Рейчел Раян

Ноккрі. Ірландія. Саме туди прямує Емі. У саму глушину. У будинок під назвою "Вид на море". Гарна сім'я, двійко милих дітей, своя велика кімната з мальовничим краєвидом. Тут Емі працюватиме домробітницею. Тут має бути добре. Тут вона в безпеці. Ніхто її не знайде. Проте, зовсім скоро виявляється, що сім'я не така вже й ідеальна, в селищі кояться дивні речі, а будинок не такий вже затишний і безпечний, як видавався. Ми дізнаємося про те, чому Емі опинилася на новій роботі в іншому кінці країни, від кого і від чого вона втікала і чи вдалося їй задумане. Тут про ранню вагітність, шлюб і аб'юз, про материнство, безвихідь, страх, усвідомлення, про наркотики та їх вплив на життя. Попри складні теми, які авторка порушує, читається дуже легко. Любителям психологічних трилерів, сімейних драм обов'язково зайде.

Анонім

Історія на початку нагадала мені “Служницю" Фріди Мак-Фадден. Здавалось все збігається — віддалена вілла, посада няні-прибиральниці, хижі погляди батька сімейства. Однак прочитавши заледве 50 сторінок, зрозуміла — головна складова тут не будинок і навіть не сім’я, головна складова — секрети нової няні — Емі. Про що історія: - про помилки материнства, як їх виправити, та і чи можливо виправити; - про жорстокість в сім’ї, та як це відбивається на дітях; - про байдужість: іноді байдужість ранить більше за фізичне знущання; - про дітей від першого шлюбу: приймаючи чоловіка з минулим очікуємо, що минуле нагадає про себе; - подружня вірність: непевність вбиває більше ніж зрада. Я очікувала детективної складової навколо якої буде крутитись весь сюжет. Отримала не зовсім це - сюжет крутиться навколо Емі (нової няні), її минулого, її помилок. І трохи моторошності надають: віддаленість вілли, зловмисник з графіті і дивні чоловіки. Подружжя Джин та Майлза виглядать для мене по максимуму дивно: дивні вчинки, дивні погляди; здавалось вони відірвані не лише територіально від інших людей. Ліам — син Майлза від першого шлюбу мені сподобався. Його історія кохання логічно вписалась в сюжет. Історія буде цікава любителям життєвих історій з готелю детективного сюжету.

Анонім

Чесно кажучи, я б не назвала цю книгу класичним трилером — мені вона більше нагадувала драматичний роман. З глибокими (а часом і трохи недосказаними) особистими історіями як головної героїні, так і другорядних персонажів. Були моменти, які справді мене здивували. Особливо фінал — він точно неочікуваний трошки здався. Деколи навіть було страшно (але не прям жах-жах), а впродовж читання я точно не нудьгувала — постійно хотілося розгадати всі ці дрібні таємниці. По персонажах. Якщо чесно, не було жодного, хто б мені на 100% імпонував. Або хоча б трошечки. Але все ж кілька героїв викликали повагу й симпатію своєю виваженістю — і на тому дякую. Головна героїня, Емі, викликає багато запитань. І головне з них: чому вона така… закрита? Мені бракувало щирості, бо її загадковість, хоч і логічна, але часом заважала сприйняттю. Ну от щось не дотягнула, як на мене. Якщо підсумувати: книга загалом сподобалась. Написана вона легко, сюжет добре продуманий, деякі повороти справді захоплюють. Є й моменти, які зачіпають соціально важливі теми — про стосунки, які ми іноді обираємо, не розуміючи ні себе, ні партнера, ні наслідків. Тож скажу так: якщо вас зацікавив сюжет — читайте. Це непогана історія, але наскільки вона вам зайде — залежить наскільки ви зрезонуєте з тими емоціями, які вона викликає.

Анонім