Євгенія Кузнєцова

Шикарна збірка оповідань, от просто взяти й читати (не тільки на Різдво, але передусім). Оповідання справді глибокі, чудово написані, не поробки з шишок і палиць. Саме завдяки цій книзі я відкрила для себе Михеда та Кузнєцову - і мала неймовірний рік із іншими їхніми творами. Смакувати можна потрошку, по шматочку, або влаштувати собі довгу прекрасну ніч. Однозначна рекомендація.

Прекрасна історія, яка наповнена глибокими сенсами! Вже не дочекаюсь прочитати інші книжки авторки :)

Уміння писати смішно про трагічне - це талант, який є не в кожного. А ця авторка його має. Зустрічайте:

Євгенія Кузнєцова "Драбина", 280 с.
ВСЛ

Із творами Кузнєцової моя душа літературного перфекціоніста відпочиває. Бо тут і текст гарний, гладенький, читається - мов річечка тече. І помилок немає (подяка ВСЛ за хорошу редактуру!) І сюжет радує.

Я ніколи не виїздила за межі України (рашка тричі в дитинстві не рахується), а тим паче не була біженкою (пардон - переміщеною особою), оскільки обрала для себе сидіти в Києві й не рухатися, хоч які вибухи, обстріли, блекаути доводилося переживати з 24.02.2022. Та я повірила в історію тих, хто у перші дні війни подався в далеку Іспанію, тікаючи від навали рузького міра. Повірила у переживання і розпач Толіка, якому довелося приймати своїх рідних і не дуже рідних, котрі мов грім з ясного неба звалилися на його голову. І от новоспечений власник будинку замість насолоджуватися власним житлом уже розселяє у кімнатах маму, дядька, тітку, сестру та її подругу, а ще - Владіка, Зусю і Друсю (а куди ж без них? хіба можна кинути волохатих в Україні, коли сам біжиш світ за очі?) Толік - інтроверт і відлюдник, для нього контакти з соціумом - окремий вид тортур, а вже коли мама ночами ходить під дверима і наказує спати - то хоч з хати тікай! І він тікає! Взуває кросівки - і біжить, бо краще вже спорт, ніж зауваження мами, підколи сестри, сумні погляди Поліни. Толік страждає від внутрішніх конфліктів: з одного боку відчуває сором і провину за те, що він у безпеці в той час як інші люди воюють на фронті й гинуть у тилу. А з іншого - він чесно визнає, що боїться, що взагалі не пристосований до в@ни, і нічого важчого за комп'ютерну мишку в руках не тримав.

Роман охоплює лише кілька місяців на початку 2022-го, але ми бачимо, як змінюється свідомість героїв. Кожен з них розкрився по-новому. В@на показала, хто є хто.
А ще авторка чудово змалювала росіянців: нахабних, з імперськими замашками, які здатні оббирати тих, хто уже все втратив через них же, так званих братів.
Блискучий гумор, яскраві персонажі, небанальний сюжет! Мої щирі рекомендації!

Приємна і невимушена оповідь про рідних людей, що цінують один одного, підтримуючи так, як вміють. Приємний післясмак.

Історія на один раз.
Проте вона про сьогодення, про те, що болить, певно читаючи, ви знайдете в пам'яті знайомого, родича, друга, який точно буде схожим на одного з героїв книги.
НЕ сподобалась кінцівка — як на мене, надто обірвано.
Але варте уваги, бо написано з дотепом, щирістю й теплом.

🙉🙊🙈
Останніх майже 10 років, відколи почали виходити книжки про війну - яким би шляхом/думкою я не обирала нову книгу для прочитання - щоразу виходить, що таки оберу про війну, хоч якимось боком. Не обов'язково фронт - тоді або про волонтерку, або приватні історії, або про війну не українську (нещодавно читала про війну у В.єтнамі "Те, що ми несли" Тіма О'Браяна).

Життя крутиться тепер навколо війни. Наше життя і є війна...

"Драбина" Жені Кузнєцової відкрила ще іншою стороною війну. Не розумію постійного протистояння "тих, хто втік" і "тих, хто не втік". Бо доль поламаних надто багато, бо кожному не просто - і в Україні, і закордоном.

Книга варта уваги, читається легко.
Правда, з половини книжки надто, як на мене, багато додається героїв і ліній.

