Нові відгуки

"Бабуся вмирати не любила". Павло "Паштет" Белянський. Як же вона мені зайшла! Як же мені сподобалась розповідь автора. Дуже вміло. Адже не так багато авторів здатні коротко донести глибинне. Тут ледь не кожне оповідання можна було б розтягнути на цілий роман. Белянський же бере і за декілька сторінок влучає в саме серце. І добірка вийшла справжня, щира, не метафорична, а от прямо життя, як воно є. Автор розкриває особливості трьох поколінь однієї великої родини. Кожному випав свій час і відповідно свої можливості, а частіше їх відсутність. Те, що в них одне на всіх - це Донбас, чий запах не випарується, бруд не змиється, а рани не загояться. Адже Донбас - це не просто якась територія на мапі, це єдиний спосіб життя для його людей. "Так ми пам'ятаємо смак землі, при цьому обставини, за яких ми їли землю, давно і безслідно вилетіли з нашої голови." У збірці все подається через абсолютно різні емоції. Та всі вони не поодинокі й самостійні, а переплітаються та зв'язуються у дуже тугі вузли. Ну, як у житті. Що ще цікаво. Я не зненавиділа деяких героїв, навіть якщо вони поводилися жорстоко або безглуздо. Бо хто я така, щоб їх звинувачувати? Я споглядаю, переймаюсь, розумію. Кожна доля мені не байдужа, кожне життя цінне. Так хочеться розповісти вам про історії, що найбільше мене вразили. Про Катю і море, про чоботи й солоні помідори, про першу шлюбну ніч і праску, про бабу Клаву на мотоциклі, про колоду, акордеон... Та про все. Читайте. Книга варта уваги. Читайте.

Це збірка коротких оповідань, і обкладинка ввела мене в оману. Бо побачивши усміхненого чоловіка я подумала, що, мабуть, там будуть якісь жартівливі історії, що дарують позитивні емоції та жагу до життя. Ні. Це виявилось не так. Буду відверта, перший розділ я не осилила до кінця, бо там були короткі історії продавця пам'ятників та інших ритуальних послуг про його клієнтів. Так, описи досить вдалі та не занудні, але в кожній історії скорбота і горе, і зараз я не можу це морально вивезти. В другому і третьому розділі автор пише загальні історії побаченого з життя, і кожна з певним сенсом, але сум не покидав мене. Ця книжка мені б зайшла може років 5 назад, але не зараз, на жаль.

Ця книга водночас і така щемка, і така огидна.. Сподобався формат оповідань, коли лише вкінці вся історія збирається в загальну цілу картинку, і починаєш розуміти, хто і як повʼязаний. Але від деяких моментів хотілось ригати: чи від огиди, чи правдоподібності описаного. Якщо зможете продовжити читати після першого оповідання – буде легше.

Чудова книга

Книжка, яку варто прочитати кожному, хто хоче зрозуміти, що насправді означає війна для звичайних людей. Белянський майстерно показує, як учитель, водій, власниця кав’ярні чи зварювальник стають бійцями, захищаючи свою країну в умовах, де немає місця для героїчних ілюзій. Автор вражає відвертістю — він не прикрашає ані жорстокість боїв, ані важкі втрати. Проте в книжці також є місце для гумору та людяності, що робить її ще ближчою до читача. Від цієї історії неможливо відірватися, вона пробуджує глибокі емоції та залишає слід у душі. Прочитайте, щоб відчути цей шлях разом із героями.

Павла “Паштет” Білянського я читала коли він був відомий своїми дописами у fb. Потім з цього виросла ціла книга, яку автор видав самвидавом. Далі був фільм, який не був гірший за книгу. Головна цінність автора - людянність. В усіх ситуаціях П.Белянський бачить передусім людину. Бо інакше, я не уявляю як можна так емпатійно писати про людству. Далеко не самих добру частину цього світу. Ця книга, звичайно, про війну. Сучасну та повномасштабну. Автор вміло поєднує дрібку репортажності, художності, гумору та таланту. Роман однозначно не залишить вас байдужими. В залежності віж вашої емпатійності, прожитого досвіду ви будете або насолоджуватись історіями або ваше серце буде краятись. Це дуже гарна книга.

Весело, сумно, щемко, химерно і красиво - тут стільки контрастів, стільки емоційних стрибків, що важко уявити, як авторові вдалося втиснути все це під одну обкладинку. По-перше, це надзвичайно круто написано. Дуже красива мова, дуже майстерний стиль, дуже гарна робота з текстом. Це було б приємно читати, навіть якби я лишилась байдужою до змісту. Але саме отут по-друге: зміст мене дуже сильно зачепив. Це по суті низка сімейних історій однієї великої родини, місцями зі специфічним гумором, а місцями болючих і трагічних. Як і все в житті. І все у дещо знайомому мені сеттінгу, бо йдеться про шахтарське містечко на Донбасі, звідки я родом. Щоправда, моє дитинство пройшло у самому Донецьку, і в маленьких шахтарських містечках я бувала хіба кілька разів, але я досить добре уявляю, яке там життя. Досить добре уявляю таких людей, про яких пише Белянський. Тож для мене він змалював дуже живу картинку. Історії специфічні. Не знаю, як передати це словами, але атмосфера точно відгукнеться не кожному. Оповідання у збірці крихітні, але разючі. Буквально усі. Між ними є зв’язок, але хиткий. Я сприйняла збірку як цілісну історію, але це таки окремі оповідання про окремих персонажів, які лише час від часу перетинаються і є родичами одне одному. Рекомендую. Навіть якщо історії вам не відгукнуться, текст точно принесе задоволення.

З доброго: добре, що зі старої (першої) збірки тут тільки одне оповідання (те, що дало назву). З недоброго: краще б його там не було "Це якійсь донбаській Бакман" розпачливо сказала одна з блогерок, які узялися читати цю збірку напередодні Різдва. Як розумієте, це стає одночасно й принадою, й попередженням: відповідно до вашого ставлення до Бакмана. Насправді, мені дуже подобається, як Паштет пише. Правда. Але ось із саме цією книгою щось пішло не так. Мабуть тому, що, попри заявлену сімейну сагу, я отримала чергову збірку оповідань. Хоча те, що автор вміє працювати у довгу, прекрасно відомо, хоча б по його детективах. Чесно, не розумію, чому б було не додати якихось вигаданих родзиночок, які б зв'язали історію родини у одне намисто і таки створили сімейну сагу. Скакати від діда до баби, від тітки до кузенів, попутно згадуючи, хто кому де на родинному древі, особисто мені не сподобалося в цілому. Хоча окремі оповідання дійсно дуже гарні. За це мінус одна зірка. А другу я зняла за лютий дисонанс між титульним оповіданням (основний тон: гумор) із рештою зі збірки (основний тон: депреснякова жесть та побутовий горор). До того ж, образи, намальовані у титульному оповіданні геть не вкладаються у образи (тих самих героїв!), змальованих у решті. Ну просто спробуйте порівняти бабусю у ночнушці із плямами у формі Австралії з "бабусі" із жінкою, яка постійно повторювала "бог не прийме". Ну як, вийшло? 😄 А це, блін, по задумці, одна й та сама бабуся! В цілому ж типовий Бакман (закреслено) Паштет. Якщо ви його не читали ще, то варто спробувати. Якщо читали вже, то і цю також прочитайте.