Серед десятки фентезійних та фантастичних книг, я шукав щось попростіше, і вирішив прочитати «Хтось, кому ти довіряєш». Чомусь до речі, жодного відгука на неї не бачив. Але я зрозумів в принципі чому.

Отож, маємо сюжет, який я бачив вже ніби десяток разів мінімум. Дівчина Емі влаштовується на роботу ким? Правильно, домашньою працівницею. До кого? Правильно, до таких собі багатіїв, у яких на перший погляд все прекрасно. І де це відбувається? Правильно знову, десь далеко від цивілізації.
Все ну прямо дуже типово та клішово як для завʼязки.
Але що не кажи, сюжетна лінія минулого Емі, добре доповнювала історію.
Ну і звісно вражають краєвиди Ірландської глушини, це місце справді є райським куточком де є все, і горе, і зеленющі поля, і пляжі з морем, і затишні будівлі, ех…хочу в Ірландію на пляшечку Ґіннеса.

Десь перша половина книги була доволі повільною та нуднуватою, проте як то завжди буває, під кінець важко було відірватися, власне те, заради чого й варто читати такі історії.

Тему хворобливих стосунків, привʼязаностей, які входять у звичку, та згодом у якусь фобію та залежність, домашнього насильства, дитячої травмованості важко було читати. Головну героїню справді було дуже шкода.
Для мене вона була от ніби похмура версія Фіони Ґалагер з серіалу «Безсоромні»

P.S.
Ну і звісно ж відмічу, як же ж багато чоловіків є гімном в очах у жінок, якщо вже стільки книжок є про це)

«Вовчі землі» 🐺🥀🏰

🔥🔥🔥🔥🔥

Почну цей відгук зі звуку, який видає мабуть наймиліше створіння, яке я мабуть зустрічав на сторінках книг. «Хух» 🦔

В моєму списку фентезійних світів, куди хочеться повернутися, і який став для мене затишним прихистком стало більше. І наскільки чудово це, розуміючи, що це наша українська молода авторка, в якої ще весь шлях попереду!

«Вовчі землі» це дуже атмосферне, словʼянсько-мітологічне епічне фентезі, з великою кількістю політики, інтриг, загадкових створінь, харизматичних персонажів, небезпек, дилем та куди вже без них - війн.

З перших розділів мене ніби затягнуло у світ Відьмака, тільки головною героїнею тут стала Йенефер на максималках 🪄(дозволю вже собі це порівняння, бо хто мені заборонить?). І це зовсім не погано, що багато хто порівнює цей твір саме з роботами Сапковського. Перші розділи взагалі відчувалися ніби окремий вступний квест в першому Відьмаку (який для мене завжди буде найатмосфернішою грою евер). У голові чується той самий звук флейт, скрипок, лютні та барабанів 🥁🪈🪕

Але не думайте, що тут не вистачає самобутності. Пані Наталя Заруднюк пропрацювала дуже глибокий та класний світ, якому віриш та персонажів, яким співпереживаєш.
А видавництво Віхола втілило це все у реальність дуже якісним виданням!

Залишилось дочекатися наступної частини тільки і знайти час серед інших 17 циклів…

Найбільше мої думки під час прочитання займав той факт, що прізвище автора, дуже співзвучне з наркотикоком зі світу Відьмака 🐺(фісштех). Може тому ця книжка й відчувалася для мене як якийсь бед тріп.

Можливо я не спіймав потрібний настрій, чи просто текст не мій. Читалося дуже легко справді, ну і цікаво все таки було в чому справа, але співпереживати персонажам я не зміг. Жодному.
Одне діло коли ненадійний оповідач один, а коли це всі дійові особи, трошки стає «ну такє»🤕

Ця історія пронизана депресією, тривожністю та ірреальністю абсолютно всього, що коїться.

Терапія пройшла безуспішно, шокуючий шок мене не пройняв, персонажі вибісили, погода погана, тепер почуваю себе ще гірше 😅

Якщо колись мій онук попросить почитати йому якусь історію на ніч (та й навіть якщо не проситиме), я сяду поруч з ним і почну: «Людям, що помирають властиво паскудитись.»

Мені здається я знайшов свій улюблений всесвіт, своїх улюблених героїв, та просто хочеться сісти поруч з Джеєм Крістоффом, замовити нам випивки розмовляти годинами, бо ще я знайшов у авторі свого друга (першого друга з Австралії між іншим).

Найкраща взаємодія оповідача з читачем, яку тільки можна уявити, у вигляді зносок, в яких також прописується лор, але не просто сухими фактами, а під кожен факт є ціла історія, чи легенда, чи міф, часто жартівливо поданий, а часом дуже жорстокий, як і весь світ де майже постійно світить одне чи більше сонць!
Нарешті, якщо перед героями виникає біда, вони не будуть говорити «От дідько», а обіллють все поруч реалістичною лайкою.

