Ірена Карпа

Книжку прочитала за 2 години, було цікаво, але якщо бути відвертою, то не дуже подобається пропаганда постійних одружень і пошуку чоловіка.
Подобається Ірена Карпа, але не в цей раз.

Вишукане естетичне і концептуальне видання. 9 авторок поділились власним досвідом особливих 9-ти місяців.

Мені особливо запала назва. ПРИ НАДІЇ. Це дуже гарна фраза, можливо, вже й архаїчна. Але яка ж глибина її суті...

Історії дуже різні, що рятує від одноманітності. Тим то й цікаво читати.

Фірмовий стиль Ірени Карпи, де гумор змагається з жорстокою і водночас насиченою реалістичністю досвіду. Власне її розповідь одна із найяскравіших.

Зворушливою є Маріанна Кіяновська.

Деякі менш динамічні, проте щирість та емоційність підкупляють. Особливо, коли читач вже сам не раз (двічі, якщо мова про мене) пережив вагітність. Бо навіть не надто художньо змальовані досвіди таки відгукуються в такому читачеві.

Не всі розповіді сильні, щоб справити враження wow. Не всі авторки мені відомі. Але у кожної з них зустріла якщо не трепет чи покірність перед таким особливим станом як вагітність, то бодай автентичні рефлексії про любов, життя, сенси і цінності.

Адже вагітність - це саме той стан, що спонукає до роздумів про життя. Бо ти стоїш свідком і навіть співучасником його зародження. І не думати, не намагатися медитувати про це неможливо!

Надзвичайно красиве оформлення, колажі, верстка, обкладинка, папір, шрифти....

Але місцями в деяких розповідях хотілося таки глибшого рівня. Або просто глибших авторок.

Хороша книжка, з якою ви і посумуєте і посміхнетесь. Викликає купу різних емоцій, сподобалось читати по одні історії на день.

Ця книга - ніби бесіда з подругою на кухні за пляшечкою вина. Коли ви обговорюєте свої любовні пригоди та невдачі, чоловіків та жіночі секрети. Читаючи, складається враження, що авторка ось тут поряд, ділиться своїм досвідом.

Сама ж авторка у вступі зазначає, що книга не претендує на місце у вашій книжковій шафі, вона створена для відпочинку, для того , щоб цікаво провести кілька вечорів і без сумнівів подарувати її своїй подрузі. Так воно і є.

Вся книга побудована на власному любовному досвіді Ірени Карпи. Вона з гумором та самоіронією описує своїх чоловіків та себе в стосунках з ними. Вона вчить любити себе, не закривати очі на очевидні речі.

Тут кожна жінка точно впізнає себе бодай на котромусь розділі. Тому однозначно раджу для прочитання.

Рекомендую читати всім, хто любить Париж та історії про жінок: дуже різних і справжніх ✨

Була на презентації даної збірки, надихнулась розповідями дівчат і придбала дану книгу.

Читаю з задоволенням, історії що торкаються глибини душі, вони справді терапевтичні, такі різні і сумні, і людяні, допомагають по-новому подивитись на ті події, зрозуміти, що відчували люди навколо.

Тільки нікому про це не кажи. Фраза з нашого дитинства, ну з мого так точно.
Тепер по суті: в тексті Ірена підіймає теми психологічних зривів, зрад, абьюзу, розбещення неповнолітніх та один з варіантів розвитку лікування психологічних проблем - психотерапії. Ще й проблеми з роздвоєнням (чи навіть більше) особистості. Мікс гримучий, нічого і не скажеш.

Усе розгортається на тлі історії Марго, яка живе у Парижі, працює фотографинею, куражиться на секс-вечірках і чекає водночас зустрічі з хлопцем, який їй дуже подобається.
Марго заплуталась у власному житті настільки, що виплутатися з такого, м'яко кажучи, важко.
Мені в фіналі не вистачило, щоб трохи більше розкрутили події.
Якщо брати інші тексти Ірени Карпи, то цей буде не на позиціях, що лідирує. Але я не скажу, що жалкую, що прочитала. Свого часу він мені зайшов.
У якомусь інтерв'ю Карпа казала, що її життєвого досвіду вистачило аж на 3 книги. Тепер точно чекаю чогось позитивнішого)

