Майже весь грудень перечитувала Ротфуса. Це все ще одна з моїх найулюбленіших історій, і згодна, вона не без гріха і хтозна чи автор колись допише цю трилогію, але в цей світ я хочу повертатися, як в гості до старого друга.

В другій частині автор вивів Квоута за стіни Університету та прилеглого містечка і за рахунок цього розширив панораму світу. Прийом вже років сто як не новий, але хто сказав, що він не працює? Очима Квоута ми бачимо інші країни і навіть інші виміри, світ довкола стає об'ємнішим та наповненим деталями.

Найцікавіша для мене частина, пов'язана зі світом Фей і Ктеєм. Ну і звісно, чандріяни, інформацію про яких автор подає досить скупо (але від цього ще цікавіше, хіба ні?).
Окрім чандріян, мене ще неймовірно цікавить лінія Баста та те, як саме перетнулись їхні шляхи з Квоутом. Це той персонаж, який перетягує на себе всю увагу, як тільки з'являється у фокусі історії. А взагалі мої улюбленці в книзі всі з чудинкою - Елодін, Арі.

Натомість мені геть не подобається Денна, ні як персонаж, ні як любовний інтерес головного героя (любовна лінія до слова геть ніяка). Хоча сюжетна арка героїні не така проста як може видатися на перший погляд, і ще зіграє свою роль, але поки лише дратує.

Хотілось би колись зібрати всю трилогію, але щоб розкрутити всі наплетені сюжетні лінії, автору потрібна книжка вдвічі товстіша за цю і вся доступна майстерність. І звісно хотілось би щасливого фіналу для героя.

Приготуйтеся до того, що ця крихітна книжечка викличе у вас дуже багато дуже різних емоцій. Тут і тепла ностальгія за дитинством, проведеним у селі у бабусі, і якась безмежна туга від усвідомлення, що щасливий фінал настає не завжди і не для всіх. Книга показує, що реальне життя часто нагадує калейдоскоп однакових днів, які ти проживаєш, щоб тихо і непомітно відійти у вічність.

В книзі багато гумору, але гумор злий, він жалить, змушує завмерти на секунду і затримати дихання. Бо описана ситуація ніби і смішна, але сміятися ти зовсім не хочеш, бо ти розумієш контекст, відчуваєш його нутром, він проступає сиротами на шкірі.
Це збірка невеликих оповідань про членів однієї шахтарської родини на Сході України, їхні успіхи та невдачі, поворотні моменти, смерті та народження, загалом звичайні будні родини, що живе у "могутній" радянській державі.

В якомусь сенсі цю книжку можна назвати навіть інтимною, бо автор привідкриває для нас завісу того, що зазвичай відбувається за закритими дверима чужих осель. Іноді ти підходиш настільки близько, що стає трохи незручно і хочеться прикрити очі.

А ще спрацьовує оцей особливий момент впізнавання, коли часом в персонажах ти бачиш своїх дідуся чи бабусю, тітку, дядька, сусіда…
У автора дуже приємний стиль та легка мова (хоча частину лавр певно потрібно віддати перекладачу). Однозначно знайомитимусь з іншими творами.

P.S. Уклін до землі Павлу "Паштету" Белянському за те, що зараз захищає нас на фронті. Дякую, що тримаєте небо над нами.