Родинна сага чотирьох поколінь корейців, які змушені жити в Японії, як емігранти.
Що я знала про окупацію Корей Японією до цього роману? Приблизно нічого 😅 Саме тому одним з шарів задоволення було саме пізнання нового.
Попри те, що фізично книга намагалася позбавити мене очей (там дуже дрібний сірий та нечіткий шрифт із дуже малим міжстрочним інтервалом), від самої історії я отримала купу задоволення.
По-перше, абсолютна терра інкогніта для мене — Корея, Японія, все 20 століття. Інша культура, часто — геть інша, до майже різновидового відчуття, інші паттерни нормальності (ну, наприклад, один з героїв розірвав стосунки із батьками, буквально заявив, що він їм більше не син, але все життя продовжував надсилати гроші матері, бо всі діти мають надсилати гроші батькам, навіть якщо самі голодують. А до чого тоді була ота демонстрація відчуження?).
Але при цьому такі зрозумілі моменти із життям в окупації, із намаганням не забути й зберегти свою ідентичність, із унормованим перебуванням в положенні людей -надцятого сорту, із висміюванням твоєї мови etc etc.
По-друге, сам формат родинної саги, коли тобі описують життя кількох поколінь — це те, що я дуже люблю в таких от романах "за життя". Так, наче ти стаєш частиною цієї родини і можеш підтримати розмову про бабусю, племінників і непутящого дядька Толіка, який знову запив.
Мене бісили деякі герої так, наче це мої родичі, які приїхали погостювати й затрималися щось вже надто довго. А якщо тебе бісить вигаданий персонаж як живий, то це хіба не найкраща похвала авторці?
Опукла історія, нативне занурення у культуру та час іншої цивілізації (майже), дуже живі та яскраві герої. Це однозначне #Дафа_радить!
Рецензія на роман «Пачінко» Мін Джін Лі
Видавництво: Артбукс, 2024
Мова видання: українська
Кількість сторінок: 480
Жанр: Роман (сімейна сага)
Загальний час читання: близько 10 годин 30 хвилин
“Коли у нас все добре, то нас не бентежить те, що в інших країнах, і ми продовжуємо жити власним життям. Власне горе робить нас ближчими з людьми, які пережили щось схоже.”
Враження від читання
Роман «Пачінко» Мін Джін Лі занурює читача в історію корейської родини, яка долає життєві складнощі на тлі колонізації Кореї, дискримінації корейців у Японії та воєнних подій ХХ століття. Книга доволі об’ємна, однак настільки захоплює, що я проковтнула її менш ніж за тиждень — попри загальний час читання в понад 10 годин. Це той випадок, коли масштаб сімейної саги не лякає, а навпаки, занурює у складний вир людських доль, про які важко забути й після останньої сторінки.
Єдине, що може стати випробуванням для читачів із поганим зором, — це дрібний шрифт. Було б чудово, якби видавництво «Артбукс» зробило перевидання з трохи більшим кеглем, адже великий роман із мілким шрифтом стає справжнім випробуванням для очей.
Історичний контекст і “класичний” вайб
«Пачінко» нагадує мені класичні сімейні саги початку ХХ століття — щось на кшталт «Тягаря пристрастей людських» Вільяма Сомерсета Моема чи «Саги про Форсайтів» Джона Голсуорсі. Якщо Голсуорсі розповідає про життя британців, то Мін Джін Лі зосереджується на корейцях, які змушені були будувати своє життя на чужині, зазнаючи приниження й дискримінації. Тут ідеться і про різні етапи історії Кореї (зрештою розділеної на Північну та Південну), і про непросту долю корейської діаспори в Японії.
В читанні чітко відчувається вплив великої класичної прози: поволі, але ґрунтовно розкриваються герої, їхні стосунки та сімейні таємниці. Саме цей “класичний фльор” надихнув мене знову повернутися до літератури модерну ХХ століття, яку я люблю як в контексті світової, так і української літератури.
Сюжетні акценти (увага, спойлери!)
Минуло вже одинадцять днів відтоді, як я перегорнула останню сторінку «Пачінко», однак у пам’яті міцно закарбувалися кілька ключових моментів:
Принизлива система документів для корейців у Японії
Один із персонажів — син Мозасу — отримує документи, що засвідчують його як “іноземця” в країні, де він народився і виріс, а мова і культура цієї країни стали для нього рідними. Цей момент нагадує сцену “номера замість імені” або таврування тварин: людина опиняється в ролі чужинця лише через походження.
Самогубство Ноа
Смерть Ноа стає трагічним відлунням дискримінації та расової упередженості: коли людина постійно чується “іншим”, це підточує психологічне здоров’я. Ноа жадає бути “справжнім японцем”, але його корейське коріння (та ще й зв’язок із якудзою через батька) стають нездоланним внутрішнім конфліктом, який призводить до фатальних наслідків.
Образ Ханни
Ханна — донька Ецуко, другої коханої жінки Мозасу. Зламане дитинство, сімейні конфлікти та зради призводять до того, що Ханна починає шукати втіху в безладних сексуальних стосунках, наркотиках і алкоголі. Її відчайдушний пошук себе найяскравіше проявляється у зв’язку з Соломоном (сином Мозасу від першого шлюбу). Їхні взаємини сповнені одночасно і натхнення, і руйнівної пристрасті — саме ця багатогранна, “хімічна” лінія стосунків вразила мене найбільше.
Серіальна адаптація
За мотивами книги знято серіал «Патінко» (або «Дорога в тисячу лі»), проте я його не дивилася і, правду кажучи, навряд чи переглядатиму. У мене особливість: тривога під час перегляду фільмів та серіалів, де треба довго сидіти й дивитися в екран. Натомість слухати чи читати я можу без проблем — тому й порадила «Пачінко» мамі, сподіваючись почути потім її враження.
Що таке “пачінко” і чому це схоже на життя?
Пачінко — це популярний у Японії гральний автомат, своєрідна суміш пінболу та ігрового “однорукого бандита”. Гравець запускає кульки, що летять униз через систему цвяшків, і ніколи наперед не знає, куди вони потраплять. Інколи вони проходять ідеальний маршрут, приносячи виграш, а інколи “застрягають” і призводять до програшу.
У романі «Пачінко» це метафора людського життя: ми можемо мати блискучі миті успіху, можемо втрачати все, зазнавати болючих поразок — але продовжуємо “грати” далі, бо життя, попри всі перешкоди, залишається безкінечно цікавим.
Підсумок
«Пачінко» Мін Джін Лі — це глибока, багатопланова сімейна сага, що викликає асоціації з масштабними епопеями першої половини ХХ століття. Через історію кількох поколінь корейської сім’ї в Японії роман ілюструє складний історичний період, говорить про дискримінацію, пошук ідентичності, біль втрати й надію. Попри великий обсяг, роман захоплює і не відпускає до останньої сторінки. Єдиний технічний недолік — надто дрібний шрифт видання, однак зміст книги того вартий.
Рекомендую всім, хто цікавиться життєписними історіями, несподіваними долями та історичними подіями Азії. Якщо вам до вподоби класичні родинні хроніки, “Пачінко” обов’язково займе особливе місце у вашій колекції улюблених книжок.
