Нові відгуки

Дуже сподобалась книжка. Так як і попередні книжки Євгенії Кузнєцової, "Вівці цілі" має легкість сюжету, живих героїв, реальні проблеми. Подобається, що в кожній книжці показані стосунки в родині, наскільки різними можуть бути люди, та як це може дратувати інших. Тут Максим (головний герой) намагається відпочити у будинку батька, але до нього з'їжджаються всі родичі та знайомі, які щось вимагають. Показано також той момент, що дуже часто ми намагаємось бути вільними від усього, але коли настає цей момент, людина вже не знає, що робити з цією свободою.

Та це ж книга в саме серденько! Теплішої літної історії я ще не читала. Книга з відлунням мого дитинства, мого сьогодення…книга, над якою і плачеш і посміхаєшся. Жіночі долі надзвичайно різні і величезне щастя мати прихисток, знати, що є місце де тебе завжди чекають, підтримають і зрозуміють без слів. Жіночі історії, жіночі життя… історії кохання, сумніви – це все об'єднала Євгенія Кузнєцова. А хто має бабусю в селі – тим особливо відгукнеться ця історія. Життя швидкоплинне

В мене складні стосунки з українськими авторами, тому що мені ще не сподобалася ні одна книга. Але багато чула саме про «Спитайте Мієчку» і вирішила дати ще один шанс. І скажу, що вийшло непогано. Тут сестри, які приїхали в село до бабусі на літо, щоб втекти від своїх проблем. Так собі вийшло, бо всі ці проблеми приїхали з ними. Книга, насправді, дуже комфортна, атмосфера села влітку, я прям згадала своє дитинство, коли був такий безтурботний час, там ще описи дуже детальні. Мені дуже сподобалося 😍 Але така ж дивна сімʼя, якщо чесно. Деякі дії в мене не вкладалися в голові, типу як так можна робити? В кінці всі приїхали в той дім, всі колишні чоловіки, всі діти, всі родичі, для мене це було незрозуміло трішки і дивно. Закрутила так закрутила авторка. Іноді здавалося, що розмови були ні про що. Трішечки слабенько було написано, як на мою думку. Але були і кумедні ситуації- це плюс. Багато героїв, я люблю плутатися в них, так було спочатку. Дуже раджу тим, хто хоче відчути сімейну атмосферу та літо в будинку у бабусі ❤️

