Бабуся вмирати не любила

Приготуйтеся до того, що ця крихітна книжечка викличе у вас дуже багато дуже різних емоцій. Тут і тепла ностальгія за дитинством, проведеним у селі у бабусі, і якась безмежна туга від усвідомлення, що щасливий фінал настає не завжди і не для всіх. Книга показує, що реальне життя часто нагадує калейдоскоп однакових днів, які ти проживаєш, щоб тихо і непомітно відійти у вічність.

В книзі багато гумору, але гумор злий, він жалить, змушує завмерти на секунду і затримати дихання. Бо описана ситуація ніби і смішна, але сміятися ти зовсім не хочеш, бо ти розумієш контекст, відчуваєш його нутром, він проступає сиротами на шкірі.
Це збірка невеликих оповідань про членів однієї шахтарської родини на Сході України, їхні успіхи та невдачі, поворотні моменти, смерті та народження, загалом звичайні будні родини, що живе у "могутній" радянській державі.

В якомусь сенсі цю книжку можна назвати навіть інтимною, бо автор привідкриває для нас завісу того, що зазвичай відбувається за закритими дверима чужих осель. Іноді ти підходиш настільки близько, що стає трохи незручно і хочеться прикрити очі.

А ще спрацьовує оцей особливий момент впізнавання, коли часом в персонажах ти бачиш своїх дідуся чи бабусю, тітку, дядька, сусіда…
У автора дуже приємний стиль та легка мова (хоча частину лавр певно потрібно віддати перекладачу). Однозначно знайомитимусь з іншими творами.

P.S. Уклін до землі Павлу "Паштету" Белянському за те, що зараз захищає нас на фронті. Дякую, що тримаєте небо над нами.

Весело, сумно, щемко, химерно і красиво - тут стільки контрастів, стільки емоційних стрибків, що важко уявити, як авторові вдалося втиснути все це під одну обкладинку.

По-перше, це надзвичайно круто написано. Дуже красива мова, дуже майстерний стиль, дуже гарна робота з текстом. Це було б приємно читати, навіть якби я лишилась байдужою до змісту.

Але саме отут по-друге: зміст мене дуже сильно зачепив.

Це по суті низка сімейних історій однієї великої родини, місцями зі специфічним гумором, а місцями болючих і трагічних. Як і все в житті.
І все у дещо знайомому мені сеттінгу, бо йдеться про шахтарське містечко на Донбасі, звідки я родом.

Щоправда, моє дитинство пройшло у самому Донецьку, і в маленьких шахтарських містечках я бувала хіба кілька разів, але я досить добре уявляю, яке там життя. Досить добре уявляю таких людей, про яких пише Белянський. Тож для мене він змалював дуже живу картинку.

Історії специфічні. Не знаю, як передати це словами, але атмосфера точно відгукнеться не кожному.
Оповідання у збірці крихітні, але разючі.
Буквально усі.
Між ними є зв’язок, але хиткий. Я сприйняла збірку як цілісну історію, але це таки окремі оповідання про окремих персонажів, які лише час від часу перетинаються і є родичами одне одному.

Рекомендую.

Навіть якщо історії вам не відгукнуться, текст точно принесе задоволення.

Давно книги не залишали в мене такого спектру абсолютно діаметральних емоцій: гнів, обурення, злість, огида, ненависть, співчуття, сум, співпереживання, радість і т.д. Книга сильна, специфічна, спочатку навіть хотіла покинути, бо не одразу зрозуміла. Попередню книгу автора не читала, бачила фільм, сподобався. Однозначно рекомендую до читання!