Найбільше мої думки під час прочитання займав той факт, що прізвище автора, дуже співзвучне з наркотикоком зі світу Відьмака 🐺(фісштех). Може тому ця книжка й відчувалася для мене як якийсь бед тріп.

Можливо я не спіймав потрібний настрій, чи просто текст не мій. Читалося дуже легко справді, ну і цікаво все таки було в чому справа, але співпереживати персонажам я не зміг. Жодному.
Одне діло коли ненадійний оповідач один, а коли це всі дійові особи, трошки стає «ну такє»🤕

Ця історія пронизана депресією, тривожністю та ірреальністю абсолютно всього, що коїться.

Терапія пройшла безуспішно, шокуючий шок мене не пройняв, персонажі вибісили, погода погана, тепер почуваю себе ще гірше 😅

Якщо колись мій онук попросить почитати йому якусь історію на ніч (та й навіть якщо не проситиме), я сяду поруч з ним і почну: «Людям, що помирають властиво паскудитись.»

Мені здається я знайшов свій улюблений всесвіт, своїх улюблених героїв, та просто хочеться сісти поруч з Джеєм Крістоффом, замовити нам випивки розмовляти годинами, бо ще я знайшов у авторі свого друга (першого друга з Австралії між іншим).

Найкраща взаємодія оповідача з читачем, яку тільки можна уявити, у вигляді зносок, в яких також прописується лор, але не просто сухими фактами, а під кожен факт є ціла історія, чи легенда, чи міф, часто жартівливо поданий, а часом дуже жорстокий, як і весь світ де майже постійно світить одне чи більше сонць!
Нарешті, якщо перед героями виникає біда, вони не будуть говорити «От дідько», а обіллють все поруч реалістичною лайкою.

Надзвичайна світобудова, яка вплетена так майстерно, що я просто хочу аплодувати з посмішкою на обличчі! Тут за 10 сторінок може бути стільки лору (і то лише в діалогах), що просто браво!
Велика кількість національностей, держав, їхні культурні особливості, загадки, таємниці, та тут стільки всього, що можна окремий канал на ютубі створювати чисто по лору Хронік Безночі (а це ідея до речі, якби я не соромився тільки).
Цей світ дійсно хочеться дослідити, й побувати тут скрізь, побачити як живуть Ліїсянці, чи побувати в припортових містечках Ісіїру.

Тут немає прохідних персонажів, немає того до кого можна буде лишитись байдужим (згадайте хоча б Свиномаца, чи Піпа), ти або будеш симпатизувати й переживати за персонажа, або будеш ненавидіти його всім серцем (та Скаева, я на тебе дивлюся!). Якщо про кожного персонажа з Безночі написали б якусь повість чи просто навіть розділ, я був би тільки радий, бо всі вони мають своє харизматичне я!

Мія Корвере, то взагалі моя пристрасть тепер, бо в неї є чітка ціль, і хоча вона може нагадувати Арію Старк з Пісні льоду та полумʼя, проте вона унікальна
Вона жорстка, сильна, й деколи слабка, вона саркастична та червива на язик, вона жорстока та деколи мʼяка, вона небезпечна та буває самотня, вона може бути абсолютним злом і ніжною дівчинкою
І це все у 16 років!
Мія - моя Римська імперія!

Я готовий пробачати цій історії все, провисання сюжету, чи деякі нелогічності, ну от просто хочу, бо просто існують такі оповідки, які ти точно знаєш, прямо для тебе. Я цілком розумію, як декому книга та цикл може не зайти, і це нормально. Але для мене це просто Римська, ні, стоп стоп…. Для мене це Ітрейська республіка!
Мені хочеться викурити з Мією та Аелієм сигарилу. Хочеться замовити пікантне чилі у Жирного Даньйо. Хочеться посидіти в барі з Меркуріо (про нього взагалі хочу окремий приквел!), хочеться вкрасти у Мишолова шкарпетку, хочеться жити з цим світом у серці далі. Захоплююся всією душею, частинка якої тепер завжди у Богодолі (сподіваюсь тільки що не болоті лишилась).

Чи може звичайна на перший погляд історія вендетти бути чимось таким шедевральним? Може.
Бо це не тільки про помсту, про кохання також є, про політичні інтриги й владу, владу абсолютну та владу над собою, про природу вбивства та смерті, про зранених людей, про віру та богів, про людяність та жорстокість.

І врешті-решт, після цього, це історія про дівчину. Яку звали Мія. І яку я полюбив, так само, як і автор!

P.S.
Окрема повага до видавництва Небо, за цю книгу та за всі вже видані й майбутні, ви просто неймовірні!

