Я збентежений, сконфужений, розбитий та зібраний наново.

Як я тільки не почувався читаючи цю трилогію. І особливо це неймовірне завершення.

Одразу зазначу, що цей цикл точно не підійде всім, це точно не історія для відпочинку, релаксу чи квапливого читання. Тут стільки болю, жорстокості, катастроф, що здається ніби нічого ніколи не буде добре. А причиною цьому, як завжди є ми самі, люди, які завжди в усі часи залишаємося самими собою.

Отож, в «Камʼяному небі» ми продовжуємо дві логічні сюжетні лінії, якими завершили «Браму обелісків». Але окрім цього, ще й зʼявляється третя сюжетна лінія, яка покаже нам, чому сталося те що сталося, та чому відбувається, те, що відбувається з цим світом. І ось оця лінія для мене була найкращою.
Погодьтесь, що завжди цікаво розкрити таємницю, загадку, зазирнути в минуле й зрозуміти, який звʼязок? А уявіть це в планетарних масштабах, в масштабах всього людства, і стане ще цікавіше.

Завершальну книгу циклу я читав з великою паузою після другої, навіть не думав, що буду дочитувати, але… але варто було братися одразу, бо оу май, як же це було несамовито, розпачливо, зворушливо й епічно.

Навіть не буду лукавити, кажучи, що зрозумів усе, й усе легко читалось і розумілось, бо це абсолютно не так.
Це дуже важка трилогія, як морально, так і з точки зору побудови світу. Але розбиратися в усьому цьому дуже сильно кортить.

В кінці лише хочу додати вибачення, вибачення до головного «антагоніста».
Пробач мене, батечко Земле, якщо я тобі колись шкодив, і не гнівайся на мене… хоча тобі мабуть все одно, адже всі люди однієї породи…

Ну шо, це було дуже добре, місцями дуже сумно, місцями смішно, місцями моторошно, а подеколи епічно!

Для мене це 9,5/10 ✨✨✨ бо все таки не ідеально

Але якщо ти насолоджуєшся чимось, чи будеш ти витрачати час на докопування до якихось незістиковок чи сюжетних дірочок, чи нелогічних вчинків, чи випадковостей які там де й коли треба? Я не стану, бо я насолоджувався історією.

Дуже радий, що прочитав поки що цю дилогію. Мене затягнула ця магічна, таємнича атмосфера Нью Гейвена і подорожувати історією міста та головних героїв мені було захопливо.

Ця частина мені сподобалась більше, ніж перша, бо мабуть по-перше ми вже орієнтуємось в цьому всесвіті, а по-друге, бо тут в нас все таки більше йде увага та фокус на персонажах, а в жанровому плані більше саме на міське фентезі, в той час, як «Девʼятий дім» більше був містичним детективом (?)


Так ось, сюжетно тут все зрозуміло чим будуть займатися головні герої, про це ми дізнаємось в «Девʼятому домі», але не варто забувати наскільки добре Бардуґо прописує деталі в цей світ!
І в другій частині сюжет виглядає набагато більш цілісним.

Найбільше мені сподобалися саме таємниці міста, щоденники колишніх студентів, легенди та міфи, описи артефактів, які вплетені так гармонійно в цей сюжет, що ну вау просто! Саме це і розвинуло сюжет та розширило масштаби історії першої частини!

Ну і звичайно персонажі, навіть якщо хтось може й не сподобатись, але факт того що вони всі живі, всі мають свою мотивацію, свої переживання, минуле, цей факт не дасть залишитись у стороні від них.

Алекс, Доус, Дарлінгтон, Тернер (усіх наступних спойлерити не буду), є сімʼєю, якщо не кровною, то душевною!
І я бачу як для когось вони можуть стати домом, адже дім це люди, а не місце!


Якщо Вам сподобався «Девʼятий дім», то чого ще чекаєте??

Це вогнище і 17/10 🐦‍🔥

Тепер і я пізнав на собі, що таке «ковтнути книгу» і на ці 7 годин, що я читав цю книгу, вдихав запах соленого моря та чув як розбиваються о камені хвилі, я просто забув та й забив на все!

Мене переповнюють враження та емоції, це просто неймовірна книга і для мене вона є найкращою прочитаною в 2024 році (поки що).

І дивлячись на останні роки, саме книги українських авторів для мене стають найкращими.

Звісно можна сказати що історія не ідеальна, десь може бути помітно банальний момент, десь очевидний хід чи фразу, але це працює!

Про сюжет не хочу писати, він справді хороший, і я вважаю що варто самому в цьому переконатися.
Відмічу лише, що так майстерно написати «поганого» головного героя може тільки талановитий автор. Я справді почав ненавидіти Данила, чорти б його побрали 😅

Для мене це в першу чергу була рефлексія 90х років, бідність, совкові пожитки, совкове мислення дорослих, але таке точне дитинство (чого варта тільки згадка про «великий наручний годинник», який в ті часи мабуть був у кожного.
Далі також ностальгічні моменти, адже дія відбувається в 2011 році, згадки різних реклам того часу, запах сухариків з хроном та діти які рубаються в Counter-strike, ну й таксі за 13 гривень. Порадувала згадка роману «Терор» (який я вже читав, і відчував подвійне занурення в історію так би мовити).

