Євгенія Кузнєцова

#марафонкнигомам

Мені дуже сподобалася "Спитайте Мієчку", а цей роман взагалі є переможцем Книги року ВВС-2023, то очікування мала однозначно завищені і я не розчарувалася.

Книга настільки легко, зрозуміло, тонко і психологічно написана, що мені здавалося, що я знаходилася разом із героями у тому будинку в Іспанії.

Мене переповнював спектр емоцій, бо роман про наболіле, про близьке кожному з нас. У мене часто були сльози на очах, то від розпачу, то під сміху. О так, гумору тут також достатньо! Уявляєте?

От не маю жодних претензій до того, що ця історія стала переможцем премії, хоча бачила думки, що у людей були питання до пласкості сюжету.
На мою думку, він тут не головний, а герої і психологізм.

Кожен персонаж зображений не просто так, а має свої завдання.

Це тонкий, психологічно проникливий твір, що досліджує людські реакції на vійну, втрату дому, моральний вибір і пошук опори у світі, що раптово став ворожим.

Його цінність — не лише в актуальності теми, а й у тому, як тихо, без пафосу, але з глибоким болем і емпатією авторка говорить про vійну через внутрішній досвід героїв.

А головна тема — vійна в тилу.

На відміну від багатьох творів про такі "конфлікти", тут немає фронту, зброї чи боїв. У центрі — внутрішній фронт: будинок в Іспанії, куди приїжджають рідні, що тікають від rосійського вторгнення.

Через це роман дуже особистий: як vійна змінює звички, зв’язки, світогляд і т.д.

Образ Толіка — портрет людини на роздоріжжі.
Він айтішник, інтроверт, відсторонений. Його трансформація — це шлях від байдужості до включеності, від особистого комфорту до готовності vоювати. У ньому відбивається внутрішній конфлікт багатьох українців, які жили за кордоном: хто ми і яка наша місія?

Будинок із драбиною в Іспанії — це мікрокосм, у якому стикаються досвіди vійни, втрати, мовчання, любові та переродження.
Кожен мешканець цього дому — окремий образ, що символізує певну реакцію на травму, певний етап адаптації чи бунту.

Тут абсолютно кожного персонажа можна розібрати і визначити, що він символізує.

Хіба що маю питання до песика Владіка і кактуса біля ґанку.

А як влучно зображені європейці і їх "збентеження" та співчуття!
А "біженці"з-за порєбріка і реакція іноземців на них - то окрема тема для розмов.

Боб також вельми цікавий персонаж.

І взагалі авторка пише стримано, але глибоко, з увагою до деталей, побуту.
Її фрази — короткі, мовчазні, як герої, які ще не вміють говорити про те, що з ними сталося. І в цьому — величезна сила: мовчання тут промовистіше за промови.

Родина Толіка — не ідеальна. Але саме вона стає осередком відновлення.
У стосунках між родичами — конфлікти, мовчання, спроби зрозуміти одне одного заново.
Роман показує: сім’я — це драбина, по якій або піднімаються до співчуття, або зриваються в прірву непорозуміння.

Дім Толіка — символ безпеки, яка стає тимчасовою, як і всі притулки під час vійни.

Драбина — символ переходу, росту, вибору, намагання втечі від реальності в самого себе, що насправді не є можливим.
Усі персонажі перебувають "на різних щаблях" своєї адаптації до реальності vійни.

Будинок — тимчасовий притулок, але не дім. Тут народжуються рішення, сварки, прозріння — але ніхто не затримається назавжди.

Це простір перетворення: хто не змінюється — застрягає або відходить.

У цій книзі фактично все близьке і зрозуміле. Тільки кінцівка трішки збиває з пантелику, бо дещо відкрита.

Роман не дає чітких відповідей.
Що чекає на героїв?
Але саме ця невизначеність — і є реальністю vійни.

Твір не нав'язує висновків, а залишає читачеві простір прожити й осмислити все разом із персонажами.

У чому цінність «Драбини»?

- Гуманізм у час нелюдськості.

- Голос тих, хто мовчить, але відчуває.

