Рейчел Раян

Серед десятки фентезійних та фантастичних книг, я шукав щось попростіше, і вирішив прочитати «Хтось, кому ти довіряєш». Чомусь до речі, жодного відгука на неї не бачив. Але я зрозумів в принципі чому.

Отож, маємо сюжет, який я бачив вже ніби десяток разів мінімум. Дівчина Емі влаштовується на роботу ким? Правильно, домашньою працівницею. До кого? Правильно, до таких собі багатіїв, у яких на перший погляд все прекрасно. І де це відбувається? Правильно знову, десь далеко від цивілізації.
Все ну прямо дуже типово та клішово як для завʼязки.
Але що не кажи, сюжетна лінія минулого Емі, добре доповнювала історію.
Ну і звісно вражають краєвиди Ірландської глушини, це місце справді є райським куточком де є все, і горе, і зеленющі поля, і пляжі з морем, і затишні будівлі, ех…хочу в Ірландію на пляшечку Ґіннеса.

Десь перша половина книги була доволі повільною та нуднуватою, проте як то завжди буває, під кінець важко було відірватися, власне те, заради чого й варто читати такі історії.

Тему хворобливих стосунків, привʼязаностей, які входять у звичку, та згодом у якусь фобію та залежність, домашнього насильства, дитячої травмованості важко було читати. Головну героїню справді було дуже шкода.
Для мене вона була от ніби похмура версія Фіони Ґалагер з серіалу «Безсоромні»

P.S.
Ну і звісно ж відмічу, як же ж багато чоловіків є гімном в очах у жінок, якщо вже стільки книжок є про це)