Але також ця книга як для дитини 90-х була дуже тригерною для мене.

В цій маленькій книзі описується до чортиків багато проблем та тем:
-Величезна проблема алкоголізму (я її поставив на перше місце, бо це є найболючішою темою для мене, і власне через це я й не вживаю алкоголь, але тут майже кожен чоловічий персонаж пʼє та й в принципі кожен хто виріс в ті часи бачили подібну ситуацію)
-домашнє насилля
-несхвалення батьками
-мрії жити нормальне життя
-самотність
-жорстокий світ та люди
-сутність людини та її призначення
-природу та силу стихії
-про те що людині потрібна людина та любов, розуміння
-заздрість та его
-про несправедливість цього світу та життя
-про вплив батьків на майбутнє своїх дітей
-про ненависть яка зріє в кожному -про саморуйнування
-про безумство
-про біль яка з нами завжди
-корупція
-влада


Список, мабуть, продовжу, коли перечитаю)

Звісно це все приправлено містичною напруженою атмосферою маленького морського містечка, ти прямо відчуваєш як хвилі бʼються о стіни маяка, як холодний вітер завіває у шпарини в цеглі, але тут головну роль грають саме люди та їх долі!


Тут вчувається і Кінг, і Павлюк і Лавкрафт (куди ж без нього на маяку, навіть згадка Ктулху є, гиги)

Я дуже радий що відкрив для себе нового українського автора, і додаю його в список до Павлюка та Кідрука

Реґ та Ріко продовжують свою подорож, але вже не самі!
Наначі тепер в команді!

З кожним томом ми дізнаємося щось нове й шалене про цю Безодню. В цьому мабуть і полягає цей секретний інгредієнт аби купувати продовження далі й далі.

Так як глибинологів манить ця Безодня та усі її загадки й артефакти, так і мене манить наступна частина цих пригод.

В цій частині ми продовжимо спуск в нижні шари Безодні та зустрінемося з новими небезпеками (думаю після 3 тому буде очевидно кого ж саме зустрінемо, але я не буду про це казати, просто напишу що чорти тут ще ті 😅)

Минулий том задав неймовірно емоційну планку (яка для мене поки є піком історії), тут же більше уваги саме до оповіді та психологізму.

Ну і звісно ж нові рецепти та оцінка від Реґа)

«події, які з нами відбуваються — навіть найгірші, — сприяють тому, щоб ми стали тими, ким є. Вони — частина нас, навіть якщо ми робимо все, щоб їх забути.»


Це було цікаво та захопливо!
Карізі точно знає формулу, як написати так, щоб ти думав про його історію навіть якщо якимось дивом вдалося від неї відірватися!

Ту кількість теорій та варіантів розвʼязання загадок я не згадаю в якій ще б книзі я зміг побудувати. І навіть те, що деякі моменти вгадалися, це не значить що ви вгадаєте все і це не значить що зіпсується якесь враження.

По атмосфері все прекрасно, адже в нас тут Флоренція зимою, містичні італійські вулички та затишні кімнати з камінами (що ще треба?)

Для основи сюжету взятий гіпноз, який взагалі може дозволити придумати будь-який хід чи поворот, і автор користується цим майстерно.

Для мене найголовнішою темою цієї історії є саме питання сімʼї та місця дитини в сімʼї, дитячі травми та втрата близьких людей. За стрімким та напруженим сюжетом вистежується чіткий посил автора (та навіть у присвяті це вказано), яке значення для батьків мають діти і навпаки, і про ось цю любов, любов яку не може ніхто окрім тебе відчути до дитини і про те на що ми здатні коли питання стосується дітей.

«той, хто не має сім’ї, не знає, що таке боятися по-справжньому»

В центрі сюжету у нас дитячий гіпнотизер або «той, що присипляє дітей» Пʼєтро Джербер, син видатного дитячого гіпнотизера, та й просто нормальний чувак з дружиною та дворічним сином. І все наче добре, робота йде, сімʼя не бідує, поки йому не телефонують із Австралії та просять взятися за справу Ханни Холл. Ханна 30-річна жінка, яка хоче розібратися в собі та своїх дитячих спогадах, бо вона думає, що вбила свого маленького братика в дитинстві, і просто не памʼятає цього і де він захований, тому їй потрібен гіпноз.
Пʼєтро береться до цієї справи досить скептично, але з кожним сеансом (з кожною сторінкою), Ханна зацікавлює його все більше, а клубок загадок стає все заплутанішим.

Здалося ніби переповів анотацію (саме тому не люблю писати відгук з частиною про сюжет), але хіба це вже не цікаво?

Розвʼязка в дусі фільмів «Невидимий гість» чи «Транс», чим не варіант як приємно й атмосферно провести свій вечір?
Читається легко, але деталей та підказок розкидано просто безліч (це лише в кінці ми всі такі, «ааа, ну так це ж було очевидно»), тому будьте уважні!