Євгенія Кузнєцова

Приємна і невимушена оповідь про рідних людей, що цінують один одного, підтримуючи так, як вміють. Приємний післясмак.

Історія на один раз.
Проте вона про сьогодення, про те, що болить, певно читаючи, ви знайдете в пам'яті знайомого, родича, друга, який точно буде схожим на одного з героїв книги.
НЕ сподобалась кінцівка — як на мене, надто обірвано.
Але варте уваги, бо написано з дотепом, щирістю й теплом.

🙉🙊🙈
Останніх майже 10 років, відколи почали виходити книжки про війну - яким би шляхом/думкою я не обирала нову книгу для прочитання - щоразу виходить, що таки оберу про війну, хоч якимось боком. Не обов'язково фронт - тоді або про волонтерку, або приватні історії, або про війну не українську (нещодавно читала про війну у В.єтнамі "Те, що ми несли" Тіма О'Браяна).

Життя крутиться тепер навколо війни. Наше життя і є війна...

"Драбина" Жені Кузнєцової відкрила ще іншою стороною війну. Не розумію постійного протистояння "тих, хто втік" і "тих, хто не втік". Бо доль поламаних надто багато, бо кожному не просто - і в Україні, і закордоном.

Книга варта уваги, читається легко.
Правда, з половини книжки надто, як на мене, багато додається героїв і ліній.

Але загалом - в списку тих, що раджу. От, власне, минулого тижня придбала ще один примірник на Readeat для подруги, яка закордоном

Спасла мене на початку повномасштабного вторгнення. Заземляє, дарує спокій і затишок

Дуже якісна історія.
Як і у "Мієчці" атмосферний сімейний вайб та класно прописані персонажі, в яких легко знайти себе та своїх близьких.
Особисто мені, книга допомгла прожити досвід людей, які обрали виїхати з України, та їхні труднощі. Після не ї краще розумію своїх друзів закордоном. Але більше мене зачепила історія саме з "драбиною". Гадаю, що назва зарядила цю рушницю, а вкінці вона вистрілила дуже точно та прицільно. Книга спонукала до саморефлексій та навіть змін характеру.

Насмілюсь сказати, що жінкам точно варто прочитати "Спитай Мієчку", а чоловікам - "Драбину".

Одна з найкращих книг року однозначно. У мене також є 2 сестри і я також провела дитинство у селі, часто у бабусі, тож книга надзвичайно душевна. Я читала її і мене постійно душили щемкі сльози ностальгійності за тими світлими часами. Дуже-дуже затишна книга.

Прослухала "Спитайте Мієчку" і одразу купила "Драбину", тому що дуже відгукується як пише авторка, як описує персонажів, вони у неї настільки реальні та справжні, що в якийсь момент починаєш сумніватись, а чи не зустрічалась ти з Толіком десь в реальному житті :) Книга, що крутиться навколо доль людей, зо переживають повномасштабне вторгнення русні в Україну, але читати її не нестерпно тяжко, як це буває з більшістю літератури на цю тему.

Спочатку перша половина книги була цікава. Головний герой Толік щойно купив будинок в Іспанії і, навіть, не встиг зробити там ремонт, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Всім його родичам довелося тікати до Толіка в Іспанію, тому їм усім доводиться звикати жити під одним дахом. Іноді це було кумедно читати, наприклад, опис будинку чи епізод з висадженими помідорами. Іноді це було сумно, наприклад, спогади про те, що довелося залишити, та опис нещасних кішок, які заледве пережили переїзд. Іноді при читанні відчувала знайому лють, коли герої згадували ракетні обстріли, загиблих на фронті чи каунтер мертвих ворогів.

Але друга половина книги мені не сподобалась. Від милих побутових суперечок авторка перейшла до іноземців і дурнуватих ситуацій. Мені не цікаво було читати про колег Толіка по роботі, які влаштували вечірку, щоб зібрати гроші, і де виникла конфронтація з "хорошею руснею". Чи про рибалку на яхті з американцями, де директор Боб раптом вирішив поїхати в Одесу.

Мені хотілося дізнатися більше про наших героїв. Про минуле мами Толіка чи сестри Ірусі до війни. Про інших родичів тітки Григорівни, чи про те, як втратив ногу дядько Анатолій. Про подальше життя і психологічний стан Поліни. Натомість я отримала лише поверхові портрети героїв і, на мою суб'єктивну думку, змазаний і не реалістичний фінал.

Тим не менш, ця невелика за обсягом книга легко і просто написана.

Знаєте, живучи на Сході України я ніколи не замислювалася, чому ми розмовляємо виключно російською. Чому навкруги усе російське і тільки в селі можна зустріти суржик, який хоч якось натякає, що ми живемо в Україні.

Так склалося історично - найбільш очевидна відповідь на питання (Чому так?). Але давайте будемо відверті, воно ж не само так склалося.
Процес зросійщення це довга і кропітка робота, яку проводило радянське керівництво. І якщо вам цікаво побачити "механічний" бік цього явища, то дана книга буде вашим путівником, бо авторка крок за кроком розбирає цей шлях.

Короткі та змістовні розділи ідеальні для читання яке спонукає до роздумів. Особисто для мене такий формат нон-фікшену новий і, як виявилося, дуже зручний, бо я не встигла втомитися від інформації (читай: не встигла заснути🙈 як це часто буває при читанні не художньої літератури). Тож від мене це щира рекомендація і за форму і за зміст🔥. Ну і звісно це беззаперечний маст рід для всіх хто цікавиться чому ж так склалось історично)

Тепла і затишна книга. Відчуття, що я там в тому селі разом з героїнями. А ще думаю, що кожен побачить в бабусі хоч трошки свою бабусю))

Ця книга - тепла і легка історія на тлі важкої теми війни.

У своєму стилі, подібно до «Спитайте Мієчку», авторка розповідає про сімʼю та родинні стосунки в найважчі часи, про неідеальних героїв у простих декораціях.

Книга дуже актуальна, кожен зможе знайти в ній щось для себе, побачити себе або свої вчинки у персонажах.

Події розгортаються в Іспанії на початку 2024 року.
Родичі головного героя Толіка приїжджають до нього в
новопридбаний будинок, шукаючи тимчасовий прихисток від війни в Україні. Всі персонажі дуже різні, але їх обʼєднує щирість, простота, відсутність лицемірства та любов до рідної землі.

Ця ненавʼязлива історія вражає своєю легкістю, навіть
не думала, що можна написати таку необтяжливу книгу
про війну. Авторка додала багато жартівливих відступів, що зробило книгу ще більш комфортною для
читання.

Водночас, це сильна історія про вибір, що постає перед кожним українцем, про паралізуючий страх, тривогу, яку ми всі відчуваємо, про національні відмінності між нашим менталітетом і ворожим, про тепло рідного дому.

Символом, що пронизує всю книгу є драбина, яка може мати різні значення для кожного. Для мене - це спосіб уникнення проблем, а не їх вирішення, що допомагає відтермінувати, але не вирішити їх.

Єдине, що мені не сподобалось - це закінчення: дуже швидко, змазано і не зрозуміло.

«Драбина» - це книга, яку потрібно прочитати і прорефлексувати. Однозначно рекомендую!

Після прочитання я шкодую лише про одне. А саме про те, що не придбала цю книгу раніше.
Це книга, яка здатна зігріти своїм теплом і подарувати відчуття затишку.
Читається на одну подиху.
Впевнена, що більшості українцям ця книга припаде до душі. Атмосфера в цій книзі здається такою рідною ❤️.
Рекомендую, ні навіть не так, дууууууже рекомендую!