Євгенія Кузнєцова

▫️«Як особливо красивих жінок стає особливо шкода в старості, тому що видно, які вони були гарні, так і цей будинок мав на собі тавро колись гамірного, а тепер порослою малиною місця»

Лілічка і Мієчка завжди знали, що в бабусиній хаті в селі на них обовʼязково чекають. Там вони зможуть заховатись від проблем, важливих рішень та дорослого життя 🥲

Тож сестри ставлять життя на паузу і на літо повертаються до свого затишного куточку, де їх приймають, незважаючи ні на що ✨

Та не одні вони так вважають, тому хата у бабусі знову стає занадто гамірною та зустрічає всіх, кому зараз це потрібно ❤️

Чи зможуть дівчата таки справді забути про всі свої проблеми? Бо ж, все одно, настане час, коли потрібно буде їх вирішувати…

▫️«Це притулок для боягузів, котрих кудись несе течія, а вони не знають, куди їм треба, і просто хочуть на мить вибратись на берег і обсохнути»

З цією історією я повернулась в дитинство, адже довгий час їздила в село до бабусі і мені дуже знайомі всі ці кумедні ситуації, які ставались з дівчатами 😂

Від книжки віє такою турботою і теплом, що вона ніби огортає тебе цілком та повністю, і від цього стає неймовірно приємно 🥰

А ще історія нагадує про те, що завжди варто памʼятати про сімʼю та близьких, бо вони і є тими людьми, які приймають та люблять, хоч би що не сталось 😌

Неодмінно раджу! ☺️

Зізнаюся. Я була дещо упереджена щодо цієї книги, а потім прочитала її за ніч.
Не могла відірватися, бо вона прекрасна. Трохи іронічна, чесна та щемка історія про один з аспектів війни – долю та переживання людей, які були змушені покинути власні домівки та їхати світ за очі.
Не буду переказувати сюжет, його вже сотні разів переказали до мене, просто поділюся враженнями:
- стиль написання у саме серденько, читається надзвичайно легко;
- болюче переживання вимушеного переселення показано без пафосу та надриву, але при цьому дуже влучно;
- для мене книга є життєствердною та надихаючою.
Звісно, хотілося б більше знати про особисті трагедії кожного героя. Чому, наприклад, Поліна п’є антидепресанти жменями? Це так і залишилося поза історією, але надало простір для читацької уяви.

Шикарна збірка оповідань, от просто взяти й читати (не тільки на Різдво, але передусім). Оповідання справді глибокі, чудово написані, не поробки з шишок і палиць. Саме завдяки цій книзі я відкрила для себе Михеда та Кузнєцову - і мала неймовірний рік із іншими їхніми творами. Смакувати можна потрошку, по шматочку, або влаштувати собі довгу прекрасну ніч. Однозначна рекомендація.

Прекрасна історія, яка наповнена глибокими сенсами! Вже не дочекаюсь прочитати інші книжки авторки :)

Уміння писати смішно про трагічне - це талант, який є не в кожного. А ця авторка його має. Зустрічайте:

Євгенія Кузнєцова "Драбина", 280 с.
ВСЛ

Із творами Кузнєцової моя душа літературного перфекціоніста відпочиває. Бо тут і текст гарний, гладенький, читається - мов річечка тече. І помилок немає (подяка ВСЛ за хорошу редактуру!) І сюжет радує.

Я ніколи не виїздила за межі України (рашка тричі в дитинстві не рахується), а тим паче не була біженкою (пардон - переміщеною особою), оскільки обрала для себе сидіти в Києві й не рухатися, хоч які вибухи, обстріли, блекаути доводилося переживати з 24.02.2022. Та я повірила в історію тих, хто у перші дні війни подався в далеку Іспанію, тікаючи від навали рузького міра. Повірила у переживання і розпач Толіка, якому довелося приймати своїх рідних і не дуже рідних, котрі мов грім з ясного неба звалилися на його голову. І от новоспечений власник будинку замість насолоджуватися власним житлом уже розселяє у кімнатах маму, дядька, тітку, сестру та її подругу, а ще - Владіка, Зусю і Друсю (а куди ж без них? хіба можна кинути волохатих в Україні, коли сам біжиш світ за очі?) Толік - інтроверт і відлюдник, для нього контакти з соціумом - окремий вид тортур, а вже коли мама ночами ходить під дверима і наказує спати - то хоч з хати тікай! І він тікає! Взуває кросівки - і біжить, бо краще вже спорт, ніж зауваження мами, підколи сестри, сумні погляди Поліни. Толік страждає від внутрішніх конфліктів: з одного боку відчуває сором і провину за те, що він у безпеці в той час як інші люди воюють на фронті й гинуть у тилу. А з іншого - він чесно визнає, що боїться, що взагалі не пристосований до в@ни, і нічого важчого за комп'ютерну мишку в руках не тримав.

