«Піранезі» 🐚🐚🐚

Однозначно 5/5, 10/10

«Нічого. Я вважаю, що це взагалі нічого не означало.»

Жоден трилер не зрівняється по напрузі й загадковості із Піранезі. Але це не трилер.
Жодне фентезі мабуть не має подібної світобудови. Але це й не фентезі.
Жодна інша історія з таким маленьким обʼємом не змогла б стати вмістилищем для всього того, що тут є. Але це й не просто історія.

Це головоломка й це cozy read.
Це потік свідомості й це скло.
Це щось настільки незвичне, макабричне й екзистенціальне.
Але все одно, що це?)
Це Піранезі (але його звуть не так).
Це буде для вас тим, чим ви захочете, чим побачите самі!
(Для себе я отримав найцікавішу історію за дуже багато років)
Це про красу в нас, гріховність, невинність, самотність, про втечу від Світу
Це про інакшість, про давно минувші дні та моменти спокою і краси, які ми так бажаємо зберегти в собі і якусь сильну віру та силу, що тримає нас живими

Протягом читання мені дуже нагадувало атмосферою та настроєм книги «Квіти для Елджернона» та фільму «Вигнанець» (Cast away з Томом Хенксом). Але, як мабуть розумієте і тут у кожного буде своє порівняння.

Дуже рекомендую до прочитання цю маленьку книжечку з її величезною душею.

Часом Кларк ніби читала мої думки, бо саме так я себе і відчував:

«Я, здається, майже несвідомо звик ставитися до цих записів як до писань оракула чи провидця, людини у стані шалу чи натхнення, яка передає знання — щоправда, в дивній формі, так, що їх непросто осмислити»

Буде злочином писати хоч щось про сюжет.
Буде злочином ігнорувати красу Залів та Статуй.
Буде злочином писати, що Піранезі це дзеркало душі.

«Можливо, так і буває, коли ти поряд із іншими людьми. Можливо, навіть люди, які вам подобаються та якими ви неймовірно захоплюєтеся, змушують бачити Світ таким, яким його бачити не хочеться.»

«Грозовий фронт» ⛈️💀🧌
(1 книга. Справи Дрездена)
7/10 хтивих черепів

Ну шо, мало мені Дискосвіту Пратчетта 🧙‍♂️давайте ще один довжелезний цикл
І так само з книгами Пратчетта Справи Дрездена повʼязує магія, гумор, іноді абсурд та кайфова легкість у читанні (справді це відчувається ніби книжкова відпустка)

Гаррі Блекстоун Копперфільд Дрезден. Гостроязикий джентельмен-старовір, в якого не вистачає коштів на оплату оренди, з жінками не складається, бізнес йде зовсім не так, як хотілося б, хоча з чого б це 👀
Бо він чарівник (навіть в газеті оголошення є) у здавалося б звичному світі, де люди більше вірять науці та чомусь звичному! В цьому перша цікавинка цього персонажа, адже в присутності Гаррі, будь-яка техніка починає барахлити, що й показує нам несумісність магії та науки ⚠️
Інша цікавинка, що я ще не бачив жодного персонажа, який би настільки майстерно вляпувався б в стільки гімна й проблем 🤯
Ну і ще він збіса харизматичний, може довести до сліз вампіра, чи голяка надавати по дупі демону, ну таке, типова середа чарівника в Чикаго.

Атмосферою мені дуже нагадало Ґотем 🦇з ворогуючими кланами, бандами, мафіозі.
Суміш серіалу Надприродне 😈, компʼютерної гри Wolf among us 🐺, коміксів та фільму про Джона Константина ✝️
А також чомусь згадався старий серіал Десяте королівство 🧌 (хто памʼятає, тому повага, ну й сертифікат в аптеку не завадить)

«Знаєте, іноді в мене складається враження, що Дехто там, нагорі, мене дуже недолюблює»

«Можливо, краще було б залишитися вдома та попрактикувати веселу, безпечну й заборонену чорну магію»

«От срака, - вилаявся я. У скрутні моменти я стаю дуже красномовним»

Легка історія, масштабний цикл, який надалі впевнений стає тільки кращим!

Точно залишу своїм дітям цю історію (якщо вони в мене будуть)

Ніби екскурс в магію з нуля, і це так гарно й так чудово працює

Ну й Сатору Годжо як завжди (навіщо він тільки імʼя змінив?)

