Це для мене перша книга Каті Бльостки, до цього з авторкою і її блогом була не знайома, випадково побачила новинку у книгарні, подивилась інтерв’ю і вирішила спробувати. І цей експеримент однозначно вдався!❤️

Перші 140 сторінок повернули мене в мої підліткові роки: друзі, школа, перше кохання; я з провінційного містечка і описаний досуг в місцевому клубі або парку мені знайомий. Написано легко, іронічно, з матюками, що мене аніскільки не бентежило.😁

Далі усмішка ностальгії стирається, бо піднімається тема, яку в нашому суспільстві максимально замовчують та не обговорюють. Можливо, ви і так знаєте про що я, але спойлерити не буду. Важкий і відвертий досвід, яким ділиться Катя. За це повага і подяка!💔

У наступній частині авторка описує своє подружнє життя, перші помилки. Від опису весілля я знов голосила на весь дім.😂 Перше материнство, але у процесі відсилає до першої книги, яка зосереджується на цьому питанні.

Ну і фіналить життям сьогодні, поради і досвід, якими вона ділиться з читачем.

Імпонує стиль написання, боюсь, що «а йобтвоюмать з…», «легінь», «убьор» та інші слова тимчасово затримаються в моїй мові.😂

Легка, підліткова історія, яка занурює в атмосферу святкового Нью-Йорку. Головні герої Шарлот та Ентоні зустрічаються в аеропорту, де його кидає дівчина. Шарлот теж розійшлась з хлопцем і через негоду не може вилетіти та відсвяткувати Різдво з родиною. Вони опиняються в одному таксі, яке везе їх в місто мрії. Вони вирішують заради розваги реалізувати поради з книги «Забудьте своїх колишніх за десять простих кроків», яка забезпечить їм пригоди і розкриє їх особистості.

Я не фанатка ромкомів, але ця історія мені сподобалась, в першу чергу за святкову атмосферу, за можливість через книгу побачити різдвяний Нью-Йорк, за теплу енергетику і романтичну складову. Якщо шукаєте книгу на вечір, яка подарує приємні емоції, то зверніть на неї увагу.

Коли я вперше побачила цю книгу, то дуже зацікавилась. Для багатьох переселенців з Донеччини та Луганщини були, мабуть, моменти саморефлексії. Бо в мене після 2014 року багато разів поставало питання, чому деякі мої знайомі обрали сторону росії, хоча вона була для мене завжди чужою, а жила я біля кордону в Донецькій області. І от я зайнялась пошуками літератури про свій край і намагалась знайти ті ниточки, що повʼязують всі регіони в одну країну. І почала активно скуповувати книги з крутими відгуками, але от сюрприз, майже всюди в цих книгах жителі Донеччини і Луганщини недосвідчені, бидлуваті сепаратисти, які ніби «історично» завжди готові до зради. Ніби в наших регіонах немає нічого, окрім депресивних міст з закинутими шахтами, масових проблем з алкоголем і безробіттям; ніби людям там полюбляють тільки шансон і вони взагалі далекі від культури і нормальної музики та літератури. І я прочитала багато таких книжок, і не кажу, що цих проблем немає, але це й не все. Це тільки 1 бік медалі.

І я була в багатьох інших маленьких містах в Україні, ситуація там не дуже відрізняється від, наприклад, мого рідного містечка.І от читаючи ці книги, мені здавалось, що я і мої знайомі якісь іношопланетяни, бо не схожі на «любителів руського міра», а ніби там всі такі. І тут я купила цю книгу, яка стала цим промінчиком світла, бо я памʼятаю свій рідний Донецьк з жовто-блакитними прапорами, Евро 2012, коли всі вболівали за рідну команду, Евромайдан. І з цієї книги я дізналась, що український рух завжди був на сході, як би росія не намагалась його знищити. Це книга однозначно для всіх жителів сходу і тих, хто хоче поглянути на схід під новим кутом, не як на регіон-зрадник, а як на частину України. Тим більше події 2022 показали, що велика орда з росії не питає в людей, де вони хочуть жити і зараз краще зрозуміло, що тоді відчули ми, бо нас теж не питали, в якій країні ми хочемо жити. Референдум був такий же як в Херсоні, туди ходили тільки маргінали, які ніде не є більшістю.

Ця книга про справжній Крим. Не туристичний, яким я памʼятаю його, коли останній раз була там зі своїми друзями у 2013. Якщо ви колись були в Криму, то скоріш за все згадаєте ЮБК, але справжня історія цього краю в столиці Кримського ханства-Бахчисараї. Читаючи цю книгу, я ніби побачила такий знайомий півострів з іншого, прихованого російською пропагандою, боку, очима людей, які є справжніми господарями цієї землі — киримли. Знайомлячись с цим текстом, я відчула себе головною героїнею, яка описує своє життя з дитинства і першої зустрічі зі своєю подругою Аліє і до окупації. Це найповніший і кращий роман про Крим, бо пророблена колосальна робота над деталями: читати описи побуту, життя, культури, звичаїв було дуже цікаво, тим більше я дізналась багато нових слів, бо тут авторка активно використовує кримськотатарську мову. Це книга для тих, хто хоче відчути Крим, також вона буде близька всім жителям сходу і півдня, бо багато чого було притаманне і цим регіонам. Побачити, як росія нахабно і цілеспрямовано влізла в життя нашої країни.

Ця історія дуже близька і мені, бо я застала окупацію в тому ж віці, що і головна героїня, пройшла схожий шлях з переїзду. Ця філософія студентів, коли ми всі не переймались політикою, коли не важливо, як називається вулиця або кому стоїть памʼятник в центрі міста, коли неважливо яка мова та і російською вже звичніше. Які це потім мало наслідки і яку трагедію тепер кожного дня переживаємо ми всі. Відчути тугу киримли за своєю землею, на яку вони тільки повернулись з довгого вигнання, тепер вже зрозумілий багатьом сум і небажання покинути свій дім знову. Я була близька до сліз, бо дуже сумую за своїм домом, який я також покинула у 2014. Побачити як проходить «освобожденіє» за участі нашого хворого сусіда, настрої людей в Криму і материковій Україні. Для мене це одна з найкращих книг року, тому рекомендую її всім. Дякую вам, пані Анастасія, за цю історію.❤️

Книга схожа на щоденник, автор пише швидку реакцію на події.