Євгенія Кузнєцова "Мова-меч. Як говорила радянська імперія"

Це було цікаво і дуже пізнавально, викликало ще більшу відразу до російської мови (що сильно ускладнює мені життя в Одесі, але це мій шлях, ггг).
Сміливо раджу всім українцям, а особливо тим, кому ще важкувато ввести українську на 100% в своє життя. Запевняю, ця книга підкине дровенят до вогнища русофобії!
Розділи коротесенькі, що зручно для тих, хто мало читає - по 2-3 сторінки реально знайти час кожному 👌🏻
Але найбільше мене вразили не суто мовні "приколи", а загальна тенденція поведінки сусідньої держави, оці постанови, які змінювали одна одну і курс мінявся на різко протилежний, а всі дотичні до попереднього курсу - прибирались, самі знаєте як. І абсолютно новою для мене була інформація про те, як сильно постраждали від імперськості всі менші народи які опинились під радянською окупацією((
Ще раз. Читати всім. Тут без страшних жахів (бо знаю, люди такого уникають), але прям витверезвлює.

"Неможливо подолати травму, не усвідомивши її"

Потужна праця Євгенії Кузнєцової після прочитання якої точно відпаде бажання стверджувати #какаяразніца, позаяк авторка наводить сотні аргументів того, що нічого у мовній реальності не "складається історично", а нищення мов в радянській імперії методично тривало сотнями років й до сьогодні. До прикладу, латинізація у 20-30 рр. ХХст. для "воз'єднання трудових мас Заходу і Сходу"; лінгвістика як наука не могла існувати окремо від революційних потреб; розробка нового правопису 1928 р. мовною комісією у складі 25 мовознавців, та найстрашніше - вони були смертниками й кожен із них поплатився життям за нібито симпатію до буржуазного націоналізму. До речі, найвидатнішим членом комісії був геніальний Агатангел Кримський. А який жах відбувався у так званих північних інтернатах, куди дітей відправляли, відриваючи силоміць від своїх родин. Там вони проводили 8-10 років життя й мали спілкуватися виключно російською. Якою мовою мали говорити ці діти з родиною не є таємницею, і вже кожне наступне покоління русифікувалося повністю.

Вживання діалектів було під забороною, це вважалося неправильним і огидним (звідси й незнання наших територіальних мовних особливостей).
Натомість мав формуватися "спільний лексичний фонд" народів СРСР!!! (звідси майже вся термінологія було російською). "Цікавим" було й те, що абетки всіх братніх народів мали би вміщати менше літер, ніж абетка російської (навіть тут мала бути зверхність могучого). Про обов'язкове запровадження мови у школах, а вже потім й літератури - занадто болісно читати (чому ж відразу на окупованих територіях вилучають українські підручники і спалюють бібліотеки). Ну і повний абсурд з іменами й змінами прізвищ. Це лише кілька прикладів з книги, після яких по-іншому сприйматиметься наша мовна ситуація.

Особисто для мене ця книга була дуже важкою і болісною. Не те щоб вона написана складною мово, ні. В мене спрацювало якесь внутрішнє заперечення, біль від постійних намагань знищити і мову, і націю, і територію.

Сама книга написана дуже зручно, оскільки поділена рівно на 100 коротких розділів, які можна читати окремо один від одного, вивчаючи питання, яке більше до вподоби. Оформлення яскраве і якісне, з кольоровими вкладками, на яких можна побачити радянські плакати з примітивними гаслами.
А що вже й казати про Соловейка в пащеках кремля на обкладинці? Так і хочеться зацитувати Івана Малковича: "можуть настати і такі часи коли нашої мови не буде пам'ятати навіть найменший соловейко, тому не можна покладатися тільки на солов'їв, дитино."

🗡️ Це 100 коротеньких розділів, які несуть в собі дуже великий пласт інформації про мови національних меншин, які піддавалися трансформаціям, про те як діяло правило розподілу мов російської та національних мов, як люди соромилися своєї рідної мови, про «північні інтернати» що стали основою освіти корінних народів та запорукою винищення їхніх мов, про шовінізм та расизм в срср, про вилучення літери ґ з нашого алфавіту, про роль преси в радянському союзі, про те як відбувався перехід від коренізації до русифікації в державі. Це тільки маленький перелік тез, які розкриває авторка для розуміння того, чому ми вже стільки років боремося з двомовністю у нашій країні.

🗡️ Хочеться щоб цю книжку читали люди, які не вбачають проблему в двомовності, які продовжують вперто вірити що існування чужої мови на рідній землі не нашкодить майбутнім поколінням, що це не принесе новий конфлікт у наше суспільство, не знищить міста і цілі родини.


Мова-меч - це не заклик озброюватись мовою, як мечем. Ця книжка описує те, як в Радянському Союзі мечем стала російська. Рідна мова у боротьбі з імперіями має стати щитом.