- Спосіб прожити травму без шаблонів.

- Інтелігентна, чесна література про vійну — без героїзації, але з гідністю.

Це роман про те, як вижити тілом і не втратити душу. Як бути людиною там, де все вимагає просто виживати.
І як любов, співчуття й рішучість народжуються з тиші, коли все довкола кричить.

Однозначно книга залітає в мій топ і я її рекомендую від щирого серця!

Приємна, відпочивальна, тепла і місцями кумедна історія.
Від Романа до Йордана, разом із головною героїнею Яною, ми гостюємо в селі на три хати, де немає майже нікого, крім Яниного сусіда Максима із його хворим татом та помічницею. Яна молода і гарна, вона приїхала досліджувати традиції і тепер пристосовується до життя із блекаутами, ППО та численними родичами й друзями Максима, які швидко закрутили дівчину в свій вир.

В цій історії багато життя, реальних людей, а ще — моральних дилем, на які багато хто з нас шукає відповіді. Який він, справжній патріотизм, любов до своєї землі, і в чому вона? І що важливіше, почуття обовʼязку, чи любов до своєї дитини, намагання її вберегти? Звісно, тут немає готових рішень, але є дзеркало, в яке можна зазирнути. І точно немає повчань або складності, навпаки: треба вміти так легко говорити про складне.

Задовбана мама, злякана мама, втомлена мама (і це три різні жінки), "митець", повний "свіжих" ідей, аби "показати світу", втомлений військовий, ну і чудові і справжні головні герої, за яких вболіваєш від самого початку.

Мені сподобалась, прочитала із задоволенням.

#марафонкнигомам

Спитайте Мієчку
Євгенія Кузнєцова

Абсолютно нічого особливого не очікувала від цієї книжки, ще й імена Мієчка та Лілічка спочатку дратували своєю формою, бо про дорослих було б краще Мія та Ліля, а не оці от дитячі звертання.

Але досить швидко я втягнулася в сільський побут, такий мені знайомий з моїх дитячих спогадів, в емоційні переживання героїнь, тож імена стали здаватися цілком доречними в ключі характерів героїнь.

Жінки — бличнючки, але дуже різні за характерами і кожна має свою жіночу та людську долю. І хоча їм за сорок, трапилося так, що вони не знають, як то їм жити далі. Щоб знайти рівновагу та відповіді на свої життєві виклики, вони їдуть в село до бабусі, як робили це, коли були ще дітьми та підлітками. Але тут до всього додаються ще й дуже оригінальна бабуся Теодора, їх мама, дочка Теодори, а ще... індійська кузина. Тож літні канікули будуть веселими для всіх, а у старій хатинці завирують серіальні пристрасті.

Крім усього, як можна в такій історії забути про кота, тим більше, якщо він рудий.
Отож компанія збирається неоднорідна, в кожної героїні свої проблеми, свої погляди на життя, на способи, якими можна подолати труднощі. І все це в коловороті літніх городніх турбот, розмов щодня про все. А навколо буяє літо, природа, малина, трави, садок з яблунями, гарбузи на городі.

Це літня, ностальгічна та легка книжка, що допоможе відпочити після важкого стресового дня, в той же час можливо змусить замислитися про сім”ю, про любов, про стосунки між рідними, про доброту, про жінок та чоловіків, спогади про дитинство та юність.

Дуже атмосферна, комфортна, ідилічна, в чомусь наївна історія, трішки з добрим гумором, яка допоможе прожити ще один важкий день в нашому житті, можливо забути старі сімейні образи, знайти порозуміння зі своїми рідними.

Книга, яка легко читається, проте торкається глибоких тем пам’яті, ідентичності та сімейної історії. Роман привернув мою увагу вже назвою, обіцяючи розкриття таємниць через діалог з головною героїнею, Мієчкою, чия подорож стає метафорою пошуку коренів у сучасному світі.

Найбільш цікавим мені було читати про те, як авторка майстерно переплітає долі кількох поколінь, вказуючи на вплив колективних травм (наприклад, радянської спадщини чи воєнних конфліктів) на індивідуальні історії. Тема жіночого досвіду у різні історичні часи, торкнеться будь-якого серця. Після прочитання цієї сімейної саги, я ще більше впевнилася, що історія сім’ї — це завжди історія країни.

