Вівці цілі

«— Миколаєва небесна дорога, — Яна відкрила рота і дивилася вгору. 
— Це — мобільна група ППО, — сказав Максим.»

Third time was not a charm, або як магія Кузнєцової на мене не спрацювала.

Я почала своє знайомство з авторкою з «Драбини», якій я свідомо поставила завищені 9/10 за «начасність», а продовжила «Мієчкою», суперкомфортною ідеалістичною доповномасштабною історією. Тому як тільки я побачила, що «Вівці цілі» доступні в електронці, та ще й раніше за паперову версію (мільйони респектів Старому Леву), одразу купила собі.

Події твору розгортаються взимку 2023-го. Яна приїжджає з-за кордону у село покійного батька з метою зібрати матеріал для дисертації на тему український обрядів і традицій. Вона заводить знайомство із сусідом Максимом і, по сумісництву, широким колом його родичів.

Власне, в цій книзі можна знайти все, що властиво творам Євгенії: легку і одночасно трохи трагікомічну атмосферу, ніжний стьоб українського суспільства і, авжеж, історичний момент, наче відбитий у глині, з його гудінням генераторів і розмовами про тауруси.

Всю книгу намагалася зрозуміти, чого вона мене дратує.
Можливо тому, що ця історія без початку і без кінця. Просто клаптик побуту під час повномаштабки. І, хтозна, може саме це буде цінно в майбутньому - хронологічний момент, інкапсульований експірієнс без зайвих художніх домішок. Це спрацювало для мене на початку повномасштабки з «Драбиною» - to feel seen. Але наразі ми маємо вже багато художніх і нехудожніх свідоцтв сьогодення. І багато з них більш суб‘єктивні, але саме тому й більш цікаві.

«Вівці» видаються узагальненням, і через це ніби втрачаюсь усілякий сенс. Як ота середня кількість дітей на сім‘ю у світі - 2,3. Чи вірна це загальна цифра - так. Але чи існує хоч одна родина в світі, у якої 2,3 дітей?

Персонажі - наче ті гіперреалістичні світлини селебріті, згенеровані ШІ. Нібито все й реалістично, але підсвідомість все одно волає - це не справжнє. Так і у «Вівцях», я не можу виділити, чого саме не віриться в персонажів. Бо вони наче й реалістичні, але видаються згенерованими, узагальненими, трохи пласкими і не справжніми.

Скидається, що головна потенційна цінність останніх романів Кузнєцової - це закарбувати момент. Але зараз за підсумком двох її творів часів повномасштабного вторгнення мені здалося, що їй зовсім нема чого сказати про події і про людей, яких вона зображає на сторінках своїх книг. Це відчувалось у хапливому фіналі «Драбини», і саме це відчувалось у більшій частині «Овець».

Втім, можливо це я спроєктувала свою загальну втому і роздратування від моменту на книгу.

Дрів, беріг — я не можу зрозуміти: це навмисне, так?) ну бо ж чергування голосних має бути
Не сподобався момент, коли Карла просила допомоги в Яни, спекулюючи її так званим впливом на Максима. Якось не вірилось тут. Яна в селі була кілька днів, Карла вперше приїхала, побачила її і вирішила, що "він тебе малюватиме, я знаю". Тому відповідно вона (себто Яна має вплив на Максима) Серйозно?

Хто дочитав до цих рядків?) Продовжимо) оте вищенаписане - то єдине, що напружило. А взагалі ця робота чудова. Я люблю і "Спитайте Мієчку", і "Драбину", і цей роман мені теж мені сподобався. Я люблю оці відкриті фінали, коли можна з легкістю можна написати приквел (так здається мені, читачці))
"Живі" герої, реальні проблеми, тонка іронія та глибина тексту. Плюс наші традиції: я згодна з іншими читачами, що книга дуже пасує до зимового циклу свят. Вся історія розгортається від Романа до Йордана, а чи закінчується — це вже запитання.
Книжки Кузнєцової "ковтаються" за кілька вечорів, вони такі схожі і водночас такі різні. Вони впізнавані і стають улюбленими.
Раджу📚

Для мене це найкраща з художніх книжок авторки, навіть краща за Мієчку!

Євгенія Кузнєцова має якийсь неабиякий талант писати книжки без особливого сюжету, з дуже затишними та справжніми персонажами, живими діалогами і так, щоб щеміло десь у грудях ❤️‍🩹 Її історії – це саме ті кілька годин зі світлом між відключеннями, це тепла ванна, це затишна ковдра, це лікуючий ковток гарячого глінтвейну ❤️

Тут ми потрапляємо в зиму 2022–2023 років, і проводимо зимові свята хай і зовсім інакше, ніж раніше, але все одно в теплому майже родинному колі. Після прочитання мені й сумно, і добре, і спокійно, і дуже затишно 😌 Раджу прочитати цю книжку і вам!