Потяг прибуває за розкладом. Історії людей і залізниці

Зізнаюсь, до прочитання цієї книги не задумувалась над тим, як працює залізниця. Що провідники і машиністи - це лише вершина айсберга, бо є ще диспетчери, чергові, колійники, вагонники, інженери, шифрувальники, розгалужений топменеджмент, що разом налічують 200 тисяч працівників. І тим більше не розуміла, на які жертви йшли ці самі люди на початку повномасштабного вторгнення.

Більшість з цих історій неможливо читати без сліз і не згадувати власний досвід лютого-березня 2022 року. Важлива книга, що на багато що відкриє очі - будете дивуватись, сумувати, тривожитись, відчувати гордість разом з  реальними людьми, що ненароком стали героями.

На початку було багато очікувань від бестселера Книжкового Арсеналу, адже подорожую потягом кожен місяць і часто задумуюсь про те, як усе влаштовано. Однак мої очікування не було виправдано, адже книжка, перш за все, про війну і залізницю, а не про залізницю і війну. Ніщо на обкладинці не натякає на це. Звісно, я могла почитати анотацію, передмову, зміст. Але хіба не обкладинка має донести загальний вайб і дати певні очікування читачу? Особливо якщо це нонфік.

Крім того, частина «про війну» написана досить немилосердно до читачів, і я розумію чому, адже війна сама по собі не милосердна. Однак виявилось, що я не готова читати про небезпеку, яка є абсолютно реальною. Обстріли, мертві діти, покалічені кінцівки - це все не вигадані деталі з трилера, а цілком актуальна небезпека. Тож часом читання було фізично і психологічно важким, і доводилось відкладати книжку. Непогано було б ставити trigger warning до таких книжок або хоча б розділів.

На враження від читання вплинула і мова в тексті. Я читала хороші книжки, написані журналістами. Але я навіть не задумувалась про це, бо ніщо в тексті не натякало на автора-журналіста. Тут же, окрім орфографічних помилок і одруків, траплялись дивні речення, які хотілось читати голосом і інтонаціями репортера ТСН. Метафори теж здавались недоречними і недолугими.

Засмутили абсолютно дивні твердження, які наче прищеплюють почуття меншовартості українцям або жалість до росіян. Наприклад, чому авторка виправдовується, що більшість українців у відомому військовому формуванні - російськомовні? Мовляв «росіяни кажуть, що ми бєндєровци, але це не правда, ми навіть російськомовні». Якщо цей пасаж орієнтований на західних читачів, його можна було б додати до західного видання. Не треба українцям прищеплювати почуття провини за те, що вони українці, люблять свою країну і поважають себе.

З позитивного. Я все ж знайшла щось пізнавальне про систему Укрзалізниці, хоч це й лише 4 розділи з 15. Наприклад, про прийом іноземних делегацій у потягах, як провідникам шили одяг з леопардовим принтом для німецької делегації або що іноземці забирають з собою легендарні підстаканники як сувенір:) а Клопотенко придумав особливе меню для прийому делегацій.

Раджу почитати про запуск нових вагонів, про які до війни ми лише мріяли, про оновлення чайного меню та створення застосунку, а також трохи про історію залізниці в Україні.

Все ж книжка вселяє довіру до УЗ й повагу до простих робітників залізниці. Деякі епізоди змушують пишатись гідністю українців та здатністю обʼєднуватись.

Не вистачило обʼєктивності в описі системи Укрзалізниці, хоча для цього був простір. По «мінусах» авторка пройшлась дуже поверхово. А однобокий погляд не додає цікавості до книжки.

Ставлю 3 зірочки за героїзм залізничників та дещо цікаве про залаштунки. Можливо, прочитавши книжку після війни, я б оцінила книжку краще, тому що вона не викликала б гострих реакцій. Однак пізнавальна складова цієї книжки не дотягує. Отже, книжка не для мене.

Хочу відразу звернути вашу увагу на цю книгу. Я мала певні сумніви до читання, бо книга на замовлення часто не є щирою чи вражаючою. Ця написана для Укрзалізниці. Це не художній твір, це для мене радше зшиток передових статей обласних газет про людей. Людей, яких об'єднала залізниця. І хочу підкреслити, що написано душевно.

Про що? Саме про те, про що і назва. Про людей і залізницю. Яких людей? Керівників, директорів, начальників, чергових, провідників, машиністів - усіх, хто загинув та вижив, хто з перших днів війни взяв на себе відповідальність за життя інших. Про біженців, проводжаючих, старих і молодих, дітей і тварин. Про тих, хто має пам'ятати, що для них зробили у перші дні цієї страшної війни.

"Ще в перший тиждень вона припинила рахувати розбиті серця. Чоловіки, що садили у вагони близьких, а самі розгублені та спустошені лишалися на пероні. Військові, що відправляли родини на захід, а самі прямували на схід. Тоді ніхто не міг знати напевне, чи ще побачаться, чи зможуть обійнятися, чи лишаться живими. Стоять і плачуть."

Ці історії примусили мене плакати та сміятися, деякі уривки я читала вголос іншим, бо дуже хотіла поділитися. Про одну героїню я читала вже в іншій збірці, але враження від цих правдивих історій не зменшується. Особливо цікаво було читати про іноземні делегації та витівки (у гарному сенсі) працівників потягу

Дуже приємно було, що одне з перших оповідань присвячено Сумам. Слава героям та вічна пам'ять загиблим.

Безумовно раджу.