Чи бувають новини добрими?
Варіантів є два: так чи ні. Бо «так собі новина» вже хорошою бути не може. А от книга Ірени Карпи «Добрі новини з Аральського моря», однозначно - ТАК.
⠀
600 сторінок, для тих, хто любить захопливі історії, і для тих, у кого фобія великих текстів.
600 сторінок дівочого щастя та зізнання, болю та сприйняття самих себе. Подолання криз та піків захоплення.
600 сторінок занурення у культуру Франції, Іспанії, України.
600 сторінок і з десяток психологічних портретів людей. Коли я радила почитати одній своїй знайомій, то сказала, що ця книга «чудовий психологічний пендель». А зараз розумію, що й культорологічний та й історичний, чого кривити душею.
Фемен, війна в Україні, знедолені і «втрачені люди» з усього світу. Як жити за копійки і виживати з сотнями тисяч умовних одиниць.
⠀
Чула думку, що ця книга одна з найкращих у Карпи, бо вона вже «подорослішала і якось стала спокійнішою». А «от перші твори, то була жесть». Скажу так, аби дати свій відгук треба читати й вивчати автора. Потрібно, ну було б непогано, ще й трохи прослідкувати за подіями з його життя, а тоді оцінювати.
Для мене «Добрі новини з Аральського моря» - це емоційний відпочинок, психологічне перезавантаження.
⠀
Структурно, книга поділена на 4 історії-долі жінок, і глава за главою вони поступово переплітаються між собою.
Будьте готові й до легкої еротики та зваблення. А також смерті за довіру до людей.

Кльова книга для настрою, самоіронії, гумору, сарказму прожитих або й непрожитих стосунків. Ірена Карпа пише легко і, погоджуся, наче сидить з тобою поруч, тримаючи келишок чогось смачного, розповідає історії свого життя, свій досвід. Про те, як їй вдалося вийти з кола неприйнятних для неї залежностей у стосунках, і нарешті усвідомити своє щастя та бути щасливою.

Текст невеликий, тож цілком підійде на пару вечорів або десь в поїздці, коли хочеться відволіктися, не думати про складне, важливе, реальне.
Я читала її, коли їздила в Одесу на особистий ретрит на самоті. Коли треба погуляти й подумати про своє. Тож ця книга стала в нагоді тоді.
Плюс, навіть так, бонус-плюс книги багато цитат і ситуацій для обговорення з подружками на кухні.
Спойлерити уривками не буде, краще почитати.

📖Ця книга про тебе й про мене, крихітко! Вона як бабусин згорток рецептів із пожухлими сторінками й стійким ароматом цинамону. Тільки рецепти тут дещо інші й на виході отримуєш не перемащений найніжнішим кремом "Наполеон", а ЛЮБОВ ДО СЕБЕ. Остання, до речі, є ключовим інгредієнтом ресурсних станів, крутих відносин, успішної роботи. І ні, то не чудодійна таблетка, а хоча?!

🫶🏻Ірена Карпа тут, не лише на сторінках, а поруч. Сидить біля тебе у своєму піджаку оверсайз, рожевих босоніжках з лелітками й розмовляє. Довкола пусті столики літнику в дворі на Кривій Липі, повітря віддає шлейфом диких троянд і першого весняного дощу. Авторка чесно ділиться здобутим досвідом, без мерехтливих блискіток зайвих завуальовувань. Вона чесна. Ти така ж. Ви маєте чим поділитися одна з одною. Метелики на хітонових ніжках облюбували клематис на облущеній стіні сусіднього будинку. А ви говорите далі. Бо хочеться наговоритися вдосталь.

📖Ірена жонглює у книзі сатирою, сарказмом. Але ти бачиш глибше. Її тексти зцілюють твої рани. Отримані від негідника, в котрого закохалася уперше і була ладна податися у шатро його невиконаних обіцянок. Від почутих колись руйнівних порад "Якою має бути дівчинка/жінка/мама". То паперова протиотрута від "до 25-ть треба заміж, до 30-ти народити", і т.д.

▫️Та все ж тут є ще те, що хочеться виокремити. Обвести червоною ручкою. Роздрукувати й повісити у вінтажну рамку. Це важливість любові до себе! Не тієї, яку нам нав‘язують ["купи цю туш і твій погляд стане виразним; наші нові сукні зроблять тебе розкішною..."].

● Бо ж насправді сприйняття себе розпочинається з глибинної поваги до власного шляху і аж ніяк не співзвучне з зовнішніми обставинами/речами. Адже лише Ти знаєш, скільки разів відчайдушно починала з нуля. Скільки разів поборола недуги. Скільки разів твоє тіло знаходило ресурс, щоби вийти зі стресу. Лише Ти знаєш координати власних підкорених вершин [і непідкорених – теж]. То ж чому чиїсь зовнішні оцінки ["занадто красива/худа/товста/категорична"] здатні вивести тебе зі себе?! Адже зовнішність [як і емоції та певні якості], то лише ТВОЄ.

