест з підказками, що допоможе розгадати сімейні таємниці та подарує довгоочікуване зцілення.

Книга сповнена романтики, зокрема у ній присутні аж два любовні трикутники. Та для мене сердечна лінія була все ж таки другорядною і значно поступалася перед історією сім’ї Бейкерів.

Творіння Сари Джіо — це своєрідна присвята усім книголюбам. Герої роману пристрасно люблять читати, отримуючи від цього заняття справжню втіху. А ще завдяки книгам вони пізнають один одного, знаходять істинне кохання і щиру дружбу.

Незважаючи на зовнішню простоту, книга досить зворушлива і щемка. У ній йдеться про складний вибір між мрією і зобов’язаннями, про життя в золотій клітці і високу ціну свободи. Цей сентиментальний роман надихає на пошук власного життєвого шляху, вчить не втрачати себе і попри все рухатися вперед до заповітних бажань.

"Йому знадобилося чимало часу, щоб розставити все по місцях - так, щоб і далі любити Нолу й шанувати її пам'ять, але при цьому любити і шанувати життя" © Елізабет Берґ

💙 це історія про велике кохання, яке виражається у маленьких дрібничках і живе навіть тоді, коли "l'un reste, l'autre part" *

💙 це історія незвичайної дружби між абсолютно різними людьми, що зуміли зрозуміти один одного незважаючи на відмінності

💙 це історія про сім'ю, створену не спільними генами чи штампом у паспорті, а проявом турботи, взаємопідтримки і відповідальності за долю іншого

💙 це історія про людську доброту, яка здатна зцілювати розбиті серця

💙 це історія про те, що ніколи не пізно і завжди є другий шанс, якщо знайти в собі сили рухатись далі

💙 це історія любові і поваги до життя попри всі ті випробування та втрати, яке воно іноді приносить

💙 це історія про пошук сенсу існування, який знаходиш, коли відчуваєш себе потрібним

Після прочитання цієї книги я буквально вмивалася слізьми, але вони принесли мені таке полегшення і спокій, що я з впевненістю можу назвати "Історію Артура Трулава" ліками для душі. Елізабет Берґ зачіпає доволі складні теми, зокрема питання смерті, але більш життєствердної історії годі й шукати. "Історія Артура Трулава" асоціюється у мене із чорнобривцевим тортом, згаданим у книзі, - легким, наче хмаринка. Диву даєшся як письменниці вдалося із по суті невеселої оповіді про втрату і самотність створити настільки світлу і теплу книгу, наскрізь пронизану добрим гумором і щирим оптимізмом. А ще в романі присутній норовлий, але симпатичний кіт Ґордон, якого по праву можна назвати повноцінним літературним персонажем. А це, погодьтеся, вагома причина, щоб наважитися і прочитати цю зворушливу книгу.

P.S. Людині потрібна людина. Бажано така, як герой роману Е. Берґ "Історія Артура Трулава".

"А з ним воно так... Не знаю, як це сказати. Ніби я раніше жила в банці. Із закрученою кришкою. І не знала, що навколо - світло, повітря. Розумієш? Я навіть не бачила, який світ кольоровий. А тепер побачила" © Елізабет Берґ

*Назва 🇫🇷 пісні "Один залишається, другий іде".

Книга “Запасний” дісталася мені задарма, в якості призу за участь в марафоні "Британський сезон". Проте читати мемуари принца Гаррі я не поспішала: боялася розчаруватися. Ще до моменту виходу ця книга наробила стільки шуму і відгуки читачів на неї досить неоднозначні. До того ж спогади вийшли, м’яко кажучи, об’ємними (що тут скажеш, насичене життя у молодшого сина Чарльза ІІІ). Яким же було моє здивування, коли я декілька днів підряд просто не могла відірватися від цих мемуарів.

Відразу скажу, що книга написана живою, молодіжною мовою, але і в художньому плані тут є за що зачепитися. Воно й не дивно, бо мемуари принцу Гаррі допомагав писати журналіст Джон Мерінгер. В усякому разі читання книги нагадує задушевну розмову з давнім приятелем в теплій, затишній атмосфері.

Мемуари складаються з трьох частин, які відображають найважливіші етапи у житті принца Гаррі. Крок за кроком автор вестиме читача буремною стежкою свого дорослішання і змужніння. Вайб першого розділу нагадав мені дитячі твори Марка Твена і фільм “Залишені” (хто дивився, той в темі). Другу частину можна описати трьома словами: адреналін, екзотика, драйв. Якщо любите пригодницький жанр, вам однозначно сюди. Подорож до Африки, робота на фермі в Австралії, військова служба в Афганістані... І це ще не весь список! А на десерт у третьому акті на вас чекає love story із Меган Маркл у головній ролі. Я не романтична натура, але мене ця частина реально зворушила.

До книги “Запасний” я думала, що єдиною суперсилою Гаррі було вміння вляпуватися у всілякі скандали. Справжнім відкриттям для мене став той факт, що онук Єлизавети ІІ заснував “Ігри нескорених”, у яких часто беруть участь українські ветерани. Також я була вражена тим, що Гаррі довгий час не міг змиритися із втратою матері, думаючи, що вона просто переховується від Палацу і журналістів.

А ще попри мої очікування Запасний дуже тепло відгукувався про свого батька, я навіть трішки змінила про нього думку. З особливим трепетом принц згадував і Бабусю. Шкода, що відносини членів королівської родини руйнувала преса, внутрішні інтриги та конкуренція. А життя за протоколом та відсутність таких елементарних проявів любові, як обійми, не сприяли їх зближенню.

Звісно, цій бочці з дифірамбами не вистачає ложки критики. Що не сподобалося? Обморожений ”стручок”, якого Гаррі тулив згадував де треба і не треба. Забагато “косячків” і психоделіків. Але це ЙОГО мемуари, і його косяки. А завдання читача — відділяти зерно від полови. Ну, і помітила забагато одруківок у тексті, навіть слова часто переносилися із розривом складів. Але так, як книгу я не купувала, то і загальне враження від неї це не зіпсувало.