"Цієї миті завтра" Емми Страуб: про любов, час і важливі вибори 📖

Чесно, спершу звернула увагу на обкладинку книги (так, це важливий нюанс у виборі книг, як не дивно), далі я взяла її до рук і прочитала фабулу. І вже не змогла покласти її назад — мені вона була потрібна.

Книга захоплює з перших сторінок і читається на одному диханні. Це одна з тих історій, які не хочеться відкладати, доки не дійдеш до кінця. Головна героїня, Еліс Стерн, здається досить суперечливою особистістю, але саме це й приваблює. Її хочеться розгадати, зрозуміти, що рухає нею, що приховується за її діями та думками.

Еліс отримує шанс повернутися в минуле, у своє шістнадцятирічне тіло, і це додає історії особливого шарму. Ця мандрівка в часі не виглядає банальною чи надто фантастичною. Навпаки, вона стає приводом для глибоких роздумів. Через Еліс авторка ставить багато важливих запитань, на які ти сам починаєш шукати відповіді: чи насправді я щасливий? Чи правильно обрав свій шлях? Чи достатньо ціную своїх близьких?

"Будь-яка історія може бути комедією чи трагедією, залежно від того, де її закінчиш. У цьому і полягає магія: одну й ту саму історію можна було розповісти нескінченною кількістю способів."

Особисто мене ця книга надихнула. Історія про любов, стосунки, сім’ю та другий шанс змушує замислитися про власне життя.

Авторка, Емма Страуб (https://www.emmastraub.net/biography), майстерно балансує між легкістю та глибиною, змушуючи тебе і усміхатися, і задумуватися про серйозне. Це моє перше знайомство з її творчістю, і тепер я точно хочу прочитати ще щось із її книг.

Якщо шукаєте книжку, яка зачепить серце і змусить замислитися, "Цієї миті завтра" — чудовий вибір. А ще, її так приємно читати, загорнувшись у плед із чашкою чаю, насолоджуючись моментом ☕️.

Нарешті я дочитала. Ця історія давалася мені нелегко, хоча загалом сподобався її вайб та образи героїв, які так майстерно описує автор.

Головний герой Андрій вирушає в селище Буськів Сад розслідувати зникнення маленької дівчинки Наді, але згодом розуміє, що таємниче зникла не лише вона. У селищі відбуваються дивні речі, але люди навколо удають, що все добре і нічого поганого не трапляється.

І тут автор вводить у сюжет образ Звіра — того, хто переслідує маленьку дівчинку...

Образ Звіра здається загадковим і лякаючим. Неможливо відразу зрозуміти, хто або що це. Але з часом стає очевидним, що за цим образом ховається глибший сенс. Можливо, Звір — це не просто фізична істота, а уособлення чогось більшого, наприклад, внутрішніх страхів або загадкової сили, що панує в селищі?

Мені дуже сподобалася атмосфера таємничості та напруги, яку автор створив протягом усього роману. Кожна нова глава відкривала нові загадки й інтриги. Особливо захоплює історія головного героя Андрія. Він не просто поліціянт, а людина, яка шукає не тільки зниклу дівчинку, а й, можливо, частинку себе. Його минуле, яке поступово розкривається, тісно пов'язане з темними таємницями селища. У кожному куточку Буськового Саду Андрій ніби намагається знайти відображення власних страхів і спогадів.

Я розумію, чому ця книга викликає змішані емоції. Вона або захоплює, або ні - це так. Це не легка історія, вона неочевидна. З кожною новою сторінкою містицизм переплітається з реальністю, що водночас захоплює і спантеличує. Цей роман нагадав мені готичні повісті...

Але книгу варто прочитати, щоб скласти власну думку, особливо якщо ви фанат подібного жанру. Іноді саме такі історії допомагають знайти відповіді на запитання, які довго шукали...