Це було саме те, що треба.
Прекрасний любовний роман. Мені завжди подобалися серії книг про братів, де кожна частина присвячена історії кохання одного з них — і ця серія саме така. Продовження про старшого і молодшого братів обов'язково читатиму.
Чи хотілося б мені, щоб тут було менше огидних і жорстоких сцен? Так. Чи зіпсувало це мої враження? Скоріше ні.
Головні герої не дратували: Ровен взагалі занадто ідеальний. Хімія між ними чудова, а гарячі сцени дійсно гарячі.
Особливо сподобалася головна ідея: яким би ненормальним ти не був — навіть психопатом чи серійним убивцею — завжди є шанс знайти свою ідеальну людину.

Досить специфічна книга.
Авторка надихнулася справжнім ляльковим будиночком Петронелли Ортман, який зберігається в музеї в Амстердамі. Однак історія в книзі повністю вигадана і не є біографією.
Знаючи це, краще розумієш появу містичної лінії з будиночком і Мініатюристом. Але, на мою думку, ця лінія була абсолютно зайвою: вона не мала впливу на сюжет і залишилася до кінця нерозкритою.
Персонажі досить специфічні: ніби й різні, з власними історіями, але їхня глибина лишилася недослідженою. Ми бачимо їх очима 18-річної Нелли, яка знала їх усього чотири місяці. І враховуючи їхню поведінку та ставлення до неї, для мене залишилося загадкою, як і коли Нелла встигла, так ними перейнятися.
Історичної складової мені теж бракувало. Попри заяви авторки про глибоке дослідження побуту голландців XVII століття, ця атмосфера у книзі не відчувалася.
Так, загадки і несподівані повороти були. Але весь сюжет зрештою звівся до розкриття сімейних таємниць, і це залишило дивний післясмак.
Фінал виявився невизначеним, без справжнього завершення історії. Яка головна ідея цієї книги? Незрозуміло. Врешті-решт вона нічого мені не дала.
Читалося цікаво, але хотілося б, щоб усі ці секрети вели до чогось більшого, а не залишали по собі відчуття порожнечі.

Книга мене трохи розчарувала.
Я очікувала доросле фентезі, а отримала, по суті, YA: героям і конфліктам бракувало глибини та реалістичності.
Найбільше дратував Мазен — 22-річний чоловік, який поводиться як 15-річний підліток. Те, що його не випускали з палацу, не виправдовує його нікчемності. Він не вчився битися, не цікавився політикою, історією, медициною чи бодай чимось іншим. І це ще можна було б зрозуміти, якби він був розбещеним гультяєм, але ні — він надзвичайно порядний і доброчесний казкар.
Я очікувала захопливі пригоди, а фактично майже всі сюжетні повороти виявилися передбачуваними.
Емоційної прив'язаності до героїв не виникло. Коли буквально кожен головний герой втратив одного або двох батьків, співпереживати їм стає важче — персонажі цікавіші тоді, коли мають унікальні історії.
Було й хороше: східна атмосфера, багато відсилок до арабських легенд і міфів, легкий стиль написання. Але продовження, швидше за все, я читати не буду.

Мені шкода часу і грошей, які я витратила на цю книгу. І це при тому, що половину я прочитала, а іншу пролистала — просто щоб дізнатися фінал і ще більше розчаруватися.
І це при тому, що я люблю історію і навіть була в Трансильванії, у замку Бран.
Але якщо я хочу дізнатися історичні факти, я звертаюся до справжніх історичних джерел.
"Історик" же — це якийсь путівник по Європі, перемішаний із псевдоісторичними дослідженнями на 860 сторінок. Це було дуже нудно — прекрасне снодійне.
Щодо самого сюжету: очікуєш чогось нового, незвичного погляду на вампірів — і не отримуєш нічого.
Те, що авторка перетворила могутню безсмертну істоту на одержимого історією історика, розчарувало ще більше: мотивація персонажа стала абсолютно безглуздою.
Роман написано у формі епістолярної оповіді, але трьох основних нараторів важко розрізнити, хоча один із них — підліток.
Персонажі абсолютно не зачепили: плоскі, нецікаві. Любовні лінії виглядають штучно притягнутими.
Чесно кажучи, я не можу згадати в цій книзі нічого, що мені сподобалося.

Це моя друга прочитана книга автора, і тут знову відчувається його характерний стиль. "Не відпускай мене", як і "Залишок дня", — це передусім спогади. Спогади про дитячі ігри, підліткові конфлікти та дорослі розчарування.
Хоча роман має ознаки антиутопії, цей жанр слугує радше тлом — насправді це дуже емоційна й відверта історія.
Жоден сюжетний поворот не став для мене несподіванкою.
Рут далеко не мій улюблений персонаж, Кеті видається значно приємнішою.
Перша і друга частини книги здалися мені трохи нуднуватими: не надто захоплювало спостерігати за дитячою та підлітковою поведінкою героїв. Натомість третя частина стала справжнім емоційним катарсисом.
Це хороша книга — щира, емоційна, філософська.