«Будинок Старлінгів»

Поставлю їй 18 (по якій шкалі, самі вирішуйте)

Це історія кольору ржавчини та плісняви, із запахом туману й вугілля. (Сподіваюсь не дуже пафосно для початку 😅)

Якщо вам подобається містика, якщо вас заворожує прекрасна проза (якої тут більше ніж містики, і яка класніше все-таки) то це точно вам треба!

Звісно, як і в будь-якій книзі, є моменти які хочеться викинути, якісь одруківки, нелогічні моменти, але…
Це бляха дуже гарно написано! Красивезні описи, прекрасні порівняння.
Якби я відмічав щось в книгах, то ця точно була б спотворена олівцями й стікерами.
Перші 70% історії для мене буди майже бездоганними! Далі вже полетів чисто за сюжетом (ну і був розділ коли мені стало погано від тих діалогів), але вкупі це добре спрацювало!

Про сам сюжет не люблю розповідати (тут навіть боюсь сказати, що є любовна лінія - бо може це спойлер).
Соу, ми маємо головну героїню Опал.

Знову мені бачиться Фіона Ґалагер, ну чомусь у дівчат які такі типу непутьові й стражденні такий вайб у мене)
Опал - дівчина з тих людей, у кого є два списки, які вони повинні скласти
Перший - що потрібно
Другий - що хочеш
Але в Опал є тільки один список, з одним пунктом. Врятувати від такого життя свого брата, навіть ціною своєї втраченої молодості, здоров’я, відмовившись від усього, заради брата.

«Я намагаюся побудувати для нас щось реальне, будинок з каменю й дерева, а не з бажань і мрій. Я працюю скільки можу, решту краду. Я нікому нічого не винна»

Ми ніби дійсно у неї в голові, рефлексуємо минулим, проходимо все її життя, ставлення до міста, мами, брата, людей, які стали для неї рідними, навіть до кішки зі смітника та до усіх з ким вона взаємодіє
І їй просто віриш! І щиро не розумієш, чому ця дівчина має це все проходити.

«Я хотіла бути людиною, яка переймається про пристойність і приватність, про те що правильно і неправильно - але, я не така»

Опал таки гостра на язик, саркастична, ядуча, і доволі жорстка у висловах, вона вихована цим містом грає там де потрібно грати, краде там де треба вкрасти, бреше там де це потрібно і от отримуємо чудову головну героїню. Вона разом зі своїм братом Джаспером дуже реалістично написані, як мінімум у відносинах однин з одним
Для прикладу:
«Джаспер досі не повернувся (я написала йому «привіт, дай знати, якщо тебе вбили чи ти приєднався до секти», а він відповів «не вбили», а потім «милістю Володаря Зену»

Тут вступає в дію містична складова, а саме той самий Будинок Старлінгів. На чолі зі своїм єдиним мешканцем - Артуром (якого боїться все місто, який не виходить за територію маєтку та й взагалі «він потворний і дивний»)

Взаємовідносини Опал з Артуром, дуже цікаві, і розвиваються повільно
бринять цією напругою, постійною недовірливістю, але з іншого боку й мовчазною теплотою і трохи божевільною довірою, яка розкривається з кожним розділом все більше, ну короче самі прочитаєте 😅
«…я в боргу перед вами. Ви ж віддали мені пікап.
— Я не віддавав вам пікапа.
— Це якось неввічливо — я ж вам кішку подарувала.
Куточок Артурового рота смикається догори, перш ніж він знову хмуриться, і я думаю, що ті пів літра крові, якої мені коштувало затягнути її (кішку) до пікапа, напевно вартували того»

Ну й за цими відносинами цікаво, дуже цікаво спостерігати, дівчина не підліток, але і не зовсім доросла, покинута в жорстокому місці з братом, який є усім її світом, і хлопець, який береже таємниці, та є кошмаром усіх мешканців міста.
З часом Опал навіть починає рахувати бали за кожну посмішку, яку вдається витягнути з Артура (що доволі таки важко, якщо ти змушений жити в занедбаному будинку з привидами взагалі-то)
Коротше то файно!

Неймовірно цікаві таємниці сімейства Старлінгів, і постійно то тут то там спливає якась деталь, яка наближає нас до розгадки, атмосферою нагадує ніби як більш серйозну (або навпаки) версію Дивних Див чи що?
А їх розгадки приносять потрібний сатісфекшн!

Чому Опал з дитинства сниться Будинок Старлінгів?
Чому Будинок вживається тільки з великої літери?
Навіщо прописувати характер кішці?
Яку роль грають шпаки в цій історії і чому саме вони на обкладинці?
Чому місто постійно страждає?
Все варто розгадати!