#марафонкнигомам Мені дуже сподобалася "Спитайте Мієчку", а цей роман взагалі є переможцем Книги року ВВС-2023, то очікування мала однозначно завищені і я не розчарувалася. Книга настільки легко, зрозуміло, тонко і психологічно написана, що мені здавалося, що я знаходилася разом із героями у тому будинку в Іспанії. Мене переповнював спектр емоцій, бо роман про наболіле, про близьке кожному з нас. У мене часто були сльози на очах, то від розпачу, то під сміху. О так, гумору тут також достатньо! Уявляєте? От не маю жодних претензій до того, що ця історія стала переможцем премії, хоча бачила думки, що у людей були питання до пласкості сюжету. На мою думку, він тут не головний, а герої і психологізм. Кожен персонаж зображений не просто так, а має свої завдання. Це тонкий, психологічно проникливий твір, що досліджує людські реакції на vійну, втрату дому, моральний вибір і пошук опори у світі, що раптово став ворожим. Його цінність — не лише в актуальності теми, а й у тому, як тихо, без пафосу, але з глибоким болем і емпатією авторка говорить про vійну через внутрішній досвід героїв. А головна тема — vійна в тилу. На відміну від багатьох творів про такі "конфлікти", тут немає фронту, зброї чи боїв. У центрі — внутрішній фронт: будинок в Іспанії, куди приїжджають рідні, що тікають від rосійського вторгнення. Через це роман дуже особистий: як vійна змінює звички, зв’язки, світогляд і т.д. Образ Толіка — портрет людини на роздоріжжі. Він айтішник, інтроверт, відсторонений. Його трансформація — це шлях від байдужості до включеності, від особистого комфорту до готовності vоювати. У ньому відбивається внутрішній конфлікт багатьох українців, які жили за кордоном: хто ми і яка наша місія? Будинок із драбиною в Іспанії — це мікрокосм, у якому стикаються досвіди vійни, втрати, мовчання, любові та переродження. Кожен мешканець цього дому — окремий образ, що символізує певну реакцію на травму, певний етап адаптації чи бунту. Тут абсолютно кожного персонажа можна розібрати і визначити, що він символізує. Хіба що маю питання до песика Владіка і кактуса біля ґанку. А як влучно зображені європейці і їх "збентеження" та співчуття! А "біженці"з-за порєбріка і реакція іноземців на них - то окрема тема для розмов. Боб також вельми цікавий персонаж. І взагалі авторка пише стримано, але глибоко, з увагою до деталей, побуту. Її фрази — короткі, мовчазні, як герої, які ще не вміють говорити про те, що з ними сталося. І в цьому — величезна сила: мовчання тут промовистіше за промови. Родина Толіка — не ідеальна. Але саме вона стає осередком відновлення. У стосунках між родичами — конфлікти, мовчання, спроби зрозуміти одне одного заново. Роман показує: сім’я — це драбина, по якій або піднімаються до співчуття, або зриваються в прірву непорозуміння. Дім Толіка — символ безпеки, яка стає тимчасовою, як і всі притулки під час vійни. Драбина — символ переходу, росту, вибору, намагання втечі від реальності в самого себе, що насправді не є можливим. Усі персонажі перебувають "на різних щаблях" своєї адаптації до реальності vійни. Будинок — тимчасовий притулок, але не дім. Тут народжуються рішення, сварки, прозріння — але ніхто не затримається назавжди. Це простір перетворення: хто не змінюється — застрягає або відходить. У цій книзі фактично все близьке і зрозуміле. Тільки кінцівка трішки збиває з пантелику, бо дещо відкрита. Роман не дає чітких відповідей. Що чекає на героїв? Але саме ця невизначеність — і є реальністю vійни. Твір не нав'язує висновків, а залишає читачеві простір прожити й осмислити все разом із персонажами. У чому цінність «Драбини»? - Гуманізм у час нелюдськості. - Голос тих, хто мовчить, але відчуває. - Спосіб прожити травму без шаблонів. - Інтелігентна, чесна література про vійну — без героїзації, але з гідністю. Це роман про те, як вижити тілом і не втратити душу. Як бути людиною там, де все вимагає просто виживати. І як любов, співчуття й рішучість народжуються з тиші, коли все довкола кричить. Однозначно книга залітає в мій топ і я її рекомендую від щирого серця!

Приємна, відпочивальна, тепла і місцями кумедна історія. Від Романа до Йордана, разом із головною героїнею Яною, ми гостюємо в селі на три хати, де немає майже нікого, крім Яниного сусіда Максима із його хворим татом та помічницею. Яна молода і гарна, вона приїхала досліджувати традиції і тепер пристосовується до життя із блекаутами, ППО та численними родичами й друзями Максима, які швидко закрутили дівчину в свій вир. В цій історії багато життя, реальних людей, а ще — моральних дилем, на які багато хто з нас шукає відповіді. Який він, справжній патріотизм, любов до своєї землі, і в чому вона? І що важливіше, почуття обовʼязку, чи любов до своєї дитини, намагання її вберегти? Звісно, тут немає готових рішень, але є дзеркало, в яке можна зазирнути. І точно немає повчань або складності, навпаки: треба вміти так легко говорити про складне. Задовбана мама, злякана мама, втомлена мама (і це три різні жінки), "митець", повний "свіжих" ідей, аби "показати світу", втомлений військовий, ну і чудові і справжні головні герої, за яких вболіваєш від самого початку. Мені сподобалась, прочитала із задоволенням. #марафонкнигомам

