Щоденники вбивцебота. Всі системи: небезпека. Книга 1

"Вони кабінетні вчені, топографи, дослідники, а не герої-першовідкривачі з моїх улюблених нереалістичних серіалів, не таких депресивних та огидних, як справжнє життя"

Розкішна книга на вечір для тих, хто любить наукову та космічну фантастику.
Авторці вдалось написати персонажа так, що він, не бувши людиною, змушує відчути до нього симпатію і віднайти в ньому більше близького та людяного, попри те, що він нібито як соціофоб, якщо не сказати соціопат 🤣 (хоча, мабуть, друге все ж буде перебільшенням)

Сюжет не відпускає ні на мить, він перетікає від події до події, змушує в напрузі гортати ті 150 сторінок і читати без відриву.

Головним героєм тут виступає вбивцебот, він така собі машина для знищення різних небезпечних штук (живих), що можуть чатувати на дослідників.
Він досить таки понурий хлоп, який надає перевагу серіалам і не любить спілкуватись зі "своїми людьми", тобто тими, кого він має охороняти.

"Не те щоб я щиро хвилювався за клієнтів, але їхня смерть кепсько виглядатиме в моїй особистій справі, а вона вже й так поганенька."

Він досить іронічний та відсторонений, але насправді має в собі більше від людини, ніж від машини. Я впевнена на всі 100, що кожен знайде в ньому дрібку себе самого.

"Ви вже могли помітити: коли мені не байдуже, я песиміст."

Дуже важко розказати про цю крихітку і не заспойлерити основи сюжету, але скажу одну важливу річ — книга, попри те, що є циклом, достатньо завершена і фінал не викликає питань, вона не потребує обов'язкового продовження, але вам його захочеться 😉

Принаймні я вже вирішила, що хочу зібрати все і чекатиму кожну частину із запалом і цікавістю.

Минуло майже 4 роки як вбивцебот хакнув свою програму контролю. Він міг би стати безжальною смертоносною машиною, але зазнав величезної і жахливої невдачі. Чому? Бо ці роки були витрачені на поглинання серіалів, фільмів, музики та книжок.
Чому? Ну бо нудно ж. Робота нудна, контракти не цікаві, та й сам вбивцебот не має ні найменшого бажання робити більше, ніж від нього потрібно.
Отак і з новим контрактом, звичайна собі охорона команди дослідників на новій планеті. Ну зовсім нудота. Як тут не забити і не почати дивитися чергову серію улюбленого серіалу.
Ну але менше з тим, так би книжка була зовсім не цікавою і скоріш за все взагалі не існувала б. Тож відбуваються деяке гівно.
Сюжет роману не є чимось особливим і цікавим, я б навіть сказав би що він дуже навіть посередній і прохідний, тут скоріше вам сподобається сама особо вбивцебота, його думки, його небажання знаходитися біля людей, як він ніяковіє при спілкуванні, ось усе це.
Забавно, але нічого більше. Продовження з задоволенням читатиму, і надіюся автор нам таки розповість як вбивцебот став тим, ким він зараз є.