Це було цікаво і пізнавально. До цієї книги моє знайомство з БДСМ було обмежено 50 відтінками сірого. Але Венера в хутрі це зовсім про інше, вона про емоційно-психологічний аспект мазохізму, про роль жінок і чоловіків у стосунках. В книзі 1870 року вже є думка, що лише рівність у правах, в освіті та праці жінок і чоловіків є запорукою гарних взаємовідносин у парі. Ванда мені сподобалася, у мене до неї немає жодних претензій. Вона від самого початку попереджала Северина і про те, що може втратити контроль над собою, і про те що рано чи пізно обере іншого чоловіка. Северин же навпаки викликає питання, і я не про його любов до страждань. Він сам створив з Ванди свою Венеру, а потім ще мав притензії до неї, що вона робить саме так, як він хотів і як вона неодноразово його попереджала. Ну і фінальна ідея зі зціленням мені не зайшла.

Але загалом мені сподобалося, дуже раджу)

У цієї книги явні проблеми з логікою. Головна героїня, яка зовсім не вірить в потойбічне, стає ученицею медіума, щоб поговорити з померлою сестрою. При цьому продовжує називати свою вчительку шарлотанкою в обличчя за будь-якої нагоди. Звідки між ними виникло кохання взагалі незрозуміло, але автор каже, що воно там є. Розповідь то від 3ї, то від 1ї особи напрягала. Пару неочікуваних поворотів було, але під кінець книги я вже втомилася закочувати очі від чергової нелогічності в діях героїв.

6/10 з натяжкою, бо читалося легко і обкладинка красива

Книга, м’яко кажучи, не зайшла. І перш за все я звинувачую у цьому видавництво, яке помістило на обкладинку наступне: "Дотепна історія, яка поєднує атмосферу романів Джейн Остін з інтригою таємниць Агати Крісті." Це те, що я очікувала від цієї книги, і що ж натомість я отримала.

Подушки-пердушки - це рівень дотепності автора, то ж що ще можна сказати про гумор в цій книзі.
Так над роботами моєї любої Джейн Остін ще ніхто не знущався. Взяти тонку іронію Остін і перетворити її на якусь абсурдну сатиричну пародію, я вважаю, що це злочин.
Інтригою таємниць Агати Крісті тут і не пахне, все було максимально передбачувано. Але саме детективна лінія додала живості цій книги і дозволила дочитати її до кінця.
Через напис на обкладинці, мої очікування були завищенні. Можливо, якби там натомість було написано, що це сатира на романи Джей Остін та Агати Крісті, мені б сподобалося більше (хоч я сильно сумніваюся в цьому).

Гарна книга. Розповідь від багатьох героїв та боротьба за трон нагадали мені "Пісню льоду і полум’я" Мартіна.
Трохи забагато війни та битв, як на мій смак, але прописані вони добре.
Героїв багато, але особливої емоційної прив’язки вони не викликали.
Загалом книга хороша, немає до чого прикопатися, але бажання одразу взятися за продовження по закінченню книги в мене не виникло, хоча другий том в мене вже є на поличці.

Хочу відзначити неймовірну колосальну роботу автора.
Колонія - це чудовий приклад наукової фантастики, в якій багато доступно описаних наукових обгрунтувань, при цьому цікавий сюжет і яскраві персонажі (хоч і частково).

В той же час, книга не далася мені легко. Колонія має 2 основні сюжетні лінії - на Землі та на Марсі - які можна було б розділити на 2 окремі книги, одна з яких на 5/5 (Земля), друга з натяжкою 3/5 (Марс).

Лінія на Землі неймовірно захоплива, просто заворожила ще з прологу.

Щодо лінії Марса, я розумію, що автор хотів сказати, і він це місцями зробив занадто яскраво, але це не те, про що я хочу читати. Щоб зрозуміти, як все погано, достатньо відкрити новини, а в книзі про майбутнє, я хочу бачити хоча б якусь надію на краще. Останні 150 сторінок лінію Марса читала по діагоналі, настільки мені було не цікаво стежити за тим, що там відбувалося (а там ще той екшен був).

Героїв в Колонії неймовірна кількість, навіть під кінець книги доводилася заглядати на початок до переліку, щоб зрозуміти хто це. Всі герої реалістичні, з вадами і пороками. Але більшість з них настільки огидні люди, що не викликають жодної емоційної прив’язки. Хоча в книзі було багато напружених сцен, які викликали оце тривожне передчуття, що ж буде далі, лише за 1 персонажа я переживала.

Продовження читатиму, бо на жодне питання ця книга не дає відповіді і змушує будувати купу теорій в очікуванні.

Прекрасно химерна книга.
Саме такий опис я дала цій книзі, ще на початку і далі він лише підтвердився.
Написана книга прекрасно, авторський стиль неймовірний, описи заворожують. Книга викликала багато різних емоцій, більшість з яких не були позитивними, але були дуже сильними. І це теж прекрасно, бо найгірше, коли книга ніяка, не викликає жодних думок чи емоцій. Це точно не про цю книгу.
Сцени сексуального насилля прописані так, що мені емоційно було дуже важко їх читати, але це було дуже достовірно як на мене.
Але книга далеко не ідеальна.
Бездіяльністю героїв просякнута вся книга. Вони нічого не роблять заради свого кохання. Навіть в кінці, головна героїня Елла робить свій вибір не обдумано і зважено, а просто пливучи за течієї, або, якщо буквально по сюжету, за тим, хто піде плавати з нею до озера.
Щодо сексуального насильства, то хотілося б бачити не як героїня з’їдає себе в соромі, а як з гідністю бореться з цим. Від сучасного автора, хотілося якогось здорового прикладу, щоб жінки знали, що є інший вихід, ніж той що обрала Елла (чи за неї як завжди обрали).
Загалом для мене це хороша книжка, не через сюжет чи персонажів, а через сильні емоції, які вона у мене викликала.