Спитайте Мієчку Євгенія Кузнєцова Абсолютно нічого особливого не очікувала від цієї книжки, ще й імена Мієчка та Лілічка спочатку дратували своєю формою, бо про дорослих було б краще Мія та Ліля, а не оці от дитячі звертання. Але досить швидко я втягнулася в сільський побут, такий мені знайомий з моїх дитячих спогадів, в емоційні переживання героїнь, тож імена стали здаватися цілком доречними в ключі характерів героїнь. Жінки — бличнючки, але дуже різні за характерами і кожна має свою жіночу та людську долю. І хоча їм за сорок, трапилося так, що вони не знають, як то їм жити далі. Щоб знайти рівновагу та відповіді на свої життєві виклики, вони їдуть в село до бабусі, як робили це, коли були ще дітьми та підлітками. Але тут до всього додаються ще й дуже оригінальна бабуся Теодора, їх мама, дочка Теодори, а ще... індійська кузина. Тож літні канікули будуть веселими для всіх, а у старій хатинці завирують серіальні пристрасті. Крім усього, як можна в такій історії забути про кота, тим більше, якщо він рудий. Отож компанія збирається неоднорідна, в кожної героїні свої проблеми, свої погляди на життя, на способи, якими можна подолати труднощі. І все це в коловороті літніх городніх турбот, розмов щодня про все. А навколо буяє літо, природа, малина, трави, садок з яблунями, гарбузи на городі. Це літня, ностальгічна та легка книжка, що допоможе відпочити після важкого стресового дня, в той же час можливо змусить замислитися про сім”ю, про любов, про стосунки між рідними, про доброту, про жінок та чоловіків, спогади про дитинство та юність. Дуже атмосферна, комфортна, ідилічна, в чомусь наївна історія, трішки з добрим гумором, яка допоможе прожити ще один важкий день в нашому житті, можливо забути старі сімейні образи, знайти порозуміння зі своїми рідними.

Книга, яка легко читається, проте торкається глибоких тем пам’яті, ідентичності та сімейної історії. Роман привернув мою увагу вже назвою, обіцяючи розкриття таємниць через діалог з головною героїнею, Мієчкою, чия подорож стає метафорою пошуку коренів у сучасному світі. Найбільш цікавим мені було читати про те, як авторка майстерно переплітає долі кількох поколінь, вказуючи на вплив колективних травм (наприклад, радянської спадщини чи воєнних конфліктів) на індивідуальні історії. Тема жіночого досвіду у різні історичні часи, торкнеться будь-якого серця. Після прочитання цієї сімейної саги, я ще більше впевнилася, що історія сім’ї — це завжди історія країни. Проза Кузнєцової поетична й насичена образами, що нагадують український ліричний реалізм. Нелінійний нарратив із перескоками в часі може спочатку здавався мені складним. Діалоги живі і дуже реалістичні, а монологи наповнені рефлексією, що надало тексту філософської глибини. Але мені, все ж таки, дуже бракувало динаміки, оскільки роман акцентований на внутрішніх переживаннях, а не на зовнішніх подіях. Окрім того, певна фрагментарність вимагала дуже уважного читання. Інколи приходилося перечитувати окремі частини, бо я губилася у сюжеті. Це і не дивно, бо, для мене це є властивістю жанру — фікшн. (Який я не дуже полюбляю і читаю вкрай рідко). Книга дуже наповнена українським контекстом через призму особистих історій. Кузнєцовій вдалося створити твір, який не лише розповідає про минуле, але й говорить про те, як ми його несемо в собі. Це важливе читання для розуміння сучасної України та її людей. #марафонкнигомам

"Історія борщу - це не історія страви, а історія родини. Замовляючи борщ, людина водночас замовляє кухонний затишок, спогади. Вона хоче відчути себе вдома." Неймовірно милий й затишний мальопис, що подарував мені трішки тепла цього вечора. Тут борщ — не просто страва, а символ дому, родинного затишку, пам’яті та любові, переданої з покоління в покоління. Це більше, ніж кулінарна історія — це культурна, особиста й національна розповідь про те, як одна страва може вмістити в собі цілу душу народу. І водночас ця книжка легка, щира й сповнена ніжного гумору, що зрозуміють тільки свої 💖