Я розумію, що ця історія унікальна і все таке, але це ж прямо Пітьма Павлюка. Але ж ні. Але ж є щось. Ну типу, місто називається Едем (ну ви зрозуміли суть мабуть)
Ну от воно наче «Я бачу вас цікавить пітьма» амерікан едішн так би мовити.
Назва самого містечка Едем (що точно не віщує нічого доброго), і тут також спливає тема людської байдужості, люди розплачуються за це постійними трагедіями та кризами. Але (спойлер) тут нічого не відбувається просто так. Тому для мене це Пекло, Ад (Буськів Ад)
І як то завжди буває, люди в таких місцях мають відмінне почуття гумору (особливо чорного).
Це історія цілого містечка, яке повільно помирає, поглинається бізнесом, якому насрати насправді на все, окрім прибутку
А жителі страждають байдужістю (майже як у Павлюка), тому місто мусить спокутати свої гріхи
Навіть гг розуміє, що треба тікати з цього місця, але ж… тут можна пустити коріння чи не так?

«Але кожна копальня з часом вичерпується, як дає про себе знати кожен гріх»

Ну й в кінці
Якщо ми всі будемо залишатися байдужими, то будемо дуже довго розплачуватися. Якщо ще залишиться чим і кому. Зараз ця думка нам дуже актуальна.

Це однозначно роман, щоб завдати емоушенал демедж, добре шо я стресостійкий 😅

І памʼятайте, що ми завжди самі обираємо ким нам бути!

«Червоне повстання» ⚜️🚩🐺

10 ґолден піксі з 10

Людство вирвалося від тиранії Землі.
Людство панує в галактиці.
Але люди ніколи не змінюються.

Десь глибоко під землею Марса, тяжко працюють, добуваючи гелій-3, необхідний для завершення терраформування планети - червоні. Найнижчий прошарок цього людства.
Наш головний герой - Червоний (ну і він буде повставати, ясно ж?)
Це жорстоке місце, де вже в 35 років, ти стаєш старим як дід. Де гадюки мріють відкласти свої яйця в животі якогось необачного робітника, бо там тепліше. Де єдиним способом вибратися із безвихідної ситуації в шахті - є відтяти собі кінцівку серпом женця. Де за їжу, потрібно торгувати своїм тілом (ну як за їжу, хоча б за шматок хліба). Де гравітація така слабка, що для того аби зламати шию повішеному, рідним дозволяють тягнути його донизу.

Над усим цим стоїть Суспільство. Головним правилом якого є послух, повага, жертовність та ієрархія.
Основу Суспільства складають Золоті. Бездоганні люди з розумом Ейнштейна, силою Геракла, красою Афродіти та владою Цезаря.
Але чи бувають бездоганні люди?

«Люди не створені рівними: ми всі це знаємо. Є середні. Є й видатні. Є потворні. Є вродливі. Цього не було б, якби ми всі були рівними.»

Найголовнішим в цій історії для мене було те, що це неймовірно швидко (хаха), весело та з величезним розмахом, ну й звісно те, як деякі події та ідеї відгукуються в голові, в цих сучасних умовах (і це іноді було боляче).
І це найслабша книга в серії(!)
Я звісно слоу рідер, це моя особиста проблема, але ця історія має і може читатися супер швидко. Екшн в моменті взагалі не дасть покласти книгу вбік. І хоча головний герой багато кого бісить, і звісно ж присутній омериканський пафос і «обраність» гг, тут багато другорядних персонажів, які з легкістю витягують цей драйв.
Мені дуже імпонує, коли використовується Римська імперія для естетики (цікаво, чи може вже Римська імперія вважатися моєю Римською імперією?) і тут цього багато, як мінімум в назвах, іменах та згадках історії.
Класова «кольорова» система цікава та багатогранна, бо навіть в кожного кольору є свої підкольори.
Тут повно відсилок та великоденок (які я для себе так визначив, по факту мабуть то не так 😅), і всього одна!! зноска на весь текст.

В цілому, моментами мені згадувались і фільми «Троя» та «Виживший» (сподіваюсь це не спойлер), ігри Cyberpunk 2077 та Command and conquer і God of war.

Вас чекає чистий фан, масштабна історія, зі зрадами, пафосом, несправедливістю, жорстокістю і звісно ж повстанням та золотом із кровʼю.
«Break the chains» як то кажуть.
Ну і ще кажуть «Rise»

Містер Пірс Браун, ю хев май атеншн