Половина жовтого сонця

Половина жовтого сонця – це сильна, емоційна книга, книга-відкриття.

Соромно це визнавати, але це факт, що ми дуже мало знаємо про Африку. Ця книга відкрила мені історію Нігерії, народу ігбо, їх культуру і побут. Щоб краще оцінити історичну складову, паралельно багато читала про Біафру. Біафра капітулювала в 1970, а пробіафранські протести і рухи в Нігерії відбуваються і сьогодні.
Війна. Ця книга дає зрозуміти, що незалежно від того коли, де, з яких причин, війна, горе та страждання, які вона приносить, скрізь однакові. Це вражало до деяких неймовірно дрібних деталей, наскільки це резонує з війною в Україні (біженці, повітряні тривоги і обстріли, мобілізація, а головне реакції героїв на все це).
Книга прекрасно написана, атмосферно, кольорово. Читалося дуже легко, навіть важкі епізоди. Це вперше, коли я пошкодувала, що не роблю поміток в книзі, бо інколи одне речення, один діалог зачіпали дуже сильно.

Сподобалося, що основним в книзі є все ж таки звичайні люди, з їх проблемами, бажаннями та страхами, а не сама війна.
Персонажі. Вони живі, цікаві, багатогранні. Але чоловіки в цій книзі мені все ж не імпонували. Мені не вистачило жіночих голосів, дуже б хотіла глав від імені Кайнані, а не лише Оланни.

Книга чудова, однозначно раджу до прочитання.

Світ мовчав, коли нас вбивали

Історичний роман, що ґрунтується на реальних подіях. І знову мене тягне саме до таких жанрів — коли не розумієш, у який момент закінчується політ фантазії автора й починається реальність.

Ця книга в багатьох моментах стала для мене настільки особистою та автобіографічною, що час від часу доводилося її відкладати, щоб пережиті емоції трохи відступили.

Події розгортаються навколо кінця 60-х — початку 70-х років в одній із країн колоніальної Африки, яка бореться за свободу й незалежність.

Людей об'єднує спільна ідея, і водночас — нерозуміння з боку інших африканських етнічних груп. Ігбо стають своєрідними вигнанцями на власній землі. А Нігерія намагається придушити зародок майбутнього повстання, але їй це не вдається.

Це можна назвати громадянською війною, що втрутилася в долі десятків тисяч родин.

Історія подається з погляду кількох героїв, які брали активну участь у створенні незалежної держави Бiaфра.

Оденігбо й Олана — освічені викладачі, які за будь-яку ціну вірять у перемогу біафрійців. На їхньому шляху — злети й падіння, смерть і надія, кохання й зрада, почуття обов’язку й особисте щастя. Цікаво спостерігати, як змінюються персонажі впродовж розповіді й ким вони стають наприкінці. Війна нікого не залишає незмінним.

Сестра Олани — афроамериканка Кайнене — закохується в білого англійця Річарда. Вона багата, вільнолюбна й зухвала. Річардові доводиться неабияк постаратися, аби привернути її увагу. Недожурналіст, що покинув роботу, намагаючись написати книгу про африканську реліквію, знайдену в одному із селищ. Після вторгнення нігерійських військ він кардинально змінює тему своєї роботи.

Головна фраза, яка пронизує весь сюжет і щоразу звучить з іще більшою тугою й розпачем: "Світ мовчав, коли нас вбивали." Саме так буде називатися незавершена книга чоловіка, справу якого згодом переймає хлопчик Угву — звичайний слуга Оденігбо, що, попри свій юний вік, дуже рано подорослішав.

Глибоко, захопливо, чесно.

«Світ німував, коли ми помирали»

💬Починала відгук якимись розумними роздумами про історичний контекст роману. Та зрештою закинула і вирішила сказати головне: це афігенний, потужний, колоритний і стильний текст.

А які ж тут справжні живі персонажі! До них привʼязуєшся, їм віриш, співпереживаєш і навіть уявляєш їхні долі, перегорнувши останню сторінку.

Оденібо й Оланна - корінні представники етнічної групи іґбо, однієї з найбільших і водночас найменш впливових (не дуже доречне слово, але не можу підібрати інше) етносів Нігерії.
Вони - професор та вчителька з активною громадянською позицією, обожнюють мистецтво, книжки, інтелектуальні розмови.
Революційний дух сімʼї та їхніх стосунків з оточуючими відчутний з перших сторінок.

Тож недивно, що війна за незалежність країни половини жовтого сонця Біафри застала їх вдома. Так само недивно, що попри все: фінансові можливості виїзду, голод і постійні авіаційні нальоти та бомбардування, вони лишились в країні до кінця війни. На жаль, не переможного💔.

«Половина жовтого сонця» - це історія про боротьбу та віру в ідеали свободи та демократії. Історія про вибір.

«Безумовно, слід очікувати втрат. Смерть - ціна нашої свободи»

«Ми всі живемо в цій війні й самі вирішуємо, чи ставати кимось іншим, чи ні»

Це також жорстока трагічна історія про голодомор.

«Монахиня коли мала найменшу дитину, зморщені ляльку з ніжками-соломинками і животом вагітної»

Та на противагу цьому скажу, що роман не чорнушний, не депресивний. Застерігаю вас не боятися його читати - історичний контекст тут виважено поєднується із драмою особистостей героїв та стосунків між ними. Місцями текст читається на одному подиху!

Усі ми зрештою люди. Які б події не супроводжували нас, ми всі живемо тут і зараз: робимо помилки і приймаємо дурні рішення, переживаємо кризи та трансформації.
Саме такими близькими і зрозумілими намагається показати нам своїх героїв Чімаманда Нґозі Адічі.