Проза Кузнєцової поетична й насичена образами, що нагадують український ліричний реалізм. Нелінійний нарратив із перескоками в часі може спочатку здавався мені складним. Діалоги живі і дуже реалістичні, а монологи наповнені рефлексією, що надало тексту філософської глибини.

Але мені, все ж таки, дуже бракувало динаміки, оскільки роман акцентований на внутрішніх переживаннях, а не на зовнішніх подіях. Окрім того, певна фрагментарність вимагала дуже уважного читання. Інколи приходилося перечитувати окремі частини, бо я губилася у сюжеті. Це і не дивно, бо, для мене це є властивістю жанру — фікшн. (Який я не дуже полюбляю і читаю вкрай рідко).

Книга дуже наповнена українським контекстом через призму особистих історій. Кузнєцовій вдалося створити твір, який не лише розповідає про минуле, але й говорить про те, як ми його несемо в собі. Це важливе читання для розуміння сучасної України та її людей. #марафонкнигомам

"Історія борщу - це не історія страви, а історія родини. Замовляючи борщ, людина водночас замовляє кухонний затишок, спогади. Вона хоче відчути себе вдома."

Неймовірно милий й затишний мальопис, що подарував мені трішки тепла цього вечора. Тут борщ — не просто страва, а символ дому, родинного затишку, пам’яті та любові, переданої з покоління в покоління.

Це більше, ніж кулінарна історія — це культурна, особиста й національна розповідь про те, як одна страва може вмістити в собі цілу душу народу. І водночас ця книжка легка, щира й сповнена ніжного гумору, що зрозуміють тільки свої 💖

Книжка-дослідження, яку б я хотіла, щоб прочитало якнайбільше українців (і не лише їх), незалежно від того якою мовою вони говорять. В ній в коротких інформативних розділах знайдуться відповіді на сотню мовних і навколо мовних питань, що останні роки лише ще більше загострилися і не лише в Україні, а у всьому пострадянському просторі. І не всі усвідомлюють, що зараз ми намагаємося розплутати клубок проблем, які створювала радянська імперія впродовж 80 років свого існування, а до того російська імперія ще 300 років. Книжка не лише про мову, а й про культуру, освіту, науку, суспільство, економіку, політику, ідеологію срср.

І хоча саме про українську мову не так і багато, лише в контексті стану з іншими мовами у всьому радянському союзі, і більше про насадження в різних формах російської. Але якраз це дає розуміння, що з російською не так, і дає нам відповіді на питання, як нам вдалося зберегти українську і як нам далі розвивати та популяризувати українську, не повторюючи помилок попередніх поколінь. Авторка дуже наглядно нам показала, як російська проникала, як дим, у найменшу шпаринку культурного, побутового, економічного, соціального життя багатьох народів, використовувалася як зброя для насадження ідеології і за кілька десятиліть такої політики насаджування ставала другою «рідною» мовою для мільйонів русифікованих людей. При цьому рідні мови були лише в наперед програшній позиції оборони, і не всі мови з цією обороною справилися. Дякуючи неймовірним зусиллям багатьох наших предків, наша мова зуміла себе оборонити, стала щитом української ідентичності, збереглася і навіть розвивалася, хоча і в дуже несприятливих умовах. Але боротьба за право на існування та розвиток продовжується і досі, хоча мовна ситуація і змінилася дещо на краще.

Мені сподобалося стильне оформлення книжки, стислий, без води, конкретний розбір певного питання (хоча на кожну зазначену тему можна окреме наукове дослідження проводити), з посиланням на джерела, звідки взята інформація, з прикладами та можливістю читачеві самому поглибити знання з тієї чи іншої теми, бо в кінці книжки є перелік джерел.

