Нові відгуки

Можливо ця книга для тих, хто дуже багато читає, вона маленька, і підходить для того, аби відпочити між складними сюжетними книгами. Саме у такий спосіб я намагалась її прочитати, але для мене це щось дуже монотонно. Хоча я прочитала усього 4 розділи - якогось цікавого сюжету так і не почалось. Судячи з відгуків, так його і не буде далі. Одні й ті самі герої просто спілкуються між собою у одному й тому ж місці, багато опису різної трави/квітів навколо цих людей. Тут ніби написано про звичайне рутинне літо без якоїсь цілі.

Спокійна історія, але на один вечір

Гарна ідея, щоб показати те, як складно усім: ті що виїхали з України, тим які їх прихистили, бо вони їхні родичі. Ця історія вчить, що у кожного свій шлях, що любов до України спонукає до вчинків.

Як же важливо мати свій «прихисток» - місце, де тобі спокійно, тебе підтримають і не задаватимуть зайвих питань, де можна сховатися від усього світу та прийняти важливі рішення. Саме таке місце описане у книзі Євгенії Кузнецової «Спитайте Мієчку». Дім, де збираються всі покоління жінок однієї родини, бо хочуть відчути себе дітьми та безтурботно провести літо. У тихому будиночку, який потопає у заростях малини та інших кущів знаходять відповіді на важливі питання та приймають рішення, які змінюють життя. «Спитайте Мієчку» - це дуже тепла літня історія про родинні стосунки, сімейні цінності, підтримку, прийняття та любов. Це вже друга книга авторки, яка знаходить відгук в моєму серці, запамʼятовується та залишає приємні враження. Книга «Драбина» мені теж дуже сподобалася. #марафонкнигомам

Закінчую книгу зі сльозами на очах. Це було на одному подиху.🥹🥰 Книга - емоційний вибух. Ностальгія, сміх, біль... Дякую за неймовірні спогади, які вона пробудила💔🏡🍏🌺

"Душа народу - це передусім його мова, тому так важливо розуміти інструменти нищення мов і те, як влада (і її народ) з пустими імперськими амбіціями їх застосовувала і продовжує застосовувати на практиці". Книга мала бути видана в березні 2022 року, але чере зрозумілі причини, це сталось пізніше. Я дуже довго дивилась на цю книжку поки наважилась прочитати, і мені дуже сподобалось. Авторка намагається пояснити, чому наші стосунки з мовами саме такі як є? Чому і зараз є люди, яким соромно говорити мовою власних батьків чи дідів? Чому нам буває соромно за рідні діалекти? Чому деякі з нас досі вважають, що не знати мову власної країни - це нормально? Чому відчуття впевненості додає не рідна мова, а чужа? Ця збірка і пророблена робота авторкою - супер важлива і потрібна в наш час. Я люблю діалект Чернігівської області, наше коронне "гурки" - і досі в мене в розмові, і я не збираюсь це викорінювати.

Дуже сподобалась книжка. Так як і попередні книжки Євгенії Кузнєцової, "Вівці цілі" має легкість сюжету, живих героїв, реальні проблеми. Подобається, що в кожній книжці показані стосунки в родині, наскільки різними можуть бути люди, та як це може дратувати інших. Тут Максим (головний герой) намагається відпочити у будинку батька, але до нього з'їжджаються всі родичі та знайомі, які щось вимагають. Показано також той момент, що дуже часто ми намагаємось бути вільними від усього, але коли настає цей момент, людина вже не знає, що робити з цією свободою.

Та це ж книга в саме серденько! Теплішої літної історії я ще не читала. Книга з відлунням мого дитинства, мого сьогодення…книга, над якою і плачеш і посміхаєшся. Жіночі долі надзвичайно різні і величезне щастя мати прихисток, знати, що є місце де тебе завжди чекають, підтримають і зрозуміють без слів. Жіночі історії, жіночі життя… історії кохання, сумніви – це все об'єднала Євгенія Кузнєцова. А хто має бабусю в селі – тим особливо відгукнеться ця історія. Життя швидкоплинне