Хочу почати цей відгук з відгуку (сорямба) який розміщений на задній частині суперобкладинки: «Ця книжка пиз**** яка класна!»

Дуже важко не погодитись з цими словами.
Це просто чистий дофамін у буквенній формі!

Неймовірно темпова, емоційна, весела, драматична, епічна, крутецька історія з одними з найкращих персонажів евер!
Хімія між цими персонажами настільки чудова й гармонійна, кожен легіонер загону 312 є хоч і на перший погляд типовим персонажем (за своїм класом), але щось в них є таке, що закохує й змушує співпереживати та симпатизувати усім головним героям!
І нарешті, тут головні герої усі, адже навіть оповідь ведеться від кожного члена команди, і нарешті це зроблено як треба, дуже майстерно і гарно.

Для мене це було наче граєш в «Mass effect» в кімнаті з космічним освітленням та саундтреком з Вартових галактики!

Чудово обіграні вставки з лором після розділів, які чудово виглядають в ролі перебивок між розділами, оформлені від імені портативного помічника-ПК, який дуже дорогий до речі, і якому постійно закривають рот, бо він ще й трохи не вміє тримати язик за зубами 😀

Комічні ситуації, стьоб майже кожним персонажем інших, особливо стьоб нашого космічного ельфа відсилками на Володаря Перснів (та ви шо), вперемішку з порятунком Всесвіту, давніми цивілізаціями, особистими драмами, стосунками ну і звичайно фартом

Неймовірне оформлення, форзаци, обкладинки, шрифти, зріз, РМ творить магію з кожною наступною книгою!

Впевнений, що кожен знайде собі свого фаворита із Загону 312, бо персонажі це те навколо чого тут все й працює так як і має працювати в гарній книжці!
І з нетерпінням чекатиму продовження пригод у другій та третій частині.

Шикарний початок року, гарний настрій, трошки суму і просто задоволення, і це точно не все, на що здатні Емі Кауфман, Джей Крістофф, вся команда РМ!

Зараз 22:47, я у місті Костянтинівка (Донецької області), мої пальці у блискітках від літер з обкладинки «Рекурсії», і я не можу дібрати слів, для відгуку про цю книгу…

Спробуємо разом?

«От що значить бути людиною: краса і біль - перше без другого не має сенсу»

Отож, чи хотіли б ви повернутися в минуле та щось виправити? Така думка точно виникала в кожної людини у світі. Хтось, на жаль, і не може змиритись із минулим, втрачаючи себе теперішнього та відповідно майбутнє.

Як ви розумієте, ця історія про памʼять та час. Основна ідея. Але тут також настільки неймовірна та гарна історія кохання, що раджу таки взяти з собою мисочку для рідини з очей (ну для сліз типу). Окрім цього це історія про біль, про втрати, про жадобу, про владу, про людську сутність та пізнання себе.

Я трішки був розчарований першими 60-70ма сторінками, бо мені зовсім не сподобався той куций стиль оповідки, яким Крауч їх написав. Проте, що далі читаєш, то більше розумієш, що це було зроблено навмисне, і в кінці розумієш, що це дійсно так мало бути.

Мені дуже віяло всю книгу вайбами фільмів Крістофера Нолана, і я вважаю, що він би міг екранізувати це просто на найвищому рівні.

Може здатися, що в «Рекурсії» в певний момент, буде повний сюжетний хаос, але повірте, все стане на свої місця. Науково-фантастична складова не така вже щоб надто складна для розуміння, просто трошки більше уваги потрібно, ніж на звичайний трилер.

Чим ще змусити вас прочитати «Рекурсію»? Нууу, можете уявляти головну героїню в образі Емілі Блант (і тільки так!)


«Що ж таке час? Коли ніхто не питає мене про це, я знаю, але як тільки йдеться про пояснення, я вже не знаю»

Всьоооо, бігом читати!

6/10 ✨

Той випадок, коли очікування настільки високі через величезну кількість позитивних відгуків, що в результаті враження просто розбиваються об підлогу.

В цілому було цікаво, інтригуюче та атмосферно. Взагалі не помічав як спливає час читаючи цю книгу.
Фріда Мак-Фадден вміє писати трилери, ці короткі розділи не відпускають, постійно хочеться ще один а потім ще і ще, читається швидко, легко, кінематографічно.
Тому я цілком розумію тих, кому прямо дуже подобається, адже авторка знайшла свою формулу успіху і не дивно, що тиражі розходяться мільйонами по світу.

Але як для мене, саме розвʼязка й була найслабшим місцем в історії.
Був момент коли я шокувався, але шкода що тільки один. Ну й трошки завʼязка затягана вже. Так протягом читання й було, що усі моменти ти згадуєш як «це ж було вже».

Є кращі трилери, є гірші.