▫️І ця історія якраз про те, що ти маєш право бути собою. Якщо змінюватися, то за покликом серця [не за «ти бачила в дзеркалі свій живіт?], [пора задуматися, адже вже 25/30/101].

📎 «І повірте: наша проблема геть не в тих зайвих двох кілограмах, що відклалися на стегнах від смачних булочок. Ні. Наша проблема – в сумнівах у собі, викликаних тими самими двома кілограмами чи:
📍діастемою,
📍тонким волоссям,
📍коротшими, ніж в інстаблогерок, ногами,
📍відсутністю сумки «Шанель» чи «рендж ровера»,
📍неможливістю постити фотошпалери з Мальдів,
📍надто тонкими губами й нетонкою талією,
📍замалими чи завеликими грудьми,
📍пласкою чи широкою дупою..."

♡Книга – ода нашій справжності. Вона як квітка у епоксидній смолі, закарбована тут назавше. Шукай своє поміж сторінок і запалюй, крихітко!

«Тільки нікому про це не кажи»: нуднувато й сиро, як постіль в Укралізниці. Кажу як є, повелася на авторку, бо Ірена Карпа для мене – це фемінізм нульових, це «нє, мене не парить, що ти мене не любиш» і просто якась грізна тьотка. Захотілося. Прочитала. Враження неоднозначні.

Сюжет такий. Марґо працює в ковідному (оце бентежні часи, ага) Парижі фотографкою, у вільний від роботи час ходить на секс-вечірки і листується зі своїм коханим С., що живе в Києві. Паралельно з цим в Україні починає діяти серійний вбивця, який «мочить» насильників та корупціонерів, про що пише журналіст-невдаха Сонік у своєму блозі.
Тема насправді підіймається дуже серйозна і гостросоціальна – про жертв насилля і їхню беззахисність перед суспільством, самотність і відторгнення. Власне, назва історії говорить сама за себе. Тож, певним чином це трилер, де найстрашнішим виявляється не злочинець (хоча нам розкриють цю особу, і це не менш цікаво!), а весь соціум, де подібні випадки зґвалтувань і буллінгу трапляються «сплош і рядом, сплош і рядом», як каже дідусь головної героїні, а люди це замовчують, бо бояться і відчувають провину.
Марґо, окрім секс-тусовок, ходить до психолога, риється в собі, аналізує вбивства, і знаходить зовсім не те, на що розраховувала, як часто це буває.

Серед плюсів – невеличка історія, і для людей, що читають і дивляться трилери не так часто, її звороти можуть видатися дійсно несподіваними. Мені у свій час «щастило» на певний сюжетний твіст (не буду казати який саме, бо ж спойлер), тому я на подібний фінал розраховувала, втім це все дуже суб’єктивно. Вам точно може сподобатися, непогана українська книженція.

З таких самих суб’єктивних мінусів: я не знаю, хто такий Петер Ліндберґ, і кот дю рон від мене так само далеке, як скульптури Хуліо Ґонсалеса. Це, звісно, лише показник моєї необізнаності, втім забагато французьких фраз, запозичень з англійської, абсолютно чужий для мене контекст паризьких вуличок і базарів тиснули. Можете сприймати цю книжку як екскурсію містом і дізнатися купу всього нового, але мені було вкрай важко продиратися через першу третину книжки – просто нудно. Тож успіхів, якщо все ж вирішите взятися за цю історію, бо нудно і сиро, сиро і нудно...

#книголав
Захоплива історія 4 українок з різними долями, але з такими зрозумілими кожному проблемами. Кохання, зрада, пошук сенсу життя і себе… Все це гармонійно поєднується з детальними та мальовничими описами Франції, ніби висловлюючи глибоке захоплення та любов до цієї країни. Ти немов куштуєш цю країну на смак, відчуваєш її запахи та звуки.
Інтригуючі сюжетні повороти, сплетіння ліній героїв, довгоочікувана розвʼязка - і ти не можеш зупинитись, заглибившись в історію та переживаючи кожну главу разом з головними персонажами книги.
Рекомендую цю історію всім, хто хоче відволіктись від суворої реальності, подумки помандрувати Францією і розділити пригоди звичайних українок закордоном.