Також є примітки до ілюстрацій, які відіграють помітну роль в створенні на сторінках книжки атмосфери радянської імперії та розумінні тих процесів, які в ній проходили на початку її створення, в середині життєдіяльності, та в кінці.
З деякою інформацією я була знайома і раніше, але багато про що дізналася вперше. Але книжку можна читати з будь-якої сторінки, тож деякі розділи, які мені були більш цікаві, я перечитувала двічі, з деяких виписувала собі цікаві факти, цитати, бо відчуваю, що неодноразово використаю їх у дискусіях з тими, хто досі має позицію «какая разница».

Мені особисто були цікаві розділи про латинізацію на початку двадцятих і що з того вийшло, а потім про насильницьку кирилізацію, про те, як пройшов процес від коренізації до русифікації, про вчення і долю мовознавця Ніколая Марра, про діалекти та просторіччя, про експансію та стан привілейованості російської мови завдяки освіті, культурі, телебаченню, промисловості тощо, про долю малих народів і їх мов в російській та радянській імперії, про долю есперанто в радянському союзі і світі, як в срср викладалися іноземні мови і чому ми до цього часу маємо негативні наслідки цього викладання, розділи про літературу. Погляньте на зміст книжки, впевнена, ви знайдете в переліку розділів ті, які зацікавлять саме вас. Я до багатьох розділів буду повертатися ще не раз.

Книжка має один недолік: поки що не має електронного варіанту, бо таку книжку завжди треба мати під рукою, щоб розмова з опонентом була змістовною, спиралася на доведенні факти, дослідження, документи, а не лише на емоції. Мова-меч якраз і дає нам такі аргументи.

Мені ця книжка була із спогадами про власне дитинство, про жіноцтво в моїй родині. Про бабусю руки, якої я досі пам'ятаю і жарти які назавжди зі мною.
Мені сподобалось. А головне, що у друзів, які читали її, свої враження, але нікого вона не залишила байдужим

Євгенія Кузнєцова
📚 "Спитайте Мієчку"

🌿 "Будинок стояв посеред величезного двору, з вікон не було видно ні людей, ні доріг, ні городів. Тільки верби шуміли, тільки осока потріскувала, тільки безкінечні зарості дикої малини наступали на сходи будинку."

🏡 Не скажу, що ця книга викликала у мене захват, але в ній безперечно є щось дуже тепле, затишне й домашнє. Ніби портал у дитинство де пахне літом і дощем.
🌳 Історія розповідає про сестер Соломію та Лілю, які приїжджають у село до бабусі Теодори — у дім свого дитинства, що перетворюється на уявний шелтер. Це місце є для них прихистком від життя, рішень і турбот. Згодом до них приєднуються кузина Марта та мама. У кожної з героїнь своя драма, свої проблеми, але все це відкладається "на потім", поки триває літо. Звісно ця компанія панянок не буде нудьгувати, а знайдуть собі чим зайнятися. Вони садять гарбузи, ремонтують будинок та розчищають хащі.
🏡 І хоч події в основному відбуваються в одному місці, в будинку та навколо нього. Серед тих таки "хащів" та дикої малини відбувається більша частина історії. І авторка дуже вдало передала цю атмосферу літа, та сільських краєвидів, вплівши поміж рядків мальовничі описи. Читаючи, мені захотілося сісти десь під яблунею з рідними, балакати про все на світі, пити чай у затінку серед кущів малини і поричок.
🌳 Це неспішна історія про літо, у якій не має сюжетних поворотів, ця книга уособлює собою щось спокійне та життєве.
Проте, загалом — це непогана історія про життя й родинні стосунки, про потребу зробити паузу — сховатися від усього, побути серед "своїх", аби віднайти нову опору чи шлях.
🏡 Але, попри все тепло, яке викликала у мене ця історія, не можу сказати що б хотіла прочитати її знову. А після того, як у сюжеті почали появилися персонажі із р@сії, весь той шарм трохи розвіявся, і дочитувала я з легким розчаруванням 🙄 Я розумію, що це не перша й остання книга з такими моментам і здебільшого просто пропускаю це повз уваги. Але в даній історії, це зіграло на моїх враженнях про книгу.