Роман охоплює лише кілька місяців на початку 2022-го, але ми бачимо, як змінюється свідомість героїв. Кожен з них розкрився по-новому. В@на показала, хто є хто.
А ще авторка чудово змалювала росіянців: нахабних, з імперськими замашками, які здатні оббирати тих, хто уже все втратив через них же, так званих братів.
Блискучий гумор, яскраві персонажі, небанальний сюжет! Мої щирі рекомендації!

Приємна і невимушена оповідь про рідних людей, що цінують один одного, підтримуючи так, як вміють. Приємний післясмак.

Історія на один раз.
Проте вона про сьогодення, про те, що болить, певно читаючи, ви знайдете в пам'яті знайомого, родича, друга, який точно буде схожим на одного з героїв книги.
НЕ сподобалась кінцівка — як на мене, надто обірвано.
Але варте уваги, бо написано з дотепом, щирістю й теплом.

🙉🙊🙈
Останніх майже 10 років, відколи почали виходити книжки про війну - яким би шляхом/думкою я не обирала нову книгу для прочитання - щоразу виходить, що таки оберу про війну, хоч якимось боком. Не обов'язково фронт - тоді або про волонтерку, або приватні історії, або про війну не українську (нещодавно читала про війну у В.єтнамі "Те, що ми несли" Тіма О'Браяна).

Життя крутиться тепер навколо війни. Наше життя і є війна...

"Драбина" Жені Кузнєцової відкрила ще іншою стороною війну. Не розумію постійного протистояння "тих, хто втік" і "тих, хто не втік". Бо доль поламаних надто багато, бо кожному не просто - і в Україні, і закордоном.

Книга варта уваги, читається легко.
Правда, з половини книжки надто, як на мене, багато додається героїв і ліній.

Але загалом - в списку тих, що раджу. От, власне, минулого тижня придбала ще один примірник на Readeat для подруги, яка закордоном

Спасла мене на початку повномасштабного вторгнення. Заземляє, дарує спокій і затишок

Дуже якісна історія.
Як і у "Мієчці" атмосферний сімейний вайб та класно прописані персонажі, в яких легко знайти себе та своїх близьких.
Особисто мені, книга допомгла прожити досвід людей, які обрали виїхати з України, та їхні труднощі. Після не ї краще розумію своїх друзів закордоном. Але більше мене зачепила історія саме з "драбиною". Гадаю, що назва зарядила цю рушницю, а вкінці вона вистрілила дуже точно та прицільно. Книга спонукала до саморефлексій та навіть змін характеру.

Насмілюсь сказати, що жінкам точно варто прочитати "Спитай Мієчку", а чоловікам - "Драбину".

Одна з найкращих книг року однозначно. У мене також є 2 сестри і я також провела дитинство у селі, часто у бабусі, тож книга надзвичайно душевна. Я читала її і мене постійно душили щемкі сльози ностальгійності за тими світлими часами. Дуже-дуже затишна книга.

Прослухала "Спитайте Мієчку" і одразу купила "Драбину", тому що дуже відгукується як пише авторка, як описує персонажів, вони у неї настільки реальні та справжні, що в якийсь момент починаєш сумніватись, а чи не зустрічалась ти з Толіком десь в реальному житті :) Книга, що крутиться навколо доль людей, зо переживають повномасштабне вторгнення русні в Україну, але читати її не нестерпно тяжко, як це буває з більшістю літератури на цю тему.