«Дім у волошковому морі» - це книга, яку можна прикладати до травмованої душі наче подорожник. Тепла і казкова історія, про самотню людину, яка сама того не очікуючи знаходить свою сімʼю і кохану людину в місці, де зовсім не очікував.

Я читала її в час, коли вся країна була в повному локдауні, а книга наче ліхтарик світила мені ті години. Вогник у пітьмі. Клюн дуже гарно пише, у нього є свій стиль і шарм. Він так вдало підбирає слова, для того, щоб читач був абсолютно і повністю захоплений. А саме в цій книзі ще зібрані найкомфортніші персонажі, які не залишать вас байдужими.

Моя найулюбленіша книга у Клюна. Це цикл трошки відрізняється від книг автора з якими вже знайомий український читач. Вона така само тепла, мила, але і доволі жорстока та скляна. Перший том я читала декілька разів і кожен раз так само трепетно і хвилююче. «Пісня вовка» гарно прописана, грунтовно.

Світ в якому присутні вовкулаки, правлячі клани та альфи, бети, омеги. А також маги, які тісно пов’язані з перевертнями, співіснують і тримаються разом. До одного моменту, коли першість і влада засліпить очі тим, від кого не очікували.
Також вас чекає світле і чисте кохання, яке не має упереджень.

Книга, яку я встигла прочитати тричі за два місяці. Ця історія та її персонажі вкрали моє серце.
Головний герой, Кай Мерфі — золотий хлопчик з сімʼї, якій належить корпорація, що створює інструменти для боротьби з інсайдерами. А також Кай — емпат. Це робить його самого ціллю. Він може впливати на чужі емоції, проте ледь керує своїми. Через що потрапляє в інститут, де навчаються такі самі підлітки.
Тут він знайде нову сім’ю, баланс, а можливо і кохання.
Цікавий світ і сюжет, який заволодіє вашою увагою та не відпустить до останньої глави. Якісно прописані персонажі, що не залишать байдужими жодного читача. (Особисто моє серце вкрала Ірене, вона настільки близька мені по духу, що кожен раз хотілося сказати їй «дай пʼять!»).
Я дуже пишаюся, що така крута історія написана саме українським автором. Чекаю продовження.

Я дуже чекала виходу книги, оскільки міфічні істоти/персонажі моя слабкість. І мені було цікаво, як буде виглядати існування їх у сучасному світі, більш того у моєму місті.
До цього я майже не читала книг, на сторінках яких постійно згадуються куточки і вулиці Києва. Вийшов гарний бонус - задоволення під час читання. Все яскравіше і ясніше, не просто уява, а майже відчуття присутності і участі в подіях.
Вовкулаки, двоєдушники, відьми, біси
(а ще я відкрила для себе існування Місячника. Це було дуже неочікувано і цікаво), пристосовані до звичайного життя. Мають роботи, вчаться та планують майбутнє, використовуючи всі сучасні технології, паралельно злітаються на шабаші та готуються до обрядів і свят. Здавалось би, що тема не нова в літературі світу, але саме українське сприймається тепло і близько, бо рідне.
Книга насичена персонажами, що насправді круто, але я періодично підвисала згадуючи хто є хто. Звісно я завела собі декілька улюбленців (Іва взагалі ван лав), проте не обійшлося і без персонажів, які дратували.
Кінцівка мене буквально приголомшила. Чого-чого, а такий твіст я і близько не очікувала. Тож вже хочу продовження, мені треба пояснення того, що відбулося.

Я не покладала великих надій на «Місто, яким ми стали», бо колись побачила оцінки на гудрідс і вони були невтішні.
Проте, коли книга вийшла українською, я не могла не звернути на неї знову увагу. І перше, що мене наштовхнуло — це відношення до квір-літератури.
Виявилося, що це не єдина причина по якій книга варта уваги. Вона має унікальну ідею сюжету, деталізований гарно прописаний світ і не пласких персонажів. Що зазвичай вже є серйозним показником якісної історії. Єдине, що може далеко не всім зайти, це розміряність оповідання. Доволі неспішні події. Хоча мені це не завадило насолодитися книгою.