🌿 "Робіть те, чого вам хочеться. Не слухайте нікого...Просто робіть так, щоб було добре вам самим..."
🌿"Найгірша тюрма — це ти сама..."
🌿 "Бо життя не завжди можна жити, часом треба від нього сховатися."

«Драбина» Євгенії Кузнєцової — це твір, який змушує задуматися про важливість вибору та пошук себе в світі, де часто доводиться йти проти течії.

Головна героїня намагається розібратися у власних почуттях і життєвих орієнтирах, проходячи через труднощі, що випадають на її долю. Книга розкриває теми самопізнання, внутрішнього зростання і прагнення до змін.

Але разом з тим, «Драбина» може здатися трохи повільною для тих, хто звик до більш динамічних сюжетів. Деякі моменти виглядають надмірно детальними, хоча, можливо, це додає атмосферності.

Рекомендую: тим, хто любить книги про особисті трансформації та шукає більше психологічної глибини в літературі.
Не рекомендую: тим, хто шукає швидкі повороти сюжету чи яскраву пригодницьку історію.

Книга, яку я буквально проковтнула. Вона життєва, смішна та проста, але водночас дуже щемка. Щемка, бо передає глибину почуттів та думок, що трапились з кожним з нас після повномасштабного вторгнення.
⠀
Найзаповітнішою мрією Толіка було купити великий будинок та облаштувати його так, як він сам захоче. Щоб батьки не вказували, як правильно / як в інших людей / як буде краще. Мрії здійснюються і от у Толіка вже є будинок, ще й за кілька тисяч кілометрів від рідні — ідеально. Але війна внесла свої корективи і до нього за кордон приїхали всі, хто тільки міг: мама, буркітливий дядько, тітка з надокучливим песиком, сестра та її подруга і ще й 2 кицьки.
Тепер їм потрібно вжитися під одним дахом та витримати один одного. А це задача не з простих🙃
⠀
Тут про життя в умовах війни.
Про життя того, хто воює.
Того, хто боїться воювати.
Того, хто боїться бути в Україні, і того, хто попри страх хоче тут бути.
Того, хто кохає і продовжує жити.
Про того, хто в наш час шукає і знаходить свою рятівну "драбину".

"Миколай небеса на Різдво одкриває, і всі, хто колись жив, хто колись із нами був, усі вони тут. Ходять межи нас".

«…майже чорне небо прорізала світла дорога з темно-синім відблиском. Вона сягала аж за обрій.
- Миколаєва небесна дорога, - Яна відкрила рота і дивилася вгору.
- Це - мобільна група ППО, - сказав Максим».

"Вівці цілі" Євгенії Кузнєцової — про село, зимові свята, родину, дітей, дитинство, родинний дім, батьківство, людей та їх вибір.
Всі події відбувається саме між зимовим циклом свят від Романа та Йордана. Свята, які проходять під час війни, про життя українців з блекаутами, тривогами, вибухами.

Головні герої Яна та Максим. Яна приїхала з-за кордону у село покійного батька з метою зібрати матеріал для дисертації на тему український обрядів і традицій. Максим художник, який щороку пише портрети свого батька. Батько, колишній лікар Роман Юхимович, який проживає в забутті іноді виходячи з нього, більшість не пам'ятає ні дітей, ні онуків, тому війна для нього щось віддалене, ніж для інших.

Давид, син Максима, який має наївну віру у власне безсмертя, в свої сімнадцять років збирається йти на війну.

Є такі моменти, коли нагадують про моє дитинство - це дірка в паркані між сусідніми хатами, розгадування кросворда, замотана картошка в рушник, щоб не вистигла. Також обряд обсипати поріг маком від нечисті, а душі померлих приходять за Різдвяні, столи.

Читати місцями було смішно, також в тексті є смішні діалоги суржиком.

Рекомендую прочитати.

Мені не зайшло, це було нудно.
Так треба читати під настрій, коли тобі хочеться чогось повільного. Тут головні героїні — жінки. Декілька поколінь — бабуся, мати та дві дівчини (рочків 30).
І кожна зіштовхнулася з проблемою — чоловіки та діти. Загалом мені це теми не дуже близькі, то я гадаю через це й не зайшло.