Мені сподобалось. Легко читається, прикольні ситуації із життя.
Книга супер! Цікаво, інколи зі сльозами. Написана легко, але читати місцями важко. Але це реальність без прикрас. Я сама з Донбасу, війна там поряд.
Маленька тоненька книжечка - я думала, що читання буде на годинку-дві, а вона зайняла кілька днів: потрібен був час обдумати, отямитись, заспокоїтись перед новим підходом. "Я працюю на цвинтарі" надто емоційно важка книга. І писати відгук на неї не простіше, ніж було її читати… Перша й найбільша частина #япрацююнацвинтарі описує коротенькі історії - фрагменти з буднів працівників контори з надання ритуальних послуг. Як слід виконана робота - це найпростіша частина обов'язків. Значно важча - замовники: кожен зі своїм горем, кожен зі своєю бідою і болем… Якщо перша частина стосується смерті і горя, то друга, #спостерігаючижиття, - містить замальовки з життя, сповнені радості, туги за минулим, спогадів чи мрій. На завершення, #скелетушафі оповідає вже не про випадкових людей, а близьких чи знайомих автора, чиє життя виявилося не таке просте, як могло б здатись. Оповіді коротенькі - пів сторінки, сторінка, дві. Але кожна з них - людська доля. І людський біль… Різні люди, різні історії, різні обставини життя і смерті. Більшість з них надзвичайно сумні й трагічні, проте є кілька трагікомічних і навіть життєствердних - попри горе й смерть, життя триває…
"Бабуся вмирати не любила". Павло "Паштет" Белянський. Як же вона мені зайшла! Як же мені сподобалась розповідь автора. Дуже вміло. Адже не так багато авторів здатні коротко донести глибинне. Тут ледь не кожне оповідання можна було б розтягнути на цілий роман. Белянський же бере і за декілька сторінок влучає в саме серце. І добірка вийшла справжня, щира, не метафорична, а от прямо життя, як воно є. Автор розкриває особливості трьох поколінь однієї великої родини. Кожному випав свій час і відповідно свої можливості, а частіше їх відсутність. Те, що в них одне на всіх - це Донбас, чий запах не випарується, бруд не змиється, а рани не загояться. Адже Донбас - це не просто якась територія на мапі, це єдиний спосіб життя для його людей. "Так ми пам'ятаємо смак землі, при цьому обставини, за яких ми їли землю, давно і безслідно вилетіли з нашої голови." У збірці все подається через абсолютно різні емоції. Та всі вони не поодинокі й самостійні, а переплітаються та зв'язуються у дуже тугі вузли. Ну, як у житті. Що ще цікаво. Я не зненавиділа деяких героїв, навіть якщо вони поводилися жорстоко або безглуздо. Бо хто я така, щоб їх звинувачувати? Я споглядаю, переймаюсь, розумію. Кожна доля мені не байдужа, кожне життя цінне. Так хочеться розповісти вам про історії, що найбільше мене вразили. Про Катю і море, про чоботи й солоні помідори, про першу шлюбну ніч і праску, про бабу Клаву на мотоциклі, про колоду, акордеон... Та про все. Читайте. Книга варта уваги. Читайте.
Це збірка коротких оповідань, і обкладинка ввела мене в оману. Бо побачивши усміхненого чоловіка я подумала, що, мабуть, там будуть якісь жартівливі історії, що дарують позитивні емоції та жагу до життя. Ні. Це виявилось не так. Буду відверта, перший розділ я не осилила до кінця, бо там були короткі історії продавця пам'ятників та інших ритуальних послуг про його клієнтів. Так, описи досить вдалі та не занудні, але в кожній історії скорбота і горе, і зараз я не можу це морально вивезти. В другому і третьому розділі автор пише загальні історії побаченого з життя, і кожна з певним сенсом, але сум не покидав мене. Ця книжка мені б зайшла може років 5 назад, але не зараз, на жаль.
Ця книга водночас і така щемка, і така огидна.. Сподобався формат оповідань, коли лише вкінці вся історія збирається в загальну цілу картинку, і починаєш розуміти, хто і як повʼязаний. Але від деяких моментів хотілось ригати: чи від огиди, чи правдоподібності описаного. Якщо зможете продовжити читати після першого оповідання – буде легше.
Книжка, яку варто прочитати кожному, хто хоче зрозуміти, що насправді означає війна для звичайних людей. Белянський майстерно показує, як учитель, водій, власниця кав’ярні чи зварювальник стають бійцями, захищаючи свою країну в умовах, де немає місця для героїчних ілюзій. Автор вражає відвертістю — він не прикрашає ані жорстокість боїв, ані важкі втрати. Проте в книжці також є місце для гумору та людяності, що робить її ще ближчою до читача. Від цієї історії неможливо відірватися, вона пробуджує глибокі емоції та залишає слід у душі. Прочитайте, щоб відчути цей шлях разом із героями.
Котолог