Надзвичайна світобудова, яка вплетена так майстерно, що я просто хочу аплодувати з посмішкою на обличчі! Тут за 10 сторінок може бути стільки лору (і то лише в діалогах), що просто браво!
Велика кількість національностей, держав, їхні культурні особливості, загадки, таємниці, та тут стільки всього, що можна окремий канал на ютубі створювати чисто по лору Хронік Безночі (а це ідея до речі, якби я не соромився тільки).
Цей світ дійсно хочеться дослідити, й побувати тут скрізь, побачити як живуть Ліїсянці, чи побувати в припортових містечках Ісіїру.

Тут немає прохідних персонажів, немає того до кого можна буде лишитись байдужим (згадайте хоча б Свиномаца, чи Піпа), ти або будеш симпатизувати й переживати за персонажа, або будеш ненавидіти його всім серцем (та Скаева, я на тебе дивлюся!). Якщо про кожного персонажа з Безночі написали б якусь повість чи просто навіть розділ, я був би тільки радий, бо всі вони мають своє харизматичне я!

Мія Корвере, то взагалі моя пристрасть тепер, бо в неї є чітка ціль, і хоча вона може нагадувати Арію Старк з Пісні льоду та полумʼя, проте вона унікальна
Вона жорстка, сильна, й деколи слабка, вона саркастична та червива на язик, вона жорстока та деколи мʼяка, вона небезпечна та буває самотня, вона може бути абсолютним злом і ніжною дівчинкою
І це все у 16 років!
Мія - моя Римська імперія!

Я готовий пробачати цій історії все, провисання сюжету, чи деякі нелогічності, ну от просто хочу, бо просто існують такі оповідки, які ти точно знаєш, прямо для тебе. Я цілком розумію, як декому книга та цикл може не зайти, і це нормально. Але для мене це просто Римська, ні, стоп стоп…. Для мене це Ітрейська республіка!
Мені хочеться викурити з Мією та Аелієм сигарилу. Хочеться замовити пікантне чилі у Жирного Даньйо. Хочеться посидіти в барі з Меркуріо (про нього взагалі хочу окремий приквел!), хочеться вкрасти у Мишолова шкарпетку, хочеться жити з цим світом у серці далі. Захоплююся всією душею, частинка якої тепер завжди у Богодолі (сподіваюсь тільки що не болоті лишилась).

Чи може звичайна на перший погляд історія вендетти бути чимось таким шедевральним? Може.
Бо це не тільки про помсту, про кохання також є, про політичні інтриги й владу, владу абсолютну та владу над собою, про природу вбивства та смерті, про зранених людей, про віру та богів, про людяність та жорстокість.

І врешті-решт, після цього, це історія про дівчину. Яку звали Мія. І яку я полюбив, так само, як і автор!

P.S.
Окрема повага до видавництва Небо, за цю книгу та за всі вже видані й майбутні, ви просто неймовірні!

Хочу почати цей відгук з відгуку (сорямба) який розміщений на задній частині суперобкладинки: «Ця книжка пиз**** яка класна!»

Дуже важко не погодитись з цими словами.
Це просто чистий дофамін у буквенній формі!

Неймовірно темпова, емоційна, весела, драматична, епічна, крутецька історія з одними з найкращих персонажів евер!
Хімія між цими персонажами настільки чудова й гармонійна, кожен легіонер загону 312 є хоч і на перший погляд типовим персонажем (за своїм класом), але щось в них є таке, що закохує й змушує співпереживати та симпатизувати усім головним героям!
І нарешті, тут головні герої усі, адже навіть оповідь ведеться від кожного члена команди, і нарешті це зроблено як треба, дуже майстерно і гарно.

Для мене це було наче граєш в «Mass effect» в кімнаті з космічним освітленням та саундтреком з Вартових галактики!

Чудово обіграні вставки з лором після розділів, які чудово виглядають в ролі перебивок між розділами, оформлені від імені портативного помічника-ПК, який дуже дорогий до речі, і якому постійно закривають рот, бо він ще й трохи не вміє тримати язик за зубами 😀

Комічні ситуації, стьоб майже кожним персонажем інших, особливо стьоб нашого космічного ельфа відсилками на Володаря Перснів (та ви шо), вперемішку з порятунком Всесвіту, давніми цивілізаціями, особистими драмами, стосунками ну і звичайно фартом

Неймовірне оформлення, форзаци, обкладинки, шрифти, зріз, РМ творить магію з кожною наступною книгою!

Впевнений, що кожен знайде собі свого фаворита із Загону 312, бо персонажі це те навколо чого тут все й працює так як і має працювати в гарній книжці!
І з нетерпінням чекатиму продовження пригод у другій та третій частині.

Шикарний початок року, гарний настрій, трошки суму і просто задоволення, і це точно не все, на що здатні Емі Кауфман, Джей Крістофф, вся команда РМ!