Це моє перше знайомство із авторкою і, здається, на цьому ми тихо-мирно попрощаємось 🤣
Ні, мова геть не про те, що я не люблю секс у книгах, навпаки, дуже прихільно ставлюся до таких сцен (коли вони в тему, а не чисто аби примітку 18+ наліпити і тим підігріти цікавість). Та і прочитаний (із задоволенням) де Сад в анамнезі натякає, що я не сноб, сноб - не я.
📚Просто в цілому враження від перших 20+ сторінок, наче я читаю якусь підліткову спробу зараз тут всім як показати! Якісь дитячі уявлення про БДСМ-оргії (хоча й допускаю, що, можливо у Франції вони дійсно саме такі, гм), якісь вайби графоманії із тими постійними вказівками брендів та торгових марок усього, що бачиш навколо.
Ну, а на моменті про "улюблений трофейний годинник від діда-кадебешніка" мене прям фізично майже вивернуло. Ні, дякую, дуже дякую ©
Це перша книга, яку я придбала у книгарні Readeat. Прочитала її за суботу.
Обожнюю Карпу, а ще більше люблю Париж. Кожного разу він інший.
Ох, і наша Ірена вміє писати) легка та, водночас, заставляє задуматися.
Рекомендую кожній дівчині її прочитати і зробити висновки.
«Тільки нікому про це не кажи»: нуднувато й сиро, як постіль в Укралізниці. Кажу як є, повелася на авторку, бо Ірена Карпа для мене – це фемінізм нульових, це «нє, мене не парить, що ти мене не любиш» і просто якась грізна тьотка. Захотілося. Прочитала. Враження неоднозначні.
Сюжет такий. Марґо працює в ковідному (оце бентежні часи, ага) Парижі фотографкою, у вільний від роботи час ходить на секс-вечірки і листується зі своїм коханим С., що живе в Києві. Паралельно з цим в Україні починає діяти серійний вбивця, який «мочить» насильників та корупціонерів, про що пише журналіст-невдаха Сонік у своєму блозі.
Тема насправді підіймається дуже серйозна і гостросоціальна – про жертв насилля і їхню беззахисність перед суспільством, самотність і відторгнення. Власне, назва історії говорить сама за себе. Тож, певним чином це трилер, де найстрашнішим виявляється не злочинець (хоча нам розкриють цю особу, і це не менш цікаво!), а весь соціум, де подібні випадки зґвалтувань і буллінгу трапляються «сплош і рядом, сплош і рядом», як каже дідусь головної героїні, а люди це замовчують, бо бояться і відчувають провину.
Марґо, окрім секс-тусовок, ходить до психолога, риється в собі, аналізує вбивства, і знаходить зовсім не те, на що розраховувала, як часто це буває.
Серед плюсів – невеличка історія, і для людей, що читають і дивляться трилери не так часто, її звороти можуть видатися дійсно несподіваними. Мені у свій час «щастило» на певний сюжетний твіст (не буду казати який саме, бо ж спойлер), тому я на подібний фінал розраховувала, втім це все дуже суб’єктивно. Вам точно може сподобатися, непогана українська книженція.
З таких самих суб’єктивних мінусів: я не знаю, хто такий Петер Ліндберґ, і кот дю рон від мене так само далеке, як скульптури Хуліо Ґонсалеса. Це, звісно, лише показник моєї необізнаності, втім забагато французьких фраз, запозичень з англійської, абсолютно чужий для мене контекст паризьких вуличок і базарів тиснули. Можете сприймати цю книжку як екскурсію містом і дізнатися купу всього нового, але мені було вкрай важко продиратися через першу третину книжки – просто нудно. Тож успіхів, якщо все ж вирішите взятися за цю історію, бо нудно і сиро, сиро і нудно...