Але загалом - в списку тих, що раджу. От, власне, минулого тижня придбала ще один примірник на Readeat для подруги, яка закордоном

Спасла мене на початку повномасштабного вторгнення. Заземляє, дарує спокій і затишок

Дуже якісна історія.
Як і у "Мієчці" атмосферний сімейний вайб та класно прописані персонажі, в яких легко знайти себе та своїх близьких.
Особисто мені, книга допомгла прожити досвід людей, які обрали виїхати з України, та їхні труднощі. Після не ї краще розумію своїх друзів закордоном. Але більше мене зачепила історія саме з "драбиною". Гадаю, що назва зарядила цю рушницю, а вкінці вона вистрілила дуже точно та прицільно. Книга спонукала до саморефлексій та навіть змін характеру.

Насмілюсь сказати, що жінкам точно варто прочитати "Спитай Мієчку", а чоловікам - "Драбину".

Одна з найкращих книг року однозначно. У мене також є 2 сестри і я також провела дитинство у селі, часто у бабусі, тож книга надзвичайно душевна. Я читала її і мене постійно душили щемкі сльози ностальгійності за тими світлими часами. Дуже-дуже затишна книга.

Прослухала "Спитайте Мієчку" і одразу купила "Драбину", тому що дуже відгукується як пише авторка, як описує персонажів, вони у неї настільки реальні та справжні, що в якийсь момент починаєш сумніватись, а чи не зустрічалась ти з Толіком десь в реальному житті :) Книга, що крутиться навколо доль людей, зо переживають повномасштабне вторгнення русні в Україну, але читати її не нестерпно тяжко, як це буває з більшістю літератури на цю тему.

Спочатку перша половина книги була цікава. Головний герой Толік щойно купив будинок в Іспанії і, навіть, не встиг зробити там ремонт, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Всім його родичам довелося тікати до Толіка в Іспанію, тому їм усім доводиться звикати жити під одним дахом. Іноді це було кумедно читати, наприклад, опис будинку чи епізод з висадженими помідорами. Іноді це було сумно, наприклад, спогади про те, що довелося залишити, та опис нещасних кішок, які заледве пережили переїзд. Іноді при читанні відчувала знайому лють, коли герої згадували ракетні обстріли, загиблих на фронті чи каунтер мертвих ворогів.

Але друга половина книги мені не сподобалась. Від милих побутових суперечок авторка перейшла до іноземців і дурнуватих ситуацій. Мені не цікаво було читати про колег Толіка по роботі, які влаштували вечірку, щоб зібрати гроші, і де виникла конфронтація з "хорошею руснею". Чи про рибалку на яхті з американцями, де директор Боб раптом вирішив поїхати в Одесу.

Мені хотілося дізнатися більше про наших героїв. Про минуле мами Толіка чи сестри Ірусі до війни. Про інших родичів тітки Григорівни, чи про те, як втратив ногу дядько Анатолій. Про подальше життя і психологічний стан Поліни. Натомість я отримала лише поверхові портрети героїв і, на мою суб'єктивну думку, змазаний і не реалістичний фінал.

Тим не менш, ця невелика за обсягом книга легко і просто написана.

Знаєте, живучи на Сході України я ніколи не замислювалася, чому ми розмовляємо виключно російською. Чому навкруги усе російське і тільки в селі можна зустріти суржик, який хоч якось натякає, що ми живемо в Україні.

Так склалося історично - найбільш очевидна відповідь на питання (Чому так?). Але давайте будемо відверті, воно ж не само так склалося.
Процес зросійщення це довга і кропітка робота, яку проводило радянське керівництво. І якщо вам цікаво побачити "механічний" бік цього явища, то дана книга буде вашим путівником, бо авторка крок за кроком розбирає цей шлях.

Короткі та змістовні розділи ідеальні для читання яке спонукає до роздумів. Особисто для мене такий формат нон-фікшену новий і, як виявилося, дуже зручний, бо я не встигла втомитися від інформації (читай: не встигла заснути🙈 як це часто буває при читанні не художньої літератури). Тож від мене це щира рекомендація і за форму і за зміст🔥. Ну і звісно це беззаперечний маст рід для всіх хто цікавиться чому ж так склалось історично)